- У мене нема грошей.
- Це легко виправити, - Дамблдор вийняв з кишені шкіряний гаманець. - У Гоґвортсі існує фонд допомоги тим, хто неспроможний за власні кошти придбати книги й мантії. Можливо, тобі доведеться купити ненові підручники заклять і все інше вживане, але…
- А де продаються підручники заклять? - не дослухав Редл. Він схопив пухкенький гаманець з грішми, навіть не подякувавши Дамблдорові, і тепер розглядав великого золотого ґалеона.
- На алеї Діаґон, - пояснив Дамблдор. - Я маю з собою перелік потрібних тобі книжок та шкільного приладдя. Можу допомогти тобі все знайти…
- Ви підете зі мною? - поглянув на нього Редл.
- Піду. Якщо ти хочеш…
- Я впораюся й сам, - урвав його Редл. - Я звик усе робити для себе сам і ходжу по Лондону без супроводу. Як потрапити на цю алею Діаґон… пане директоре? - додав він, перехопивши Дамблдорів погляд.
Гаррі думав, що директор наполягатиме на своєму, але знову був здивований. Дамблдор вручив Редлові конверт з переліком потрібного, а тоді, чітко пояснивши, як дістатися з сиротинця до «Дірявого Казана», сказав:
- Ти його побачиш, хоч навколишні маґли… тобто немагічні люди… нічого не бачать. Знайди там шинкаря Тома… легко запам'ятати, бо він твій тезко…
Редл роздратовано відмахнувся, наче відганяв надокучливу муху.
- Тобі не подобається ім'я Том?
- Тих Томів надто багато, - пробурмотів Редл. А тоді, ніби не в змозі втриматися від запитання, ніби воно вирвалося само собою, поцікавився: - А мій батько теж був чарівник? Мені казали, що його теж звали Том Редл.
- На жаль, я цього не знаю. - лагідно відповів Дамблдор.
- Мати не могла бути чарівницею, бо інакше вона б не померла, - сказав Редл скоріше собі, ніж Дамблдорові. Мабуть, це батько. А… після того, як я все придбаю… коли мені вирушати в той Гоґвортс?
- Усі деталі виписані на другому аркуші пергаменту в твоєму конверті, - пояснив Дамблдор. - Виїзд першого вересня з вокзалу «Кінґс Крос». У конверті лежить і квиток на поїзд.
Редл кивнув. Дамблдор устав і знову подав йому руку. Редл її потиснув і сказав:
- Я вмію розмовляти зі зміями. Я це збагнув, коли ми були за містом… вони самі мене знайшли і шепотіли до мене. Чи це нормально для чарівника?
Гаррі був упевнений, що Редл спеціально досі не згадував про це своє дивне вміння, бажаючи справити сильніше враження.
- Це незвично, - відповів Дамблдор, хвильку повагавшись, - але таке буває.
Він це сказав буденним тоном, але очі його з цікавістю оглядали Редлове лице. Так вони стояли якусь мить, чоловік і хлопець, дивлячись один на одного. Потім Дамблдор відпустив його руку і пішов до виходу.
- До побачення, Томе. Зустрінемося в Гоґвортсі.
- Думаю, цього досить, - сказав сивочолий Дамблдор поруч з Гаррі. Наступної миті вони знову невагомо линули крізь темряву, і за кілька секунд приземлилися прямісінько в його теперішньому кабінеті.
- Сідай, - звелів Дамблдор Гаррі.
Гаррі послухався, пригадуючи все щойно побачене.
- Він повірив у це значно швидше, ніж я… тобто, коли ви сказали, що він чарівник, - замислився Гаррі. - Коли мені це казав Геґрід, то я йому спочатку не повірив.
- Так, Редл був абсолютно готовий повірити в те, що він… як він сам це сказав… «особливий», - погодився Дамблдор.
- Чи знали ви… тоді?… - поцікавився Гаррі.
- Чи знав я, що зустрівся з найнебезпечнішим темним чаклуном усіх часів?-перепитав Дамблдор. - Ні, я собі й уявити не міг, що він виросте і стане тим, ким є. Проте він мене справді тоді заінтригував. Я повернувся в Гоґвортс, маючи намір пильнувати за ним, і не тільки тому, що він був самотній і не мав друзів, а й тому, що я відчував обов'язок робити це заради інших, а не лише заради нього самого.
Його приховані сили, як ти вже чув, були на диво добре розвинуті як на такого юного чарівника, і… що було найцікавіше й найзловісніше… він уже з'ясував для себе, що ними можна розпоряджатися на власний розсуд, і почав застосовувати їх осмислено. Як ти бачив, то не були випадкові експерименти, типові для юних чаклунів. Він використовував магію на шкоду іншим - щоб лякати, карати, підкоряти. Ці всі дрібні випадки з задушеним кроленям або з маленькими хлопчиком і дівчинкою, яких він заманив у печеру, багато про що свідчать… «Можу зробити їм боляче, якщо забажаю»…
- А ще він виявився парселмовцем, -додав Гаррі.
- Це правда, рідкісний хист, до того ж такий, що нібито пов'язаний з темними мистецтвами, хоч, як ми знаємо, парселмовці трапляються й серед шляхетних і добрих чаклунів. Чесно кажучи, його вміння розмовляти зі зміями мене стурбувало значно менше, ніж його відверта схильність до жорстокості, потайливості й панування.
Ми знову не помітили, як пролетів час, - сказав Дамблдор, показуючи на почорніле небо за вікнами. -Та перш ніж попрощатися, я хотів би звернути твою увагу на деякі особливості побаченого нами, бо ці деталі значною мірою визначатимуть ті ситуації, які ми обговоримо під час наших наступних зустрічей.
По-перше, я сподіваюся, ти помітив, як він відреагував, коли я згадав, що хтось має однакове з ним ім'я-Том?
Гаррі кивнув.
- Цим він виявив свою зневагу до всього, що пов'язувало його з іншими людьми, до всього, що робило його посередністю. Навіть тоді він уже прагнув бути іншим, незалежним, знаменитим. Він позбувся цього імені, як ти вже знаєш, усього через кілька років після тієї розмови й надовго заховався під вигаданою ним личиною «Лорда Волдеморта».
Гадаю, ти також помітив, що Том Редл уже був цілком самодостатній, потайливий і самотній? Він відмовився від допомоги чи супроводу для поїздки на алею Діаґон. Він волів діяти самостійно. Дорослий Волдеморт нічим не відрізняється. Ти ще почуєш багатьох смертежерів, які запевняють, що тільки вони користуються його довірою, що наближені до нього і навіть, що лише вони його розуміють. Це величезна омана. Лорд Волдеморт ніколи не мав друзів, і я не думаю, що коли-небудь бажав їх мати.
І останнє… сподіваюся, Гаррі, ти ще не сонний, і можеш звернути увагу на отаке… юному Томові Редлу подобалося колекціонувати трофеї. Ти бачив ту коробку з краденими речами, яку він ховав у своїй кімнаті. Це були, так би мовити, пам'ятки про тих, хто став жертвою його розбишацьких витівок, дрібні сувеніри на згадку про найприкріші його чари. Не забувай про цю його манію збирати все, наче якась сорока, бо згодом це матиме велике значення.
А тепер і справді час уже спати.
Гаррі підвівся. Коли він ішов до дверей, то погляд його впав на столик, де минулого разу лежав перстень Ярволода Ґонта, та зараз персня вже не було.
- Що, Гаррі? - запитав Дамблдор, бо Гаррі раптом зупинився.
- Перстень пропав, - сказав Гаррі, роззираючись довкола. - Але я подумав, що десь тут мала б лежати губна гармошка, наприклад.
Дамблдор усміхнувся, дивлячись на нього поверх окулярів, схожих на два півмісяці. - Дуже проникливо, Гаррі, але губна гармошка була тільки губною гармонікою.
І з цими загадковими словами він помахав Гаррі рукою, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.