Тор раптом зрозумів: тепер він єдиний зброєносець Ерека. Що йому робити? Адже він ще не готовий до такого. І все королівство дивилось на нього.
Два лицарі жорстоко атакували один одного, удар за ударом. Очевидно, що лицар МакКлаудів був набагато сильнішим, ніж Ерек. Ерек же був кращим бійцем – швидшим і вправнішим. Вони розмахували мечами, але жоден з лицарів не мав явної переваги.
Нарешті встав Король Маꥳл.
“Довгі списи!” – вигукнув він.
Серце Тора скажено закалатало. Він знав що це означало, адже він тепер зброєносець.
Він розвернувся і подивився на стійку, знімаючи списа, який видався йому найбільш підходящим. Він вхопив шкіряну рукоятку, молячись щоб його вибір був правильним.
Тор вибіг на смугу і відчув на собі погляди тисяч людей. Він мчав і єдиним його бажанням було досягти Ерека першим. Нарешті спис опинився в руках у його лицаря. Тор був гордим, що встигнув досягти свого лицаря раніше за суперника.
Ерек взяв списа і розвернувся, повний готовності до зіткнення з іншим лицарем. Будучи благородним воїном, перш ніж атакувати, він почекав поки його суперник озброїться. Тор поспішив відстрибнути у бік, щоб не повторити долю Фейтгольда. По дорозі він відтягнув тіло Фейтгольда від гріха подалі.
Тор відчув щось нехороше. Супротивник Ерека підняв спис вгору і з дивними рухами почав нести зброю. Коли він це зробив, Тор раптово відчув, що вся його увага сконцентрована на цьому. Він ще ніколи не відчував такого. Його інтуїція підказувала, що станеться щось недобре. Його очі зосередились на зброї лицаря МакКлаудів. Уважно роздивившись, він помітив, що вістря списа погано закріплене. Лицар хотів використати це вістря як метальний ніж.
Лицар різко опустив списа, і вістря відірвалося і поплило повітрям, прямо в напрямку серця Ерека. Протягом декількох секунд Ерек був би мертвий, він просто не встиг би вчасно зреагувати. Судячи по зубчастому лезу вістря, воно могло пробити обладунки.
У той момент Тор відчув, як тепло піднімається тілом. Це було знайоме відчуття, останній раз хлопець відчував подібне в Темному Лісі, коли бився з Сиболдом. Все навколо сповільнилось. Він побачив що кінчик списа уповільнив рух. В тілі хлопець відчував енергію і тепло від сили, яку він не усвідомлював.
Він зробив крок вперед і відчув себе сильніше, ніж вістря списа. В своїх думках він захотів, щоб наконечник зупинився. Він наказав йому зупинитись. Тор не хотів, щоб Ерек постраждав. Особливо таким чином.
“НІ!” – викрикнув Тор.
Він зробив ще один крок і протягнув долоню у напрямку наконечника списа.
Вістря зупинилося і зависло у повітрі, зовсім трохи не долетівши до серця Ерека.
Потім воно просто впало на землю.
Обидва лицарі повернулись і подивились на Тора. Те саме зробили і обидва королі, і тисячі глядачів. Тор відчував, що весь світ дивиться на нього з усіх боків. І всі були свідками того, що він зробив. Всі вони тепер знали, що хлопець не був нормальним, що він мав якусь силу, що він вплинув на хід гри. Це не тільки врятувало Ереку життя, а і змінило долю всього королівства.
Тор завмер на місці, намагаючись усвідомити, що сталось.
Тепер він був упевнений, що він не такий, як всі ці люди. Він інший.
Але хто він?
Розділ дев’ятий
Оговтавшись, Тор відчув, як його веде через натовп Ріс – молодший син короля і новий суперник для тренувань Тора. Потім весь турнір проходив як у тумані. Те що він зробив, силу, яку використав, коли зупинив вістря списа від убивства Ерека, привернуло увагу всього королівства. Змагання були зупинені після наказу двох Королів; почалась перерва. Коли кожен з лицарів відійшов у свій куток, натовпом прокотилась хвиля подиву. В цей час Ріс схопив Тора за руку і потягнув подалі від людей.
Ріс не відпускав його руку ні на хвилину, коли вони пробирались через натовп в оточенні королівської свити. Тора досі трясло від сьогоднішніх подій. Він досі не зрозумів, що він зробив. Єдине, чого хотілось Тору в цей момент – стати непомітним, він просто хотів бути воїном королівського легіону, але чого точно не хотів Тор – це стати центром уваги.
Найгірше те, що коли його вели, він не знав, чим це все закінчиться. Звичайно, він врятував життя Ереку, але при цьому втрутився у лицарську битву, що для зброєносця було неприпустимим. Тому Тор не був впевнений, чи винагороду він отримає, чи покарання.
“Як ти зробив це?” – запитав Ріс, смикнувши за руку Тора. Той сліпо слідував за Рісом, намагаючись зрозуміти як йому це вдалось. Коли вони проходили повз натовп, люди здивовано витріщали очі на Тора.
“Я не знаю…” – відповідь Тора була правдивою. – “Я просто хотів йому допомогти і… це сталося…”
Ріс похитав головою.
“Ти врятував життя Ереку. Ти усвідомлюєш це? Він наш прославлений лицар. І ти врятував його”.
Тор став почуватися краще, прокрутивши слова Ріса у голові; хвиля полегшення накотила на нього. Йому подобався Ріс ще з того моменту, коли вони вперше зустрілись. Ріс випромінював спокій і завжди знав, що сказати. Поміркувавши, Тор подумав, що, можливо, його і не покарають після всього. Можливо, навіть в якомусь сенсі, на нього будуть дивитись як на героя.
“Я не намагався нічого зробити”, – сказав Тор. – “Я просто хотів, щоб він залишився живим. Це було так… природньо. Нічого особливого”.
“Нічого особливого?” – перепитав Ріс. – “Я б не зміг цього зробити. Ніхто з нас не зміг би”.
Вони повернули за ріг, і Тор побачив Королівський замок, який витягнувся високо в небо. Замок виглядав велетенським. Королівська армія струнко стояла, вишикувавшись біля дороги з бруківки, яка вела на підйомний міст, що тримав народ на відстані. Армійці відійшли в сторону, щоб пропустити Тора і Ріса.
Вони пішли по дорозі, по обидві сторони якої стояли солдати, прямо до арочних дверей, оббитих залізними болтами. Четверо солдатів відкрили двері, після чого відійшли в сторону і стали по стійці струнко. Тор не міг повірити, що з ним можуть так поводитись. Він почував себе так, неначе був членом королівської родини.
Коли вони зайшли в замок, двері за ними зачинились. Тор був вражений від того, що побачив перед собою: внутрішня частина була велетенською, високі стіни, завтовшки із фут, відкриті кімнати. Перед ним рухались сотні членів королівського двору, які збуджено перемовлялись між собою. Тор відчував шум і хвилювання в повітрі. Коли він увійшов, всі повернулись і спрямували свої погляди на нього. Він був вражений такою увагою.
Всі присутні притискались ближче один до одного, щоб роздивитись як Тор з Рісом прямують коридорами замку. Тор ніколи не бачив такої кількості людей у такому розкішному вбранні. Він бачив десятки дівчат різного віку, у вишуканих сукнях, які, зімкнувши руки, переговорювались між собою і сміялись, в той час, коли Тор проходив поряд. Він почував себе ніяково, тому що не міг зрозуміти – подобається він людям, чи над ним просто насміхаються. Тор не звик бути у центрі уваги, тим більше у центрі уваги королівського двору і не знав, як поводити себе у такій ситуації.
“Чому вони сміються з мене?” – запитав Тор Ріса.
Той повернувся і, з посмішкою, відповів: “Вони не сміються з тебе. Навпаки, ти подобаєшся їм. Адже ти тепер знаменитість”.
“Знаменитість?” – приголомшено перепитав Тор. – “Що ти маєш на увазі? Адже я тільки-но потрапив сюди”.
Ріс засміявся і поплескав Тора по плечу. Той видавався йому забавним.
“Слова поширюються королівським двором швидше, ніж ти можеш собі уявити. Що стосується особисто тебе – подібне стається не кожен день”.
“Куди ми йдемо?” – запитав Тор, розуміючи, що його кудись ведуть.
“Мій батько хоче познайомитись з тобою”, – сказав Ріс, коли вони повернули у черговий коридор.
У Тора ком застряг у горлі.
“Твій батько? Ти маєш на увазі… Король?” – Тор занервував, коли почув це. – “Чому він хоче зустрітись зі мною? Ти впевнений у цьому?”
Ріс засміявся.
“Я абсолютно впевнений. Перестань хвилюватись. Це всього лише мій батько”.
“Всього лише твій батько?” – Тор сказав це з недовірою. – “Він – Король!”
“Він не такий вже і поганий. Я відчуваю, що це буде хороша зустріч. Зрештою, ти врятував життя Ереку”.
Тор проковтнув ком у горлі, його долоні спітніли, коли відкрились ще одні великі двері, і вони ввійшли у величезну залу. Він з острахом подивився на високу склепінчасту стелю складної конструкції. На стінах були вікна, викладені арочними вітражами. Мабуть, там були тисячі людей, їх можна було побачити всюди, і зала гула від їх голосів. Банкетні столи були розтягнуті по всій кімнаті, наскільки вистачало погляду, а люди сиділи за трапезою на довжелезних лавках. У вузькому проході між столами лежав довгий червоний килим, який вів до платформи, де стояв трон Короля. Натовп розступився, пропускаючи Ріса і Тора, який йшли по килиму до Короля.
“І про що ти думаєш, ведучи його сюди?” – почувся ворожий неприємний голос.
Тор подивився вгору і побачив чоловіка, що стояв над ним, не набагато старший, ніж сам Тор, але одягнений в королівський одяг, скоріше за все це був принц.
“Це наказ Батька”, – огризнувся Ріс. – “І краще тобі прибратись з дороги, якщо не хочеш порушити його”.
Принц стояв насуплений і так і не зрушив з місця. Розглядаючи Тора, він мав такий вигляд, неначе вкусив гнилого яблука. Було у ньому щось таке, що не сподобалось Тору. Можливо, це худе і зле обличчя або верткі очі.
“Цей зал не для простолюдинів”, – сказав принц. – “Ти мусиш залишити цей непотріб там, де його взяв”.
Тор відчув, як в його грудях щось стиснулось. Очевидно, що принц ненавидів його і Тор не мав ані найменшого уявлення чому.
“Чи повинен я передати Батьку твої слова?” – відповів Ріс, заступаючись за Тора.
Принц неохоче розвернувся і пішов геть.
“Хто це був”, – запитав Тор Ріса, коли вони продовжили йти по доріжці.
“Не звертай уваги”, – відповів син Короля. – “Це всього лише мій старший брат, точніше один з них – Гарет. Найстарший. Взагалі-то, не зовсім самий старший, а найстарший із законнонароджених. Кендрик, якого ти зустрів на полі бою – насправді найстарший”.
“Чому Гарет ненавидить мене? Я ж навіть не знаю його”.
“Не хвилюйся – йому неважливо кого ненавидіти, тому що він ненавидить кожного. Це стосується і тих, хто має відношення до королівської родини. Не зважай на нього, він лише один із багатьох”.
Вони продовжили йти, і Тор з вдячністю подивився на Ріса, розуміючи, що той стає його справжнім другом.
“Чому ти заступився за мене?” – з цікавістю запитав Тор.
Ріс знизав плечима.
“Мені було наказано привести тебе до Батька. Крім того, ти мій суперник для тренувань. Я вже давно не зустрічав свого ровесника, такого ж гідного як ти”.
“Але що робить мене гідним?” – запитав Тор.
“Це дух бійця. Його не можливо підробити”.
Вони продовжили йти по проходу до Короля. Тору здавалось, що він завжди знав Ріса. Це було дивне відчуття, неначе Ріс був його рідним братом. Тор ніколи не мав брата, справжнього брата, і від цих думок йому стало напрочуд добре.
“Мої інші брати, зовсім не такі як Гарет, не хвилюйся”, – сказав Ріс, коли люди почали скупчуватись навколо них, намагаючись побачити Тора. – “Мій брат Кендрик, якого ти зустрів – найкращий з усіх. Хоча він лише зведений брат, але мені він видається ріднішим, ніж Гарет. Кендрик як другий батько для мене. І для тебе стане також, я впевнений у цьому. Немає нічого такого, чого він не зробив для мене або для будь-кого іншого. Люди люблять його найбільше серед всіх членів королівської родини. Це велика втрата для всіх, що він не зможе сісти на королівський престол”.