- Нехай спить. Не треба, - відповідає
Лисий.
- Може, зварити тобі кави? Ти п’єш каву? - безнадійним голосом пропонує Мрія. Влітку Рут часто набивається до неї в гості на кавцю, вдаючи глибоко відданого шанувальника цього напою та всіх пов’язаних з тим ритуалів. Але Рут завжди приходить з дровами, тому під час їхньої розмови весело буяє багаття, а розмовляти з Рутом іноді навіть цікаво. Принаймні з усіх друзів Флеша Рут має найбільший запас слів.
Флеш кави не п’є взагалі.
- Будь ласка, якщо не важко. Не відмовлю ся! - вирішує Лисий піти по стопах Рута. І ось Мрія з Лисим сидять на кухні, п’ють каву, п’ють портвейн та розмовляють, а в сусідній кімнаті спить відключений спалах. Мрія конає від нудьги й тому поглинає портвейн нещадними ковтками прямо з пляшки. Лисий солить каву, напевно, сам дуріючи від бонтонності власної поведінки. Мрію це смішить, але не злить, не дратує. Дворова ієрархія, розділення на «райони» (виборзькі, шулявські, борщагівсь кі)… теж своєрідна романтика, про яку Мрія й не підозрювала, що та досі існує, живіша від усіх живих… Врештірешт, Лисий слабкіший за Флеша, Флеш командує ним як хоче. Мрія думає, що і на ній він намагався перевірити свою владу, бо він же ж не може не розуміти, наскільки відрізняються їхні стосунки від його стосунків з дівчатами: Мрія ніколи не дзвонить йому… Мрія не вимагає від нього слів кохання, та й взагалі нічого не вимагає… Мрії все по киям, бо у неї - якесь своє життя, і вона не претендує на місце у Флешевому житті аж ніяк… Це зачіпає чоловічу гідність Флеша? Мрія про це думала.
Та жоден чоловік не погодиться з таким статус кво, навіть якщо жінка йому на фіг не потрібна.
Але що Мрія може вдіяти? Вона не може навіть теоретично уявити інакших стосунків з людиною, яка не лише молодша за неї ледь не на десять років, а й прикріплена до протилежного боку коралового рифу!
Отже Флеш валяється у відключці, а Мрія з Лисим сидять на кухні, п’ють каву, п’ють портвейн та розмовляють: «… смачна свіжа водка, смачні свіжі люди!.. -… мусора на Сходах - святе… тотальна перевірка - хуй результату… -… та мене якось ледь не взяли з цілим стаканом на Святошині! Добре, що в курточці кишені виверталися - я все висипав, і вони могли тільки відсмоктати самі у себе… -… ні, ну Рой Джонс - це ж лебедина пісня! Цей чувак - шаман!.. а ти бачив, як Оскар де ла Хойя в’їбав Варгасу! -… ну, його ж всетаки Мозлі пасе! -… та ні, Мейвезерстарший… -… ой, ну я не пам’ятаю… - Моралес ще афіґєнний чувак… -…а моє кохання - Чорний носоріг… - Хто? - Кліффорд Етьєн… проти якогось пуерто риканського хуя! - Фрес Окендо, здається… такий урод - і поклав на долівку того просто льогко! -…Можливо, хоча… я не впевнена… його, цього Окенду, здєлал Туа своїм правим крюком!.. а! слухай анеґдота: кароче, один фанат бокса прочув рекламу шо тіпа Тайсон битиметься… ну, там з кимось - не важливо… о, ну, і кароче, позичив у колег бабок, відпросився він у день поєдинку з роботи на три години раніше, пішов до супермрякета, накупив улюб леної марки пива, креветок, сигарети, всьо як тре’, прийшов додому, запхав креветки до холодильника, пиво - до морозилки, години дві маявся, нудився, розв’язував якісь там крос ворди… година до поєдинка - чувак ставить варитися креветки, за півгодини видобуває пиво, тягне то всьо до тєлєка, всідається в крісло… пішла реклама, креветки парують, пацан відкриває нову пачку сигарет… відкриває запотілу пляшку пива… креветки парують… закурює, робить ковточок пива… креветки па рують… починається бій… і - хуяк! тридцять секунд, і гладіатор лізе рачки під канатами - ну як той арґентинський урод від Кличка, навіть не пам’ятаю як його, ганебну суку, звати… пішла реклама… чувак сидить спрутенілий, дивиться то на повну запотілу пляшку пива в одній руці, то на цілу сигарету в іншій… креветки парують… і тут раптом ззаду жона підходить і лагідно так:
«Ну шо, коханий? Тепер ти мене розумієш?!» - Гаааа! Ууубугаггааа! - Гагага! о, а ти, до речі, ти просто викапаний Джорж Тапіа… за Тапіа, між іншим, ніби дуже вболіває Тайсон… ти знаєш, я бачила усмішку Тайсона під час того бою - це був вищир доброго велетенського собаки, водолаза, чи що… він вразливий і делікатний, це ж видно! Він не монстр, -… нє, ну Тайсон всетаки пиздець який боксер… -… та ну! Залізний Майк вже років п’ять як не зірка в Америці… може він і психопат, але не канібал - просто у Холлі чавунна бошка й він весь час лізе на таран, це ж не кожні нерви витримають, коли тебе бодає такий здоровий хуй, тоді, згадай, як він Хасіму Рахману другу бошку відростив своїм тараном, така гематома, шо капєц! - я би йобнувсь, якби мені так… -…чувак! ти б уже гробаків годував! Скеля! Я його просто обожнюю, він як тотем північноіндіанського бога темряви Канаги… -…ха! А пам’ятаєш, американці випустили шоколадки як надгризене вухо… - нє, шоколадні вуха Холлі - це просто чергова волохата цицька на спині Великої Американської Мрії… - Холлі - глиба! -… та аа, глиба… от Льюїс - то вобше горила… -… ну він поки непереможений… - він веде бруднувату гру, такий бля непереможний Lues!… прізвище Леннокса й латинська назва сифілісу пишуться порізному, але вимовляються однаково! - Ха!
Шо, серйозно? - Ну! Я тє базарю! Він і Майка дістав, але це сумнівна заслуга - Майк вже розвалина… -… нє, от побачиш, Клички в’їбуть Льюїсу в порядє, з гамном змішають! - Можливо.
Все одно справжні бійці потроху залишають ринг - приходять такі собі «бізнесмени», щось мудрують, якісь бабки варять, шоубИзнес мутять, козли… -… я б завів стаффордширського тер’єра… -… ммгум, замість сім’ї… «хочєш, я убью соседєй, что мєшают спать»!» Цими уривками п’яного ґавендіння досхочу можуть услухатися Мріїні сусіди через прочинені вікна Мріїної кухні: як всі добряче хильнуті люди, Мрія та Лисий розмовляють дуже голосно, весь час перебиваючи одне одного.
- Можна тебе спитати? - наважується Лисий.
- Та питай! - з байдужою доброзичливістю відказує Мрія.
- Ну… як то… ти знаєш… ну, у мене теж була жінка, старша за мене на десять років… і… ну, вона мене заїбала в прямому сенсі: по п’ять палок за ніч! Я пішов від неї, бо дуже втомився… ну, тіпа, я не міг більше нічого робити після неї, а вона хотіла весь час… може, вона, ну тіпа як підживлювалася від мене енергетично? мені її зараз не вистачає… - Лисий довірливо дивиться на Мрію й дедалі більше губиться у своїх поясненнях.
- Ну, а запитати про що хотів?
- Ну, не знаю… це як… ну, от чому…
- Та я не знаю, чому… (Може, та жінка весь час хотіла, бо не кінчала? - ледь не вихопилося у Мрії). Я Флеша не заябую… скорше - він мене… - Мрія похмурніє, згадавши сьогод нішній вечір. Нею раптом оволодіває п’яний пафос: їй хочеться позбавити Лисого його комплексів, його тяжких роздумів, й вона із запалом виголошує: «Ніхто не знає, чому зустрічаються й трахаються люди. І для тих, між ким існує вирва у десять років, це - така сама містика, як і для усіх решти! Ти запитуєш себе:
«Чим я її зацікавив?» про ту свою жінку, або, скажімо: «Чим Флеш міг зацікавити Мрію?», і нічого, окрім сексу з юним сильним здоровим тілом або енергетичного вампіризму тобі не спадає на думку. Розумієш, пристрасть, як на мене, взагалі не має пояснення. Це як магнітні бурі. І тут не можуть, принаймні для мене, щось важити інтелект, досвід чи матеріальний стан так само, як і вік, і національність, і колір шкіри. Ти гадаєш, що ви для нас малі, дурні й нецікаві. Це - інтелектуальний расизм, віковий расизм. Ти гадаєш, що справа лише в механіці й енергетиці. Це - сексуальний, енергетичний шовінізм. Для мене вік, рівень інтелекту та соціальний статус Флеша нічого не важать так само, як питання його релігійних уподобань, проблема його обрізаності чи необрізаності, його національність! Мені цікаво з ним».
Тільки зараз, в процесі цього спічу Мрія починає розуміти, що Флеш приваблює її не в сексуальному, а в еротичному сенсі. Насправді Мрії, наприклад, не подобається Флешів член - гострий, наче спис, з екзотично (і незвично) малою голівкою, схожий на болгарський перець, який, до того ж, іноді вислизає й губиться (якщо ти і далі так бухатимеш… ти взагалі колись кінчаєш?) - не те, що, у Макса… Однак, сама присутність Флеша розбурхує в ній ті яскравість і легкість, яких зазвичай так бракує. І нічого не треба висловлювати, пояснювати.
Мрії подобається відчувати Флеша поруч, торкатися його, фліртувати з ним, заманювати його, разом пиячити, базікати, сміятися. Все це не вимагає ані сексу, ані інтелектуальних бесід. Більше того - Мрія лише зараз починає це усвідомлювати для себе, це для неї постає яскравою несподіванкою, а пояснювати щось Лисому - взагалі без мази - вона підкоряється Флешеві! Вона погоджується не трахатись, не терти «за жизнь», не робити ще чогось тоді, коли відчуває, що цього не хоче Флеш. А, Флеш у свою чергу, намагається одразу виконувати все, чого хочеться Мрії, навіть попри своє, вгадане Мрією, небажання. А Мрія, в свою чергу, завжди це зупиняє. А Флеш, в свою чергу, не розуміє, що відбувається. А Мрія не врубається теж! Мрії просто досить того, що Флеш іноді виникає поруч. Його присутність вивільняє Мрію зі встановлених схем її світу, збуджує, робить грайливою, безтямною, неваго мою, божеВІЛЬНОЮ. Можливо, примітивною, якщо під примітивністю розуміти відсутність інтелектуальноемоційної зарозумілості, штуч ності, шаблонного естетствування всередині консервної бляшанки власної оригінальності.
Мрія може забити болт на свій макет! Можливо, він потрібен Флешеві, але на фіг не потрібен їй! Флеш дарує Мрії ейфорійну відсутність відповідальності, терміновості повсякдення, задніх думок, минулого та прийдешнього. При сутність Флеша з усім максималізмом юності привласнює Мрії простоту й категоричність підліткового уявлення про довколишній світ як про усталений яскравий веселий трагічний хаос, де все зрозуміло назавжди й де, коли раптово на голову звалюється чергова немудряща прутня, все стає назавжди незрозумілим та карколомно невиправним.
Флеш ледь сучасніший, дещо мудріший, трохи доросліший, але саме такі відчайдушно романтичні флюїди розповсюджує довкола себе з невблаганністю Четвертого Реактора.
Флеш достоту перебуває у пеклі глибинної ідентифікації світу стосунків з «дорослої точки зору». У більшості людей (Мрія - не є винятком) цей процес закінчується тотальною цинічною інвентаризацією й подальшим омертвінням усіх відчуттів. Консервацією внутрішньої дитини під наліпкою «Я все це знаю наперед!». Флеш палає вулканічним внутрішнім сяйвом. Тому його присутність розтинає труп Мріїного цинізму, безжально висаджує зсередини консервну бляшанку, змушує Мрію дивитися довкола себе й дивуватися хоч би й власній - зовні не помітній, але глибоко вкоріненій, прихованій під віртуозно розіграними фальшивими емоція ми - набутій черствості. Флеш не підживлює Мрію, як, утім, і вона його - він реанімує її простим фактом своєї присутності. Флеш - втілення Мріїної еротичності. «Емоційне гайнування Ф.», Леонардового друга… Хіба можна розтлумачити все це Лисому?
Раптом в одвірку, похитуючись, з’являється трохи протверезілий Флеш - похмурий, але, як на Мрію, - неможливо, нестерпно гарний.
Вона вкотре дивується герметичності краси цього створіння: Флеш ніколи, ну ніколи, ну в жодному стані сп’яніння чи похмілля не буває бридким. Мріїн голос кидається навперейми тій прутні, котра відчутно назріває в очах й на вустах Флеша:
- Оо! Наша бубочка прокинулася! Хиль неш портюхи, любий?
Очі Флеша тануть, мов чорний шоколад на сонці, усмішка, схожа на вершкове морозиво пломбір у кавіглясе, затоплює обличчя, він гнучко потягується всім тілом, уумм, Расті Джеймс! - Мрія геть умліває, не в змозі відвести очей, - підходить до Мрії, пригортає її до себе, й у цих обіймах проглядає якась тваринна беззахисність. Мрії раптом хочеться прошепотіти йому на вухо: «титакийгарнийта кийгарнийятебехочухочухочу!», залізти услід за словами язиком, залізти самій у його вухо, перетворитися на перлинку в мушлі, й шепотіти казкові дурниці до нього, статурного, юного, вразливого, сильного чоловіка, який - в цьому можна навіть не сумніватися - є фаталістом.
А ще - добрячим казановою (не сказати - ко белем, як і Макс). А ще - альтистом, який Шуберта обирає частіше, ніж будьякого іншого композитора: з усіх фільмів Мріїної колек ції Флеш обрав «Піаністку». Коли повертав
диск, сказав лише одну фразу: «Я теж люблю Шуберта».
Флеш, Мрія та Лисий допивають портвейн.
Флеш витурює Лисого з Мріїної хати, але йому разом із Мрією доводиться проводжати Лисого додому на сусідню вулицю, бо той не тримається на рівних й кілька разів валиться на землю, - Флеш змушений його піднімати й волочити.
Мрія й Флеш повертаються додому.
- Я хочу спати. - мимрить Флеш. - Ти хочеш трахатись?
- Я не розумію: якщо я відповім, що хочу, ти що, присилуєш себе не спати й трахати мене?
- Я теж тебе люблю!
- Я хочу або прогулятися з тобою, або попрацювати з текстом, якщо ти спатимеш.
- Ляж зі мною!
- Годі вже, я не хочу спати, давай ти ляжеш, а я подятлую клаву, га?
- Я тебе теж люблю… Давай або трахатись, або спати, я хочу і те й інше. Спочатку те, потім інше.
- Це - спочатку трахатись, а потім спати, чи спочатку спати, а потім трахатись? Давай або підемо гуляти, або ти ляжеш спати.
- Гаразд, пішли гуляти. Куди? У мене бабки скінчилися, у тебе, помоєму, теж.
- Поїхали до одного мого знайомого.
- На фіга й за які бабки?
- Ну покуримо шмалі, а доїдемо на тачці, а він заплатить.
- Ха! Ахуїтєльний у тебе знайомий: ти тіпа припхаєшся до нього за його ж бабки в третій ночі курити його шмаль, а тут поруч намальовуюсь я в натурє! Теж за його бабки й на його шмаль, і ще - як два пальці - не витримаю й почну тебе трахати в його хаті! Нормальний розклад. Твій знайомий що, зовсім кончений підарас?
- Та ні. Він дуже самотній і завжди радий спілкуванню, йому буде приємно нас бачити.
- Ну ти й курва! Давай хоча б йому подзво нимо.
Мрія лежить на двоспальному ліжку й натискає кнопки апарата. Флеш лиже їй між ніжжя поверх джинсів й під секондхендівською маєчкою з написом «Work Of Art» гласкає по грудях, пестить, притискаючи пипки так ніжно, що Мрії вже не віриться: кілька годин тому на цьому ж ліжку він був брутальним, агресивним, грубим, ледь не ґвалтівним й намагався зробити їй боляче. Флеш насувається й лягає на Мрію, облизує її шию, тягнеться до її вуст, але тут Мрія легенько відсахується, вивільняючись, й каже:
«Ало? Привіт. Вибач, що так пізно. Ти ж не спиш?.. Слухай, така прутня: ми тут набухалися й вирішили приїхати до тебе в гості!» Флеш не дає Мрії розмовляти своїми пестощами, та ще й досить голосно каже: «Слухай, а якщо у нього нема трави, на хєра ми туди попиздуємо?»
Мрія затуляє долонею слухавку: «Блін, любий!
Хочеш, сам з ним поговори! - й у слухавку - Ало! Тут мій друг зі мною. Він хоче з тобою поговорити, я даю йому трубку!»- «Альо!
Слухай, у тебе наркотики є?» - кричить Флеш зі своїм неможливим блатним прононсом.
Мрія похлинається сміхом: «Ти шо, здурів?!
От дурень, дай сюди!» - й видирає у Флеша слухавку: «Вибач, ми просто п’яні… Окєй, ми зараз приїдемо. Папа!».
- Ну ти нормальний чувак?!
- А шо? Я ж маю знати, є якась маза їхати чи нє! Якщо він порожній, то я тебе й тут трахну, на фіг для цього їбошити на інший кінець міста!
Мрія й Флеш досить рівно й досить швидко йдуть повз сліпі будинки нічною вулицею.
Можливо, цього справді не треба було робити. Може, треба було Мрії просто лягти з Флешем - він швидко заснув би - а потім обережно вислизнути до компа? Відсутність материнського інстинкту стосовно чоловіків…
Мрія буває дорослою жінкою лише сама з собою. З чоловіками вона буває ще дурнішою за них майже беззахисна в ротах ненажерливих брам, у щелепах чужих дверей - на порогах в коралях блювоти… Душі вікон повивернуті сподом. Місто - горіхова шкаралупка з віршами Катулла: Як упізнати Клодію, спитаєте?
По сміху ятковому По усмішці сучій По ході безсоромній розбещеній… А ти, Катулле, терпи, Залишайся, Катулле, твердий!
Мрія трохи тверезіє та зупиняє себе вже тоді, коли все найгірше сказано. Вона не пам’ятає, що наштовхнуло її на тему віри, чому вона раптом так завелася, що взагалі сталося. Вона люто верзла якісь бздури й зупинилася на словах: «… ось ти, поборник анального сексу й войовничої полігамії, ходиш до церкви, хрестика носиш! Це тебе твій скурвий бог на таке надихає?! Ваш же ж бог нібито забороняє содомію! Чи ти потім відмолюєш?! Ти, блядь, подивись, шо ваш бог з вами робить! Подивись, що він зробив з тобою!