Ця, зліплена з української глини, ворожа цегла мусить бути розтовчена.
Пустивши пташеня і зачекавши поки воно зв'язалося криком з батьками, що з тривожним криком літали навкруги по деревах і корчах, іду назад. В рові під валом лежить Семен Залізняк. По тому, що голова розсічена шаблею майже на двоє, пізнаю важку руку Чорноти. Припоминаю собі його слова. Гануся — це була його надзвичайно мила і розумна донечка років п'яти-шести. Коли вона відвідувала нас у Кам'янці, я цілими годинами пестився з нею.
Може Залізняк і зрадив через те, що, повіривши у сталість большевицької влади, не хотів, щоб Гануся побачила його колись мертвим, щоби не побачила знущань над матір'ю, спаленої хати. Та чи не все одно — чому зрадив? Чому віддав на смерть два десятки товаришів?
XII
Життя у манастирі йшло своїм порядком. Я, користаючи з «мирних» днів, упорядковував штабову канцелярію, переводив реєстрацію старшин та підстаршин. Ночами, щоб ніхто не бачив, відвідував Галіну могилку й годинами непорушне просиджував коло неї з запеченим на серці болем. Чорнота не читав більше лекцій про те, що боротьба не знає жалю. Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються — то білі рукавички мусять бути скинені.
За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою череп не одному німцеві, мадяреві, москалеві, але що можна піднести шаблю на ворога, який кинув уже зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, — з цим я погодився аж тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути.
Холодний Яр зробив ще деякі зміни в моїй душі. Я і до нього «не боявся смерти», бо... не показував цього перед іншими. Тепер я чомусь дійсно спокійно дивився їй в очі.
Це не була «апатія», яку я переживав у льохах чека, не був сліпий фанатичний запал. То було цілком тверезе усвідомлення, що моє життя належить не мені, а тому, помноженому на мільйони мойому «я» — моїй нації; тим, хто в боротьбі за її існування насипав вали кругом Мотриного манастиря, копав шанці в Холодному Яру...
Коли я впаду, моє тіло може з'їдять лисиці, щоб нагодувати молоком своїх дітей, мою кров вип'є рідна земля, щоби виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце — і нічого під сонцем не зміниться.
А події насувалися.
Доходили противорічні чутки про перемоги й поразки червоної армії на західньому та південному фронтах.
За Дніпром горіли села і гуркотіли гармати в боях червоних частин з сильними партизанськими загонами Килеберди та Скирди.
Большевики підвезли Дніпром частини, які займаючи села на Побережжі, посувалися між Дніпром і Тясмином, відрізуючи нас від куреня Білого Яру. Мамай передав, що йому в плавнях стає «гаряче», бо ворожі бронеплави систематично їх обстрілюють з гармат. Він поки-що дурить «товаришів», переносячи кожної ночі «Січ» човнами на обстріляні вдень ділянки.
Збільшений вже Чорноліський кінний полк Пилипа Хмари час до часу латав «товаришам» боки, виринаючи з Чорного лісу. За Чигирином розгулявся верткий Кобчик, напади якого якнайкраще відповідали його псевдонімові, а далі в степ — пороли животи продовольчим загонам, набиваючи в них «развйорстки», повстанці Лютого та Штиля. Крім них з'явився на Херсонщині сильний загін Блакитного та махнівського типу летючий загін Чорного Ворона. Кваша за залізницею теж нагадував про себе. Коло Розумієвки з'явився загін Загороднього, а на Звенигородщині кінний відділ Божка. На Черкащині, в околицях Млієва-Тетієва-Городищ, починав розгулюватися Голий.
Дивізія «внутрішньої служби» пересунула свої частини в нашому напрямку, ведучи інтенсивну розвідку в бік наших лісів. Передаємо до Голого, щоби по можливості забавляв її з протилежного боку. Гарнізони Кам'янки і Олександрівки були значно підсилені.
Зв'язок із Знам'янки приніс водомості, що туди прибули потягами бригада піхоти, полк кінноти та загін особливого призначення Всеросійської чека. Перед тими частинами і місцевими чекістами виступав з промовою Наркомвоєнмор Льова Троцький. «Червоний цар» прибув до Знам'янки під охороною двох бронепотягів. У його поїзді крім сильної охорони — дві плятформи з автом та малим аеропляном. Троцький передбачав навіть, що може доведеться тікати від повстанців у повітря.
Ставши на вагоні, він гістерично кричав до червоноармійців та чекістів про те, що «кулацька контрреволюція» вбиває ножа в спину большевицької революції в той час, як червона армія бореться на фронтах з зовнішнім ворогом. Маючи під рушницею мільйони, червоне командування може кидати на фронти лише сотки тисяч, бо останні необхідні для «оборони завоювань революції» в запіллі. «Червона армія — кричав Троцький — центральні міста, фабрики — голодують, бо український куркуль закопує хліб у землю, а сам бере рушницю і йде годувати нас кулями!»
Закінчив свою промову клясичним наказом червоноарміійцям: «Нещадно вистрілюйте, вирізуйте бандитські кодла, бо інакше нас переріжуть! Без жалю нищте, паліть бандитські села — бо інакше нас спалять у вогні контрреволюції».
По його від'їзді кіннота виступила в напрямку Цвітної, а бригада піхоти на Чигирин. В повітрі не на жарт запахло порохом.
У нашому штабі відбулася нарада.
Коли не хочемо, щоби нас перерізали, а наші села пішли на попіл — мусимо виступати і нищити ворога, не даючи йому пляново затягувати петлю на нашу шию.
Ввечері я сидів у келії і при світлі двох зроблених із лямпадок каганців писав до сусідніх отаманів зв'язкові листи, у яких наш штаб закликав їх до порозуміння і спільного плянового провадження операцій. Написавши до Мамая і Кваші, щоби, поповнивши свої курені, вели їх до Холодного Яру, почав писати накази своїм сільським отаманам.
Холодний Яр проголошував мобілізацію.
ЧАСТИНА ДРУГА
Мобілізація Холодного Яру була призначена на день 29 серпня — свято Усікновення Глави Івана Хрестителя.
На цей самий день большевики призначили були збірку чотирьох річників новобранців до воєнкоматів у Черкасах і Камянці. Накази червоних воєнних комісарів про збірку одержали, звичайно, лише села, що були за межами «володінь» Холодного Яру. Багато із тих, дальших сіл, минулого року приймали участь в повстаннях за покликом великого Мотриного дзвона і належали до організації холодноярців. Потім «умиротворилися», «признали власть Совітів», давали развйорстку, а оце мусіли дати синів до червоної армії. У ті села був розісланий наказ нашого штабу — на мобілізацію йти із зброєю, лише не до воєнкоматів, а до Холодного Яру.
Отаман на ті села великої надії не покладав і висловлював думку, що вони, користаючи із своєї близькости до Холодного Яру, що зв'язувало руки довколишній «совітській власті» — на большевицьку мобілізацію не підуть, але не підуть і на нашу, — їх бо «хата з краю». Чорнота не погоджувався і запевняв, що прийдуть до нас, бо... «хата» їх не з одного, а з двох «країв» і котрийсь із них вибрати мусять.
Зранку 29 серпня в Мотриному манастирі запанував урочисто-діловий настрій. Залога робила останні приготування до походу. Черниці, з повагою на обличчях, квітчали вівтар, поставлений на дворі між церквами. Приспішене богослуження мало відбутися під небом, бо велика церква не вмістила б усієї залоги і богомольців. Священики довколішніх сіл мали сьогодні поспішити з богослуженням, щоб не затримувати вимаршу сільських сотень на збірний пункт.
Сонце ще тільки піднялося над лісами, як залога, готова до походу стала густими лавами перед вівтарем.