Академік Риндін уважно подивився на притихлий зал.
— Згадаємо відому періодичну таблицю елементів великого російського хіміка Дмитра Івановича Менделєєва, ім’ям якого пишається наш народ, як красою і славою російської науки. І, згадавши періодичну систему Менделєєва, ви одразу помітите, що вона закінчується в її теперішньому вигляді на елементі номер сто один, так званому менделєєвії. Нагадаю вам, що відносно зовсім недавно, ще в середині нашого сторіччя, таблиця Менделєєва була значно коротшою, вона закінчувалася на елементі номер дев’яносто два, на урані. Так, так, саме уран був у таблиці останнім елементом, який вчені до цього часу спромоглися відкрити і знайти в природному вигляді в корі нашої Землі, у вигляді хімічних сполук з іншими елементами. Але після того наука просунулася вперед. Ви знаєте, що наука оволоділа розщепленням атомних ядер, звільненням атомної енергії і створенням нових хімічних елементів. Капіталісти й агресори намагалися використати атомну енергію для війни, для руйнації. Наш світ, світ будівництва комунізму, — поставив атомну енергію на службу народові, його мирним потребам, розвиткові народного господарства. Згадайте, що саме в нашій країні, великому Радянському Союзі, ще в 1954 році вперше в світі була сконструйована і збудована електростанція, що працювала на атомній енергії. Ми, радянські люди, з гордістю можемо сказати, що великий Радянський Союз першим у світі розв’язав проблему мирного використання гігантської сили атомної енергії. Людство пам’ятає, як вражений був капіталістичний світ, коли атомна енергія почала покірно служити нашому мирному соціалістичному народному господарству! Там, в капіталістичних країнах, вчені винаходили атомні, водневі і кобальтові бомби та атомні гармати, призначені для руйнації і масового знищення людей. А у нас, в Радянському Союзі, наука наполегливо працювала над тим, щоб примусити атомну енергію служити народові, його щастю, його світлому майбутньому. І ми домоглися цього! Атомна енергія працює на нас на численних енергостанціях, які ми широко будували, починаючи з шостої п’ятирічки. За допомогою атомної енергії ми провадимо велетенське перетворення природи, змінюємо карту нашої Батьківщини. Збудувавши потужні атомні електростанції, ми зросили мільйони гектарів засушливих земель. Але ви і без мене прекрасно знаєте, як використовується в Радянському Союзі і народно-демократичних республіках для мирних, творчих потреб енергія урану і плутонію, енергія термоядерних реакцій. Тому повернемося до моєї головної теми, від якої я дещо ухилився, прошу пробачення!
Академік Риндін посміхнувся, почувши, як вітальним гомоном відповіли йому десятки тисяч слухачів, що жадібно ловили кожне слово його промови.
— Так от, щодо розширення таблиці Менделєєва. Працюючи з розпадом урану, вчені створили нові хімічні елементи, невідомі до того часу людству. Це були: нептуній, плутоній, америцій, кюрій, беркелій, каліфорній, афіній, центурій і, нарешті, менделєєвій — що посіли відповідно з дев’яносто третього по сто перше місце в таблиці великого російського вченого. Все це штучно створені людиною елементи, так звані трансуранові. Дуже важливо відзначити, що ці відкриття спростували одне поширене помилкове упередження, яке довгий час панувало в науці. Більшість учених вважала раніше, що розширення таблиці Менделєєва за межі урану взагалі неможливе, бо, мовляв, елементи, важчі від урану, не можуть практично існувати, вони були б надто нестійкими. Розвиток науки відкинув такі твердження. Він примусив скептиків згадати і по заслузі оцінити пророче передбачення самого Менделєєва, який вказував, що він припускає можливість розширення його періодичної системи в бік важких елементів поза ураном. Який правий був геніальний російський вчений, що проникав своїм гострим поглядом у далеке майбутнє! Звичайно, серед трансуранових елементів, створених людиною, виявились і дуже нестійкі, як, наприклад, нептуній, період піврозпаду якого складає всього два-три дні. До речі, нагадаю вам, що періодом піврозпаду називається час, на протязі якого розпадається половина атомів даного елемента. Нептуній, як бачимо, дуже нестійкий. Але ж природний елемент радон, який займає в таблиці Менделєєва вісімдесят шосте місце й існує в природі незалежно від людини, — не набагато стійкіший від нептунію: його період піврозпаду не досягає чотирьох днів… А от штучно створений ученими елемент плутоній, навпаки, відносно дуже стійкий. Його період піврозпаду складає двадцять чотири тисячі років, — тоді як загальновідомий природний елемент радій, наприклад, має період піврозпаду всього в тисячу п’ятсот дев’яносто років! Отож, ми переконуємося, що деякі трансуранові, штучно створені людиною елементи можуть бути і дуже стійкими, — в усякому разі для практичних потреб людства. Думаю, ви погодитеся, що двадцять чотири тисячі років для нас з вами — строк більше ніж достатній!..
Академік Риндін перечекав, поки по залу прокотився легкий сміх, викликаний його жартом, і продовжував:
— Отже, трансуранові елементи штучно створені людиною. Чи означає це, що такі елементи ніколи не існували раніше в природі? Безумовно, ні. Ці елементи могли існувати тоді, коли наша Земля була значно молодшою, коли вони не встигли ще розкластися, зруйнуватися. Запам’ятаємо це положення і перейдемо до інших висновків, чи, якщо хочете, припущень. Чому не припустити, що таблицю Менделєєва можна розширити ще далі? Чому не поміркувати про можливе існування — в штучному чи природному вигляді — не тільки трансуранових елементів від дев’яносто третього до сто першого, але й ще важчих, які слід було б умовно назвати надважкими елементами! Хто візьме на себе сміливість твердити, що такі надважкі елементи не існували колись на нашій Землі або не існують і сьогодні десь у природі безкрайого Всесвіту?..
Цього твердити не зможе ніхто. Але чому ж тоді вони невідомі науці? Та лише тому, що подібні надважкі елементи або самі поступово розпадаються, як нестійкі (це стосується радіоактивних елементів), або, можливо, вони існують в надто незначній кількості, та до того ще і в неприступних для нас поки що глибоких сферах земної кулі. Погляньте на цю таблицю!
Яскраво освітлене зверху прожекторами, над трибуною спустилося велике полотнище, на якому кожен міг впізнати знайомі ряди періодичної системи елементів Менделєєва. Але ця таблиця мала дещо незвичний вигляд. її рівні ряди не закінчувалися менделєєвієм, елементом номер сто один. Ні, під першим рядом сьомого періоду був проставлений ще додатковий ряд, клітинки якого були заповнені умовними номерами. І один з тих номерів сяяв яскравим червоним світлом: це був номер сто одинадцять. Академік Риндін вказував на нього:
— Дивіться! Ми теоретично продовжили, розширили сьомий ряд таблиці Менделєєва. Якщо він існує, то в ньому, як і в попередньому, мусить бути тридцять два елементи. Отож, цей період буде закінчуватися елементом номер сто вісімнадцять, оскільки починається цей період елементом номер вісімдесят сім, францієм. Зараз нас не цікавлять ті елементи, з яких мусить складатися сьомий період. Проте звернімо увагу на елемент номер сто одинадцять, місце якого освітлено червоним світлом на таблиці. Яким мусить бути цей елемент? Подивіться на початок попереднього півперіоду. Там, якраз над клітиною нашого невідомого ще елемента номер сто одинадцять, ви побачите елемент номер сімдесят дев’ять, давно знайоме нам золото! Але в такому разі — які припущення можемо ми зробити відносно властивостей цікавого для нас елемента номер сто одинадцять? Якщо ми знаємо основні принципи побудови таблиці Менделєєва, то нам дозволено припустити, що невідомий елемент номер сто одинадцять буде мати властивості, подібні до властивостей елемента номер сімдесят дев’ять — золота. До того ж ці властивості в новому елементі можуть бути виявлені навіть значно яскравіше. Ми маємо підстави припускати, що елемент номер сто одинадцять буде не менш, а ще більш благородним металом, ніж золота. Він не тільки сам не буде піддаватися корозії, але зможе облагороджувати й інші метали, якщо його додавати до них бодай у незначній кількості. Цей невідомий ще метал може стати в наших руках чудовою зброєю проти корозії. І ми умовно назвали цей незвичайний за своїми властивостями, поки ще існуючий тільки в наших припущеннях, елемент номер сто одинадцять — ультразолотом!
По залу пролинув тихий гомін. Ультразолото! Таємничий, загадковий, невідомий досі метал! Він надасть всім іншим металам, як припускає академік Риндін, властивостей благородного золота не піддаватися корозії!..
— Але виникає складне запитання, яке дуже трудно розв’язати: де ж відшукати цей уявлюваний поки що метал, це ультразолото? На Землі нам досі не пощастило знайти навіть мізерних його слідів. Якщо ультразолото і є на Землі, то воно, очевидно, ховається від нас десь у глибинах земної кулі, в її найвіддаленіших надрах. Здобути його звідти ми поки що не можемо, навіть озброївшися нашою могутньою сучасною технікою.
Академік Риндін зробив паузу, щоб відпити води з склянки, яка стояла перед ним. Гігантський силует хитнувся над трибуною. Очі глядачів усього світу стежили за його рухами.
— Дослідникам не допомогло навіть глибоке, до десяти кілометрів буріння. Та воно й зрозуміло, бо — що таке десять кілометрів у масштабах земної кулі? Мізерний укол, який не досягає навіть середніх шарів літосфери! Між тим, намагатися відшукати ультразолото можливо слід було б значно глибше, ніж розташовані в земних надрах джерела магми, що викидають вогняну лаву на поверхню Землі під час вулканічних вибухів. Доводиться визнати, що розв’язання такого сміливого завдання лежить поки що поза нашими можливостями. Що ж, визнаємо це. Гаразд, ми не можемо поки що відшукати і здобути дорогоцінний елемент у глибинах нашої старої Землі, якщо він, звичайно, там ще зберігся. Проте чому б тоді не спробувати відшукати його, цей елемент, у Всесвіті, який оточує нас?.. Адже є планети, значно молодші від нашої Землі. Цілком можливо, що ультразолото на них не встигло зруйнуватися, воно там не залишилося тільки в глибоких надрах. Ви пам’ятаєте, безумовно, що всі планети Сонячної системи мають спільне походження. Хімічний склад їх мусить бути однаковий — чи майже однаковий, в залежності од віку тієї чи іншої планети і пов’язаного з цим розпаду елементів. Ми вважаємо, що всі елементи в їх первісному вигляді — я маю на увазі переважно надважкі! — краще всього мусили б зберегтися на Сонці, цьому розжареному сяючому світилі.
Нове полотнище опустилося зі склепіння залу. Тепер на ньому яскраво грали кольорові лінії, розташовані на довгих смужках. Вони переливалися всіма барвами райдуги.
— Насамперед тому вчені вирішили перевірити свої припущення саме на Сонці. Заново проведений найточніший спектральний аналіз показав, що цікавий для нас дорогоцінний елемент — ультразолото — на Сонці є! Це сталося майже зовсім так, як було в свій час з відкриттям елемента гелію. Адже ви знаєте, що наука за допомогою спектрального аналізу відкрила цей елемент спочатку на Сонці, а потім уже на Землі. Саме так астрономи Варшавської обсерваторії за допомогою найновіших удосконалених спектроскопів встановили, що ультразолото в газоподібному стані є на Сонці. Але хіба ми можемо мріяти дістати його звідти? Безумовно, ні. Ми з вами — люди реального крою, ми дозволяємо собі мріяти тільки про те, що можна здійснити практично, хоча б для цього і потрібні були найсміливіші спроби. Про які ж спроби може йти мова в даному разі?.. Тоді ми задумалися над новою проблемою. Наш дорогоцінний елемент теоретично може бути на інших планетах; які ж практичні можливості цього?..