Еббі глянула на чаклунку. Та співчутливо посміхнулася і кивнула, підтверджуючи ці слова.
— У мене теж є дочка, — продовжувала Мати-Сповідниця. — Їй дванадцять років. І Делора, і я розуміємо, як тобі боляче. І Чарівник Першого Рангу теж.
— Та звідки йому зрозуміти! — Еббі стиснула кулаки. — Він сам майже ще хлопчисько! І хоче вбити мою дівчинку! Він — вітер смерті і думає тільки про те, як вбивати людей!
Мати-Сповідниця поплескала по сходинці поряд з собою.
— Присядь-но поруч зі мною, Абігайль. Дозволь мені розповісти тобі про цю людину.
Продовжуючи схлипувати, Еббі всілася на сходинку. Мати-Сповідниця була старша її років на дванадцять — чотирнадцять; у неї були приємні риси обличчя та привабливі фіалкові очі. Густе волосся досягало талії. Усмішка у неї була дуже теплою. Еббі ніколи не думала про Матір-Сповідницю як про звичайну жінку, але саме звичайну жінку вона зараз бачила перед собою. І цієї жінки вона не боялася. Все одно вона не могла заподіяти Еббі більшого зла, ніж чарівник Зорандер.
— Я доглядала за Зеддікусом, коли він був ще карапузом, а я лише входила в пору зрілості. — Погляд Матері-Сповідниці ніби глянув вдалину, губи торкнула задумлива посмішка. — Він був сущою карою, але не тому, що у нього був шкідливий характер, а тому, що він був непосидою і страшенно цікавим хлопчиськом. З нього виріс справжній чоловік. Коли почалася війна з Д'харом, чарівник Зорандер досить довго залишався осторонь. Він не хотів битися, не хотів вбивати людей. Тільки після того, як Паніз Рал, Владика Д'хари, почав використовувати магію, Зедд встав на наш захист, розуміючи, що з чарівниками можуть боротися лише чарівники. Можливо, Зеддікус Зу'л Зорандер і здається тобі занадто молодим, але він незвичайний чарівник. Зедд — син чарівника і чаклунки. Він був надзвичайно обдарованою дитиною. Навіть його вчителі не завжди розуміють, як йому вдається осягати загадки стародавніх книг і справлятися з могутністю, яку він черпає звідти. У нього ясний розум, але всі ми чудово знаємо, що у нього чисте серце. Він думає не тільки головою, а й серцем теж. Багато хто його обрав Чарівником Першого Рангу саме за це — хоча й інших причин було достатньо.
— Не сумніваюся, — кивнула Еббі. — Він дуже талановитий вітер смерті.
Мати-Сповідниця злегка посміхнулася.
— Ми — ті, хто дійсно добре його знає, — зовемо його спритником. Спритник — ось прізвисько, яке він насправді заслужив. А «вітер смерті» — це прізвисько для інших, в основному для ворогів, щоб вселити жах в їхні душі. Деякі з наших людей теж прийняли це прізвисько близько до серця — але, можливо, раз в тебе мати була чаклункою, ти розумієш, що люди часом зовсім без підстав бояться тих, хто володіє магією?
— А іноді, — вперто заперечила Еббі, — ті, хто володіє магією, дійсно справжні чудовиська, яким наплювати, скільки людей вони знищать.
Мати-Сповідниця подивилася Еббі в очі довгим поглядом і застережливо підняла палець.
— Те, що я розповім тобі зараз про Зеддікуса Зу'л Зорандера, — таємниця. І якщо ти коли-небудь кому-небудь це перекажеш, я ніколи не пробачу тобі того, що ти не виправдала моєї довіри.
— Я нікому не скажу, але не розумію, яке це…
— Просто слухай.
Еббі замовкла, і Мати-Сповідниця почала розповідь.
— Зедд був одружений. Ерілін була чудова жінка. Її всі любили, але ніхто не любив її так сильно, як Зедд. У них народилася дочка.
Еббі вся перетворилася на слух.
— І скільки їй років?
— Приблизно стільки, скільки і твоїй дочці, — відповіла Делора.
Еббі сковтнула.
— Зрозуміло.
— Коли Зедд став Чарівником Першого Рангу, справи пішли кепсько. Паніз Рал створив людей-тіней.
— У нас в Конні Кроссінг ніколи не чули про людей-тіней.
Мати-Сповідниця гірко зітхнула.
— Їх так називають, тому що вони дійсно нагадують тіні в повітрі. У них немає чіткої форми, і битися з ними звичайною зброєю — все одно що битися з димом. Від людей-тіней не можна сховатися. Вони пливуть до тебе через поле або через ліс. І рано чи пізно знаходять тебе. Коли вони торкаються до людини, її тіло починає роздуватися й зрештою лопається. Люди вмирають в жахливих муках. Навіть магія не в силах допомогти тому, кого торкнулася людина-тінь. Коли д'харіанці йшли в атаку, їх чарівники посилали вперед людей-тіней. Наші солдати гинули цілими батальйонами. Ми майже втратили надію. Це був самий чорний період у нашому житті.
— І чарівник Зорандер зміг їх зупинити? — Запитала Еббі.
Мати-Сповідниця кивнула.
— Він вивчив стародавні книги і створив бойові роги. Їхня магія розвіює людей-тіней, як вітер розвіює дим. Крім того, магія рогу спрямовується по сліду магії, яка породила людей-тіней, знаходить чарівника, який їх створив, і вбиває його. Втім, ці роги теж не бездоганні, і Зедд змушений весь час змінювати їх магію, тому що противник теж змінює спосіб створення людей-тіней. За допомогою магії Паніз Рал насилав на нас епідемії жахливих хвороб і туман, що викликав сліпоту. Зедд працював дні і ночі, але зумів впоратися і з тим, і з іншим. А поки Паніз Рал розробляв нову магію, ми могли воювати звичайним способом. Таким чином, завдяки чарівнику Зорандеру вдалося переламати хід війни.
— Все це, звичайно, чудово, але… Мати-Сповідниця підняла руку, закликаючи до мовчання. Еббі тут же прикусила язика і стала слухати далі.
— Зрозуміло, Паніз Рал оскаженів. Він намагався вбити Зедда, але в нього нічого не вийшло. І тоді він послав Квод, якому було доручено вбити Ерілін.
— Квод? А що таке Квод?
— Квод, — відповіла чаклунка, — це загін з чотирьох спеціально навчених вбивць, що діють під захистом заклинання, накладеного на них тим, хто їх послав. Тобто Панізом Даркеном. Їх завдання не просто вбити свою жертву, але зробити її смерть як можна більш болісною і страшною.
Еббі знову сковтнула.
— І вони… Убили його дружину? Мати-Сповідниця присунулася ближче.
— Гірше. Вони переламали їй всі кістки і кинули так. Ще живу.
— Живу? — Прошепотіла Еббі. — Чому вони залишили її в живих? Вони ж повинні були її вбити?
— Щоб Зедд знайшов її, спливаючу кров'ю. Вона встигла лише прошепотіти йому слова любові. — Мати-Сповідниця нахилилася ще ближче, і Еббі відчула її подих на своєму обличчі. — Він спробував за допомогою магії зцілити її і цим запустив повзуче заклинання.
Еббі зусиллям волі змусила себе моргнути.
— Повзуче заклинання?
— Жоден чарівник не здатний його виявити. — Мати-Сповідниця склала руки перед животом Еббі і вивернула долоні, жестом зобразивши розрив. — Це заклинання розірвало їй нутрощі. Через люблячий дотик Зедда вона померла в страшних муках, а він міг тільки безпорадно стояти поруч з нею на колінах.
Еббі мимоволі торкнулася свого живота.
— Який жах!
Фіалкові очі Матері? Сповідники набули сталевого блиску.
— А ще Квод забрав їх доньку. Доньку, яка бачила все, що вони робили з її матір'ю.
Еббі відчула, що сльози знову палять їй очі.
— І з його донькою вони зробили те ж саме?
— Ні, — відповіла Мати? Сповідниця. — Вони тримають її в полоні.
— Але вона жива? Значить, ще є надія?
Мати-Сповідниця відкинулася на мармурову балюстраду і склала руки на колінах. Її атласна сукня тихо зашелестіла при цьому русі.
— Зедд вирушив по сліду Кводів. Він знайшов їх, але на той час вони вже передали його доньку іншим, а ті наступним, і так далі, тому перший Квод уявлення не мав, де вона і у кого.
Еббі подивилася на чаклунку, потім знову на Матір-Сповідники.
— Що чарівник Зорандер зробив з Кводом?
— Те ж, що з ними зробила б я. — Лице Матері-Сповідниці перетворилося на маску крижаної люті. — Він змусив їх пошкодувати, що вони взагалі народилися на світ. Він змусив шкодувати їх про це дуже довго.
Еббі відсахнулася.
— Зрозуміло…
Мати-Сповідниця зробила глибокий вдих, щоб заспокоїтися, і розповідь продовжила чаклунка.
— Поки ми тут розмовляємо, чарівник Зорандер використовує заклинання, якого ніхто з нас не розуміє. Воно не дозволяє Панізу Ралу покинути його палац в Д'харі і заважає йому використовувати магію проти нас. Тому наші війська і тіснять його армію. Зрозуміло, Паніз Рал сходить люттю і ненавидить людину, яка зруйнувала його плани завоювати Серединні Землі. Не проходить і тижня, щоб на чарівника Зорандера не було скоєно замах. Паніз Рал надсилає мерзотників всіх сортів, щоб розправитися з ним. Навіть Морд Сіт.
Еббі затамувала подих. Це слово вона вже чула.
— Хто такі Морд Сіт?
Чаклунка пригладила свої блискучі густе волосся. В очах її загорівся гнів.
— Морд Сіт — це жінки, які носять червоний шкіряний одяг і довгу косу. Червоний одяг та коса — відмітна ознака їхньої професії. Їх з дитинства вчать мучити і вбивати тих, хто володіє магією. Якщо той, у кого є дар, спробує боротися з Морд Сіт за допомогою чарівництва, вона перехоплює його магію і використовує її проти нього ж. Від Морд Сіт втекти неможливо.
— Але, напевно, такий могутній маг, як чарівник Зорандер…
— Навіть він не впорався б з Морд Сіт, — знову вступила в розмову Мати-Сповідниця. — Морд Сіт можна здолати лише звичайною зброєю, але магією — ніколи. Тільки магія сповідниць проти них ефективна. Я сама вбила двох. Морд Сіт взяли в полон кількох наших чарівників і чаклунок. Потрапивши до них у руки, ці нещасні не могли ні втекти, ні покінчити з собою. Перед тим, як померти, вони розповіли про все, що їм було відомо, і Паніз Рал дізнався про наші плани. Ми, в свою чергу, зуміли захопити декількох високопоставлених д'харіанців. Сповідниці допитали їх, і тепер ми знаємо, що саме відомо Панізу Ралу. На жаль, час працює проти нас.
Еббі витерла змоклі долоні об подол сукні.
— Але та людина, яка увійшла до Першого Чарівника переді мною, не могла бути вбивцею. Його охоронцям дозволили піти.
— Ні, він не був убивцею. — Мати-Сповідниця схрестила руки на грудях. — Безсумнівно, Панізу Ралу стало відомо про заклинання, знайдене чарівником Зорандером, і про те, що це заклинання здатне стерти Д'хар з лиця землі. Природно, Паніз Рал відчайдушно намагається не допустити цього.
Еббі відвела погляд і затеребила зав'язку торбинки.
— Все одно не розумію, яке це має відношення до того, що він відмовився врятувати мою дочку. У нього самого є дочка. Хіба він сам не пішов би на все заради її порятунку? Не зробив би все можливе, щоб повернути її?
Мати-Сповідниця, трохи схиливши голову, потерла пальцями лоб, немов намагалася вгамувати біль.
— Той чоловік, що був перед тобою, — гонець. Послання, яке він привіз, пройшло через багато рук, щоб не можна було відстежити джерело.
У Еббі по спині пробігли мурашки.
— І що це за послання?
— Локон волосся доньки Зедда. Паніз Рал пропонує життя дочки Зедда в обмін на те, щоб Зедд здався йому. Еббі судорожно вчепилася в торбинку.
— Але хіба люблячий батько не піде навіть на це заради порятунку дочки?
— Але яка ціна? — Прошепотіла Мати-Сповідниця. — Скільки людей загине без його допомоги? Він не може так вчинити навіть заради життя тієї, яку любить більше всего на світі. Перед тим, як відмовити тобі у проханні, він відкинув пропозицію Паніза Рала і цим прирік свою власну дочку на смерть.
Еббі відчула, як надія, що було зажевріла в її душі, знову гасне. Вона подумала про свою маленьку Яні, і по її щоках знову заструмували сльози.
— Але ж я не прошу його пожертвувати всіма заради її порятунку!
Чаклунка ласкаво торкнулася її плеча.
— Якщо дати легіону Анарго втекти, то потім д'харіанці переб'ють набагато більше безневинних людей, ніж загине в битві.
Еббі вхопилася за останню соломинку.
— Але у мене є мощі! Чаклунка зітхнула.
— Абігайль, чи не в кожного, хто приходить сюди, є з собою мощі. Шарлатани, які ними торгують, запевняють усіх, що вони справжні, і зневірені люди як ти їх купують. Люди, як правило, просять чарівників забезпечити їм життя, в якому немає місця магії. Набачившись жахів, які д'харіанці творять за допомогою чарівництва, люди починають ненавидіти магію і готові віддати все на світі, аби її взагалі ніколи більше не було, — сказала Мати-Сповідниця. — Більшість людей боїться чарівництва, і я побоююся, що тепер, з урахуванням того, яким чином д'харіанци використовують магію, багато хто взагалі готовий віддати все на світі, щоб ніколи більше не бачити ніякого чаклунства. Забавно, що про це вони просять тих, у кого є дар, і намагаються вдатися до допомоги речей, наділених магією.
Еббі моргнула.
— Але я їх не купувала! Це справжній священний обов'язок. Моя мати на смертному одрі сказала мені про це. Вона сказала, що цим боргом пов'язаний сам чарівник Зорандер!
Чаклунка недовірливо примружилася.
— Абігайль, істинний священний обов'язок зустрічається вкрай рідко. Можливо, у неї просто були мощі, а ти подумала…
Еббі прочинила торбинку і дозволила чаклунці заглянути всередину. Чаклунка кинула погляд і замовкла. Мати-Сповідниця теж подивилася в торбинку.
— Я знаю, що сказала мені мама, — наполягала Еббі. — І ще вона говорила, що чарівник може перевірити мощі. І тоді він дізнається правду, тому що цей борг переходить до нього від його батька.
Чаклунка погладила вишивку на комірі сукні.
— Він може зробити перевірку і дізнатися правду. Але навіть якщо це дійсно священний обов'язок, з цього не випливає, що він може бути виплачений на першу вимогу.
Еббі вперто дивилася на чаклунку.
— Моя мама сказала, що це справжній борг і повинен бути виплачений відразу. Делора, прошу вас! Адже ви розбираєтеся в цьому! Я так розгубилася, бо навколо всі шуміли, що не попросила його перевірити мощі. — Вона повернулась і схопила Матір-Сповідницю за руку. — Будь ласка, допоможіть мені! Розкажіть чарівникові Зорандеру про ці мощі і попросіть його провести перевірку!
Деякий час Мати-Сповідниця роздумувала. Нарешті вона заговорила:
— Це борг предків, пов'язаний магією. Такі речі вимагають серйозного підходу. Я поговорю з чарівником Зорандером і попрошу його надати тобі особисту аудієнцію.
Еббі щільно стиснула повіки, щоб утримати сльози, які знову були готові политися, цього разу від радості.
— Дякую вам!
Зарившись обличчям в долоні, вона розплакалася від полегшення. Вогник надії розгорівся знову.
— Я сказала лише, що спробую! — Мати-Сповідниця обняла її за плечі. — Він може відмовити мені в проханні. Чаклунка безрадісно розсміялася.
— Навряд чи. Я теж накручу йому вухо. Але, Абігайль, це не означає, що нам вдасться переконати його допомогти тобі, незалежно від того, є у тебе мощі чи ні.
— Я розумію. — Еббі витерла сльози. — Дякую вам. Дякую за розуміння і підтримку.
Чаклунка пальцем змахнула сльозинку з підборіддя Еббі.
— Як мовиться, дочка чаклунки — дочка всіх чаклунок.
Мати-Сповідниця піднялася і поправила сукню.
— Делора, може ти відведеш Абігайль в готель, де селяться жінки? Їй треба відпочити. У тебе є гроші, дитя моє?
— Так, Мати-Сповідниця.
— Добре. Делора покаже тобі, де ти можеш переночувати. Повертайся в замок перед світанком. Ми зустрінемо тебе і скажемо, чи вдалося нам вмовити Зедда перевірити мощі, які ти принесла.
— Я буду молитися добрим духам, щоб чарівник Зорандер прийняв мене і допоміг моїй дочці. — Еббі раптом стало соромно. — І помолюся за його дочку теж.
Мати-Сповідниця погладила Еббі по щоці.
— Молись за всіх нас, дитя. Молись, щоб чарівник Зорандер обрушив свою магію на Д'хар перш, ніж буде пізно для всіх людей в Серединних Землях — і старих, і дітей.
По дорозі в місто Делора розмовами намагалася відвернути Еббі від турбот і важких думок. Це нагадало молодій жінці бесіди з матір'ю. Чаклунки уникали говорити про магію з тими, хто був позбавлений чарівного дару, навіть якщо це були їхні власні дочки. Еббі їх розуміла: напевно, їм було так же ніяково вести з необізнаними такі бесіди, як було ніяково їй, коли Яна запитала, яким чином у мами в животі заводиться дитинка.
Незважаючи на досить пізню годину, вулиці були повні. Делора відвела Еббі на ринок і змусила купити пиріг з м'ясом. Еббі була не голодна, але чаклунка взяла з неї обіцянку з'їсти все до останньої крихти, і жінка, не бажаючи накликати на себе її незадоволення, пообіцяла, що з'їсть.
Готель розташовувалася на вузенькій вуличці, де будинки стояли впритул один до одного. Шум ринку розносився по всій вулиці, обтікав будинки і проникав в крихітні дворики. Еббі дивувалася, як люди можуть жити в такій тісноті і не бачити з вікон нічого, крім інших будинків і людей.