– Але хто ж це зробив? – спитав Крихітка Ру.
Іа-Іа не відповів.
– Мабуть, то Тигра,– знервовано сказав Паць.
– А як, по-твоєму, Іа,– спитав Вінні-Пух,– то був жарт, чи хтось ненавмисне?..
– А я не встиг подумати, Пуше. Навіть на дні Річки я не встиг себе запитати: "Що це – дружній жарт чи якась випадковість?" Лиш коли я виплив на поверхню, то впевнено сказав: "Мокра справа". Якщо ви тямите, до чого я веду.
– А де був Тигра? – спитав Кролик.
Але перш ніж Іа встиг відповісти, за спиною в них затріщав очерет, і звідтіля вийшов Тигра.
– Привіт товариству! – весело сказав Тигра.
– Привіт, Тигро,– сказав Крихітка Ру.
Кролик раптом страшенно набундючився.
– Тигро,– врочисто мовив він,– скажи по-чесному, що оце щойно сталося?
– Коли щойно? – спитав Тигра, трохи зніяковівши.
– Коли ти пхнув Іа й він упав у Річку.
– Я не пхнув.
– Ні, ти пхнув,– понуро буркнув Іа.
– Ні, не пхнув. Я чхнув. Не "п", а "ч" – ап-чхнув. Мені просто закрутило в носі, а я випадково стояв позаду Іа-Іа й сказав: "Гррррра-а-а-апчччч-хи!!!"
– Що з тобою? – спитав Кролик, допомагаючи Пацеві підвестися з землі й обтрушуючи його.– Не треба лякатися, Пацю.
– Це я з несподіванки,– тремтячим голосом промовив Паць.
– Бачите, а каже не пхнув! – озвався Іа-Іа.– А це що? Отак зненацька лякати! Дуже неприємна звичка. Мені байдуже – хай собі Тигра живе в Лісі,– вів далі Іа-Іа,– бо це великий Ліс і в ньому є вдосталь місця і для плигання, і для чхання. Але я не розумію, чому він повинен приходити в мій крихітний закуток Лісу, щоб мене пхнути? Головне, що в моєму закутку немає нічого вартого уваги. Звісно, для тих, кому смакує холод, сирість та колючки, він має свої принади, але в усьому іншому – це зовсім непримітний куточок, і якщо кому забагнеться пха...
– Я не п-хав, я ч-хав,– уперто сказав Тигра.
– А хто тебе зна,– сказав Іа-Іа,– на дні Річки в цьому важко розібратися.
– Отож-бо й воно,– сказав Кролик.– Це все, що я можу сказати з цього приводу... Ага, ось іде сам Крістофер Робін, нехай скаже він.
Крістофер Робін наближався до Мосту в такому сонячному й безхмарному настрої, ніби, наприклад, двічі по дев'ятнадцять – це просто дрібниці, і думав про те, що коли він стане в такий день на нижню поперечку і перехилиться над Річкою, яка повільно тече кудись у далечінь, то він одразу дізнається про всевсе на світі, і тоді він все це розповість Пухові, який поки що знає не все на світі.
Та коли Крістофер Робін підійшов до Мосту й побачив усіх своїх друзів, він зрозумів, що сьогодні день не такий, а геть зовсім інший, – день, коли щось треба зробити.
– Отже, справа така, Крістофере Робіне, – почав Кролик, – Тигра...
– Ніякий не Тигра, – заперечив Тигра.
– Хоч так, хоч сяк, а я опинився там, – сказав Іа-Іа.
– Але ж він, мабуть, не хотів цього,– сказав Пух.
– Він просто такий стрибучий,– сказав Паць, – і нічого не може із собою вдіяти.
– Тигро, ану, спробуй апчхнути на мене! – запищав Крихітка Ру. – Іа, зараз Тигра спробує апчхнути на мене, як на тебе. Пацику, як ти гадаєш...
– Ну годі, годі,– сказав Кролик,– не можна говорити всім одночасно. Головне – що скаже на це сам Крістофер Робін.
– Я просто чхнув,– сказав Тигра.
– Він пхнув,– сказав Іа-Іа.
– Ну, може, я трішки п-чхнув,– сказав Тигра.
– Помовчте! – сказав Кролик, підвівши лапку.– Що думає про це Крістофер Робін? Ось що головне!
– Ну,– сказав Крістофер Робін, не зовсім розуміючи, про що йдеться.– Я думаю...
– Що-що? – сказали всі.
– Я думаю, що зараз ми всі разом підемо гратися в Палочки.
Так вони і зробили.
І вірите, Іа, який досі ніколи не грав у цю гру, вигравав найчастіше!
А Крихітка Ру аж двічі впав у Річку.
Першого разу випадково, а вдруге зумисне, бо він побачив, що з Лісу виходить Кенга, і зрозумів, що йому все одно доведеться негайно йти спати. Тоді Кролик сказав, що й він піде з ним, а Тигра та Іа також пішли разом, бо Іа хотів розтлумачити Тигрі, як вигравати в Палочки ("Треба пускати палочку з вихилясом, якщо ти, Тигро, тямиш, до чого я веду").
Отже, Крістофер Робін, Пух та Паць зосталися на Мосту самі. Довго-довго вони дивилися вниз на Річку, не промовивши жодного слова, і Річка також за цей час не промовила жодного слова, бо їй було дуже спокійно та гарно цього літнього теплого дня.
– А Тигра загалом – друзяка хоч куди,– спроквола сказав Паць.
– Звичайно,– сказав Крістофер Робін.
– Усі ми хоч куди,– сказав Пух.– Це моя така думка,– додав він.– Хоч я не певен, що я не помиляюся.
– Звичайно, ти не помиляєшся,– сказав Крістофер Робін.
ПРИГОДА СІМНАДЦЯТА,
У якій приструнчують Тигру
Одного р ізу Кролик та Паць сиділи на ґанку Пухової хатки й слухали розповідь Кролика. Сам Вінні-Пух також сидів разом з ними.
Був дрімотний літній полудень, і Ліс був сповнений чарівно-колискових звуків, кожен із яких, здавалося, казав Пухові: "Не слухай Кролика. Слухай мене". Отож Вінні-Пух умостився найзручніше, аби не слухати Кролика, і тільки час від часу розплющував очі й казав "Ого!", а тоді заплющував очі знову й казав "Еге", а Кролик раз по раз серйозно перепитував: "Ти розумієш мене, Пацику?" – і Паць так само серйозно кивав головою, аби показати, що він розуміє геть усе.
– Так от,– сказав Кролик, дійшовши, нарешті, до суті справи,– Тигра останнім часом так розплигався, так розстрибався – одне слово, став таким вискочнем, що його слід приструнчити. Як ти вважаєш, Пацику?
Паць сказав, що Тигра останнім часом таки справді дуже розструнчився, і коли можна придумати, як його приструнчити, це буде Блискуча Думка.
– Саме так я й думав,– сказав Кролик.– А що скажеш ти, Пуше?
Пух, здригнувшись, розплющив очі й сказав:
– Чудово!
– Що чудово? – спитав Кролик.
– Те, що ти казав,– промовив Пух.
Паць штовхнув Пуха ліктем у бік, і Пух, який відчував, що його дедалі дужче заносить у сон, повільно звівся на ноги й потроху став прокидатися.
– Але як ми це зробимо? – спитав Паць.– Як ми його приструнчимо?
– Треба дати йому добру науку! – рішуче сказав Кролик.
– Яку науку?
– Про те й мова – яку? – сказав Кролик.
Слово "наука" розбудило в Пухові якісь невиразні спогади.
– Там була така штука, що зветься "два-над-два",– сказав він. – Крістофер Робін якось спробував познайомити мене з нею, але нічого не вийшло.
– Що не вийшло? – спитав Кролик.
– Хто не вийшов? – спитав Паць.
Пух похитав головою:
– Не знаю,– сказав він.– Мабуть, нічого й ніхто не вийшли. А про що ми говоримо?
– Пуше,– докірливо сказав Паць,– ти що, не слухав, про що казав Кролик?
– Я слухав, але у вухо мені забилася якась пушинка. Кролику, повтори, будь ласка, все спочатку, гаразд?
Кролик завжди був готовий повторювати все що завгодно, отож він тільки й спитав, звідки йому почати повторювати, а Пух сказав, що, ясна річ, звідти, звідки йому забилася у вухо пушинка. Тоді Кролик спитав, коли ж це сталося, а Пух відповів, що він точно не знає, бо не дуже напружено слухав. Тоді у справу втрутився Паць. Він пояснив, що вони просто хотіли придумати, як приструнчити Тигру, бо, хоча й усі вони дуже його люблять, та ніхто не стане заперечувати, що Тигра так розстрибався, що став нестерпним вискочнем.
– А-а, розумію,– сказав Пух.
– Він так розстрибався, аж далі нікуди,– сказав Кролик,– і ось тепер він у нас пострибає.
Пух спробував щось придумати, але в голову йому лізло таке, від чого марно було б чекати користі. І він тихенько засопів собі під ніс таку пісеньку:
– Що там Пух сопе? – спитав Кролик.– Щось розумне?
– Ні,– сумно відповів Пух.– Безрозумне.
– Ну, а я вже придумав Думку,– сказав Кролик.– Ось яку: ми візьмемо Тигру в далеку подорож, заведемо його туди, де він ніколи не був, і начебто загубимо його там, а наступного ранку знову його розшукаємо, і тоді – згадаєте мене! – тоді Тигра буде вже зовсім не той, що був.
– Чому? – спитав Вінні-Пух.
– А тому, що він стане Скромним Тигрою. Тому, що він стане Сумним Тигрою, Смирним Тигрою, Маленьким і Ввічливим Тигрою, саме таким, який повсякчас повторює: "Ой Кролику, який же я радий тебе бачити!" – Ось чому.
– А чи буде він радий бачити мене й Паця?
– Аякже!
– Це добре,– сказав Пух.
– Тільки я не хочу, щоб він увесь час був сумний,– завагався Паць.
– Тигри ніколи не бувають весь час сумні,– пояснив Кролик.– Вони навдивовижу швидко знову стають веселі. Я питав у Сови, – просто так, щоб упевнитись,– і вона мені точно сказала, як швидко вони звеселяються. Але якщо нам пощастить примусити Тигру побути Маленьким і Сумним бодай п'ять хвилин, ми вже зробимо добру справу.
– А що сказав би на це Крістофер Робін? – спитав Паць.
– Ось що,– сказав Кролик.– Він неодмінно сказав би: "Пацику, ти зробив добру справу. Я б і сам її зробив, та мені дуже ніколи. Спасибі тобі, Пацику. І Пухові також спасибі".
Паць страшенно цьому зрадів й остаточно повірив, що вони затіяли добру справу, а якщо в ній, окрім Пуха, бере участь ще й Кролик, то це вже така добра справа, в якій може взяти участь навіть Малесенький Паць, і при тому він навіть може напередодні спокійно спати.
Отже, тепер їм лишилося вирішити єдине питання: де краще начебто загубити Тигру?
– Ми заманимо його на Північний полюс,– сказав Кролик,– бо Північний полюс ми дуже довго відкривали, а це означає, що Тигрі доведеться дуже-дуже довго його закривати! Ха-ха-ха!
Тепер прийшла черга радіти Вінні-Пухові, адже це він найперший знайшов Північний полюс, і коли вони прийдуть туди, Тигра побачить напис: "Відкритий Вінні-Пухом. Пух його знайшов". І тоді Тигра знатиме (бо досі він, мабуть, цього не знає), із яким ведмедем він водиться. Із ОТ-ТАКИМ ВЕДМЕДЕМ!
Вони домовилися вирушити вранці, а також про те, що Кролик, який живе в сусідстві з Кенгою, Крихіткою Ру та самим Тигрою, піде зараз додому й по дорозі спитає Тигру, які в нього на завтра плани, бо якщо він не має ніяких планів, то чи не податися їм у похід разом із Пухом та Пацем? І якщо Тигра скаже "Еге!", тоді все в порядку, а якщо Тигра скаже "Ні"...
– Він не скаже,– сказав Кролик.– Покладіться на мене.
І Кролик, не гаючи часу, подався геть.
Назавтра погода дуже змінилася. Можна сказати, що вона обернулася негодою. Замість сонця й тепла – холоднеча й туман.
Самому Пухові все це було не страшно, та коли він уявив увесь той мед, що його бджоли не зроблять цього дня, йому стало дуже шкода бджіл.
Він поділився своїми думками з Пацем, а Паць сказав, що він думав не так про це, як про те, як же холодно й сумно буде тому, кого начебто загублять цього холодного й туманного дня в гущавині Лісу.
Та коли вони з Пухом підійшли до Кроликової хатки, Кролик сказав їм, що це саме такий день, який їм треба, бо Тигра увесь час вискакує і забігає наперед, і, тільки-но він зникне з очей, вони всі хутенько звернуть убік, і він ніколи їх більше не побачить.
– Зовсім ніколи? – спитав Паць.
– Та ні, лиш доти, доки ми його знову розшукаємо, Пацю. До завтра або іще до колинебудь. Ходімо. Він нас чекає.
Коли вони підійшли до Кенжиної хатки, виявилося, що Ру – найближчий друзяка Тигри – їх також чекає і це псує всю справу. Але Кролик, прикривши лапкою рота, прошепотів до Пуха: "Покладіться на мене",– і підступив до Кенги.
– Я гадаю, що Крихітка Ру сьогодні хай краще не йде,– сказав він.– Сьогодні не варто.
– Чому? – спитав Ру, хоча вважалося, що він нічого не чує.
– Бридкий день,– сказав Кролик.– Собача погода, сирість. А ти сьогодні вранці кашляв.
– Звідки ти знаєш? – обурено спитав Крихітка Ру.
– Ой Ру, а ти мені навіть не сказав! – докірливо мовила Кенга.
– То був печивний кашель,– сказав Ру,– печивний, а не такий, про який кажуть мамі.
– І все ж, любий, мабуть, сьогодні не слід. Нехай іншим разом.
– Тоді завтра? – спитав Крихітка Ру голосом, сповненим благання та надії.
– Подивимось,– мовила Кенга.
– Ти завжди тільки дивишся, а тоді нічого не буває,– сумно сказав Крихітка Ру.
– Такого дня, Ру, ніхто нічого не може роздивитися,– сказав Кролик.– Та й ми, напевне, підемо не дуже далеко, і до обіду всі... ми всі... ми... А-а, Тигро, це ти?.. Ходім! Бувай здоровенький, Крихітко Ру! До обіду ми... Ходімо, Пуше! Всі готові? Чудово. Пішли!
І вони пішли. Спочатку Вінні-Пух, Кролик та Паць ішли рядком, один біля одного, а Тигра гасав круг них, описуючи великі кола. Згодом, коли стежка повужчала, Кролик, Паць та Пух пішли ланцюжком – один за одним, а Тигра гасав кругом них, описуючи ще більші кола, а ще далі, коли обабіч стежинки звівся суцільний живопліт колючого чортополоху, Тигра то забігав далеко наперед, то повертався, іноді наскакуючи на Кролика, а іноді й ні. І що далі вони йшли, то туман густішав – так що Тигра раз по раз безслідно щезав, і коли всі вже починали гадати, що він щез назовсім, Тигра зненацька з'являвся й гукав: "Ну, чого ж ви? Гайда!" – і, перш ніж ви встигали щось сказати, він знову щезав.
Кролик озирнувся і штовхнув ліктем Паця.
– Одразу після цього разу! – сказав він.– Попередь Пуха.
– Одразу після цього разу! – сказав Паць Пухові.
– Що одразу після разу?– спитав Пух.
Тигра зненацька вистрибнув із туману, наскочив на Кролика і знову щез.
– Пора! – сказав Кролик.
Він чкурнув в улоговину, що перетинала стежку, і Пух та Паць помчали за ним. Вони причаїлися під кущами папороті й стали прислухатися...
У Лісі було тихо-тихо – анішелесь. Вони нічого не бачили й нічого не чули.
– Тс-с!.. – сказав Кролик.
– Я й так,– сказав Пух.
Почулося тупотіння... І знову запала тиша.
– Агов! – сказав Тигра так близько від них і так несподівано, що Паць напевне підскочив би з переляку, коли б не виявилося, що майже на всьому ньому сидить Вінні-Пух.
– Де ви?! – гукав Тигра.
Кролик штовхнув ліктем Пуха, і Пух озирнувся, щоб штовхнути ліктем Паця, проте не знайшов його, а Паць вдихав собі тищечкомнищечком пахощі вологої папороті й почувався дуже хоробро.
– Чудеса! – сказав Тигра.
На мить запала мовчанка, а потім вони почули даленіюче тупотіння лап. Вони почекали ще трохи, і в Лісі знову стало тихо-тихо, так тихо, що іще трохи, і їм зробилося б страшно.
Тоді Кролик звівся на рівні ноги і смачно потягся:
– Ну що? – прошепотів він гордо.– Бачили? Усе, як я казав!
– А я все думав,– сказав Пух,– і ось надумав...
– Ні,– сказав Кролик. – Потім. Біжімо. Швидше!