Фінджі повільно схитнув головою. Здавалося, розмова потішає його. Харлан насторожився.
— Міс Ламбент перебуває тут із чітко визначеною метою. Вона виконує спеціальне завдання. Це — тимчасова робота. А поки що вам доведеться якось перетерпіти її присутність.
У Харлана затремтіло підборіддя. Його протест Фінджі хитро повернув проти нього самого. К бісу обережність! Зараз він скаже все, що думає!
— Я чудово уявляю, в чому полягає «спеціальне завдання» цієї жінки. Ніхто вам не дозволив би тримати її відкрито.
Він круто повернувся й попрямував до дверей. Голос Фінджі зупинив його на півдорозі.
— Послухайте, Техніку, ваші взаємини з Твіселом, очевидно, породили у вас хибне уявлення про власну особу. Так воно і є! До речі, скажіть мені, чи була у вас коли-небудь… — він замовк, добираючи підходяще слово, — …подружка?
Не обертаючи голови, Харлан ретельно, з образливою точністю процитував Статут:
— «Щоб уникнути напружених стосунків з Часом, Вічний не повинен одружуватися. Щоб уникнути напружених стосунків із сім’єю, Вічний не повинен мати дітей».
— Я питав вас не про одруження і не про дітей, — поважно промовив Обчислювач.
Харлан цитував далі:
— «Тимчасові любовні взаємини з Часів’янками можуть існувати тільки після погодження з Центральним розрахунковим бюро при Раді Часів за умови сприятливого Розрахунку Життя. Любовні взаємини повинні існувати в суворій відповідності з просторово-часовими інструкціями».
— Цілком правильно. А ви, Техніку, коли-небудь вдавались до тимчасових любовних взаємин?
— Ні, Обчислювачу.
— Маєте намір?
— Ні, Обчислювачу.
— А не завадило б. Це розширило б ваш кругозір. Може, тоді менше вас обурювали б деталі жіночого туалету, менше хвилювали б чиїсь уявні інтимні стосунки.
Нетямлячись од люті, Харлан вискочив із кабінету.
Харлан відчув, що йому дедалі важче ставало виходити в 482-е Сторіччя, хоча такі подорожі тривали не довше як дві години.
Він знав, чому порушилася його душевна рівновага. В усьому винен Фінджі! Так, Фінджі зі своїми цинічними порадами не цуратися інтимних взаємин із Часів’янками.
Любовні зв’язки існували. Про це знали всі. Вічність усвідомлювала необхідність компромісу з природними інстинктами людини (сама ця фраза викликала в Харлана огиду), але обмеження, пов’язані з обранням коханки, позбавляло цей компроміс таємничості й шляхетності. А тим небагатьом щасливчикам, яким удавалося виклопотати дозвіл, рекомендувалося тримати язик за зубами, аби не викликати заздрощів у решти і, звичайно, задля добропристойності.
Серед Вічних нижчого рангу, надто серед Обслуги, нерідко ходили чутки, з присмаком напівобурення та напівзаздрощів, про вивезених із Часу жінок для зрозумілих потреб. Недобра слава найбільше зачіпала Обчислювачів та Розраховувачів. Вони і тільки вони могли визначити, котру із жінок можна було викрасти без ризику викликати Зміну Реальності.
Злі язики не гребували і трохи меншим ласим шматком — не зовсім сенсаційними чутками про куховарок та служниць, що їх наймав кожен Сектор на певний термін (якщо підходили їхні просторово-часові характеристики) для приготування їжі, прибирання в кімнатах та іншої чорнової роботи.
Але найняти Часів’янку в «секретарки», та ще таку жінку, як Нойс, — це означало поглумитися над тими ідеалами, задля яких було створено Вічність.
Незважаючи на всі ці чисто житейські поступки, на які йшли практичні люди Вічності, віддаючи данину природі, ідеалом Вічного все-таки залишалася людина, що зреклася утіх і живе тільки заради вдосконалення Реальності, заради збільшення суми людського щастя. (Харлан полюбляв думати, що Вічність, у такому розумінні, чимось нагадує стародавній монастир).
Тієї ночі Харланові приснилося, нібито він розповів про все Твіселові й Твісел, цей ідеальний Вічний, просто не тямився з жаху та обурення. Йому снився Фінджі, переможений і жалюгідний. Йому снилося, як він із жовтою нашивкою Обчислювача, запроваджує новий порядок у 482-му й з почуттям власної гідності переводить Фінджі в Обслугу. Біля нього сидить Твісел і з задоволеною усмішкою на устах розглядає його нову організаційну схему — чітку, акуратну, послідовну, — а він просить Нойс Ламбент розмножити копії.
Однак Нойс Ламбент з’явилась йому вві сні зовсім голою, і він прокинувся тремтячий та присоромлений.
Якось він зустрів Нойс у коридорі й, опустивши очі, ступив убік, щоб дати їй дорогу. Але вона зупинилась перед ним і дивилася на нього, аж поки він не підвів очей і не зустрів її погляду. Дівчина — кров з молоком! Харлан відчув легенький запах її парфумів.
— Ви — Технік Харлан, правда ж? — запитала вона.
Першим його бажанням було присадити її, поставити на місце, відштовхнути й піти своєю дорогою, але за мить він подумав, що вона, власне, ні в чому не винна. До того ж відштовхнути її — означало доторкнутися до неї.
— Так, — кивнув він.
— Я чула, що ви експерт з нашого Часу.
— Я бував у ньому.
— Мені хотілося б якось поговорити з вами про це.
— Я дуже зайнятий. У мене зовсім немає часу.
— Невже містер Харлан не знайде хоч коли-небудь вільної хвилини?
Вона всміхнулася йому чарівною усмішкою.
— Проходьте, прошу вас, — хрипко прошепотів він. — Або дайте мені пройти. Прошу вас.
Вона поволі рушила далі, плавно похитуючи стегнами, і від цієї ходи Харланові кров прилинула до щік.
Він розсердився на неї, бо вона збентежила його, розсердився сам на себе за своє збентеження та понад усе, бозна-чому, розлютився на Фінджі.
Наприкінці другого тижня Фінджі викликав Харлана до себе. На робочому столі Обчислювача лежала перфострічка; з її довжини й складності рисунка перфорацій Харлан здогадався, що цього разу йтиметься не про півгодинну прогулянку в Часі.
— Сідайте, Харлане, й прогляньте, будь ласка, ось цю стрічку, — сказав Фінджі. — Ні, не візуально. Скористайтесь дешифратором.
Харлан звів брови й з байдужим виразом обличчя вставив стрічку в щілину апарата, що стояв на столі Фінджі. Стрічка поволі вповзала всередину дешифратора, а на молочно-білому прямокутнику екрана висвічувалися слова.
Десь посередині Харлан ураз вимкнув апарат і так рвучко висмикнув стрічку, аж та розірвалася навпіл.
— У мене є копія, — спокійно промовив Фінджі.
Але Харлан тримав обривок двома пальцями з таким виглядом, немов боявся, що він ось-ось вибухне.
— Обчислювачу Фінджі, тут якась помилка. Оселитися майже на тиждень у домі цієї жінки, використовувати її житло як свою базу в Часі — просто немислимо. Ні, це неможливо.
Фінджі міцно стиснув уста.
— А чому б і не оселитися, коли так вимагає просторово-часова інструкція?! Хіба що ваші взаємини з міс Лам…
— Ніяких взаємин, — палко перебив його Харлан.
— Мабуть, усе-таки існують якісь проблеми. Зважаючи на обставини, я можу навіть пояснити вам деякі аспекти вашого завдання. Звичайно, як виняток.
Харлан сидів нерухомо. В голові роїлися важкі думки. Професійна гордість підказувала відмовитися від будь-яких пояснень. Спостерігачі і Техніки в таких випадках робили своє діло й ні про що не запитували. За інших обставин Обчислювачеві й на думку не спало б давати якісь пояснення.
В усякому разі, тут щось не те. Харлан висловлював невдоволення присутністю так званої секретарки. Фінджі боїться, що він може донести на нього. «Тікає винний, хоч нема погоні», — зловтішно подумав Харлан, намагаючись пригадати, де він вичитав цю фразу.
Розгадати стратегію Фінджі неважко. Поселивши Харлана в її домі, він, у разі потреби, зможе висунути проти нього контрзвинувачення й таким чином знешкодить його як небезпечного свідка.
Що ж, він, звичайно, хотів би почути, під яким пристойним приводом Фінджі вмовлятиме його пожити тиждень в домі тієї жінки. Харлан приготувався слухати, майже не приховуючи своєї зневаги.
— Як вам відомо, — почав Фінджі, — чимало Сторіч знають про існування Вічності. Вони вважають, що основне наше заняття — міжчасова торгівля, і це нам на руку. Крім того, ходять чутки, що ми маємо відвернути катастрофу, яка ніби загрожує людству. Зрозуміло, це всього-на-всього забобони, та оскільки ці забобони більш-менш відповідають істині, то й вони нам на руку. Цілі покоління ми живимо відчуттям безпеки й упевненості в завтрашньому дні. Вам усе зрозуміло?
Харлан кивнув головою. «Невже Фінджі має мене за Учня?» — подумав він.
Фінджі провадив далі:
— Однак є речі, про які Часів’яни не повинні знати. І насамперед про те, як ми, в разі потреби, змінюємо Реальність. Такі знання можуть призвести до жахливих наслідків. А тому слід завжди викреслювати з Реальності будь-які обставини, що сприяли б одержанню Часів’янами інформації про нашу справжню діяльність. Хоч би там як, але час від часу в тому або тому Сторіччі з’являються небажані повір’я щодо Вічності. Вони зароджуються переважно серед правлячих кіл, тобто в тих групах людей, що найчастіше заходять з нами у контакт і водночас відіграють важливу роль у формуванні так званої громадської думки.
Фінджі зробив паузу, немов чекав від Харлана запитань або коментарів. Та Харлан уперто мовчав.
— Відтоді, як близько року тому… біороку тому ми здійснили Зміну Реальності 433-486, серійний номер Ф-2, — вів далі Фінджі, — з’явилися ознаки подібного, небажаного для нас повір’я. Я проаналізував обставини, що породили його, дійшов певних висновків і подав свої рекомендації Раді Часів. Однак Рада Часів відхилила їх, мотивуючи тим, що вони грунтуються на малоймовірних даних. Рада наполягає на тому, щоб підтвердити мої рекомендації прямим Спостереженням. Це надто делікатна справа, й тому я попросив доручити її саме вам, і з цієї ж причини Обчислювач Твісел погодився задовольнити моє прохання. Тоді я вирішив знайти аристократку, яка б жадала працювати у Вічності. Я знайшов її, зробив своєю секретаркою й працював з нею в тісному контакті, аби пересвідчитися, чи підходить вона для нашої мети…
«В тісному контакті! Точно сказано», -» подумав Харлан.
Його гнів був спрямований не так проти жінки, як проти самого Фінджі.
— Вона підходить нам з усіх поглядів, — провадив далі Фінджі. — Ми її негайно повернемо в Час. Поселившись у її домі, ви матимете нагоду вивчати життя людей її кола. Тепер ви розумієте, для чого я взяв її сюди на роботу й чому хочу, щоб ви пожили в неї?
— Я вас чудово розумію, запевняю вас, — відповів Харлан, не приховуючи іронії.
— Отже, ви приймаєте мою пропозицію?
Коли Харлан вийшов з кабінету, його поривало палке бажання дати Обчислювачеві бій. Фінджі не вдасться обхитрувати його! Він не дозволить пошити себе в дурні! І, звичайно, передчуття майбутнього поєдинку, твердий намір перехитрувати Фінджі пояснювали те радісне збудження, яке охопило його, коли він подумав про наступну подорож у 482-е.
Тільки це, а не щось інше.
Розділ 5
ЧАСІВ’ЯНКА
Маєток Нойс Ламбент був розташований у затишній, безлюдній місцині, поблизу одного з найбільших міст Сторіччя. Харлан добре знав те місто, навіть краще, ніж будь-хто з його численних жителів. Працюючи Спостерігачем у цій Реальності, він відвідав тут кожен квартал і кожне десятиріччя.
Він добре знав місто і в Часі, і в Просторі. Він міг уявити собі його як єдиний живий організм, що перебуває у постійному розвитку зі своїми злетами й падіннями, радощами й тривогами. Тепер він мав прожити у ньому тиждень — коротку мить в уповільненому житті цього бетоново-сталевого велета.
Його попередні дослідження дедалі більше зосереджувалися на вивченні «періеків» — найбагатших і найвпливовіших громадян міста, які визнавали за краще жити в затишних позаміських котеджах.
Як і в багатьох інших Сторіччях, у 482-му матеріальні блага розподілялися нерівномірно. Соціологи пояснювали це з допомогою спеціального рівняння (воно друкувалося в пресі, але Харлан мало що з нього зрозумів). Рівняння власне визначало три умови розподілу матеріальних благ для будь-якого Сторіччя, і в 482-му ці умови були на межі можливого. Соціологи похитували головами й казали, що коли нові Зміни Реальності не поліпшать становище, то виникне потреба в «найретельніших Спостереженнях».
Як уже було сказано, рівняння вказувало на несправедливі умови розподілу матеріальних благ. Це означало, що існує привілейований клас, дозвільний витончений спосіб життя якого — в найкращі часи — сприяв розвиткові культури. І поки не виявився жахливий бік такого способу життя, поки привілейований клас ще не зовсім забував про відповідальність за наслідки своїх привілеїв, поки загнивання культури не ставало очевидним, Вічні закривали очі на нерівномірний розподіл матеріальних благ і виправляли інші, менш привабливі невідповідності в світі.
Поступово Харлан почав розуміти все це. Раніше, перебуваючи в Часі, він зупинявся на ночівлю у готелях найбідніших кварталів міста, де приїжджому було легко залишитися непоміченим, де на чужого ніхто не звертав уваги і де одним менше чи більше — не мало ніякого значення, а тому присутність Спостерігача нічим не загрожувала Реальності. А коли й це ставало небезпечно, коли могло дійти до критичної точки, внаслідок чого розсипався б картковий будиночок Реальності, Харлан ночував просто неба, де-небудь під живоплотом.
У нього навіть зробилося звичкою мати на прикметі тини, поблизу яких не вештаються уночі фермери, волоцюги чи бездомні собаки.
А тепер Харлан ніжився в ліжку, зробленому з речовини, просоченої силовим полем. То був особливий сплав речовини й енергії, який використовувався у суспільствах з найвищим рівнем економіки. Протягом багатьох століть такий сплав застосовувався рідше, ніж чиста речовина, але частіше, ніж чиста енергія. В усякому разі, постіль зручно облягала тіло, ставала твердою, коли він лежав, пружно й легко піддавалася, коли він хотів поворухнутись або перевертався на другий бік.
Харлан неохоче визнав зручність таких речей, але водночас схилявся до мудрого правила, що закликало кожен Сектор Вічності жити за «середньою шкалою» свого Сторіччя і не прагнути до розкоші. Тоді краще знатимеш проблеми, гостріше відчуєш «дух» Сторіччя й уникнеш соціологічних крайнощів.
«А непогано все-таки жити серед аристократів», — подумав Харлан. І вже засинаючи, він згадав про Нойс.
Йому снилося, що він присутній на засіданні Ради Часів. Незворушно сидить, зімкнувши перед собою пальці рук і зверхньо дивиться на маленького, зовсім крихітного Фінджі, а той тремтить від жаху, вислуховуючи ухвалу, що прирікає його на вічне Спостереження в одному з невідомих Сторіч, десь далеко-далеко в Майбутньому.
Нещадні слова вироку злітають з Харланових уст, а праворуч від нього сидить Нойс Ламбент.
Спершу Харлан і не помітив її, але тепер дедалі частіше позирає на дівчину, і в голосі його поступово пропадає рішучість.
Невже ніхто, крім нього, її не бачить? Усі члени Ради спрямували свої погляди кудись удалину, й тільки Твісел усміхається Харланові, дивлячись крізь Нойс, ніби її тут немає.
Харлан хоче наказати їй вийти, але слова застрягають у горлі. Намагається відштовхнути дівчину, але руки не слухаються його.
Фінджі починає сміятися… голосніше… ще голосніше…
…І раптом він зрозумів, що це сміється Нойс Ламбент.
Харлан розплющив очі й кілька секунд дивився на дівчину, перш ніж збагнув, де він і як сюди потрапив. Кімната була залита яскравим сонячним світлом.
— Ви так стогнали уві сні й лупцювали подушку, — сказала вона. — Щось погане приснилось?
Харлан промовчав.
— Ванна готова, — щебетала Нойс. — І одяг також. Я принесла вам запрошення на сьогоднішній вечір. Якось дивно знову повернутися до свого звичного життя після такого тривалого перебування у Вічності!
Харлана стривожила її балакучість.
— Сподіваюсь, ви нікому не сказали, хто я?
— Звичайно, ні.
Звичайно, ні! Фінджі мав потурбуватися про таку дрібницю, запрограмувавши психіку дівчини під наркозом. Та міг і подумати, що така пересторога зайва. Після того, як побував з нею в «тісному контакті».
Ця думка дратувала Харлана.
— Буде краще, коли ви мене турбуватимете якомога менше, — промовив він.
Нойс ураз знітилася, подивилася на нього якось непевно й вийшла.
У похмурому настрої Харлан прийняв ванну й одягся. Навряд чи він розважатиметься на сьогоднішній вечірці. Йому доведеться уникати розмов, триматися якомога непримітніше, підпираючи стінку десь у кутку, аби не привертати до себе уваги гостей. Його справжнє призначення — все слухати, спостерігати й робити висновки. Інших обов’язків тут у нього немає.