— Авжеж, — усміхнувся Бомон. — Таке життя. Вищий нижчого гне, пам’ятаєте?
Дарк не визнав за потрібне відповісти усмішкою на усмішку. Його гнів не вщухав майже тиждень.
Днів через десять по тому Дарк одержав листа від… Пенелопи. Вона бачилася з відомою йому особою, писала Пенелопа, і відома особа занепокоєна тим, що він не робить жодних спроб зв’язатися з нею. Дослід з “Врододієм” закінчено. Знімальний, павільйон ліквідували, а медичне обладнання операційної повернули тим, у кого його було позичено. Відома особа от-от має виїхати на південь Франції, але сподівається зустрітися з ним до від’їзду. Якщо він зможе почекати на неї у своїй машині біля готелю “Онікс-Асторія” сьогодні вночі, десь близько першої, вона буде дуже рада, а він матиме нагоду зробити останні фотознімки. Крім того, додавала Пенелопа од себе, він повинен пам’ятати, що, коли йому схочеться трохи розважитись, двері квартири в Саут-Кенсінгтоні для нього завжди відчинені.
Дарк зібгав листа й шпурнув його в корзинку для паперів; тоді налив собі віскі. Відколи репортаж про “Врододій” заборонено, він свідомо викинув з голови будь-які думки про Мері Стенз. Його обурення й образа не минули, і він волів, щоб ніхто не нагадував йому про цю історію, яку він вважав за свою особисту поразку. Єдине його зобов’язання щодо дівчини, запевняв себе Дарк, полягало в тому, щоб, вона дістала грошову винагороду за свою участь у підготовці викриття “Врододію”, а це можна було зробити на першу ж вимогу. Загалом для неї все склалося добре з будь-якого погляду, так само як і для Фасберже та фірми “Черіл”. Рекламна кампанія мала розпочатись у наперед визначений строк, і, як Даркові було відомо, жодна газета так і не спромоглася добути й рядка інформації про суть справи — такою непроникною виявилась запона, що приховувала її від сторонніх очей. І він визнав за краще цілком усунутись від цієї брудної афери.
Однак трохи згодом, увечері, його думки набрали іншого напряму: адже, зрештою, сама дівчина була всього-на-всього пішаком у хитромудрій грі Фасберже. Попри всю оту розкіш готелю “Онікс-Асторія”, всі коштовні вбрання та наступну подорож на Французьку Рів’єру, вона мала почуватися дуже самотньою і розгубленою, потребуючи співчуття й розради.
О пізній порі Дарк пішов повечеряти і, вернувшись додому після півночі, згаяв ще з півгодини, закурюючи сигарету за сигаретою, перш ніж вирушити машиною до “Онікс-Асторії”. Як і минулого разу, Мері спізнилась. Він і не бачив, як дівчина вийшла з готелю, тільки відчув, що вона стоїть поряд з машиною. На ній було строге біле вбрання й хутряний капелюшок, і навіть з першого погляду крізь шибу Дарка приголомшиламї краса. Все, що він бачив під час останньої їх зустрічі, було далеко перевершене і здавалося тепер ніби потьмянлим Вона була прекрасна, незрівнянно прекрасна, і Дарк зачудовано втупив у неї очі, зовсім забувши про те, що треба відчинити дверцята машини. Лише тоді, коли Мері легенько постукала, він схаменувся й натиснув на нікельовану клямку, щоб впустити її.
— І ви теж, Поле… — мовила вона, сідаючи поруч нього.
— Не можу нічого з собою вдіяти, — тихо відказав він, не маючи сили одвести погляду від її обличчя. — Що він з вами зробив, цей доктор Рафф? Це ж просто неймовірно!
— Це остаточний результат досліду, — пояснила Мері. — Хвалити бога, все скінчилося.
— Схиляю голову перед доктором Раффом.
— А я гадала, ви збираєтесь викрити його…
Дарк нічого не відповів, тільки повернув ключ запалювання. Мотор тихо захурчав.
— Поле, чому ви не показувалися? — спитала вона. — Мені вас так бракувало.
— По-моєму, ми погодились, що це буде небезпечно, — відказав він, — і вирішили зустрітися ще раз наприкінці досліду…
— Я знаю, але мені чомусь здається, що якби я не попрохала Пенелопу написати вам, ми б так і не побачились.
Він промовчав.
— Ви
[2]
. А через тиждень до мене приєднається Тоні Лурі — вона керує відділом збуту фірми “Черіл” і приїде трохи відпочити. Як я зрозуміла, там уже є друзі Фасберже. Адже він француз, ви знаєте.
— Усе це виглядає дуже звабливо. А що буде, коли ви повернетесь до Лондона?
— Не знаю, Поле. Це залежатиме од вас. Від того, що станеться, коли в “Очевидці” з’явиться ваш репортаж про “Врододій”. Від того, як реагуватиме на нього Фасберже, коли дізнається, яку роль я відіграла…
— Не дізнається, — з притиском мовив Дарк. — “Очевидець” не виступить з викриттям. Надійшло розпорядження зняти мій репортаж.
Дівчина недовірливо втупила в нього очі.
— Ви хочете сказати…
— Хочу сказати, що хтось натиснув кнопки, і голова концерну “Стайн, — Хеннінгер” заборонив його друкувати. Усе, як бачите, дуже просто. Репортаж поховано. Фасберже радіє, доктор Рафф у безпеці, і вам зовсім нема чого турбуватися.
— Мені дуже прикро, — сказала вона. — Я знаю, як багато це для вас важило.
Дарк знизав плечима, силкуючись удати байдужого.
— Е, нічогісінько воно не важило. Просто це був добрячий репортаж, ото й тільки. Я згаяв на нього силу часу. Коли хочете, мене більше обурює сам факт — те, що якийсь можновладець має право отак свавільно забороняти правдиве слово. Але будьмо щирі — таке діється завжди і скрізь: оця спритна корупція, скрадливі телефонні розмови, випивки у вишуканих клубах, дружні поплескування по плечу. Я працюю в “Очевидці” вже п’ять років і звик вважати, що наш журнал незалежний і вільний від будь-якого впливу. Мені й досі важко повірити, що це неправда. Мері лагідно торкнулася його руки.
— Поле, не треба брати це так близько до серця. Зрештою, може, воно й краще і для вас, і для мене. Яка шкода від того, що фірма “Черіл” безкарно здійснить свою рекламну авантюру? Жінки купуватимуть “Врододій” і тільки радітимуть з цього. Як косметичний засіб він буде не ліпший і не гірший від будь-якого іншого. Скільки кругом роздмуханої і облудної реклами, тож навіщо чіплятися саме за “Черіл”? Бо вони зробили мене вродливою і тепер твердитимуть, що такою зможе стати кожна жінка, яка вживатиме “Врододій”? Та це ж цілком природне явище в світі, в якому ми живемо, — бреши, перекручуй, роби все, що можеш, аби лиш заманити покупців. Це знає майже кожен.
— Може, ви й маєте рацію, — знехотя визнав Дарк. — У мене не лишилося ніяких ідеалів.
Мері легенько обняла його рукою за плечі.
— Вам треба відпочити, Поле, — прошепотіла вона. — Чому б вам теж не поїхати до Антіба? Ми були б там тільки вдвох — ви і я. І забули б і про фірму “Черіл”, і про “Очевидець”. Чому ви не хочете, любий?
Дарк довго дивився на неї, марно силкуючись побороти вагання, тоді знову наповнив чарки.
— Ні, — коротко й рішуче мовив він.
— Ви не любите мене?.. Анітрохи? — спитала вона.
— Якщо й люблю, то зовсім не тому, що ви така неймовірно вродлива. А втім, люблю я вас чи ні — це не має аніякісінького значення. На сьогодні ви козир у руках Фасберже. У цьому розумінні я намагався знищити вас, але Фасберже переміг. Він зумів натиснути потрібні кнопки.
— Чому ви ніяк не можете забути про Фасберже? Тепер уже все це позаду, ми обоє вільні й нічим не зв’язані.
— Їдьте в Антіб і відпочивайте, — сказав Дарк. — Це дасть нам обом час подумати. А зараз, якщо не заперечуєте, я зроблю останні знімки. Мені буде приємно згадувати вас такою, яка ви сьогодні.
Він наготував камери й освітлення і зробив кілька чорно-білих та кольорових знімків. Було пів на третю ночі.
— А тепер я відвезу вас, — мовив він.
Вони повернулися до готелю “Онікс-Асторія”, і Дарк, не виходячи з машини, по-дружньому поцілував дівчину.
— Їдьте, розважтеся трохи, — сказав він.
— Постараюсь, — озвалася вона. — Ви не приїдете?
— Може, й приїду. Я дам вам знати.
— Якщо ми не побачимось до мого повернення, я розшукаю вас, коли повернуся.
— Навряд чи в мене стане снаги так довго чекати, — похмуро всміхнувся він.
Отак вони й розлучились, обоє свідомі того, що було сказано, і зовсім не підозрюючи, які страшні й драматичні події чекають на них у майбутньому.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
“Ця дівчина, Лора Смайт, працює в нас за угодою, але з огляду на деякі внутрішні міркування, що стосуються реклами й преси, ми хочемо на певний час вирядити її за кордон. Для нас було б дуже великою підмогою, якби ти зміг використати свій вплив на те, щоб проштовхнути її в кіно — у Голлівуд, коли буде змога. Але дуже прошу, Семе: ніякого розголосу, поки не розпочнеться рекламна кампанія. Передусім нам треба, аби всі дізналися, що гарною зробив її “Врододій”. А все, що станеться потім, буде додатковою рекламою “Врододію” і фірми “Черіл”. Я певен, що можу на тебе звіритись”.
— Старий збожеволів, — сказав Вассерман дружині. — Він, бачте, має гарну дівчину. То й що? Французька Рів’єра всіяна гарними дівчатами. А Голлівуд і поготів!
Проте він усе-таки завдав собі клопоту особисто поїхати до аеропорту Ніцци в своєму сяючому хромом “кадилаку”, щоб зустріти Емілеву протеже. Впізнати її не становило для нього труднощів. Тільки-но він уздрів дівчину, обличчя його ніби скам’яніло з подиву, а тонкі губи трохи розтулилися.
— Милий боже! — не вірячи власним очам, видихнув він. — Милий боже! Яка красуня! Цей Еміль просто бевзь. Вона не гарна— вона грандіозна!
Він кинувся вперед, мов пущена на ціль протиповітряна ракета, і водночас схопив руку Мері та її валізку.
— Я Сем Вассерман, — оголосив він, не в змозі приховати свого захоплення. — Еміль просив мене піклуватися про вас, і я, рибонько, весь аж тремчу від нетерплячки. — Тоді, схаменувшись, запитав: — Адже ви Лора Смайт, правда?