Потому вона підскочила кілька разів і вистромила два вуха.
Потому вона ще раз перекотилася через кімнату і розгорнулася.
– П-пуше! – затинаючись промовив Паць.
– Що? – сказало одне із крісел.
– Де ми?
– Я не зовсім розумію,– відповіло крісло.
– Ми... ми в гостях у Сови?..
– М-мабуть, що так, бо ми саме збиралися пополуднувати, та так і не пополуднували.
– Ох! – сказав Паць.– Послухай, а в Сови
– Оце й усе! – сказав Пух.
Сова осудливо кахикнула й сказала, що коли Пух певен, що це справді все, то тепер вони можуть спрямувати свої Розумові Здібності на Проблему Пошуків Виходу.
– Бо тепер,– сказала Сова,– ми не можемо вийти через те, що досі було Парадними Дверима. На них щось звалилося.
– А як можна вийти ще? – стривожився Паць.
– Оце і є та проблема, Пацю, на розв'язання якої я просила Пуха спрямувати свої Розумові Здібності.
Пух сів на підлогу, яка була колись стіною, і втупився очима в стелю, яка була колись саме тією стіною, де колись були двері, що колись були Парадними Дверима, і спробував спрямувати на них свої Розумові Здібності.
– Сово, ти можеш злетіти до поштової скриньки з Пацем на спині? – спитав він.
– Ні,– квапливо сказав Паць,– вона не може, не може!
Сова заходилася пояснювати, що таке Необхідна і Відповідна Спинна Мускулатура. Вона вже якось пояснювала це Пухові та Крістоферові Робіну, але то було давно, і звідтоді вона весь час чекала слушної нагоди, аби повторити все знову, бо це така штука, яку спокійно можна пояснювати двічі, не боячись, що хтось уторопає, про що йде мова.
– Розумієш, Сово, якби ти могла посадовити Паця в поштову скриньку, він зумів би протиснутися крізь щілину, в яку вкидають листи, а тоді зліз би з дерева й побіг за підмогою,– пояснив Пух.
Паць негайно повідомив, що за останній час він значно побільшав і навряд чи зуміє протиснутися крізь щілину, хоч би як старався.
Сова сказала, що за останній час щілина для листів значно побільшала, спеціально на той випадок, якщо прийдуть великі листи, отже, Паць напевне протиснеться.
– Але ж ти щойно сказала, – зауважив Паць, – що твоя спинна макулатура, чи як там вона зветься, не витримає!
Сова сказала:
– Авжеж, не витримає, про це годі й думати.
І Паць сказав:
– Тоді краще подумаємо про щось інше, – і перший глибокодумно наморщив чоло.
А Пух пригадав той день, коли він врятував Паця від потопу і всі були в захопленні від його геройства; і тому він подумав, що було б чудово-пречудово, аби зараз усе повторилося знову.
І раптом, як це бувало з ним і раніше, йому сяйнула Блискуча Думка:
– Сово,– сказав Пух,– я щось придумав.
– Геніальний і Помагальний Ведмідь! – сказала Сова.
Пух запишався, почувши, що його назвали Преміальним і Помагальним Ведмедем, і скромно сказав, що ця думка випадково приблудила в його голову, і він не вимагає за неї премії.
– Ми прив'яжемо мотузку до Паця, а ти злетиш до поштової скриньки, тримаючи другий кінець мотузки в дзьобі. Тоді просунеш мотузку між дротинами й опустиш її на підлогу, а вже після цього ми з тобою щосили смикнемо за цей кінець, і Паць любесенько підніметься вгору на тому кінці. От і все!
– І Паць опиниться в скриньці,– сказала Сова.– Звичайно, якщо не обірветься мотузка.
– А якщо вона обірветься? – зі щирою цікавістю спитав Паць.
– Тоді ми візьмемо іншу мотузку.
Паця не вельми це втішило, бо, хоч обриватимуться й різні мотузки, але падати буде один і той самий Паць.
Та, на жаль, придумати нічого кращого ніхто не міг...
І ось, востаннє згадавши ті чудові, щасливі дні, прожиті в Лісі, коли його ніхто не підтягав до стелі на мотузках, Паць хоробро кивнув Пухові й сказав, що це Дуже Розумний Пи-Пи-Пи-Пи... Страшенно Розумний ПилПил-Пил-План.
– Вона не обірветься,– підбадьорливо прошепотів Пух,– ти ж Малесенький Паць, а я стоятиму внизу, і, коли ти всіх нас порятуєш, це буде Геройський Подвиг, про який довго пам'ятатимуть, і, можливо, я тоді складу про нього Пісню, і всі будуть казати: "Паць зробив такий Подвиг, що Пухові довелося скласти Хвалебну Пісню!"
Після цього Паць відчув себе значно краще, і, коли все було готове і він став любесенько підніматися вгору, його охопила така гордість, що він, звісно, закричав би: "Погляньте на мене!", якби не побоювався, що Пух та Сова можуть так ним замилуватися, що аж випустять свій кінець мотузки.
Невдовзі підіймання було завершено. Паць відімкнув поштову скриньку й заліз у неї. Потому, відв'язавши себе від мотузки, він почав пропихатися в щілину, крізь яку в добрі старі часи, коли вхідні двері були Парадними Дверима, надходило, бувало, багато "нежданих" листів, які господарка замку "Каштани" одержувала від якоїсь Суви.
Паць і пропихався, і протискався, і проштовхувався, і врешті, зробивши останній натиск на щілину, опинився на волі. Щасливий і схвильований, він зазирнув назад до полонених, щоб прокувікати їм на прощання щось приємне.
– Усе гаразд! – гукнув він крізь щілину.– Твоє дерево, Сово, зовсім повалилося, а на дверях лежить величезна гілляка. Але
"Я НАШУКУЮ НОВУ АДРИСЮ
ДЛЯ СУВИ ТИ ТАКОЖ КРОЛИК"
І доки він сушив голову, що б це могло означати, прийшов Кролик і прочитав йому Повідомлення вголос.
– Я всім понаписував такі листи,– сказав Кролик.– Хочу розтлумачити їм, що до чого, щоб вони теж шукали нову адрисю, тобто нове житло для Сови. Ну, пробач, я дуже поспішаю, бувай здоров! – І він побіг далі.
Пух неспішно почалапав за ним. Він мав серйознішу справу, ніж підшукування нового житла для Сови; йому треба було придумати Хвалебну Пісню про її старе житло. Ще багатобагато днів тому він пообіцяв Пацеві це зробити, і відтоді, тільки-но вони з ним зустрічалися, по Пацеві (хоча він нічого й не казав) відразу було видно, про що він не каже. І коли хтось тільки згадував про пісні чи дерева, про мотузки чи нічні бурі, Паць увесь рожевів – від кінчика рильця до ратиць – і квапливо переводив розмову на щось інше.
"Але не так це легко,– промовив подумки Пух, споглядаючи те, що колись було Совиним Замком.– Бо Вірші, а особливо Пісні – це не такі штуки, які
Лежить, простягшись на весь Ліс,
Каштан, що гордо й пишно ріс.
У ньому – ще як він стояв -
Ведмідь з Совою розмовляв
Про се, про те та що, та як...
Аж раптом – трррісь!
А потім – кррряк!
А далі – гуррр! І врешті – гах!!!
І потемніло нам в очах.
Ото був жах!
Ой, жах! То лютий ураган
Дмухнув – і повалив Каштан.
І нам, як в повінь від води,-
Ані сюди ані туди.
Ми вже гадали – всім кінець!
Та є на світі молодець:
Хоробрий Пацик, наш смільчак,
Герой з героїв. Саме так!
І більш ніяк!
– Агов! – почувся голосок,-
Мерщій подайте мотузок
(Міцний тонесенький канат
Або ж... або товстий шпагат).
Із найстрашнішої біди -
Чи то з вогню, чи то з води,
Як не сюди, тоді туди -
Героям вихід є завжди.
Так, так, завжди!
І ось Герой орлом злетів
До скриньки ТІЛЬКИ ДЛЯ ЛИСТІВ,
Махнув прощально нам ногою -
І в шпарку шусьнув головою!
А ми – Сова і я – удвох
Лише казали "Ах!" та "Ох!"
І, ледь приховуючи страх,
Казали знову "Ох!" та "Ах!" -
"Ох-ох!" "Ах-ах!"
О славний Пацику! Тобі
Хвалу співаю!.. Далебі
Ти Рятівник з Рятівників!
Ти мужньо в ТІЛЬКИ ДЛЯ ЛИСТІВ
Просунув лапки, вуха, ніс,
А далі й сам увесь поліз.
Ти довго ліз, та все ж проліз
І звістку всім про нас поніс
Крізь темний Ліс.
Ти біг, а в цей час, мабуть, там
Гуляв страшний Слонопотам...
Та ти на нього не зважав,
Бо ти на цілий Ліс гукав:
"Рятуйте друзів із біди!
На поміч Всі-Всі-Всі сюди!"
І кожен, не жалівши ніг,
На голос твій умить побіг
Мерщій, як міг.
І скоро Всі-Всі-Всі прийшли
(Не просто, а на поміч нам!),
І вихід швидко ми знайшли
(Точніше, він знайшовся сам).
На честь героя-смільчака,
Мого й Сови рятівника,
І склав я пісеньку оцю:
Пацю, Пацюнечку, Пацю.
В ній я славлю Паця,
Бо він таки цяця.
Хай знає про нього уся дітвора.
Гіп-гіп йому тричі
І тричі ура-а-а!!!
– Ось так,– сказав Пух, проспівавши пісню тричі.– Вийшло не те, що я думав, але щось та вийшло. Тепер треба піти і заспівати все це Пацеві.
.....................................
"Я НАШУКУЮ НОВУ АДРИСЮ
ДЛЯ СУВИ ТИ ТАКОЖ КРОЛИК"
– Що все це означає? – спитав Іа-Іа.
Кролик пояснив.
– А що сталося з її старим житлом?
Кролик пояснив.
– Мені ніколи нічого не розповідають,– сказав Іа-Іа.– Ніхто мене не інформує. У п'ятницю, за моїми підрахунками, мине сімнадцять днів, відколи зі мною востаннє розмовляли.
– Ну, сімнадцять – це ти перебільшуєш...
– Наступної п'ятниці,– пояснив Іа.
– А сьогодні субота,– сказав Кролик,– отже, тільки одинадцять днів. До того ж я сам особисто був у тебе тиждень тому.
– Але бесіди не відбулося,– сказав Іа.– Не було обміну думками. Ти лише гукнув "Здоров!" – і тільки я тебе й бачив. Поки я обмірковував, що відповісти, твій хвіст мигнув уже на пагорбі кроків за сто звідси. Я намірився був сказати: "Що-що?", та вчасно зрозумів, що вже запізно.
– Ну, я дуже поспішав.
– Спершу повинен говорити один, а тоді – другий,– вів далі Іа.– По черзі. Інакше це не можна вважати за бесіду. "Здоров!" – "Що, що?" На мій погляд, така розмова нічого не дає. Особливо, коли надходить твоя черга говорити, а ти бачиш тільки хвіст свого співбесідника. Та й то ледь-ледь.