Дамблдор обвів учнів поглядом своїх синіх очей, а тоді знову всміхнувся.
- А зараз на вас чекають ліжка, теплі й затишні, і я розумію, що для вас зараз найголовніше - добре відпочити перед завтрашніми уроками. Отож побажаймо собі солодких снів. На добраніч!
Зі звичним оглушливим скреготом відсунулися лави, і сотні учнів ринули з Великої зали до своїх спалень. Гаррі, котрий аж ніяк не квапився виходити з юрбою, що на нього витріщалася, чи опинятися поблизу Мелфоя, даючи тому привід ще раз похизуватися оповіддю про розквашений ніс, затримався позаду, вдаючи, що зашнуровує кросівку. Ґрифіндорці тим часом подалися до виходу. Герміона кинулася виконувати свої обов'язки старости й повела першокласників, а Рон залишився з Гаррі.
- То що сталося з твоїм носом? - запитав Рон. коли вони виходили з зали у самому хвості натовпу, на безпечній відстані від надто цікавих вух.
Гаррі йому розповів. Те, що Рон не розреготався, було, мабуть, ознакою міцності їхньої дружби.
- Я бачив, що Мелфой показував на миґах щось про ніс. - сказав він похмуро.
- Не треба більше про це. - з гіркотою попросив Гаррі. - Послухай краще, що він казав до того, як мене виявив…
Гаррі сподівався, що Рона приголомшать Мелфоєві вихваляння. Але на Рона це не справило враження, підтвердивши думку Гаррі про його впертість і тупість.
- Та ну. Гаррі, він просто понтувався перед Паркінсонкою… ну яке завдання давав би йому Відомо-Хто?
- А як ти знаєш, що Волдеморту не потрібен у Гоґвортсі шпигун? Це було б не вперше…
- Гаррі. ліпше не називай се ім'я, - почувся за спиною докірливий голос Геґріда. Гаррі озирнувся й побачив, що велетень докірливо хитає головою.
- Дамблдор це ім'я називає, - вперто наполіг Гаррі.
- Ну. так, але ж то Дамблдор, га? - голос у Геґріда був таємничий. -То чого ж ти, Гаррі спізнивси? Я переживав.
- Мене затримали в поїзді, - відповів Гаррі. - А ти чому спізнився?
- А я був з Ґропиком, - радісно повідомив Геґрід. - Не помітив, як пролетів час. Він тепер має в горах нову хатку, Дамблдор усьо влаштував… файна така велика печерка. Він тепер набагато щасливіший, ніж був у тому Лісі. Ми з ним файненько побалакали.
- Справді? - перепитав Гаррі, уникаючи Ронового погляду. Коли він познайомився з Геґрідовим братом по матері, зловісним велетом, що мав хист до виривання дерев з корінням, словниковий запас того складався з п'яти слів, двоє з яких він не вмів до пуття вимовити.
- Він направду прогресує,-гордо повідомив Геґрід. - Ви си здивуєте. Я гадаю, що варто вивчити його собі на помічника.
Рон голосно пирхнув, але зумів прикинутись, що це він так сильно чхає. Вони вже стояли біля дубових вхідних Дверей.
- Ну, то я вас побачу завтра, перший урок буде відразу по обіді. Прийдіть троха швидше й зможете привітатиси з Бак… йой, себто з Чахокрилом!
Бадьоро попрощавшись помахом руки, він переступив поріг і пошкандибав у темряву.
Гаррі й Рон перезирнулися. Гаррі не сумнівався, що Рона охопило таке ж гнітюче відчуття, що і його самого.
- Ти не вивчатимеш догляду за магічними істотами?
Рон заперечливо похитав головою.
- Ти теж ні?
Гаррі теж похитав головою. - І Герміона, - запитав Рон, - теж не вивчатиме?
І знову Гаррі похитав головою. Що скаже Геґрід, коли довідається, що троє його улюблених учнів відмовилися від його предмету, він навіть не хотів думати.
- Роне, цей час потрібен для навчання! - заперечила Герміона вже в коридорі.
- Але ж не сьогодні,-сказав Рон,-сьогодні можна буде й подрімати.
- Ану, стій! - Герміона зупинила виставленою рукою якогось четвертокласника, що біг повз них з яскраво-зеленим диском у руках. - Ікласті тарілки заборонені, дай сюди, - суворо звеліла вона. Сердитий хлопець віддав гаркітливу тарілку, пірнув Герміоні попід руку й побіг наздоганяти друзів. Рон зачекав, доки той зникне, і вихопив у Герміони тарілку.
- Класно, завжди хотів таку мати.
Герміонині протести потонули в голосному хихотінні - Лаванду Браун ця ситуація дуже розсмішила. Минаючи їх, вона й далі сміялася, озираючись на Рона. Рон аж запишався.
Стеля Великої зали була погожого блакитного кольору, позначена де-не-де клаптиками напівпрозорих хмаринок, так само, як і квадратики неба, що виднілися крізь височенні вікна. Наминаючи вівсянку та яєчню з беконом, Гаррі й Рон розповіли Герміоні про вчорашню розмову з Геґрідом, через яку хлопці й досі почувалися ніяково.
- Та як же він міг подумати, що ми й далі вивчатимемо догляд за магічними істотами!-засмутилася Герміона. - Тобто хіба ми хоч раз виявляли… ну… хоч якийсь ентузіазм?
- Але що тут удієш? - Рон проковтнув цілісіньке смажене яйце. - Ми й так з любові до Геґріда дуже на його уроках старалися. А йому здається, що ми це робили з любові до ідіотського предмета. Невже хтось захотів би складати НОЧІ з догляду?
Гаррі й Герміона промовчали; можна було й не відповідати. Вони чудово знали, що ніхто з їхніх однокласників не захоче цього року ходити на догляд за магічними істотами. Вони намагалися не дивитися Геґрідові у вічі й без особливої радості відповіли на його бадьорий помах руки, коли хвилин за десять він вийшов з-за учительського столу.
Поснідавши, друзі не вставали з місць, чекаючи, коли до них підійде професорка Макґонеґел. Процедура призначення розкладів занять цього року була складніша, ніж завжди, бо професорці Макґонеґел спочатку треба було перевірити, чи всі учні отримали відповідні СОВи, щоб продовжити навчання з тих предметів, з яких їм доведеться складати НОЧІ.
За Герміоною миттю було визнано право й далі вивчати заклинання, захист від темних мистецтв, трансфігурацію, гербалогію, числомагію. стародавні руни й настійки, тож вона без зайвих слів побігла на свій перший урок стародавніх рун. Для Невіла ця процедура затяглася; зі стурбованим виглядом на кругленькому обличчі він спостерігав, як професорка Макґонеґел перечитувала обрані ним предмети, а тоді перевіряла результати СОВ.
- З гербалогією все добре,-сказала вона. - Професорка Спраут буде рада знову тебе бачити, та ще й з «відмінною» СОВою. І ще ти зможеш вивчати захист від темних мистецтв, бо маєш «добре». З трансфігурацією. на жаль, гірше. Мені дуже прикро, Лонґботоме, але оцінки «задовільно» недостатньо для переходу на рівень НОЧІ; навряд чи ти подужаєш написати річну роботу.
Невіл похнюпився. Професорка Макґонеґел подивилася на нього крізь свої квадратні окуляри.
- А чому ти забажав продовжити вивчення трансфігурації? У мене було враження, що вона тобі не дуже подобалася.
Нещасний Невіл щось пробурмотів про те, що «так хотіла бабуся».
- Он як, - гмикнула професорка Макґонеґел. - Твоїй бабусі давно пора навчитися пишатися тим онуком, який у неї є, а не тим, якого вона воліла б мати… особливо, після того, що сталося в міністерстві.
Невіл зашарівся й сором'язливо закліпав очима; професорка Макґонеґел ще ніколи його не хвалила.
- На жаль, Лонгботоме, я не можу прийняти тебе у свій клас на рівень НОЧІ. Але я бачу, що ти отримав «добре» з заклинань… може, складатимеш НОЧІ з заклинань?
- Бабуся вважає, що заклинання - предмет для слабаків, -пробурмотів Невіл.
- Іди на заклинання. - порадила професорка Макґонеґел, - а я напишу Августі листа, і нагадаю, що цей предмет не можна вважати нікчемним лише тому, що вона сама провалила іспит із заклинання, отримавши незадовільну оцінку. - І ледь помітно всміхнувшись Невілові. обличчя якого виражало захоплення й недовіру, професорка Макґонеґел ударила його порожній розклад кінчиком чарівної палички. - і коли там з'явився детальний опис усіх нових уроків, передала його Невілу.
Тепер професорка Макґонеґел перейшла до Парваті Патіл. яку найбільше цікавило, чи вродливий кентавр Фіренце й далі викладатиме віщування.
- Цього року він ділитиметься класами з професоркою Трелоні, - у голосі професорки Макґонеґел звучали несхвальні інтонації; усі знали, що вона зневажливо ставиться до такого предмета, як віщування. - Шестикласників навчатиме професорка Трелоні.