Сотні причин робили це суспільство огидним для Харлана, і він мріяв про Зміну Реальності. Йому не раз спадало на думку, що лише самою своєю присутністю у цьому Сторіччі він, як людина з іншого Часу, може викликати «розвилину» й спрямувати історію по іншому шляху. Якщо його присутність у якийсь критичний момент належно вплине на хід подій, то може виникнути нова гілка розвитку суспільства, в якому мільйони жінок, котрі досі лише шукали насолод, перетворилися б на вірних дружин і ніжних матерів. Вони жили б в іншій Реальності з іншою пам’яттю, нездатні ні згадати, ні навіть уявити, що було з ними раніше.
На жаль, зробити так — означало переступити просторово-часову інструкцію, про що не варто було й думати. А коли він і зважився б на таке порушення, то Зміна Реальності могла б відбутися у зовсім випадкових, непередбачених проявах. Реальність могла б стати ще гіршою. Тільки ретельний аналіз і Обчислення можуть дати основу для потрібної, чітко визначеної Зміни.
Та хоч би які були думки у Харлана, він залишався Спостерігачем, а ідеальний Спостерігач — це всього-на-всього наділена органами відчуття розумна машина, призначена для збору інформації. У ній не повинно бути місця для емоцій.
У цьому розумінні Харланова інформація була ідеальна.
Наприкінці другого тижня Обчислювач Фінджі запросив Харлана до себе на розмову.
— Вітаю вас, Спостерігачу, — сказав він сухим, холодним тоном, — ви зібрали ясні, чіткі відомості. Однак хотілося б знати, що ви насправді думаєте?
Обличчя Харлана зробилося непроникним, немовби вирізьблене з дерева його рідного 95-го Сторіччя.
— У мене немає ніяких думок з цього приводу, — сказав він.
— Так я вам і повірив. Адже ви з 95-го, а ми обоє добре розуміємо, що це означає. Безсумнівно, 482-е вас повинне дратувати.
Харлан стенув плечима.
— Хіба хоч що-небудь у моїх відомостях свідчить про моє роздратування?
Репліка межувала із зухвалістю, і Фінджі забарабанив своїми короткими пальцями по столу.
— Відповідайте на моє запитання, — сказав він. — Із соціологічного погляду багато де в чому в цьому Сторіччі склалась екстремальна ситуація. Три останні Зміни Реальності тільки погіршили стан речей. Гадаю, їх треба поправляти. Крайнощі ніколи не доводили до добра.
— Отже, ви взяли на себе обов’язок перевірити минулі Реальності Сторіччя?
— Як Спостерігач, я мав перевірити всі факти, пов’язані з цим Сторіччям.
Цією відповіддю він загнав Фінджі у глухий кут, оскільки перевірка зазначених фактів була правом і обов’язком Харлана. І Фінджі мусив про це знати. Кожне Сторіччя періодично потрясали Зміни Реальності. Навіть найретельніші Спостереження час від часу потребували перевірки. Існувало непохитне правило: тримати кожне Сторіччя Вічності під постійним контролем. І справжній Спостерігач повинен був не тільки збирати факти про сучасну Реальність, а й співвідносити їх із фактами минулих Реальностей.
Для Харлана стало очевидно, що таке зондування його поглядів викликане не тільки самою неприязню до. нього з боку Фінджі; за цим крилося щось іще. Обчислювач ставився до нього явно вороже.
Трохи згодом Фінджі несподівано зайшов до невеличкого Харланового кабінету і заявив:
— Ваші звіти справили чудове враження на Раду Часів.
— Дякую вам, — промимрив Харлан після короткої паузи.
— Усі зійшлися на тому, що ви виявили неабияку проникливість.
— Стараюся.
Наступне запитання Фінджі було зовсім несподіване.
— Вам коли-небудь доводилося зустрічатись із Старшим Обчислювачем Твіселом?
— З Обчислювачем Твіселом? — Харлан зробив круглі очі. — Ні, сер. А чому ви запитуєте?
— Здається, він особливо зацікавився вашими звітами.
Фінджі надув свої щоки-пампушки й змінив тему розмови.
— Мені здається, у вас свій погляд на історію.
Спокуса була надто велика. В ньому боролася обережність із професійним гонором, і зрештою останній переміг.
— Я вивчав Первісну історію, сер.
— Первісну історію? В школі?
— Не зовсім так. Скоріш за власним бажанням, самостійно. Це моє хобі. Знайомишся з нею і, здається, ніби вона застигла в нерухомості. Її не можна розглядати, як Сторіччя Вічності, що безперервно змінюються.
Заговоривши про свій улюблений предмет, Харлан пожвавішав.
— Це однаково, що взяти фільмокнигу й уважно роздивлятися кадра за кадром. Ми побачимо чимало деталей, які пропустили б, коли б стрічка рухалася із нормальною швидкістю. Гадаю, знання Первісної історії неабияк допомагають мені в роботі.
Фінджі широко розкрив очі, здивовано подивився на Харлана й вийшов, не сказавши жодного слова.
Потім він ще не раз заводив розмову про Первісну історію і з незворушним виразом на своєму пухкому обличчі вислуховував стримані Харланові коментарі.
Харлан не знав, чи шкодувати йому, що відбуваються такі розмови, чи сприймати їх, як іще один крок до підвищення по службі.
Він почав схилятися до першої думки після того як, зустрівшися з ним одного разу в коридорі «А», Фінджі запитав так, щоб чули всі, хто був поблизу:
— Скажіть мені, Харлане, чого у вас така кисла фізіономія? Ви коли-небудь хоч раз у житті посміхнулися?
Харлан з гіркотою подумав, що Фінджі ненавидить його. А сам відтоді пройнявся до Фінджі відразою.
Три місяці Харлан ретельно збирав відомості про 482-е Сторіччя, обсмоктав його до кісточок, і коли Фінджі несподівано викликав його до себе, він не здивувався. Харлан давно вже чекав нового призначення. Його остаточні висновки були готові ще кілька днів тому. У 482-му виявляли палке бажання збільшити експорт тканин із целюлози в Сторіччя, позбавлені лісів, такі як, наприклад, 1174-е, одначе категорично відмовлялися від зустрічної пропозиції постачати їм натомість копчену рибу. Харлан склав довгий перелік таких питань і всіх їх уважно проаналізував.
Прихопивши з собою проект висновків, Харлан пішов на прийом до Фінджі. Але про 482-е Сторіччя той і не згадував. Фінджі відрекомендував Харлана маленькому зморщеному чоловічкові з рідким сивим волоссям і постійно усміхненим обличчям гнома. Та усмішка виражала то занепокоєння, то добродушність, але ніколи не полишала карликового обличчя. Між двома жовтими від тютюну пальцями була затиснена запалена сигарета.
Харлан уперше в житті бачив сигарету; коли б не це, він більше уваги приділив би чоловічкові, аніж запаленому циліндрикові, і слова Фінджі не були б для нього такою несподіванкою.
— Старший Обчислювачу Твісел, перед вами Спостерігач Ендрю Харлан.
Спантеличений погляд Харлана метнувся із сигарети на обличчя чоловічка.
— Здрастуйте, — сказав пискливим голосом Твісел. — Отже, ви і є той самий юнак, що пише такі чудові звіти?
Харланові відібрало мову. Лабан Твісел був міф, жива легенда. Таких людей, як він, годилося б упізнавати з першого погляду. Твісел був найвидатніша людина Вічності, інакше кажучи, — найзнаменитіший серед живих Вічних. Він був голова Ради Часів. Він розробив більше Змін Реальностей, ніж будь-хто інший за всю історію Вічності. Він був… Він зробив…
Харлан украй розгубився. Він не спромігся вимовити жодного слова, лише кивнув головою з дурнуватою усмішкою на обличчі.
Твісел підніс сигарету до уст і поквапливо затягся.
— Залиш нас удвох, Фінджі, я хочу побалакати з цим юнаком віч-на-віч.
Фінджі встав, щось промимрив і вийшов.
— Здається, ти хвилюєшся, хлопче, — сказав Твісел. — Не треба, тобі нема чого хвилюватися.
Але зустріч з Твіселом просто приголомшила Харлана. Завжди вважати людину гігантом, а тоді відкрити для себе, що в ній немає і п’яти з половиною футів зросту, — тут було від чого розгубитися. Невже за цим спадистим, гладеньким чолом криється мозок генія? Гострий розум чи тільки добрий гумор випромінюють ці маленькі примружені очі, облямовані павутиною зморщок?
Харлан ніяк не міг оговтатися. Він дивився на сигарету, неспроможний зібрати думки. Відмахнувшись від диму, він на крок відступив назад.
Твісел примружив очі, ніби намагався проникнути поглядом крізь димову завісу, і заговорив із жахливим акцентом на діалекті десятого тисячоліття.
— А може бути ліпше, хлопче, коли я твоя мова розмовляй?
Харлан ледве поборов у собі істеричний сміх.
— Я непогано розмовляю Єдиною Міжчасовою Мовою, — обережно відповів він.
Харлан сказав цю фразу Міжчасовою Мовою, якою спілкувалися з ним усі Вічні з перших днів його перебування У Вічності.
— Дурниці, — погордливо сказав Твісел. — Навіщо нам Міжчасова, коли я бездоганно розмовляю мовою десятого тисячоліття.
Харлан здогадався, що минуло принаймні років із сорок відтоді, як Твісел користувався його рідним діалектом.
Однак, задовольнивши своє самолюбство, Твісел перейшов на Міжчасову Мову.
— Я міг би запропонувати тобі сигарету, але я певен, що ти не куриш. Куріння не схвалювалося за всіх історичних часів. Фактично добрі сигарети вміють робити тільки в 72-му Сторіччі. Це я тобі кажу на той випадок, коли ти раптом почнеш курити. Але від цього куріння самі прикрощі. Минулого тижня я застряг на кілька днів у 123-му. Куріння заборонено. Навіть у Секторі Вічності схиляються перед 123-м Сторіччям. Вічні запозичили їхні порядки. Якби я там закурив сигарету, їм здалося б, що над ними розверзлося небо. Іноді в мене з’являється бажання розрахувати таку Зміну Реальності, яка одним махом стерла б з лиця землі заборони на куріння в усіх Сторіччях. Шкода тільки, що така Зміна призведе до війн у 58-му й рабовласницького суспільства в 1000-му. Завжди щось не так.
Харланова розгубленість перейшла в тривогу. Що приховується за цим недоречним базіканням? Йому аж перехопило горло.
— Чи можу я запитати, чому ви захотіли зустрітися зі мною, сер? — ледь вимовив він.
— Мені подобаються твої звіти, хлопче.
На якусь мить в очах у Харлана зблиснув радісний вогник, але він навіть не посміхнувся.
— Дякую, сер.
— У них відчувається творчий підхід. В тебе добре розвинена інтуїція. Мені здається, що я знайшов для тебе твоє справжнє місце у Вічності, і я прийшов запропонувати його тобі.
«Аж не віриться», — подумав Харлан.
— Ви робите для мене велику честь, сер, — сказав він, ледь приховуючи радісні нотки в голосі.
А тим часом Старший Обчислювач Твісел, докуривши сигарету, якось непомітно, із спритністю фокусника, дістав другу й припалив її.
— Заради Часу, хлопче, не говори завченими фразами, — сказав він між затяжками. — «Велику честь!» Подумаєш! Це все пусте. Говори просто. Ти радий?
— Так, сер, — відповів обережно Харлан.
— Тоді все гаразд. Інакше не може й бути. Ти хотів би стати Техніком?
— Техніком? — Харлан аж схопився з місця.
— Сідай. Сідай. Ти, здається, здивований?
— Я не думав бути Техніком, Обчислювачу Твісел.
— Не думав, — сухо сказав Твісел. — Ніхто чомусь не думає. Ким завгодно, аби лиш не Техніком. Техніків завжди важко знайти, на них завжди є попит. Їх бракує в усіх Секторах Вічності.
— Боюсь, я можу не підійти для такої роботи.
— Ти хочеш сказати, що така робота не підходить для тебе, оскільки вона пов’язана з прикрощами. Клянусь Часом, хлопче, якщо ти своє життя цілком присвятив Вічності — а я вірю в це — ти не повинен так думати. Звичайно, дурні стануть уникати тебе, ти відчуватимеш вороже ставлення до себе. Зате завжди матимеш задоволення від того, що ти потрібен. Дуже потрібен. І, насамперед, мені.
— Вам, сер? Вам особисто?
— Саме так. — Усмішка на обличчі старого чоловіка світилася проникливістю. — Ти не будеш просто Техніком. Ти будеш моїм особистим Техніком. Ти матимеш особливий статус. Ну, як тобі моя пропозиція?
— Не знаю, сер, — сказав Харлан, — чи підійду я для такої роботи.
Твісел рішуче похитав головою.
— Мені потрібен ти. Мені потрібен тільки ти. Твої звіти переконують мене, що в тебе отут дещо є. — Він постукав пальцем по лобі. — Ти був чудовим Учнем. Сектори, в яких ти працював Спостерігачем, дали про тебе добрі відгуки. І, зрештою, Фінджі дав тобі підходящу характеристику.
Харлан був щиро вражений.
— Обчислювач Фінджі дав мені схвальну характеристику?
— А ти не чекав цього?
— Н-не знаю…
— Ну, бачиш, хлопче, я не сказав, що характеристика Фінджі схвальна. Я сказав, що вона підходяща. А якщо говорити відверто, то його відгук про тебе був негативний. Фінджі рекомендує не допускати тебе до будь-якої роботи, пов’язаної із Зміною Реальності. Він вважає, що тебе небезпечно тримати на будь-якій роботі, окрім роботи Помічника.
Харлан почервонів.
— Які підстави були в нього для таких висновків, сер?
— Виявляється, в тебе є хобі. Ти цікавишся Первісною історією. Правда ж?
Твісел широко розмахував сигаретою, і Харлан, забувши від обурення про обережність, вдихнув струминку диму і зайшовся кашлем.
Твісел із доброзичливим виразом почекав, доки Харлан відкашляється, і запитав:
— А що, хіба не так?
— Обчислювач Фінджі не має права… — почав було Харлан.
— Стривай, стривай, — перебив його Твісел. — Я сказав тобі про відгук Фінджі тільки тому, що якраз завдяки своєму захопленню ти найбільше мені підходиш. А взагалі відгук — штука таємна, і ти повинен забути, про що в ньому йшлося.
— Але хіба погано, що я цікавлюся Первісною історією?
— Фінджі вважає, що твоє захоплення свідчить про надмірну Одержимість Часом. Розумієш?
Ще б пак не розуміти! Тут, у Вічності, не можна було не знати подібних психіатричних термінів, а надто цього. Вважалося, ніби кожен член Вічності жадає повернутися коли не в своє, то бодай у якесь інше, чітко визначене Сторіччя, пустити там коріння, перестати бути вічним блукальцем у Часі. Таке прагнення нещадно придушувалося офіційними властями в усіх його проявах. Однак у переважній більшості Вічних воно жило в підсвідомості.
— Я не думаю, що моє захоплення можна трактувати, як Одержимість Часом, — сказав Харлан.
— Я також. Більше того, вважаю його цінним. Як я вже сказав, саме тому ти мені й потрібен. Я дам тобі Учня і хочу, щоб ти навчив його всього, що знаєш і що можеш дізнатися про Первісну історію. А у вільний від цієї роботи час будеш моїм особистим Техніком. Через кілька днів можеш братися до діла. Згоден?
Однак Харлан усе ще залишався обережним.
— Якщо це потрібно для добра Вічності, сер…
— Для добра Вічності? — несподівано збуджено перебив його низькорослий Обчислювач. Він з такою силою шпурнув недопалок, аж той ударився об стіну й розсипався снопом іскор. — Ти мені потрібен заради самого існування Вічності!
Розділ 3
УЧЕНЬ
Перед своїм знайомством із Брінзлі Шеріданом Купером Харлан прожив у 575-му вже кілька тижнів. Він устиг призвичаїтися до свого нового помешкання, обвикнувся із стерильною чистотою порцеляни та скла. Харлан поступово навчився носити емблему Техніка і вже не намагався прикрити її першим-ліпшим предметом, який був у нього в руках, або прихилитися до стіни, щоб приховати нашивку на рукаві.
Раніше він робив такі спроби, але зустрічні лише міряли його холодними поглядами і зневажливо посміхалися, немов підозрювали, що він хоче втертись у їхнє довір’я або набивається до них у друзі.
Старший Обчислювач Твісел щодня приносив йому нові завдання. Харлан уважно вивчав їх, аналізував, по чотири рази переписував свої висновки, але й останній варіант не зовсім влаштовував його.
Твісел читав висновки й кивав головою:
— Чудово, чудово!
Затим охоплював Харлана швидким поглядом своїх голубих очей і усмішка його помалу згасала.
— Перевіримо цей здогад на Кібермозкові, — говорив він на прощання.
Твісел завжди називав його висновки «здогадами». Він жодного разу не повідомляв Харланові про наслідки своєї перевірки, а Харлан не насмілювався запитувати його. Він занепадав духом від того, що йому не доручають втілити в життя жодного з його висновків. Чи означало це, що Кібермозок знаходить у них помилки, що Харлан неправильно добирає дані для Зміни Реальності, не вміє визначити Мінімальну Необхідну Зміну у вказаному інтервалі? (Минуло немало часу, поки він звик недбало перекочувати на язиці абревіатуру МНЗ).