Невдовзі за стіною почулися перші приглушені кроки, до них приєднались інші, і не вельми потужна звукова хвиля прокотилась по коридору. Згодом тиша ще кілька разів порушувалась запізнілими працівниками, аж поки знову не запанувала над усім четвертим поверхом. Десь у підсвідомості зародилося щось неспокійне, нетерпляче і заштрикало німим проханням: «Давай, починай швидше!», однак йому успішно протистояло спокійно-розважливе: «Зачекай, ще не прийшов час». У коридорі почулося човгання, що поволі наближалося, потім двері неприємно зарипіли, і прокурений чоловічий голос здивовано хмикнув та промовив щось нерозбірливе. Скрипуча мелодія пролунала у зворотному порядку, і незабаром усе стихло.
Слабенькі косі промінчики прожекторів, що долітали знадвору, легенько окреслювали контури предметів, але якщо заплющити очі, то наставала справжнісінька пітьма. У ній можна було розчинити і ноги, і руки, і решту тіла, і сходину з перегородкою — все, що хвилину тому ще здавалося незаперечним, безсумнівним, єдино існуючим у даній частині простору. Натомість виникала інша реальність: об’ємні, живі, тілесні шуми, фони, звуки, сигнали.
Арсей повільно підвівся, наче боячись загубити сигнал, і, ударом ноги відчинивши кабінку, рушив до виходу. Двері черговий раз проспівали свою гидку пісню та ще й голосно гримнули, але тернієць вже ке звертав на це уваги. Він раптом втратив самовладання і кинувся бігти вздовж коридора, однак, відчувши, як джерело сигналів опускається кудись донизу, зупинився. «В цьому корпусі, але нижче, на другому або третьому поверсі, — швидко отямився та повернув назад до сходів. — Але чому тут, де розміщені технічні служби?» За тією думкою клубочився цілий рій інших, готових кричати, ридати, проклинати, але зараз вони були абсолютно зайвими, і Арсей просто заблокував їх.
Третій поверх виявився також порожнім, і з поведінки джерела сигналів стало остаточно зрозуміло: біомаяк разом з мертвим тілом Ореса знаходиться на другому поверсі. Арсей прискорив біг і через півхвилини вже стояв, важко дихаючи, перед нічим не примітними зовні дверима зі скромним номером на невеличкій флуоресцентній пластинці. Трохи збоку на стіні виднілась продовгувата панель з двома рядами кнопок. «Потрібно відшукати код», — промайнуло в голові, і чисто механічно Арсей взявся за клямку, однак всупереч здоровому глузду двері клацнули та м’яко подалися вперед. Це сталося так несподівано, що тіло на якусь хвилю просто-таки закам’яніло. Нарешті Арсей обережно переступив через поріг і, причиниши за собою двері, обвів кімнату уважним поглядом. Побачене змусило його знову вражено завмерти.
Проміння прожектора, відбите стінками внутрішнього дворика, освітлювало невеличке приміщення з двома столами, канцелярською шафою та сейфом. Зрозуміло, що Ореса тут не було і не могло бути, але сигнали все ж таки йшли звідси!
Оціпеніння раптом спало, і Арсей двома стрибками опинився біля столу, що стояв під вікном. На світлій лакованій поверхні лежали Оресів хронометр та крихітний металевий циліндрих, якого хто-небудь інший при такому освітленні міг просто не помітити.
Від думок, які ще хвилину тому роїлись у глибинах свідомості, не залишилося й сліду, а в голові у божевільному хороводі закружляли два запитання: «Як ці прокляті недоумки зуміли витягнути маяк?! Що сталося з Оресом?!». Вони відлунювали в вухах за такою силою, що Арсей не відразу зрозумів, чому це раптом його різонуло відчуття смертельної небезпеки. Він ледве встиг відняти руки від обличчя, коли щось сухо клацнуло, і кімнату залила хвиля нестерпно пекучого світла.
— Арсею, кого я бачу? — почувся знайомий насмішкуватий голос.
— Як же це ти так заблукав? Ми, здається, домовлялись про зустріч зовсім не тут.
Тернієць зумів нарешті розклепити повіки і побачив біля дверей сяючого задоволеною посмішкою Лукара. Той стояв, притулившись спиною до одвірка, і легенько поводив з боку в бік пістолетом. Арсей похитнувся, зробив мимовільний крок до паліденця, і раптом йому в обличчя вдарила потужна паралізуюча хвиля.
«Авантюра, все це було авантюрою…» — ще встиг подумати і знепритомнів.
Доволі швидко прийшовши до тями, Арсей відчув, що його тіло, перехоплене біля колін та під руками, висить у повітрі, не торкаючись підлоги, і рівномірно похитується в такт якомусь гупанню. Обережно розімкнувши повіки та скосивши очі, він побачив невиразні обриси пропливаючих повз нього дверей і зрозумів, що його кудись несуть. В голові шуміло, у роті та носі відчувалося щось неймовірно гидке, а тіло просто-таки задерев’яніло, що дозволяло носіям поводитися з ним, як із звичайною колодою. Почало поволі світлішати, збоку пропливла блідо-синя лампа, потім ноги опустилися донизу, і стало зрозуміло, що ці двоє переносять його до підвалу.
Арсей знову заплющив очі, щоб не виявляти передчасно свого опритомнення, і тільки прислухався: спочатку до нього долинуло металеве ляскання, потім почувся короткий діалог: «Куди?» — «Давайте в шосту», за ним дзенькіт ключів і нарешті важке рипіння масивних дверей.
Невеличка подорож закінчилась, і через мить Арсей відчув, що його тіло більше нічим не підтримується. Голова інстинктивно сіпнулася вгору, і тут же короткий політ був зупинений холодною бетонною підлогою.
— Ти дивись, це падло вже головою смикає, — здивовано проказав чоловічий голос, який перед тим запитував «Куди?». — А я думав, що він і до ранку не отямиться. Ах ти ж сволото тернофільська!
Останні слова прозвучали у такому тоні, що Арсей інстинктивно заблокувався. І недаремно, бо тут же в лівому боці з’явилось неприємне відчуття, спричинене ударом. Однак тернійські прийоми були зараз надто великою розкішшю, і в голові миттю зародилась безжалісна думка-наказ: «Не можна, розкривайся! Для них ти повинен залишатись паліденцем!»
— Ну, брате, ти явно розучився бити, — засміявся другий голос, і Арсей, зусиллям волі знявши контроль, голосно скрикнув від різкого болю в животі.
Перший люто процідив крізь зуби щось нерозбірливе, і на тернійця посипався град безладних ударів. Ще деякий час Арсей намагався триматись, лише глухо стогнучи, але швидко здався і знову заблокував больові відчуття. Правда, його мучитель продовжував шаленіти, терзаючи нечутливе тіло, і заспокоївся тільки тоді, коли напарник насмішкувато промовив:
— Та кинь ти, він уже давно відрубився.
Після цього екзекуція припинилась, почулися кроки, грюкіт важких дверей, потім ще якісь невиразні звуки, і нарешті все стихло. Арсей спробував розплющити очі, але підняти вдалось лише праву повіку. Слабенька лампа мляво освітлювала голі кам’яні стіни, низьку стелю, голе пружинисте ліжко та унітаз, а трохи збоку — невеличкого низького столика з двома табуретками.
Вдовільнившись оглядом свого нового помешкання.
Арсей сконцентрував увагу на собі і став поволі розгальмовувати сигнальну систему. «Професіонали працювали», — подумки хмикнув він, зробивши з перших відчуттів висновок, що справді серйозних пошкоджень немає, і одним рішучим зусиллям повністю зняв контроль. Відразу ж у тіло з усіх боків впилися десятки розпечених ножів, видавивши зойк, а в голові забилося панічне: «Блокуй, блокуй!!!» Однак тривале блокування було небезпечним для організму і могло завершитись гангреною або сепсисом, отож залишалося тільки змиритися з постійним ниючим болем. До того ж незабаром виявилось, що він доволі стерпний, особливо коли просто лежати, не роблячи різких рухів. Арсей навіть став розмірковувати, чи не краще перебратися на ліжко, коли за дверима несподівано почувся шум, і довелось завмерти на холодній бетонній підлозі, заплющивши очі.
В замку клацнуло, двері зарипіли і до камери хтось увійшов. Наблизившись до Арсея, він зупинився, невдоволено побурчав, і в ніс тернійцю раптом вдарило щось різке та нестерпне, Тіло конвульсивно здригнулося, викликавши цим хвилю гострого болю, і Арсей, глухо застогнав та розплющив єдине працездатне око.
Перед ним навпочіпки сидів Лукар з невеличким балончиком в руці. На ньому була форма підполковника, а з правого боку на ремені висіла кобура бластера.
— От тварюки, — співчутливо промовив паліденець, хитаючи головою, — що вони з тобою зробили! Отакі дві сволоти можуть зганьбити всю планетарну безпеку! Ну нічого, це їм так не минеться. Ти можеш підвестись?
Арсей почав стогнучи підійматися, і через хвилину вже стояв, похитуючись у різні боки. Лукар присунув табуретку до стіни і жестом запросив тернійця присісти, а сам вмостився біля столу.
— Пробач, Арсею, що я тебе турбую серед ночі, — сказав він цілком товариським тоном, неначе просто заскочив до приятеля в гості. — Відверто кажучи, я зовсім не розраховував, що тернофіли клюнуть на таку просту наживку, ще й досі не можу відійти від подиву. Але що сталось, того вже не зміниш.
Арсей лише глибоко зітхнув, від чого в груди наче хто ввігнав кілька цвяхів.
— Ти знаєш, я вже давно займаюсь тернофілами, — вів далі Лукар, — але ніколи не думав, що їхня організація становить таку серйозну небезпеку. Ну, різні там розмови, книги, листівки, відозви, — все це дитячі забавки, нездатні завдати особливої шкоди нашому суспільству, яке…
— Лукаре, — обірвав його Арсей, — ти що, надумав полицемірити переді мною?
Підполковник уважно поглянув на тернійця, потім усміхнувся і різко змінив тему:
— От не розумію я, хоч убий, — розвів руками він, — навіщо вам знадобився той тернієць, в коматозному стані, майже мертвий? Для урочистого поховання чи що?
— А де він зараз? — несподівано вихопилося в Арсея майже проти його власної волі.
Лукар зареготав.
— Ну ви тільки погляньте на цього дивака! — вигукнув він, трохи вгамувавшись. — Сам у такій ситуації, що час вінок замовляти, а ще продовжує думати про своє завдання!
— Сказав би відразу, що не знаєш, — буркнув Арсей, відвертаючись.
— Ти помиляєшся, брате мій, — промовив Лукар з ноткою поблажливості в голосі, — хоч це і досить сувора таємниця, але я вже теж не хлопчик для доручень. Твій тернієць…
Він зробив ефектну паузу, і Арсей весь аж завмер, переставши навіть дихати.
— … на науковій базі в Теркосі, — докінчив Лукар.
Підполковник дивився на Арсея трохи насмішкувато, але його вигляд не зміг обманути тернійця: він зрозумів, він відчув усім своїм єством, що це-правда!
— Ну як, ти задоволений, що вивідав у мене секретні відомості? — засміявся Лукар, по-своєму витлумачивши стан тернійця. — А те пер послухай уважно, що я тобі скажу. Не подумай тільки, що я здатен по простоті душевній вибовкати планетарну таємницю, в цьому невеличкому спектаклі криється звичайний прагматичний розрахунок. Тепер, коли ти знаєш те, чого не повинен знати, маєш перед собою тільки два шляхи: або співробітництво з нашою службою, або могила. Навіть якби тобі вдалося якось проскочити між зобами у нашого правосуддя, я ніколи не допущу того, щоб носій секретної інформації вирвався з-під моєї опіки.
— Ризикуєш, — хитнув головою Арсей, несподівано зауважуючи, що, всупереч усьому, відчуває до Лукара якусь незбагненну симпатію.