Діпон запитливо зиркнув на холодне, красиве обличчя шефа. Герд слабо посміхнувся.
— Ситуації не повторюються, Діпон, — ліниво відповів шеф. — Земля вже проскочила потрібний для таких задумів час. Пізно. Та я не про те хотів говорити.
— Я слухаю, шеф!
— У мене є план. Політ на шостий супутник Юпітера. Адже планета Льо, описана в книзі, це Юпітер?
— Так. Але я не розумію, навіщо?
Герд пальцями постукав по столу, строго подивився на секретаря.
— Це погано, коли ви не розумієте, Діпон. Ви повинні розуміти з півслова.
— Іоній, містере Герд? — радісно вигукнув Діпон.
— Еге ж. Іоній. Якщо він там був, то мусить бути й тепер.
— Але ж минуло біля ста мільйонів років. Іоній міг повністю зникнути. Ми не знаємо періоду його розпаду.
— Я й хочу послати експедицію, щоб з’ясувати це, — сухо відрізав Герд. — Викличте міс Деніс.
— Як? Оте дівчисько? Та вона ж зовсім молода. Невже серйозно…
— Ви осел, Діпон. Треба в цю експедицію послати саме її. Створиться враження, що це просто рекламний політ. Ніхто й не збагне, що Деніс летить за іонієм. Наскільки я розумію, це найсильніший серед радіоактивних елементів…
— Ви геній, шеф!
— Не говоріть пустих слів. Іоній прискорить побудову міжзоряного корабля. Ви знаєте, що під Москвою і Києвом будуються кораблі для польотів до інших систем?
— Знаю, шеф, але…
— В тому то й справа, що але… Ми не знаємо їх конструкції. Використовується сила гравітації, але як?.. Нам треба протиставити їм щось подібне по могутності. Сьогодні ж зверніться до директора мого Інституту космонавтики. Хай надішле список можливих кандидатур спеціалістів з ядерної енергетики. Вони полетять на шостий супутник.
— Але ж це небезпечно, містере Герд. Ви читали, пам’ятаєте, яка страшна радіація!..
— Створимо захист, — спокійно відповів Герд. — Побудуємо на супутнику тимчасові лабораторії для дослідів. Я все передбачив. Сьогодні ж викличте до мене міс Деніс. Вона вдома?
— Так. Позавчора повернулася з Венери. Політ блискучий!
— А ви говорите! — задоволено озвався Герд. — Справиться!
— Обов’язково справиться! — підхопив Діпон.
— Отже, вирішено, Діпон. Через десять днів Деніс полетить до Юпітера. Журналістам і радіо дайте відповідну інформацію. Ви зрозуміли?..
СТРАШНА ЗВІСТКА
День згасав урочисто, велично. Сонце сховалося за гірські масиви, тільки промені його пронизували рожевими стрілами легкокрилі хмаринки. Небосхил темнів, віддалявся в безконечність. Захід наливався багрянцем, одягав у фіолетові та бузкові шати помережаний гірськими піками обрій.
«Славно вмирає день, — подумав молодий астроном. — Мов сповнений життєвої мудрості глибокий старик… Так би вмирати всім людям — спокійно, розумно, красиво…»
Фарби зблякли, потемніли. Чари заходу зникли. Юнак зітхнув і пішов крутою стежинкою до обсерваторії, округлі башти якої гніздилися на широкому високогірному плато.
На небі спалахнули перші зірки. Астроном зупинився, знову замилувався роботою великого художника — природи. Тільки що перед ним творилося гігантське полотно — смерть дня, а тепер малюється не менш велична картина — народження ночі. Темна оксамитна шапка спадає на гори, небо запалює фантастичну ілюмінацію, оперізується туманним поясом Чумацького шляху…
Астроном аж задихнувся від хвилювання. То ж міріади, квадрильйони світів палахкотять в безодні, біля них — заселені планети, що несуть на собі найбільшу силу космосу — розум! Коли ж, коли зустрінуться віч-на-віч погляди людей різних світів?
Молодий астроном знає тільки одне — все життя, всю кров крапля по краплі, віддав би він для великого єднання світів! А в житті — все інакше! З дитинства тягнувся до неба, закінчив університет, став астрономом, і тепер день у день суха, дослідницька робота. Спостереження, фотографування, спостереження, фотографування! І так без кінця!
Хочеться зробити захоплююче, сенсаційне відкриття!.. Як він мріяв знайти з допомогою нового гравітаційного телескопа-радара хоча б великий астероїд! І нічого!
Астроном схаменувся і зиркнув на годинник. Пора йти. Піднявшись до обсерваторії, юнак звернув праворуч. По вузьких сходах, вирубаних прямо в скелі, він вибрався на широкий майданчик, де був установлений агрегат гравітаційного телескопа-радара. Незабаром молодий астроном уже сидів за пультом.
Ну от! Знову те саме. Включаємо механізм, повертаємо телескоп у напрямі площини обертання планет. Фокус — потік астероїдів, залишки злощасної Та-іни! Ех, чому вони не могли врятувати своєї планети? Тепер би в нашій системі було два заселені світи… Об’єднавши сили, люди могли б здійснювати нечувані діла космічних штабів! А тепер… тільки голе, мертве каміння… Та й все зареєстроване… нічого відкривати!.. Астроном позіхнув, дивлячись на пустий екран телескопа. Ось зірочка. Та це ж Веста. Ага, ось малесенький астероїд під номером… який же в нього номер? Дивись, здається, це невідомий астероїд! Ану точніше фокусувати, підключити апарат для електронної інверсії. Гігантський рефлектор — випромінювач гравітаційного пучка — ледь помітно ворухнувся, на майданчику колихнулася його примарна тінь від зірок. Екран потемнів, бокові зірки відсунулися за його межі, об’єкт, який зацікавив молодого астронома, наблизився, збільшився і перетворився в малесенький диск.
Астроном заціпенів. Диск. Куля. Може, це якась планета? Та ні, тут не може бути ніякої планети! Перевірити фокус. Так! Завдання машині — математику…
У чотирикутному вирізі електронного математика попливли цифри. Астроном, закусивши по-дитячому палець, гарячково проглянув їх. Що таке? Віддаль дванадцять мільйонів кілометрів? Та це ж удвічі більше, ніж до Плутона! Десь за межами сонячної системи! Може, галюцинація? Перевірити ще!
Молодий астроном знову провів усі маніпуляції з машиною. Відповідь виявилась такою ж! Все правильно! Зір не обманює. Ось воно — незвичайне відкриття!
Астроном хотів уже бігти вниз, до директора обсерваторії, але раптом завмер з папірцем в руках. Якась несподівана думка виникла в його свідомості. Треба перевірити все, що стосується нововідкритого тіла!
Діаметр кулі майже дорівнює Землі або Венері. А тепер — швидкість по орбіті, маса, ексцентритет. Треба спостерігати ще кілька годин, доки електронна машина зможе проаналізувати всі дані гравітаційного телескопа.
Повільно, втомливо повзли хвилини, години. Важко скрекочучи, повертався навколо осі велетенський телескоп, слідкуючи за незвичайним об’єктом. А молодий астроном давав усе нові й нові завдання машині. На його обличчі виступив рясний піт, пальці нервово дрижали.
Машина вперто давала одні й ті ж відповіді. Юнак підвівся з-за пульту телескопа, подивився на ряд цифр, написаних на папірці.
— Неймовірно! — прошепотів він. — Але ж факт. П’ятий раз те ж саме. Яке страшне відкриття!
Молодий астроном, вже не вагаючись, кинувся до сходів, одним духом збіг униз, вихором промчав у двері обсерваторії. Зустрічні співробітники здивовано дивилися йому вслід.
— Напевне, якусь каменючку відкрив! — зареготався старий дідок, який підмітав коридор. — Всі вони так… як курка! Знесе яйце, а кудкудаче так, мов подарувала людям планету…
Але жовчний дідок помилявся. Відкриття, справді, було незвичайним. Незвичайним і страшним.
Директор обсерваторії — чорнявий носатий чоловік із сивиною на скронях і втомленими очима відхилився під окуляра рефрактора і взяв листочок, який йому простягнув молодий астроном. Брова директора підстрибнула вгору, нервово сіпнулася щока. Він строго поглянув на юнака.
— Що це? Фантастикою займаєтеся, хлопче?
— П’ять раз перевіряв, — хвилюючись, відповів юнак. — Безумовно, це факт. Треба сповістити всім співпрацівникам обсерваторії.
— Ні в якому разі, — прошипів директор, озираючись. — Ми не маємо права говорити про це нікому, доки повністю не пересвідчимося. Та й тоді хай вирішує Всесвітній Конгрес Науки… Ходімо, я сам перевірю…
Дідок здивовано і шанобливо дивився, як услід за юнаком по коридору поспішав сам директор обсерваторії. Коли він зник за дверима, дідок цмокнув губами, покрутив головою.
— Ти диви! Значить, цей голопуцьок відкрив щось не просте! От тобі й курка!..
Дві години директор був відсутній. Чергові астрономи зацікавлено зібралися біля входу, щоб розпитати про, безумовно, важливе відкриття. Обрій почав сіріти, між горами зажевріла бліда смуга світанку. І ось… директор з’явився в проході між кам’яними сходами. Астрономи рушили йому назустріч, готуючись, як завжди, до цікавої і хвилюючої бесіди, зв’язаної з новим досягненням обсерваторії. Але, на превеликий подив, директор навіть не зупинився, не привітався ні до кого. Він попрямував до гаража, де стояло кілька швидкісних автомашин. Молодий астроном поспішав за ним.
По сигналу директора ворота гаража відчинилися, назовні виїхала стрілоподібна, потужна автомашина. Директор подав юнаку пакет, гаряче потиснув руку.
— Поспішайте. Жодної години затримки. Ось вам гроші, платіть за будь-який транспорт, але сьогодні ж доберіться до президента Конгресу.
— Виконаю все… — Юнак ковтнув якийсь клубок, що підступив до горла, і більше не міг сказати ні слова.
— Рушай! — крикнув директор.
Машина повільно розвернулася, виїхала за ворота і, набравши швидкість, стрілою помчала покрученими гірськими дорогами…
Розгублені астрономи обступили директора, готуючись вислухати незвичайну новину. Але вчений категорично похитав головою.
— Не можу, друзі, нічого сказати. Не ображайтесь. Ви скоро все знатимете. Скажу тільки одне… для нашої науки наступає страшний екзамен…
Реактивний конвертоплан приземлився недалеко від Праги. Не встиг літак зупинитися, як люк відчинився, і молодий астроном вистрибнув просто на землю. Не відповідаючи на запитання службовців, він прожогом кинувся до стоянки таксі.
Незабаром машина наблизилася до буйних заростей дерев і, проїхавши чудовою алеєю, схожою на зелену печеру, зупинилася біля білосніжного будинку з прозорим куполом. На чорній мармуровій дошці біля входу горіли золоті слова кількома мовами світу:
ВСЕСВІТНІЙ КОНГРЕС НАУКИ
Біля входу з’явився високий огрядний чоловік з густою буйною чуприною і добродушним поглядом чорних очей. Юнак розгублено виліз з машини. Та це ж сам президент Всесвітнього Конгресу Науки. Він особисто вийшов зустрічати його!
Президент потиснув руку юнака, привітно посміхнувся.
— Мені ваш директор радирував! Я чекаю вас. Але не знаю суті вашого відкриття. Ідіть за мною, поговоримо в кабінеті… Давайте сюди пакет!
Президент на ходу розірвав конверт, нашвидку прочитав повідомлення директора обсерваторії. Потім, вже зачинивши двері кабінету, він кілька разів переглянув записи даних гравітаційного телескопа. Біля вуст вченого залягла сувора зморшка, якої кілька хвилин тому не було.
— Страшну звістку ви привезли, юначе, — сказав президент.
— Ви дасте повідомлення для преси? — несміливо запитав молодий астроном.
— Не знаю… Це залежатиме від рішення Всесвітнього Конгресу. Я негайно викличу всіх членів Конгресу для надзвичайного засідання. Але перед тим ми перевіримо ваше відкриття.
Президент натиснув кнопку на столі. В дверях з’явилася худенька дівчина в окулярах.
— Що ви бажаєте?
Президент написав на папірці кілька слів, передав дівчині.
— Шифровані радіограми директорам обсерваторій Маунт-Вільсон, Паломар, Грінвіч, Пулково. Негайно! Вимагайте і зашифрованих відповідей. Я чекатиму вісім годин…
ПОДАРУНОК ДІДА ДАНИЛА
Прес-конференція була в розпалі. Горовий і його товариші не знали, кому відповідати. Запитання сипалися з усіх боків. Кореспондентська маса хвилювалася, кипіла, вирувала. Джмелями гули магнітофони, кіноапарати, телекамери, блискавки фотоапаратів сліпили зір.
Космонавти оглухли від тисячі запитань, очманіли від шуму. Але мусили терпіти. Треба задовольнити неситу цікавість людей. Адже це вперше в історії людства космічний корабель вирушає за межі Сонячної системи, до іншого сонця, до системи Центавра.
Четверо друзів розмістилися на високому помості, біля бетонного підвищення, на якому здіймалося стометрове громаддя нового космічного корабля. Купол гігантського цеху змикався десь на висоті п’ятдесяти метрів, тому верхня половина зорельота випиналася над будівлею, загрозливо заміряючись гострим носом в небеса.
Півкілометровий простір цеху був заповнений кореспондентами, представниками наукових кіл багатьох країн світу. Космонавти охрипли від лавини запитань.
— Яка максимальна швидкість зорельота?
— Наближається до світлової, — блискавично відповідав Леонід — механік корабля.
— За скільки ви долетите до системи Центавра?
— Якщо все буде гаразд, зустрічайте нас через десять років.
— А скільки часу мине для вас в зв’язку з парадоксом часу?
— Біля двох років!
— Який принцип роботи двигунів?
— Абсолютно новий. Так звана гравітаційна тяга. Між полями небесних тіл наш корабель з допомогою могутньої енергії свого реактора створює власне поле в потрібному напрямі або власний простір, висловлюючись точніше. Корабель пересувається по ньому, ніби блискавиця в каналі, пробитому електронами в атмосфері. Детальніше ви зможете ознайомитися з конструкцією корабля пізніше, коли буде опубліковано все, що її стосується!
— Чи знайдете ви біля зірок Центавра планетні системи?
— Вони вже давно відкриті.
— Кого ви сподіваєтеся зустріти там?
— Ми це побачимо через п’ять років за земним часом. Особисто я сподіваюсь зустріти там представників розумного світу!
— Ви не боїтеся зустрічі з іншими людьми? — пролунало чергове запитання. — Що ви зробите, якщо господарі системи Центавра зустрінуть вас агресивно?
— Навряд! — спокійно відповів Горовий. — Якщо ті люди стоять нижче від нас в інтелектуальному відношенні і зустрінуть експедицію вороже — у нас є могутня зброя для відсічі. Якщо вони рівні нам або вищі від нас за рівнем розвитку, то нам нічого не загрожує. Ми не повинні думати про інших людей гірше, ніж про себе.
— Чи не привезете ви звідти, з системи Центавра, парочку представників тамтешньої раси?
— Обов’язково! — жартівливо вигукнув Діжа. — Я навіть збираюся одружитися на центаврійці! Звичайно, якщо вона мене полюбить!
Сміх, оплески.
— Що головне у вашому польоті, яка основна мета експедиції?
— Я вважаю, — сказав Горовий, — це не потребує пояснень. Скарби знання, таємниці невідомих світів — ось що веде нас в далекі світи, ось що ми хочемо здобути для рідної Землі!
Під грім овацій на поміст вискочив високий худий чоловік в білому халаті. Це був головний лікар космодрому. Він підняв руку, суворо погрозив пальцем юрбі кореспондентів, ніби пустотливим дітям.
— Гай-гай, друзі! Чи не сором вам? Замість години прес-конференція затяглася вже на три години. Ви пожалійте космонавтів, з них градом котиться піт! Я забороняю дальші запитання!..
— До побачення, друзі! — крикнув Горовий.
— До побачення! — підхопили Діжа, Топчій і Гнатенко.
— Щасливого польоту! — ревнули сотні горлянок.
Супроводжувані дружніми криками і лісом рук, космонавти зійшли з помосту і зникли в овальних дверях, які вели до кімнат відпочинку.
Над Бориспільським космопортом закружляли хмарою вертольоти, по автостраді до Києва помчала лавина електромобілів. Кореспонденти поспішали до своїх студій і газет, щоб повідомити своїх слухачів і читачів у всьому світі про сенсаційну подію двадцятого віку…
…А космонавти, добравшись до кімнати відпочинку, знеможено попадали в крісла. Гнатенко, жалібно склавши руки на грудях, заголосив:
— Ой товариші-друзі мої! Що за напасть на нас. Ще одна така прес-конференція, і особисто мене понесуть не до корабля, а на цвинтар!
— Згоден! — підхопив, сміючись, Діжа. — У мене теж таке відчуття, ніби чорти на мені три дні горох молотили!