Пригоди Шерлока Холмса. Том 1 - Дойл Артур Игнатиус Конан

Wordsworth Editions, Ware, Hertfordshire, 1989

ТВОРЕЦЬ НЕВМИРУЩОГО ШЕРЛОКА ХОЛМСА

У листопаді 1887 року в альманасі «Бітонський різдвяний щорічник» з’явився друком новий літературний твір — авантюрна повість «Етюд у багряних тонах» провінційного лікаря вільної практики з Саутсі Артура Конан Дойля, чиї декларації про податки вже тривалий час оголошували «незадовільними». Тож лікар, зрозуміло, радів і тим двадцятьом п’ятьом фунтам стерлінгів, що їх він одержав як гонорар, — адже раніше цю повість уже відхилили кілька видавництв. Але ніхто — ані податкові інспектори, ані видавці, ані навіть сам автор — іще не знав, що за якихось чотири-п’ять років ім’я Артура Конан Дойля здобуде славу в кожному куточку Англії, а головні персонажі повісті — детектив-консультант Шерлок Холмс та його простакуватий друг доктор Ватсон — житимуть в уяві читачів своїм власним, окремим життям.

Більше ніж століття відділяє нас від тієї доби, коли герої Дойля побачили світ з-під пера письменника, коли захоплені лондонці з нетерпінням чекали нове число журналу «Стренд меґезін», сподіваючись довідатись про нові пригоди невтомного детектива, коли ім’я «Шерлок Холмс» не сходило з уст завсідників славнозвісних лондонських клубів... Але Шерлок Холмс і досі живий. Бо на відому адресу «Бейкер-стріт, 221-6» — за цією адресою тепер розміщений унікальний Музей-квартира Холмса — щороку надходять десятки тисяч листів з усіх кінців світу.

Більше ніж століття відділяє нас і від інших подій. Від рецензій критиків-«естетів», що, читаючи Дойлеві твори, цідили крізь зуби: «Теккерей у труні, напевно, перевернеться від цих оповідань...». Від «компліментів» тогочасних літературних тузів, що поблажливо відводили спадщині письменника місце серед «розважальної» книжкової продукції — десь, мабуть, поряд із «шедеврами» майже забутого нині Едварда Булвер-Літтона, чиї скороспілі романи висміював сам Дойль, чи анонімними історіями про американського «короля детективів» Ната Пінкертона... Проте час — завжди найсуворіший суддя. Нині вже ніхто не пам’ятає, скажімо, романів Еміля Габоріо (якими зачитувався навіть герой самого Дойля — доктор Ватсон) чи пінкертонівських оповідок, а історії про Шерлока Холмса живуть. Помешкання детектива-косультанта на Бейкер-стріт стало таким самим прикметним куточком Лондона, як, скажімо, Гемпстедські ставки — місце, де члени Піквікського клубу, народженого фантазією Чарльза Діккенса, вивчали життя рибки-колючки. Навіть період в історії британської столиці кінця XIX – початку XX століття, з його газовими ліхтарями, кебами, паровим метрополітеном та поодинокими «самохідними екіпажами» — першими автомобілями — перетворився в думках англійців на Лондон Шерлока Холмса...

* * *

«Великого серця, великого зросту, великої душі людина», — такими словами охарактеризував Артура Конан Дойля його сучасник, відомий англійський письменник-гуморист Джером Клапка Джером.

А ось інша тогочасна характеристика письменника: «шотландець із народження, ірландець із походження, англієць із виховання». І справді, народився малий Артур 22 травня 1859 року в стародавній столиці Шотландії — Единбурзі, в тому самому Единбурзі, про який городяни кілька століть тому склали дивну приповідку:

Йорк був, Лондон є, Единбургу бути –

Найгучнішу славу з-поміж трьох здобути...

Ці старовинні приповідки, лицарські романи, повір’я й надихали Артура в дитинстві. Батько його, художник-аматор Чарльз Олтемонт Дойль (чи не на пам’ять про батька письменника з’явиться згодом у Шерлока Холмса одне з його прибраних імен — Олтемонт?) служив звичайним конторським клерком. Пізніше в оповіданнях про Шерлока Холмса цей буденний світ лондонських контор, світ службових паперів та рахунків оживе знову — згадаймо «Спілку рудих», «Пригоди клерка», «Морський договір» та інші твори.

Від матері, Мері Фолі, Артур успадкував неперевершений талант оповідача. «Справжня любов до літератури, нахил до творчості... йдуть у мене, я вважаю, від матері», — наголошував пізніше Дойль. Казки та історії дитинства, оповідки про давнину, незвичайні бувальщини — все це потім так само відродиться, заграє новими барвами під пером письменника. Згадаймо, що майже в усіх найвизначніших Дойлевих творах надзвичайно яскравою особою є герой-оповідач. Нед Мелоун із фантастичних романів «Загублений світ» і «Отруєний пояс», хвацький бригадир Жерар із присвячених йому «Подвигів» та «Пригод», нарешті, колишній вояк індійської армії доктор Джон Ватсон — усі вони завдячують своєю появою тій дивовижній здатності захопити, зачарувати слухача, якою володіла Мері Фолі і яку вона передала своєму синові.

Перша яскрава сторінка життєвого шляху майбутнього письменника — початкова школа в Единбурзі. Учитель — «рябий одноокий мерзотник, що нібито зійшов зі сторінок Діккенса». Незмінні різки, принизливі покарання, знайомі нам, скажімо, з творів Івана Франка чи Панаса Мирного. Школа, де будь-яка гра, веселощі, пустощі вважалися «вільнодумством».

І ця школа стала для Артура не тільки школою письма та лічби, а й школою мужності. До схилу своїх літ Дойль умів вистояти перед нахабством, жорстокістю, люттю, дати їм гідну відсіч, захистити свою честь і честь рідних, друзів, товаришів. Так само, як це потім робитимуть його герої — вірні друзі Шерлок Холмс і доктор Ватсон...

Далі — єзуїтський коледж Стоніхерст. Та сама сувора атмосфера, тепер позначена ще й церковними рамками. Вибір закладу для навчання сина був невипадковим — родина Дойлів міцно трималася рідних ірландських традицій. «Поки поляк лишався католиком, він лишався й поляком за національністю», — підкреслював наш співвітчизник Борис Антоненко-Давидович. Те саме можна було сказати і про ірландців та шотландців, що ревно оберігали католицькі звичаї в оточенні протестантів-англійців. Проте не католицький катехізис зацікавив тоді в коледжі хлопця. Він захоплено читає твори Томаса Майн Ріда і Вальтера Скотта, студіює історичні праці Томаса Маколея. Часто Артур тішить шкільних товаришів оповідками, переказуючи то історії, почуті від матері, то прочитані книжки, то власні вигадки, і отримує за це перші «гонорари» — кекси та цукерки. «Я завжди наперед умовлявся щодо кексів, — жартував згодом письменник, — що свідчило: мені на роду було написано стати членом Товариства літераторів».

Після успішного закінчення коледжу — подорож до Австрії, де молодий Артур, за рішенням батьків, мав продовжувати духовну освіту. І лише відвідини Парижа й зустріч із двоюрідним дідом, журналістом Мітелем Конаном, змінюють життєву дорогу молодого студента. Ні, не священицька кар’єра, а письменницьке покликання чекає його юного родича, — переконує Артурових батьків Мішель Конан. І ось — нова сторінка в «книзі життя» юнака — медичний факультет Единбурзького університету. Ось воно, коріння інших Дойлевих персонажів — медиків, анатомів, хіміків. Згадаймо знову-таки доктора Тревельяна з оповідання «Постійний пацієнт», доктора Мортімера з повісті «Собака Баскервілів» чи професора Презбері з оповідання «Людина, що рачкує»... Подібні оригінали траплялися студентові-медикові і в житті. Ось, скажімо, професор Вільям Резерфорд, що розпочинав читати лекції ще в коридорі, — саме він, вважають, був прототипом професора Челенджера, незмінного героя Дойлевих фантастичних романів і повістей. А ось інший викладач — доктор Джозеф Белл, чиї вправи з логіки пізніше стали основою Холмсового «методу логічних висновків». Як згадував сам Дойль, доктор Белл розпізнавав фах першої-ліпшої людини з її зовнішніх рис, — так, рибалку він угадував і за риб’ячою лускою на одежі, і за високими чобітьми, і за жуванням тютюну... Чи не так само згодом дивуватиме своїх клієнтів — і, звичайно ж, вірного друга доктора Ватсона — невтомний Шерлок Холмс?

На студентські роки припадають і перші виступи Дойля в літературі. Так, у 1879 році виходять друком його твори — «Американська повість» і оповідання «Таємниця Сесаської долини». На початку 1880-х років нові оповідання публікуються в часописі «Корнхілл меґезін», де свого часу співробітничали Вільям Теккерей і Роберт Льюїс Стівенсон. Перші спроби молодого письменника не пройшли непоміченими, хоча й дістали різні оцінки критиків: дехто вважав їх «ганьбою для Теккерея», а дехто — «гідними пера самого Стівенсона».

1881 року Дойль закінчує університет із ступенем бакалавра медицини. Розпочинаються довгі роки лікарської практики, поєднані з невтомними спробами літературної творчості. Буденщину переривають хіба що поодинокі події, як-от подорож до Західної Африки 1882 року. Змінивши кілька міст і помешкань, лікар Артур Конан Дойль урешті-решт оселяється в Саутсі — приморському містечку поблизу Портсмута. Тут він пише докторську дисертацію, яку захищає в 1885 році, працює над історичним романом «Майка Кларк», циклом оповідань «Таємниці і пригоди»... Там же у 1887 році під його пером народжуються Шерлок Холмс і доктор Джон Ватсон — персонажі повісті «Етюд у багряних тонах».

Далі — нові літературні успіхи: збірка оповідань «Капітан «Полярної зорі», роман «Торговий дім Гердлстон», де традиційний діккенсівський соціальний сюжет поєднується з рисами авантюрних романів, започаткованих в англійському письменстві Чарльзом Рідом і, звичайно ж, Вілкі Коллінзом — автором відомих творів «Місячний камінь» та «Жінка в білому», що стали класикою світової пригодницької літератури. А 1890 року в англо-американському часописі «Ліппінкотс меґезін» з’являється нова повість про Шерлока Холмса — «Знак чотирьох».

«Знак чотирьох» по-справжньому відкрив читачеві нового персонажа, зробив його улюбленцем публіки. Протягом 1892-1893 років майже в кожному числі лондонського часопису «Стренд меґезін» з’являється нове оповідання про Шерлока Холмса. Не забарилися й окремі книжкові видання: у жовтні 1892 року виходить друком збірка «Пригоди Шерлока Холмса», у грудні 1893 — «Спогади про Шерлока Холмса».

Водночас Дойль працює над іншими творами — історичним романом «Білий загін», присвяченим середньовічній добі; фантастичною повістю «Відкриття Рафлза Гоу»; романом «Вигнанці», який він називає «історією двох континентів»... З 1891 року письменник облишив лікарську практику й цілком перейшов до літературної праці. Він багато мандрував, відвідав країни Європи, Сполучені Штати Америки, Єгипет. Із величезним успіхом у Бристолі відбулася вистава нової Дойлевої п’єси «Ватерлоо».

З маловідомого початківця Артур Конан Дойль стає уславленим письменником. Шанувальники захоплено читають його «Торговий дім Гердлстон», «Білий загін», аплодують видатному акторові Генрі Ірвінґу, що здобуває тріумф у «Ватерлоо»... Але все-таки для читачів він залишається насамперед творцем Шерлока Холмса. «Самітник із Бейкер-стріт» стає улюбленим персонажем мільйонів читачів. «Скандал у Богемії», «П’ять помаранчевих зерняток», «Блакитний карбункул», «Строката бинда», «Рейґетська загадка», «Обряд родини Масґрейвів» — пізніше, уже в 1920-х роках, незадовго до смерті, сам Дойль перелічить ці оповідання серед кращих своїх творів.

Проте не всі поділяють читацьке захоплення. «Естети»-рецензенти, як і раніше, вбачають у творах Дойля насамперед прагнення «розважити» читача, забезпечити йому «гострі відчуття». Письменника непокоїть гучна слава його сучасника Генрі Джеймса, визнаного тоді королем «серйозної» літератури. І ось наприкінці 1893 року автор зважується на рішучий крок — вирішує «вбити» Шерлока Холмса, котрий «відвертає» його «від серйозніших речей», як Дойль зізнавався в листі до матері.

У грудні 1893 року на сторінках «Стренд меґезін» друкується «Остання справа Холмса» — розповідь про загибель уславленого детектива в сутичці з «Наполеоном злочинного світу» — підступним професором Моріарті. Переказують, що вже за кілька днів після виходу оповідання друком автор отримав від якоїсь читачки короткий лист, що складався з двох слів: «Ви тварюка». І подібні листи Дойлеві доводилось одержувати впродовж восьми наступних років. Ні блискучі, дотепні «Подвиги бригадира Жерара» — оповідь із часів наполеонівської Франції, ні колоритний, соковитий роман «Родні Стоун», що переносив читача в перші роки XIX століття, — ніщо не могло змусити прихильників Шерлока Холмса забути улюбленого героя.

І нарешті вони дочекалися сподіваного. У 1901 році друг Дойля, забутий нині письменник Флетчер Робінсон, переказав йому дивовижне повір’я про собаку-привида в старовинному маєтку у Дартмурі... З цієї розповіді народилася «Собака Баскервілів», що розпочинається із вдячної авторської присвяти Робінсонові. До 1902 року повість друкується в «Стренд меґезін», а невдовзі виходить і окремою книжкою. Але найголовніше — на її сторінках знов оживає Шерлок Холмс!

А в наступному, 1903, році той самий «Стренд меґезін» друкує оповідання «Порожній будинок» — перший твір майбутньої нової збірки «Повернення Шерлока Холмса». Щирий і простодушний Ватсон, а з ним і читачі дізнались нарешті про дивовижний порятунок славетного детектива від неминучої смерті... І знову, як і в 1893 — 1894 роках, у кожному числі журналу публікується нова розповідь простака доктора: «Чоловічки в танці», «Пригода в інтернаті», «Чорний Пітер», «Шість Наполеонів», «Друга пляма»... Як і раніше, твори Дойля незмінно ілюструє художник-графік Сідней Пейджет — творець того «канонічного» образу Холмса, який ми пречудово знаємо з сучасних малюнків і кінофільмів.

Змінює початок XX століття і особисте життя письменника. На півдні Африки спалахує англо-бурська війна. Конан Дойль іде на фронт — працює хірургом у польовому шпиталі, пише книжку «Війна в Південній Африці, її сутність і події». В цій книжці він ще вірить (як і більшість англійців, до речі) у «цивілізаторську місію» Британії на африканських землях, оспівує хоробрість молодих вояків. І дістає від королівського уряду нагороду — дворянське звання (відтоді письменника офіційно титулують: «сер Артур Конан Дойль», як це заведено в Англії й понині).

Проте минає вісім років — і Африка стає жертвою нового загарбника. Королівська Бельгія «вичавлює соки» зі своєї колонії Конго. «Великого серця людина», Конан Дойль немовби прозріває — викриває всю потворність європейського «цивілізаторства» в новій книжці «Злочин у Конго». До виступу письменника долучаються голоси сучасників — Джозефа Конрада, Марка Твена. Не забарилися й критики — серед них і Джозеф Редьярд Кіплінґ, чия віра в «цивілізаторську місію» Європи вже тривалий час була непохитною.

А тим часом Дойль створює і нові оповідання, повісті, романи. 1903 року друкуються «Пригоди бригадира Жерара» — продовження історій про хвацького вояка-француза, 1908 — історичний роман «Сер Найджел». Того ж 1908 року, після трирічної перерви, на сторінках «Стренд меґезін» знову з’являється Шерлок Холмс — тепер уже в оповіданні «Пригода в «Бузковій хижі», що згодом відкриє збірку нових детективних творів письменника — «Його останній уклін».

До цієї збірки, виданої в розпал Першої світової війни — 1917 року, — увійшли оповідання, написані переважно в 1910-і роки. Вони помітно відрізняються від попередніх історій про Холмса — сюжети цих творів часто складні, химерні. «Креслення Брюса-Партинґтона», «Червоне коло», «Зникнення леді Френсіс Карфакс», «Нога диявола» — в усіх цих пригодах, за словами все того ж доктора Ватсона, Холмс справді «перевершує самого себе».

У 1914-1915 роках «Стренд меґезін» друкує останню з детективних повістей письменника — «Долина жаху», яка немовби переносить читача в минуле. Ще живий найзапекліший із Холмсових ворогів — професор Моріарті, по допомогу до якого звернулися з-за океану. Та й самі його заокеанські «колеги» — банда «Чистіїв» — сіють жах і неспокій в американському робітничому містечку Вермісі... Проте з’являється тут колега і в самого Холмса — спритний американський детектив Мак-Мердо, чия доля найхимернішим чином стинається з Холмсовою. Його біограф, майстер англійської пригодницької прози XX століття Джон Діксон Карр вважав повість «Долину жахів» одним із найкращих творів Дойля.