Увечері хворий сидів на балконі н пив міцний чай із свіжими вишнями. “Флаїнг” висів,тріпочучи червоними вогнями, над розгорнутою газетою. Повітря насичувалося ароматами близькогоквіткового лугу, по річці ковзали тіні човнів, палахкотіло вогнище на далекому березі підкручею.
— Зірка рухається, — повідомила із свого крісла Нора.
— Де? — захрипів Регіс, і “Флаїнг”, що яскраво світився, заметався над садком. Вінвиписував заплутані зигзаги — бо саме так рухається людський погляд, коли щось шукає.
— А-а, бачу… Це, мабуть, висотний літак.
— А може, супутник? Поглянь, любий…
І літаюче око, майнувши блискавкою над верхівками яблунь, зникло.
Регіс швидко наздогнав зірочку. Не зірочку — конус густого біло-фіолетового полум’я,розлючене вогненне свердло. В нього не боліли тепер очі — навіть від найяскравішого світла.
— Норо, ти знаєш, це ракетний катер. Рухається на планетарному режимі. Зараз облечунавколо… Боки обвуглені, захисний шар згорів. Очевидно, здалека! Так і хочеться щось написати начорному боці!
— Дати тобі крейду?
Вони сміялися, вони віддалися сміху, і Нору вже не лякали шурхіт і скрипи в механічномуголосі чоловіка. Незабаром вона сказала:
— Любий, покажи мені Місяць.
Цілу ніч блукав “Флаїнг” над Місяцем — диким, лише де-не-де позначеним вогнямигерметичних міст і космодромів. Нора, опустившись на килим, притислася щокою до мертвої рукичоловіка, і Регіс ніжно скрипів їй про дивні скелі, схожі на процесію чернеців у каптурах. Наосвітленому боці він знайшов прекрасну рівнину всередині кратера, поверхня якої скидалася насуцільний шар золотистих виноградин. Він спускався в глибокі чорні щілини, в розриви кам’янихмас, що не витримали перепадів температури, й там раптом відчував дрож і холод, і чутливе кріслопочинало його зігрівати.
Минали дні. Регіс пірнав в озера коло полярних ковпаків Марса, де в розжарений полуденьклубочиться туман, гарячий, мов окріп, а вночі видуваються і застигають крижані бульбашки. Вінмайже нічого не бачив, поки передатчик не обсох і не обсипався з об’єктивів мокрий пісок.Коричневий, гнітючий, розжарений світ Венери викликав у нього відразу. До того ж Косов нічого несказав про стійкість “Флаїнга” до їдучих газів і кислот…
Він уже не повертався на землю. Він занурив пальці в нічийне золото пояса астероїдів.Перебирав металеві уламки, друзи кристалів. Бачив, як відбивається палахкітливий червоний“Флаїнг” у чистих гранях льодових планеток. Розганятися тут було небезпечно, і Регіс цілийтиждень помалу лавірував, виводячи око в порожній космос, щоб полинути потім по прямій, якпромінь, лінії до величезної, суспіль киплячої кулі Юпітера.
І мир подружжя був зруйнований.
Все рідші й уривчастіші ставали розповіді Регіса. Нора буквально витискала з нього слова.Він насилу зосереджувався, щоб згадати про неї, про Землю, про своє безпомічне тіло, понівеченекатастрофою, прикуте до крісла-доглядальниці. Йому було боляче від необхідності повертатися.Заціпенілі м’язи рота розтяглися в постійну блаженну посмішку. Посмішка призначалася тому, щоРегіс бачив перед собою.
Останнє, про що він розповів дружині, було за Нептуном: видіння золотого звіра, що єхидноосміхався пащею; з довгими лапами, з цілою короною спіральних рогів. Статуя висіла в порожнечі,її боки були з’їдені метеоритною пилюкою…
Чоловіка втрачено. Мумія в темних окулярах неохоче жувала свої сніданки й обіди,присьорбувала чай з рук Нори, страдницьки морщилася від будь-якого звертання, навітьнайласкавішого. Надлюдська свобода сп’янила Регіса, примусила його забути про саме життя. Вінперестав робити вправи, які могли повернути йому рухомість. Він місяцями не змінював пози. Вінмовчав.
Косов метався по всій планеті, налагоджуючи виробництво своїх передавачів, і довелосявикликати палатного лікаря, молодого енергійного брюнета з манерами актора естради. Він термосивРегіса, намагався відволікти. Одного разу лікар потягнувся було відключити блоки зв’язку з“Флаїнгом” — але хворий якось відчув цей намір і вибухнув таким розпачливим, безсловеснимболісним голосінням, що сама Нора заборонила подальші спроби.
За столом Нора грала роль гостинної господині, навіть спекла для лікаря пиріг з цибулеюта яйцями. Розповідала своєму вимушеному гостю про своє попереднє життя з чоловіком. Пригадувала,який він був гнучкий, веселий, легкий на підйом, нещадно-дотепний чоловік; скільки сил вінвіддавав своєму Двигунові Часу — аж до страшного дня катастрофи.
Розповіді робилися все тривалішими, відвертішими… Лікар став необхідною людиною в домі.Приходив майже кожного дня, навіть без якоїсь особливої справи, — і гарна сумна жінка частувалайого чаєм та пирогами. Лікареві хотілось розбудити застиглі, спрямовані в якусь невидиму длянього точку очі жінки. Поступово він досяг цієї мети. Йому вдалося заразити Нору своїмивеселощами, постійною бадьорістю та наївним, кумедним егоцентризмом. То була добра справа. ТеперНора нудьгу в ала, якщо лікар затримувався. Він ніби врятував її з підступної, м’якої прірви,куди Нора падала — повільно і невідворотно. Нора збагнула, що повинна жити, бути здоровою, повноюсил та віри в краще майбутнє. Це потрібно Регісу. Бо мине час, — місяці, роки або десятиліття, —і він обов’язково повернеться. Коханий чоловік знов оселиться в цій нерухомій, мовчазній мумії… Апоки що — згадувати, згадувати, розповідати про найкращі хвилини їхнього з Регісом життя. Інодіздавалося, що спогади — це якась чарівна нитка, що зв’язує минуле з прийдешнім.
Одного разу Норі вдалося ослабитися і навіть посміятися. Вона пригадала одну ночівлю нарічці, димне вогнище з гілок, намоклих від дощу, і марні зусилля поставити палатку. Тоді вони їлитушковану яловичину, Нора впустила хліб на землю, і Регіс розсердився. Сказав, що не їстиметакого хліба, бо піщинки огидно скриплять на зубах. “Не їстимеш?” — лукаво спитала вона тоді,взяла в зуби шмат хліба і простягла йому. Звичайно, він відкусив половину.
Так, вона сміялася, згадуючи, але в цю хвилину до кімнати увірвався скривджений скрегіт,виття, гучні, мов механічна сирена. Лише виучка врятувала лікаря від замішання. Змусила скочити ікинутися до балкона.
Він не встиг
Нора закричала: “Регіс!” — і затисла собі рота кулаком. Почувся ледь чутний скрип,шурхіт, побризкування. Із забинтованою головою і плечима, скинувши плед, на схудлих ногах стоявпошрамований Регіс. Він мотав головою і вив. Навколо нього ворушилися ще закріплені однимкінчиком на тілі шнури датчиків, змії з’єднувальних трубок. В кутку безпомічно мерехтіловогниками скалічене, перекинуте набік крісло-доглядальниця.
— Я розбив “Флаїнг”, — з нежданим спокоєм повідомив Регіс, обертаючись до тих, хтоввійшов. — Він вдарився об найвищу з Рубінових Пірамід.
Нора мимоволі підхопила його. Лікар допоміг їй, мимрячи щось про порушення режиму інеобхідність нового обстеження. Несподівано Регіс відштовхнув обох і самостійно сів на лавочку,де часто вмощувалася Нора.
— Та ну вас усіх з вашими обстеженнями, — сказав він, знімаючи свої величезні окуляри.
Регіса виявились серйозні, круглі сірі очі. — зробив “Флаїнг”. Я вже місяць як здоровий.Очевидно, клітини самі відновилися. Де Косов?
— Здається, в Буенос-Айресі, — я не знаю точно, він майже не телефонує. Любий, ценеважливо, ми знайдемо його, — я така щаслива, що ти…
— Досить, — він відштовхнув її руки і знову підвівся, — зате я нещасливий… Я міг за трисекунди потрапити в Буенос-Айрес…
Норі стало по-справжньому страшно. Чоловік, не зважаючи більше ні на неї, ні на лікаря,зашкутильгав по кімнатах. Зачинився у ванній. Чути було, як здирає з себе бинти, лише сьогоднізамінені роботом-доглядальницею, як болісно скрикує, висмикуючи із шкіри шприци, щупи таелектроди. Лікар спробував було штурмом взяти двері ванної, але Регіс жахливо захрипів зсередини:“Геть з мого дому!” Нора сиділа, опустивши руки на стіл. Тоді лікар стенув плечима і вийшов.
— Де, чорт забирай, моя синя краватка? Ота, в смужку?
Йому все ще було боляче: він морщився, пов’язуючи краватку. Нора пожадливо розглядалазовсім нове, пооране слідами катастрофи, запале обличчя чоловіка.
— Господи, куди це ти?
— В аеропорт. В Аргентіну. Не знаю. Провалитися б мені.
Він крокує до східців у хол. Боком, невпевнено, незграбно спускаючись, щохвилинно спотикаючись і в’їдливо регочу чи:
— Ура, я прозрів! Яке щастя! Яка свобода! Яке багатство вражень! Зверніть увагу,наскільки краще і швидше я тепер пересуваюся!
Мабуть, якщо ситно попоїсти, можна навіть обігнати дощового черв’яка?..
Вона вискочила з воріт на кілька секунд пізніше, ніж Регіс.
До моста через річку бігло шосе, що світилося, по ньому час од часу безшумно лиласярозмазана швидкістю, кришталева туманна машина. Він ішов напереріз рухові, йшов дивним, плутанимшляхом, немовби ще не навчився узгоджувати свої зусилля з подоланим простором. І ось — падає,намагається підвестися на і коліна, як людина на льоду…
Сяючий прозорий автобус — кістяк кита, наповнений вогнями, — пронісся повз Нору. Вона,безперервно гукаючи, кинулась услід. Але автобус раптом звернув із смуги, що світилася, зробивнизький повітряний пробіг над кюветом і клумбою і знову повернувся на дорогу. Автоматикаспрацювала бездоганно.
…Регіс важко відсапував, прихилившись до плеча Нори. Так він плакав з того часу, відколийому замінили власні голосові зв’язки штучними. Стоячи на узбіччі шосе, Нора все міцніше гладилаволосся чоловіка, а він нескінченно повторював одне слово, що вбирало біль, і страх передповерненням до життя, і щастя жити, і пекучий сором:
— Вибач, вибач, вибач, вибач…
ЗМІСТ