Мак відчув стривожене дихання татка. Ще хвилина, і руки його владно забрали б кермо. І, усміхнувшись, хлопчик знову загнуздав «Голуба». Ех, майнути б до стратосфери, шкода, що він ще не вміє керувати ракетним двигуном.
Макові дуже хотілося показати своє вміння, і він почав кружляти красивою спіраллю. Це була остання Грицькова лекція. Хай помилується Гандін його льотом.
— Мачку, давай прогуляємося до парку! — наче крізь сон почув він татків голос. «Голуб» слухняно пішов на зниження, помчав над щетиною лісопарку і легко сів на одній з полянок. Літачок не потребував спеціального аеродрому.
— Ти вже дуже добре керуєш, — сказав Горний, погладивши плече сина, що розквіт від похвали. Він зійшов з літака і задумливо пройшовся по полянці. Останнім часом він так рідко бував на землі!
Горний присів і зірвав кілька рослинок. Вони були в'ялі і знесилені від нестерпної спеки, що немов палила все живе.
— О, — здригнувся він. — Вона йде, немилосердна посуха… Ще кілька днів, і вона вип'є усю зелену кров рослинок. Але ще не пізно, ще весело зазвучать, Мачку, дощові краплі!
Мак знайшов на дереві поважного жука-носорога. Він спостерігав його з цікавістю молодого, подаючого надії ентомолога і несподівано зареготав.
— Татку! — сказав він. — Цей жук дуже схожий на старого Ролінського, він навіть ходить так, як професор.
Раптом Мак споважнів. Він сів на пеньок і почав серйозну розмову з батьком.
— Скажи, татку, — запитав він, — чому тобі схотілося запросити до нас цього сердитого старого?
— Бачиш, — сказав Горний, — у нас була лише одна кандидатура, гідна цієї роботи. Я кажу про роботу нашої розвідки, чіткість якої іноді вирішує все.
— Розкажи мені про нього, — попрохав Мак і сів на траві, схрестивши ноги, як зовсім маленький хлопчик. — Що він за людина?..
— Добре, — почав Горний. — Ролінський у нас один з найстаріших вчених метеорологів. Все своє життя він віддав науці. Ти бачив його скалічені пальці?.. Ще зовсім молодим під час якихось хімічно-фізичних дослідів він обпік до кісток свої два пальці, їх довелося одрізати. А його дружина?.. Це було найжахливіше. Кажуть, що вона загинула під час вибуху, коли професор намагався створити штучну кулясту блискавку. З того часу він став таким відлюдним. Він, зовсім закопався в своїй лабораторії Закавказького інституту дощування, створивши там з кількома іншими товаришами своєрідну наукову фортецю. За основу своєї роботи Ролінський взяв хімічні і електричні процеси в краплях і дав блискучі наукові праці з теорії природного дощу. Але на цьому він і спинився, вперто пророкуючи, що керувати дощем можна буде тільки в дуже далекому майбутньому.
Ну, а ми, ти знаєш, штурмували науку з двох боків: і в лабораторії, і в польових умовах. Іноді те, що виходило в лабораторії, практика спростовувала. Ми вивчали науку про дощ, використовуючи також і наукові праці Ролінського. Але штучного дощу чекати сто років ми не могли.
Професор звав нас фантастами і воював з нами! Проте, почувши про успіх наших польових дослідів, він все-таки зайнявся ними і собі. У нього були на Закавказзі прекрасні умови — будинок інституту стояв врівень з хмарами… «Ролінський почав впливати на хмари рентгенопромінням і якоюсь хімічною речовиною — своїм дощієм. Свою роботу він ховав від усього світу. Саме через це, одрізаний власною впертістю від інших інститутів, він так і зупинився на одному місці в своїх дослідах. Ми обігнали професора, бо його технічне устаткування для дослідів:і дощування було застаріло, кустарне. А. ми, працюючи в спілці з іншими інститутами, озброїлись найпередовішою технікою. І от робимо дощ…
Гул угорі привернув увагу Горного. Це летів вантажний повітряний поїзд. Як велетенські жуки, поволі знижались вертольоти.
— Привезли запасні частини до комбайнів! — весело промовив Горний.
І раптом тишу порушив вітерець. Посмішка осяяла обличчя Горного.
— Летімо, Мачку, — сказав він, швидко підводячись. — Починається норд-вест. Він принесе нам хмари!
КИТАЙСЬКИЙ ФОКУС
— О, та в нас гості! — закричав Мак, планіруючи літак до стоянки станції.
Справді, біля «Переможця» стояв автобус. Гурт людей виходив з нього. Це нетерплячий дід Омелько приїхав із знатними колгоспниками поглянути зблизька на повітряний корабель. Мак шукав очима серед них Галинку, але її не було.
Юного пілота зустріли оплесками, їх влаштували працівники станції, яких очолив Гандін. Вони всі милувалися польотом Мака. Гандін прикріпив до блузи хлопчика значок, на якому був зображений орел, що летить, значок, що давали лише тим, хто складав мінімум авіаспорту.
Горний, привітавшись з гістьми, залишив їх на піклування Грицька і Мака, а сам поспішив до радіорубки.
Нова радіотелеграма хвилювала передчуттям близької перемоги.
«Стабілізація хмар проходить успішно, — повідомляла друга станція погоди. — Північно-західним посилаємо перший транспорт хмар».
Далі йшов шифр — це були записи кількості добової вологи, яку станції пощастило стабілізувати, форми хмар тощо.
Горний наче помолодшав після цієї звістки, його рухи стали швидкі й поривчасті, як у юнака. Вмить радіорупори рознесли по всіх робочих кімнатах його нові накази. Станція готувалася до битви з стихією. Віддавши, потрібні розпорядження, Горний повернувся до екскурсантів, яким Грицько показував «хімічку».
— О, — сказав старий Омелько, кидаючись йому назустріч, — дозвольте потиснути вашу руку!.. Ви ж бо геніальна людина, коли вигадали такий чудовий засіб загнуздувати хмари!
— Ви перебільшуєте, — скромно відповів Горний, — мені просто пощастило при допомозі таких от комсомольців (він вказав на Грицька) підсумувати те, що зробило ціле покоління радянських вчених. Я просто мав сміливість вчасно заявити, що наука про атмосферні опади досягла вже такого рівня, при якому можна оволодіти дощем. Я був щасливіший, ніж мої попередники, які часто-густо пробували свої методи всліпу. Величезна скарбниця науки про дощ, зібрана видатними вченими, давала мені повну можливість, додавши свою творчу наукову думку, накинути міцну вуздечку на досі непереможні хмари…
Я говорю про вуздечку: треба сказати, що про це професор Аганін так розповідав своїм студентам.
Багато років тому, цілі тисячоліття тому, людина надумала приручити дикого коня. Вона сміливо кидалася на спину цього страхіття і, вхопившись за гриву, намагалася скорити його. А розлючений кінь кидав її на землю і топтав своїми копитами. Минуло багато років, доки не знайшовся такий митець, що розгадав, дослідив простий конячий закон — кінь іде туди, куди повернути йому голову… І тоді тільки людина певно і сміливо загнуздала баского коня.
Я був щасливішим за багатьох своїх попередників, які, не знаючи як слід законів дощу, намагалися загнуздувати хмари і ламали на цьому шию. Багато законів дощу було вже розгадано. Треба було тільки перевірити їх і, озброївшись новою технікою, скувати для хмар міцну вуздечку.
— А я б дуже хотів, — попросив комсорг колгоспу Яша, стрункий, тонкий, як молода тополя, юнак, — щоб ви нам коротенько пояснили, що саме ви взяли за основу в науковій теорії про дощ?
— Добре, — сказав Горний. — Ви от сідайте, прошу, а я коротенько розповім.
Гості розташувалися на затишній канапці, яка автоматично вистрибнула з стіни за сигналом Горного.
Ви, безумовно, знаєте, що таке колоїдні розчини? — спитав Горний.
— Я знаю, я агрохімік! — радо обізвався Яша.
— А я не знаю, — сказав один з колгоспників.
— Так от, колоїдні розчини — це такі розчини, де змулені часточки якоїсь речовини плавають у рідині острівцями — групами молекул. Давно вже і наші, і закордонні вчені звернули увагу на подібність тих явищ, які відбуваються в колоїдному розчині, з тими явищами, що відбуваються в атмосфері. Вони почали говорити про те, що атмосферу з її туманами, хмарами тощо можна теж розглядати, як особливий колоїд, і назвали її аерозолом (подібно до водного колоїду — гідрозолу).
Я став досконало вивчати цю подібність. Знаєте, бувають стійкі колоїди. В них часточки розчиненої речовини мають однойменні електричні заряди. Ці заряди заважають часточкам об'єднуватись природним шляхом — від руху молекул.
Інколи буває так, що ніякі механічні впливи на такий колоїд, наприклад, струшування, не можуть примусити ці заряджені часточки об'єднатись і випасти на дно.
Ще професор Аганін говорив, що крупні краплі зливаються тільки тоді, коли їхню повітряну оболонку пробиває або великий механічний поштовх, або великий заряд… чого в природі не буває. Значить, треба створити і ці умови штучно, поза природою, — сказали ми.
Наші метеорологічні спостереження дедалі більше підтверджували подібність атмосфери до колоїду. Так, наприклад, у стійких туманах крапельки несуть у собі значні однойменні заряди. Ці заряди виникають від осідання з атмосфери іонів.
Навпаки, нестійкі, швидко випадаючі тумани мають протилежні заряди.
Часто густі хмари довгий час не випадають дощем, а потім, після грозових розрядів, починається дощ. Очевидно, раніше крапельки були заряджені однойменними зарядами. Грозові розряди викликають підвищену іонізацію повітря, а також розряджають чи перезаряджають хмарні маси. В результаті крапельки розряджаються протилежними зарядами, злипаються і випадають дощем.
На основі цих наукових даних і почалися наші технічні впливи на атмосферу. Але ж колоїди бувають різні', і електроліти для них винаходять різні. І склад атмосфери з вологою, яка міститься в ній, буває теж різний. Адже хмари відрізняються між собою і своєю будовою, і знаком заряду, і хімічним складом ядер конденсації. А наші вчені володіли такими одноманітними засобами впливу на них!.. Які кустарні були паші перші електроустановки! Довго ми бились, поки такі здібні електрики, як наша Рая, не сконструювали такий чудовий літаючий генератор, а наші хіміки не впоралися з моїм дощовитом.
До хімічки вбігла легка на згадку Рая.
— Борисе Олександровичу! Дозвольте перевірити малого «Переможця», він мені не подобається. Зараз на другому кілометрі посувається до нас малесенька стійка хмарка. Ну, а Ролінський заперечує, каже, що це поза планом!
— Що ж, — сказав Горний, — я не заперечую. До речі, покажемо нашим гостям цю малесеньку спробу.
Він натиснув якусь кнопку, і сигнал до підйому задзвенів у повітрі. І враз автоматично зачинилися вікна й двері, майнув й сховався трап. Станція повільно підіймалась у повітря.
Гостей доручили Макові. Він привітно запросив їх до кают-компанії, що містилася поруч з їдальнею, і посадовив їх перед вікном, звідки можна було спостерігати і землю, і хмари. Катруся принесла кофе з тортом.
— Катрусю, — здивувався дід, пізнавши свою землячку, — коли це ти встигла стати повітряною дівчиною?..
— Тсс! — всміхаючись перервала Катруся всі розмови. — Дивіться на диво в небі…
На небі справді починалося диво. «Переможець» спинився в повітрі на рівні хмари. З дирижабля стежили за нею. Потім з люка автоматично вилетів круглий з короткими крильцями радіолітак. На його зеленій поверхні перепліталися проводи і циліндрики метеорологічних приладів. Літачок почав діловито обмацувати хмарку, ось він пірнув усередину і на хвилинку затримався в її штучній вуалі.
— Це — автоматичний розвідник. Він без пілота! Наш радист Ясь керує ним по радіо!.. А його метеорограф уже передає нам по радіо дані… — зашепотів, пояснюючи, Мак.
Літак-розвідник дуже швидко повернувся з хмари назад. Хмарка пливла все далі, а «Переможець» переслідував її. За хвилину з станції вилетів автомат, і генератор, сяючи червонястою головкою, впився в білу тканину хмарки.
І тоді на очах у всіх хмарка затремтіла і немов почала розповзатися. Вона потемніла, а середина її засвітилася, зробилася тонкою — звідти мережаною смужкою пішов дощ.
— Дощ! Справді, дощ — шумно зітхнув Івась.
— Це хіба дощ? — чемно зауважив Мак. — Це пусте. Дощ буде завтра.
Професор Ролінський стояв біля вікна свого кабінету, скептично примруживши підсліпуваті очі.
— Китайський фокус, — шепотів він.
У БОЙОВІЙ ТРИВОЗІ
Над землею в повітряних просторах розгулявся вітер. Він ішов з далекого переповненого вологою краю і дихав вогкістю річок і густих лісів. Та, пройшовши довгий шлях, вітер зморився, і подих його ставав усе теплішим… Від подуву його рослини безпомічно хилилися до землі. Може, це підкрадається той самий страшний суховій, що вип'є їхні останні соки?..
Та цього разу це був не суховій, а вологий північно-західний вітер!..
Він аж завивав, гуляючи на просторах!
Де ж пак! Люди несподівано примусили його працювати, переносити небесними шляхами цілу навалу хмар, тих хмар, що за звичайних умов вилилися б дощем там, де й так багато вологи. Тепер же люди посилали їх туди, де нависало крило посухи.
Од вітру на повітряному кораблі все прийшло в рух. На містку «Переможця» у веселому танку закрутилися під вітром рухливі чашечки анемометрів. Вони весело бігли колом, вимірюючи швидкість вітру. Зітхнули, затріпотіли флюгери різних систем. В передчутті близького дощу автоматично висунулись і сіли на містку, як дивні розкриті вінчики якихось великих квітів, відра дощомірів.
Дощовій станції треба було з честю зустрінути похід хмар.
Горний перевіряв боєздатність «Переможця» і з'являвся всюди, де був хоч малий сумнів у справності приладів. А за ним нечутною тінню бродив Мак.
Дощ, до якого готувалася станція, хвилював хлопчика не менше, ніж дорослих. Мак відразу втратив інтерес до всіх інших справ. Земля, Галинка і колекція комах відсунулись на задній план. А в кімнаті стояла залишена його остання незакінчена робота — телевізор новітньої конструкції. І навіть книжка Жюля Берна «Таємничий острів» лежала тепер під канапкою, і її (без дозволу Мака) знищували гострі зуби Мухи.
Не можна було закинути і старому Ролінському, що він лишився байдужим до наближення рішучої битви з хмарами. Старий ще більше поринув у роботу. Він, очевидно, добре освоїв складну апаратуру своїх розвідників і спостерігачів погоди, бо в останньому вранішньому звіті начальникові вказав на такі дрібні неполадки в гігрографах,[3] що їх досі не помітили ані Грицько, ані Рая. Одне слово, станції можна було цілком покластися на нового начальника розвідки.
І як тільки радист Ясь, що виконував іноді обов'язки і техніка, виправив малесеньку неточність гігрографа — професор замкнувся в розвідковій і знову заглибився в роботу. Він нервуючи порався біля електрометрів «Зеленої мушки». Ці електрометри були найважливішими розвідковими приладами, бо мусили визначити знак заряду хмар.
– І це дощ! — бурмотів він, перебуваючи все ще під впливом спроби з маленьким «Переможцем». — Знаємо ми такий дощ, правда, Марго?.. Ще тридцять п'ять років тому робили такі фокуси. Не займай, не займай! — закричав він на кішку, як на дитину, побачивши, що вона наміряється плигнути на оболонку одної з літаючих куль.
Раптом срібний дзвін пролунав по всьому кораблю, відгукнувшись в небесному просторі. То був сигнал бойової тривоги.
І одразу в рупорі почулися чіткі слова начальника:
— Розвідка! Приготуватись! Негайний виліт назустріч хмарам. Персональна відповідальність покладається на завідувача розвідки товариша Ролінського.
Горний заметушився. Він почав ще швидше поратися біля приладів, перевіряючи все, готуючись до вильоту.
Минуло кілька хвилин, поки він відчинив двері Грицькові, який був уже напоготові, в шоломі.
— Шановний професоре, — знизав плечима Грицько, — навіщо ви щоразу замикаєтесь?
— Ну от, ну от, — забурмотів Ролінський. — Ви ж знаєте, ваше чорне арапченя не дає спокою ні мені, ні Марго.
Він схопив свою кішку.
— Випускайте автомати, а я її замкну до себе, бо ота ж злюка її з'їсть.
Та Грицько вже й без того порався біля люка.