— Геґріде? Геґріде, скажи щось… Однак темна купа не ворухнулась.
— Хто тут? Це Поттер? Ти Гаррі Поттер? Гаррі не впізнав цього чоловічого голосу. Тоді закричала жінка:
— Вони розбилися, Тед! Упали в саду! У Гаррі паморочилася голова.
— Геґріде, — безтямно повторив він, і коліна його підко силися.
Опритомнівши, він усвідомив, що лежить навзнак на подушках, і відчув пекучий біль у ребрах і в правій руці. Відсутній зуб знову виріс. Шрам на лобі й досі пульсував.
— Геґріде?
Він розплющив очі й побачив, що лежить на диванчику в незнайомій яскраво освітленій вітальні. Світловолосий черевань поглядав на Гаррі з тривогою.
— З Геґрідом усе гаразд, синку, — сказав черевань, — Дружина ним опікується. А як ти почуваєшся? Ще щось поламане? Я полагодив тобі ребра, зуба й руку. До речі, мене звати Тед, Тед Тонкс—Дорин батько.
Гкррі звівся й сів занадто швидко — з очей посипалися!скри, стало млосно, запаморочилось у голові. Волдеморт…
— Не хвилюйся, — Тед Тонкс поклав Гаррі руку на плече й примусив його лягти на подушки. — Ти ледь не розбився. А що взагалі сталося? Поламався мотоцикл? Знову перестарався Артур Візлі зі своїми маґлівськими штукенціями?
— Ні, — сказав Гаррі, а шрам його пульсував, наче відкрита рана. — Смертежери, багато… гналися за нами…
— Смертежери? — різко перепитав Тед. — Як це — смертежери? Я думав, вони не знають, що тебе перевозять цієї
ночі.
— Вони знали, — відповів Гаррі.
Тед Тонкс звів очі до стелі, ніби міг бачити крізь неї небо.
— Ну, тоді ми знаємо, що наші захисні чари спрацювали. Ближче, ніж на сто ярдів, вони не зможуть сюди підібратися.
Тепер Гаррі зрозумів, чому зник Волдеморт. Це сталося в тій точці, де мотоцикл перетнув бар'єр орденських чарів. Він лише сподівався, що чари діють і далі. Уявив, що поки вони говорять, Волдеморт висить на висоті сто ярдів над ними і намагається проникнути у величезну прозору бульбашку, яку Гаррі подумки собі намалював.
Він спустив з дивана ноги; мусив на власні очі побачити Геґріда, щоб переконатися, що той таки живий. Та не встиг устати, як відчинилися двері і в них протиснувся Геґрід — з обличчям закривавленим і брудним. Він трохи шкутильгав, проте якимось дивом лишився живий.
— Гаррі!
Перекинувши два маленькі столики й фікус, він двома велетенськими кроками перетнув кімнату і з такою силою обійняв Гаррі, що ледь не зламав йому щойно зрощені ребра. — Шляк би й'го трафив, Гаррі, і як ти зумів з того видряпатись? Я вже боявся, шо нам обом капець. —Та я теж. Я й сам не вірю…
Гаррі замовк на півслові — він помітив жінку, яка зайшла до кімнати вслід за Геґрідом.
— Ти?! — вигукнув він і сягнув рукою в кишеню, проте вона була порожня.
— Твоя чарівна паличка в мене, синку, — мовив Тед, торкаючись нею Гарріної руки. — Вона впала біля тебе, і я її підняв. А кричав ти на мою дружину.
— Ой, я… пробачте.
Коли місіс Тонкс підійшла, стало видно, що вона не така вже й схожа на свою сестру Белатрису — волосся мала світло—каштанове, а очі більші й добріші. Однак після викрику Гаррі вона, здавалося, трохи насупилась.
— Що з нашою дочкою? — спитала вона. — Геґрід казав, що ви втрапили в засідку. Де Німфадора?
— Не знаю, — відповів Гаррі. — Ми не знаємо, що з іншими. Жінка перезирнулася з Тед ом. Гаррі побачив вирази їхніх облич і його охопив страх та відчуття провини. Якщо хоч хтось загинув, то це сталося через нього, тільки через нього. Він погодився на цей план, дав їм своє волосся…
— Летиключ, — зненацька згадав він. — Треба повернутися в "Барліг" і все з'ясувати… тоді ми вас повідомимо або… або Тонкс повідомить, якщо вона…
— З Дорою все буде добре, Дромедо, — заспокоїв жінку Тед. — Вона знає свою справу, бувала вже з аврорами і не в таких бувальцях. Летиключ у нас, — сказав він Гаррі. — Він відлітає за три хвилини, якщо хочете — можете скористатись.
— Хочемо, — сказав Гаррі. Схопив рюкзак і закинув на плече. — Я…
Він глянув на місіс Тонкс, щоб попросити пробачення за той страх і тривогу, яких на неї нагнав, проте не зумів витиснути з себе слів, які б не звучали порожньо й нещиро.
— Я скажу Тонкс… Дорі… щоб повідомила вас, якщо вона… Дякую, що нас підлатали, дякую за все. Я…
Він був радий покинути кімнату й піти за Тедом через невеликий коридорчик до спальні. Геґрід ішов за ними, пригинаючись, щоб не стукнутись головою об одвірок.
— Оце він, синку. Летиключ.
Містер Тонкс вказував на срібну щіточку для волосся, що лежала на туалетному столику.
— Дякую, — сказав Гаррі і простяг до неї пальця, готовий до відльоту. —Хвилиночку, — роззирнувся Геґрід. — Гаррі, а де Гедвіґа?
— Вона… в неї влучили, — відповів Гаррі. Він раптом по—справжньому це усвідомив; він засоромився
сліз, що набігли на очі. Сова була його другом, його єдиним зв'язком з магічним світом, коли він змушений був вертатися до Дурслів. Геґрід простяг величезну руку й боляче поплескав його по плечах.
— Нічо, — сказав грубувато. — Нічо. Вона си жила довго й файно…
— Геґріде! — попередив Тед Тонкс, бо щітка для волосся спалахнула яскраво—синьо, і Геґрід ледве встиг покласти на неї пальця. Щось смикнуло Гаррі в районі пупа, немовби він упіймався на невидимий гачок, і потягло в порожнечу, де він шалено закрутився, відлітаючи разом з Геґрідом від містера Тонкса, не відпускаючи пальця від летиключа. За кілька секунд його ноги гупнули з розмаху об тверду землю і він упав на руки й коліна на подвір'ї "Барлогу". Почув якісь крики. Відкинув згаслу щітку, підвівся, похитуючись, і побачив місіс Візлі та Джіні, що вибігали сходами із задніх дверей. Геґрід, що теж гепнувся, приземляючись, тяжко зводився на ноги.
— Гаррі? Ти справжній Гаррі? Що сталося? Де всі інші? — лементувала місіс Візлі.
— Як де? Невже ще ніхто не повернувся? — важко дихав Гаррі. Відповідь читалася на зблідлому обличчімсіс Візлі.
— Смертежери вже чекали, — пояснив Гаррі. — Нас оточили відразу, як ми злетіли… вони знали, що це мало бути цієї ночі… не знаю, що сталося з іншими. Нас переслідувало четверо, ми все робили, щоб утекти, а тоді нас догнав Волдеморт…
Він чув у своєму голосі нотки самовиправдання, ніби благав її зрозуміти, чому він не знав, що сталося з її синами, але…
— Слава Богу, що з тобою все добре, — зітхнула вона, пригортаючи Гаррі, хоч він відчував, що на це не заслуговує.
— Часом не маєш якогось бренді, Молі? — тремтячим голосом запитав Геґрід. — Щоб поправити здоровля.
Вона могла б вичаклувати плящину, проте кинулася в дім, і Гаррі зрозумів, чому — місіс Візлі не хотіла, щоб у цю мить бачили її лице. Він обернувся до Джіні, і та відразу задовольнила його невисловлене благання отримати хоч якусь інформацію.
— Рон і Тонкс мали повертатися перші, але спізнилися до свого летиключа, і він прилетів без них, — показала вона на іржаву бляшанку з—під олії, що лежала на землі неподалік. — А цей, — тицьнула вона пальцем у старовинні парусинові туфлі, — мав повернутися з татом і Фредом, вони мали при летіти другі. Ви з Геґрідом мали бути треті, а Джордж і Люпин, якщо встигнуть, — зиркнула вона на годинник, — прибудуть з хвилини на хвилину.
Знову з'явилася місіс Візлі з пляшкою бренді і вручила її Геґрідові. Той розкрутив кришечку й видудлив бренді одним духом.
— Мамо! — крикнула Джіні, показуючи на місце за кілька кроків.
Темряву осяяло синє світло, що дедалі яскравішало, а тоді з'явилися Люпин і Джордж. Якийсь час вони ще крутилися, а тоді попадали. Гаррі миттю збагнув — сталося щось погане. Люпин підтримував непритомного закривавленого Джорджа.
Гаррі підбіг до них і підхопив Джорджа попід ноги. Удвох з Люпином вони понесли Джорджа в будинок, через кухню занесли до вітальні й поклали на диванчик. Коли лампа освітила Джорджеву голову, Джіні зойкнула, а Гаррі відчув, як у грудях щось обірвалося: у Джорджа не було одного вуха. Іолову й шию збоку заливала яскрава червона кров.
Не встигла місіс Візлі нахилитися над сином, як Люпин Уже схопив Гаррі за руку й доволі безцеремонно поволік назад у кухню, де Геґрід усе ще намагався протиснути в двері своє масивне тіло.
— Йой! — обурився Геґрід. —Ану пусти! Відпусти Гаррі! Люпин його проігнорував.
— Яке створіння сиділо в кутку, коли Гаррі Поттер уперше зайшов у мій кабінет у Гоґвортсі? — запитав він, легенько струснувши Гаррі. — Відповідай!
— Е—е… здається, ґринділ в акваріумі?
Люпин відпустив Гаррі й притулився спиною до серванта.
— Шо то всьо має значити?! — заревів Геґрід.
— Вибач, Гаррі, але я мусив перевірити, — стисло пояснив Люпин. — Нас зрадили. Волдеморт знав, що тебе забиратимуть сьогодні, а сказати йому про це могли тільки ті, хто безпосередньо розробляв план. Ти міг виявитися самозванцем.
— А чо ти тоді й мене не перевіриш? —засопів Геґрід, що й досі не міг протиснутися в двері.
— Ти напіввелетень, — пояснив Люпин, дивлячись на Геґріда. — Багатозільна настійка діє тільки на людей.
— Жоден член Ордену не сказав би Волдемортові, що ми вирушаємо сьогодні, — заперечив Гаррі, бо ця думка була жахлива, він не вірив, що хтось на таке здатний. — Волдеморт аж наприкінці мене наздогнав, спочатку він не знав, котрий справжній я. Якби він був посвячений у наш план, то з самого початку знав би, що я буду з Геґрідом.