Перед Олд-Боєм поступово, повільно зростала дивна, своєрідна, не бачена досі конструкція. Спеціаліст сказав би, що то було навіть поєднання кількох установок.
Біля бічної стіни здіймався високий компресор, з єднаний шлангами з інфразвуковою сиреною в закритому металевому футлярі. Тільки один бік цього футляра було відкрито, і перед ним стояв мікрофон, майже впритул до отвору в футлярі.
Далі йшли проводи, що зникали в підсилювачі, а після нього — в генераторі мікрохвиль, який загалом мав досить незвичайний вигляд.
Посередині установки височіла велика й довга скляна лампа. Власне, лише умовно цю споруду можна було назвати лампою. Правильніше було б сказати — довгий скляний балон. Навколо цієї лампи звивалися вибагливі плетива мідних котушок, химерних завитків, блискучих конденсаторів і опорів. На столі було прикріплено великий реостат для зміни напруги. А сама дивна лампа стояла на якомусь складному пристрої, за допомогою якого її можна було повертати навколо вертикальної осі.
Олд-Бой ще раз дуже уважно оглянув генератор. Всередині лампи видно було довгий коритоподібний анод — зігнуту металеву пластинку, що йшла вздовж лампи. Рівно посередині анода простяглася товста волосина — це був катод, волосина розжарення. Спіральна сітка, тонке мереживо з мідної дротинки, обвивала нижню частину лампи. Вона мала створювати потужне електромагнітне поле. Мікроколивання, за розрахунками Олд-Боя, повинні були з’явитися проміж двома краями коритоподібного анода. Сам же анод був і рефлектором: він віддзеркалював од себе щойно створені коливання й надсилав їх простим струменем, жмутом саме туди, куди потрібно було експериментаторові.
Генератор, побудований на використанні ефекту магнетрона, був майже готовий. Тепер справа полягала в тому, щоб він надсилав у потрібному напрямі модульований інфразвук, нечутні звичайним вухом звукові хвилі, накладені на мікрочастоту.
— Починаємо останні приготування! — голосно сказав собі Олд-Бой у цю тиху нічну годину, коли мирно й тихо спала вся природа, коли спочивали стомлені морською прогулянкою Люка і Сашко, коли у неспокійному сні забувся й Богдан, якому марилися химерні образи майбутніх досліджень, обіцяних його другом…
Місто спало, його огорнув передранковий сон, крізь відчинене вікно не долинало жодного звуку, повітря стало свіже й запашне. Перевіривши востаннє свою схему, Олд-Бой закурив сигарету і, хвилюючись, повернув рубильник, що вмикав компресор.
Почувся вже знайомий йому розмірений стукіт компресора, що нагнітав повітря в залізний балон. І хоч це було цілком закономірно і звично, Олд-Бой полегшено зітхнув: він не мав ніяких забобонів, але приємно, що експеримент відразу почався рівно й легко. Зажди, зажди, старий, сказав собі Олд-Бой, побачимо, що станеться, коли ми ввімкнемо інфрасирену!
Він перечекав якийсь час, з насолодою прислухаючись до розміреної роботи компресора. А тоді, перевіривши тиск повітря в балоні й упевнившись, що його досить, — обережно повернув рукоятку інфрасирени. І прислухався. Гумовий шланг, що вів од балона до інфрасирени, враз напружився під натиском повітря. Так, іде, йде, радісно відзначив Олд-Бой. Отже, має бути вже й інфразвук! Ах, шкода, що його не можна почути!
Справді, він не чув нічого, крім розміреного стукоту компресора. Вухо не вловлювало інфразвуку, як і слід було сподіватися.
Втім, що то за дивна вібрація, якесь внутрішнє тремтіння, — він його відчуває десь зсередини, десь у самому своєму організмі? Начебто це тремтіння йшло з шлунка… чи з легенів, хто знає? Навшпиньках він підійшов до чорного розтрубу інфрасирени, де стирчав міцно прикріплений мікрофон. Тремтіння чи вібрація в його тілі посилилася. Тепер здавалося, наче дрібно-дрібно стукотить кожен м’яз, кожна кісточка, — і не можна було сказати, що це було приємно, о ні!
Олд-Бой швидко відійшов од інфрасирени. Дивне відчуття зникло. Так, сказав він собі, так, треба буде відразу поставити на сирені міцнішу звукоізоляцію, щоб інфразвук ішов тільки в мікрофон. Гаразд, це згодом, а тепер треба випробувати генератор.
Він увімкнув його. Одразу щось загуло, затріщало. Почулося характерне шипіння, але воно було значно гучніше, ніж при старій схемі. Лампи сяяли. Прилади показували нормальний хід струму, нормальну його течію. Лишалося перевірити частоту. Втім, для цього слід трохи заждати, доки стабілізується робота всієї установки. Олд-Бой сів на стілець біля генератора, відкинувся на спинку і, випускаючи густі клуби диму від сигарети, замислився.
І аж тоді відчув, як утомився. Ломило спину, обважніли натруджені руки: це ж не жарт — бозна-скільки простояти, складаючи генератор і джерело інфразвуку, бути водночас винахідником, конструктором, монтажником, слюсарем, приймальною комісією і експериментатором! Щоправда, йому допомагав Богдан: але його праця, хоч і чесна й навіть самовіддана, була, прямо скажемо, не надто кваліфікована, рудий харчовик виконував тільки те, що йому казали, і не більше.
Олд-Бой важкими очима глянув на своє творіння. Немовби все йшло як слід. Лишалося, мабуть, дві-три хвилини для остаточної перевірки. Олд-Бой відчув, як його голова хилиться, як поволі починають обертатись усі речі, вся лабораторія. Він приплющив на хвилину, тільки на одну хвилинку, очі. Адже можна й так посидіти ці останні хвилини… Так навіть легше очам…
Проте Олд-Бою не пощастило спокійно відпочити. Він раптом згадав: а мікрофон?.. Треба ж його увімкнути, щоб подати звукову частоту на генератор! Він нервово розплющив очі й натиснув кнопку мікрофона. Інфразвук із сирени пішов через мікрофон до генератора — що буде далі? Як реагуватиме на це нова установка? Адже це була вже остаточна перевірка!..
Генератор працював. Усе було гаразд, коли не брати до уваги… коли не брати до уваги нової світлової плями на столі навколо центральної лампи та дивного, неприродного забарвлення її враз збільшеного сяйва. Замість лишатися, як перед тим, блакитнуватою, лампа тепер нестерпно сяяла сліпучим фіолетовим світлом. І з товстої мідної дуги контурного піввитка над нею почали зриватися одна по одній довгі фіолетові іскри. Вони зривалися з мідної півдуги, повільно пливли в повітрі, як крихітні кулясті блискавки, і так само повільно мовби розчинялися в повітрі не далі як за метр од тієї мідної дуги.
Олд-Бой схопився на ноги. Втоми як не було. Він розгублено дивився на це незрозуміле явище, не знаючи, як його пояснити. А іскри все одривалися від мідної дуги, пливли в повітрі й танули. І ніщо вже не змінювалося: очевидно, генератор стабілізувався.
— Що ж це таке? Що за іскри? Звідки вони? — збентежено прошепотів Олд-Бой.
Нечутні коливання інфразвуку модулювалися, накладалися на електромагнітні радіохвилі. Все відбувається безшумно. Чому ж з являються іскри? Якийсь резонанс, або, як кажуть радіотехніки, гармоніка?.. Біс його знає!
Відповіддю, єдиною відповіддю йому було легке шипіння генератора та своєрідне, як од лейденської банки, потріскування фіолетових іскор. Немов щось згадавши, Олд-Бой помчав до вимірювальних приладів. Тремтячими пальцями записав показники, зробив підрахунки — і зблід. Виходило щось неймовірне. Виходило, що… ні, треба перевірити ще раз!
Проте й дальша перевірка привела до тих самих наслідків. Генератор цілком справно, як і слід було чекати, модулював коливання інфразвуку й стійко працював на ультракороткій хвилі — але якій саме, ось у чому річ?.. Такій мікрохвилі, якої Олд-Бой навіть і не сподівався! Він не вірив своїм очам, але — вимірювальні прилади твердо свідчили: генератор випромінював хвилі довжиною в міліметри!.. Це було просто неймовірно для аматорської практики — адже Олд-Бой чудово розумів, що його установка справді була чисто аматорська, зроблена з погляду справжньої радіотехніки “на чесному слові”.
Міліметри! А контур настроювання, його конденсатор ще й не виведено до кінця, було поставлено, як і належало під час перших випробувань, лише насередині. Отже….
Непевним рухом Олд-Бой трохи повернув ручку конденсатора. І відразу тон шипіння й тріску змінився. Він став нижчий. Олд-Бой знов підрахував показники приладів. Тепер генератор випромінював хвилі довжиною п’ять сантиметрів.
— Неймовірно, — шепотів Олд-Бой, — щоб генератор уже з перших проб так легко змінював частоту на цих мікрохвилях!..
Олд-Бой повернув ручку конденсатора настроювання в інший бік. Шипіння й потріскування знову змінило тон, тепер вони стали вищі. Прилади відзначали зміну довжини хвилі до одного сантиметра… п’ять міліметрів… трьох… і нарешті, коли ручку конденсатора було повернуто до краю, — до одного міліметра. Один міліметр!..
“Але при такій велетенській частоті хвилі мають цілком віддзеркалюватися від мого металевого рефлектора — анода, — подумав Олд-Бой. — Перевіримо!”
Так, прилади показували, що за рефлектором хвиль немає, що вони концентруються там, куди їх віддзеркалював рефлектор. Хвилі йшли саме в тому напрямі, який наче вказували фіолетові іскри, що відривалися з мідної півдуги контурного витка, виблискували й потім танули в повітрі.
Все це треба як слід з’ясувати, обміркувати, гарячково думав Олд-Бой, поставити добру звукоізоляцію на інфрасирені, бо страшенно заважає вібрація, яку я відчуваю і м’язами, і шлунком, і ніби кожною кісточкою, варто тільки ступити крок до сирени. Вона беззвучна, як на мої вуха, але яка ж то сила, цей інфразвук! Ні, краще поки що триматися подалі від сирени, вирішив Олд-Бой. Добре, що тут немає товаришів, бо ж вони просто злякалися б, особливо Люка і Сашко, які ще не знають про інфразвук…
Здалека на вулиці почувся шум автомобіля, що в цей передранковий час їхав неспішно, повільно чмихаючи й кашляючи старим мотором. Олд-Бой стрепенувся: нараз у нього виникла божевільна думка, скоріше властива пустотливій дитині, а не серйозному дослідникові. Власне, то була навіть не думка, а непоборне бажання, яке він навіть не обмірковував, а просто піддався йому, ані на мить не думаючи про наслідки.
Він швидко посунув стіл з генератором ближче до вікна, підійшов ззаду до генератора і спробував точно розрахувати, на яке місце вулиці впадуть віддзеркалювані від рефлектора коливання. Виходило, зважаючи на напрям фіолетових іскор, що це буде точно посередині проїжджої частини. Олд-Бой, хитро посміхаючись, відрегулював головну лампу генератора, трохи нахилив її. Так, усе гаразд. Тримаючи в руках ручку настроювання, він чекав.
Тим часом гуркіт автомобіля дужчав. Користуючись з того, що в лабораторії була напівтемрява, Олд-Бой визирнув з вікна й глянув туди, звідки під’їжджав грузовик. Ану, спробуймо!
Грузовик, навантажений якимись ящиками, був уже недалеко. Поруч з шофером сидів ще хтось. Автомобіль їхав повільно якраз серединою вулиці.
Секунди тяглися для Олд-Боя наче хвилини. Але ось грузовик доїхав до того місця, де, за підрахунками схвильованого експериментатора, концентрувалися мікрохвилі його генератора. І тієї ж миті машина спинилася. У Олд-Боя похололо серце, він чув, як вилаявся шофер, сказавши Щось про нестачу бензину, як він вискочив з кабіни й підійшов до мотора.
— Ей, що це? — пролунав дуже чіткий в передранковій тиші голос здивованого шофера. — Чого це мене трусить? Ти що, Данило, на стартер натиснув, чи що? Ану, не жартуй!..
Даремно робітник, що сидів у кабіні, виправдовувався, що він і не думав жартувати. Шофер ще дужче лаявся, бо тільки-но торкався металевого капота, як його починало трусити наче від електричного струму.
— Замикання якесь сталося, чи що? — нарешті спробував визначити причину незрозумілого явища розгублений шофер. Він стояв біля автомобіля, не знаючи, що робити, як зарадити справі. Звісно, він не міг знати справжньої причини зупинки і того, що його наче била пропасниця, ледве він торкався залізного капота.
Але за кілька секунд Олд-Боєві стало соромно: люди працюють, десь чекають на цей вантаж, шоферові, мабуть, треба виконати план, а він… він пустує, наче хлопчисько, затримує машину, та ще й завдає шоферові прикрощів. Ні, цього робити не можна! Тільки як же заспокоїти шофера? Ага, ось що!
Він висунувся з вікна й гукнув:
— Гей, приятелю!
Шофер підвів голову:
— Що таке?
— Вам не завадило б прочистити свічку першого циліндра. Правда, правда! У мене самого таке траплялося. Ця, знаєте, чортова свічка бозна-що може витворяти…
— А як я до неї долізу? — спитав шофер. — Не можна торкнутися капота…
— Спробуйте обмотати руку ганчіркою, — порадив Олд-Бой.
Шофер недовірливо взяв од робітника ганчірку і, обмотавши нею руку, обережно торкнувся капота. За цей час Олд-Бой відвернув рефлектор генератора вбік, фіолетові іскри змінили напрям. Він тихенько посміхався.
Шофер одкрив капот без будь-яких утруднень, як і слід було чекати. Зняв свічку, на якій, природно, незалежно від усього іншого, було чимало бруду. Потім поставив її на місце, закрив капот і, сівши в кабіну, легко запустив мотор.
Шофер увімкнув швидкість — і поїхав, здивовано поглядаючи на вікно лабораторії: дивна, мовляв, людина — згори бачить, чому замовк мотор!
А Олд-Бой щиро сміявся. Сміявся і поглядав щасливими очима на генератор, на фіолетове сяйво його лампи і такі ж фіолетові іскри, що зривалися з мідної дуги і танули в повітрі. Але найщасливіші погляди Олд-Бой кидав на папір на столі, на папір, де було записано перші його розрахунки частоти:
— від п’яти сантиметрів
— до одного міліметра!
Так, його новий генератор здатний був давати отакий діапазон частот, та ще з навантаженням інфразвукової модуляції!
Як зачарований, дивився Олд-Бой на ці записи: він може користатися хвилями від одного міліметра до п’яти сантиметрів. Дорогі ж мої друзі, чи зрозумієте ви, що це означає, бурмотів він до неіснуючих співбесідників. Хвиля завдовжки один міліметр означає триста мільярдів коливань на секунду. Цифрами це буде:
— 300 000 000 000.
Хвиля довжиною п’ять сантиметрів — це півтора мільярда коливань на секунду. Зрозуміло?
Цей невеличкий, зроблений на чесному слові генератор міг працювати на хвилях, коливання яких становило від трьохсот мільярдів до півтора мільярда періодів на секунду!
Хіба він мріяв коли збудувати таку казкову, таку неймовірно чудесну установку, що вільно, безвідмовно підкорялася поворотові ручки, що змінювала напругу, — давала б коливання з різницею двісті дев’яносто вісім з половиною мільярдів періодів на секунду!
Мабуть, навіть кароока Люка з усіма її незрівнянними принадами ніколи не бачила таких закоханих поглядів, які кидав на свій генератор цього раннього ранку щасливий Олд-Бой!
3: ТЕПЛО І ВІБРАЦІЯ ВИНИКАЮТЬ ЗСЕРЕДИНИ
Ранок почався так.
Як і завжди, намагаючись якнайраніше потрапити до лабораторії й захопити генератор для власної роботи, — вже о восьмій годині сюди прибігли і Сашко, і Люка, і трохи заспаний Богдан. І всі вони розгублено зупинилися на порозі, бо таке видовище їм довелося бачити вперше.
Адже кожен з них добре пам’ятав, як сердився Олд-Бой за найменшу недбайливість, за будь-яке порушення суворо додержуваної ним чистоти в лабораторії.
— Ви повинні пам’ятати, — чітко й твердо говорив він, вказуючи на якусь майже непомітну плямку, — що біля генератора не повинно бути ані порошинки! Він має працювати бездоганно, а це можливо тільки тоді, коли буде абсолютна чистота.
— Як у хірургічному відділенні лікарні, чи не так? — в’їдливо додавав Сашко. — Щоб не залетіла, боронь боже, якась інфекція… Може і протигази надіти?
— Звісно, це було б непогано, — незворушно відповідав Олд-Бой. — Іронія, друже мій, тут ні до чого. Я вважаю, що й ви, і апаратура — все має бути стерильним, іф ю андерстенд мі, якщо ви мене розумієте! А якщо не розумієте, то я примушу вас бути хоч приблизно такими!
— Стерильними, — незадоволено хмикнув Сашко, але так, щоб Олд-Бой не чув цього, бо тоді він міг розводити ці теревені ще з півгодини. Відпочивати в лабораторії Олд-Бой не дозволяв, примушуючи виходити до кімнати поряд, де стояли канапа й крісла.
Що ж сталося тепер?..
Три експериментатори у свіжих сніжно-білих халатах стояли, розгублені, на порозі лабораторії, поглядаючи то одне на одного, то на довгий стіл, де містився генератор. На столі лежав Олд-Бой, поклавши голову на руки. Ноги він поклав на латунний аркуш, де Богдан опромінював акуратно розкладені продукти. Аркуші якогось рукопису раз у раз здіймалися й опадали від богатирського хропіння.