– Очень хорошо, – задоволено констатував Нестор Євграфович, – так и запиши, Артурчик, в наш лабораторный журнал.
1
Нестор Євграфович і Артурчик сиділи у м'яких кріслах у своєму готельному номері і вже майже дві години репетирували із Симо-розенком його наступний виступ перед співгромадянами. Політтехнологи були вражені стійкістю і натхненням лівого кандидата, який вже мабуть всоте завзято і полум'яно виголошував написаний іміджмейкером текст.
– Соотечественники! Братья и сестры! – розмахуючи розцяцькованим помітками аркушем, театрально вигукнув він. – К вам обращаюсь я, друзья мои! Знайте – уже последние капли страданий падают в переполненную чашу народного терпения! Настанет час выборов, и эта чаша прольется очищающим огнем на голову компрадорской буржуазии, спекулянтов-кровопийц и прочих национал-реформаторов! Поднимется мускулистая рука рабочего класса, опустит в урну избирательный бюллетень, и верный сын трудового народа Никита Симорозенко исполнит над антинародным режимом справедливый, но скорый приговор пролетарского трибунала! Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, Нестор Євграфович з Артурчиком ліниво поплескали в долоні. Втомлено витираючи лоба, іміджмейкер підбив підсумки їхньої достатньо тривалої і виснажливої сесії:
– Замечательно, батенька, хотя, конечно вам еще надо…
Натхненний Симорозенко залюбки продовжив думку свого інструктора:
– Учиться, учиться и еще раз учиться?!
– Вот именно! – повчально похитав головою іміджмейкер. – Побольше огня. Именно ваша партийная страстность в сочетании с моими текстами, написанными по последним канонам социального инжиниринга, обеспечат ваш высокий рейтинг в рабочих кварталах Центрального округа.
Симорозенко тяжко зітхнув, дістав з кишені і розкурив люльку, подаровану одно-партійцями на його день народження 10 ро-ківі тому. З несподіваним грузинським акцентом він продовжив:
– К сожалению, рабочие кварталы – это далёко не весь округ…
– Вот именно, – погодився іміджмейкер, – поэтому вы должны серьезно подготовиться ко встрече с творческой интеллигенцией округа в Доме писателей.
Симорозенко затягнувся димом і бридливо зморщився:
– Эта наша творческая интеллигенция как впала десять лет назад в свой мелкобуржуазный национализм, так и осталась на обочине исторического материализма…
Нестор Євграфович підвівся з крісла і, звично міряючи кроками кімнату, інтелігентно переконував клієнта у зворотному:
– Батенька, бороться надо за чужие голоса – свои за вас и так проголосуют! Вы должны бросаться в самую гущу врагов и агитировать, не взирая на лица, как матрос Железняков – женский батальон смерти!
– Но они же обязательно спросят про Славянский союз, СНГ, отношения с Россией… – дещо експансивно опонував Симорозенко, розмахуючи люлькою.
– А вы сошлетесь на авторитет нынешних духовных лидеров этой самой мелкобуржуазной националистичной интеллигенции. Я подыскал для вас архиактуальные стихи самого Дмытра Павлычка.
Іміджмейкер взяв зі столу аркуш паперу і, читаючи з нього, продекламував:
«Вкраїна вільна– трудова, Навік возз'єднана – щаслива. Така лиш з руськими можлива, Правдиві Леніна слова.»
Симорозенка обліпили спогади… Він згадав святкові події двадцятирічної давнини – творчий вечір Дмитра Павличка на заводі імені Клари Цеткін, сльози вдячності на очах робітниць, обійми активісток… і тужливо зітхнув. Марно намагаючись затягтись згаслою люлькою, він сумно зауважив:
– Да-а, при советской власти даже Пав-лычко неплохие стихи писал…
Остерігаючись зливи спогадів лівого кандидата, Нестор Євграфович зважував, як краще завершити свій «сеанс» із клієнтом.
Він поглянув на Артурчика – той, відчайдушно жестикулюючи, показував на годинник. Іміджмейкер скочив на ноги і, несподівано ляпнувши себе по лобі, вигукнув:
– Чуть не забыл!!! Через пару минут у меня срочный разговор с товарищем Зюгановым!
Офіційним жестом він вручив Симорозенкові аркуш з Павличковим віршем і коротко підсумував результати їхніх зусиль:
– В общем – будем считать, что мы готовы сделать следующий победоносный шаг! И мы его сделаем!… Вы его сделаете! – багатозначно поправив себе іміджмейкер і делікатно, але твердо взявши Микиту Ілліча під лікоть, випровадив його за двері.
2
Спровадивши Симорозенка, політтехнологи кинулися збирати чорнетки його текстів та знімати зі стіни портрети Маркса, Енгельса, Леніна, подаровані лівим кандидатом. Нестор Євграфович відчинив кватирку, провітрюючи задимлений Симорозенком номер, а Артурчик повісив на стіну принесені напередодні Сливкою портрети Шевченка, Франка та Лесі Українки. Богдан Степанович прийшов вчасно – рівно за п'ять хвилин по тому, як люкс політтехнологів звільнив Симорозенко. Приязно привітавшись, політтехнологи одразу ж злагоджено почали готувати свого наступного клієнта. Артурчик видав кандидату аркуші з потрібними текстами, Нестор Євграфович поправив Сливкову поставу та проінструктував його стосовно особливостей емоційного та мімічного аспекту майбутнього виступу перед співгромадянами.
Сливка кілька разів про себе прочитав текст, набрав у легені повітря – іміджмейкер з асистентом мимоволі пригнулися – і, розмахуючи «шпаргалкою», театрально виголосив:
– Як це не дивно, але збанкрутілі комуно-імперські політикани знову і знову підкидають нам провокаційні питання щодо – Сливка скорчив презирливу гримасу – Слов'янського союзу, СНД, відносин з Росією! Про імперську політику Росії я скажу словами нашого славетного поета Дмитра Пав-личка:
«Знов Москва розпинає народ
Що постав за державу свою…»
…Дубль за дублем – щоразу краще і краще – Сливка невтомно і натхненно повторював свій історичний виступ. Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, іміджмейкер з помічником втомлено поплескували в долоні. Нарешті, Нестор Євграфович, підсумовуючи виснажливе тренування, промовив:
– Гарно! Дуже гарно, пане Сливка! Можете вважати, що голоси дев'яноста відсотків національно-свідомих виборців округа вам забезпечені!
На що пан Сливка, мрійливо мружачи очі, відповів:
– От якби позбавити права голосу усіх несвідомих…
– Не відволікайтеся, Богдане Степановичу! – посуворішав іміджмейкер. – Станете депутатом – розробите відповідний законопроект… А поки що вам треба готуватися до зустрічі з працівниками заводу «Червоний Арсенал». Артуре, яка там соціологія по робітничих кварталах? – звернувся він до асистента.
Той простягнув шефу роздруківку.
– Так-так… Тяжкий випадок – співвідношення п'ятдесят на п'ятдесят, – стурбовано розмірковував вголос іміджмейкер. Сливка здивовано, але з неприхованою надією, вигукнув:
– Тобто?! Як це!?
– П'ятдесят відсотків – готові голосувати за лівих… – спокійно відповів Нестор Євграфович.
– А інші п'ятдесят – за мене? Чи ще не визначились? – запитав Сливка, ніби переконуючи присутніх, що надія помирає таки останньою.
– Чому не визначились? Визначились. Вони готові йти і без всяких там виборів палити заводоуправління.
– То що ж я повинен їм сказати? – запитав розгублений Сливка.
Нестор Євграфович витримав паузу і, подружньому поклавши патріотові на плече руку, повчально промовив:
– Друже мій! Ви мусите їм сказати, що в усьому винні червоні директори, які засіли в заводоуправлінні!
– Геніально! – захоплено вигукнув Сливка.