Більшість підтримала Велику Революцію. Упродовж ста поколінь цей сміливий задум було повністю здійснено. Людина стала жити на іншій енергетичній основі. Разом з тим прийшло довголіття, розширилися можливості і запити мозку, розуму. Ідеї Вогняного Смерча торжествували. Але сам він не дожив до тих днів. Людство переселилося в простір, поступово забудувавши його великою кількістю гігантських штучних планет. Людина одержала повну свободу діяльності і розвитку. І тоді почався неймовірно бурхливий розвиток Знання.
Вдячні нащадки побудували на залишеній планеті пам’ятник Вогняному Смерчу. Він зветься Храм Великої Революції. Там поставлена його статуя. Пам’ятник височіє над пустельною планетою, як символ перемоги Розуму над ворожими силами Космосу.
Подивіться вгору. Ви бачите велику блакитну зірку? Це і є Великий Покровитель — наше центральне світило. Може, вас дивує, що воно так далеко? Річ у тім, що кордони заселеного простору відсунулися на світловий рік від планети. В сфері такого діаметра кружляють десятки тисяч штучних планет.
Голос Народженого Небом, вірніше голос мініатюрного перекладача, замовк. Ми довго мовчали — зачаровані, вражені, схвильовані. Те, що я розповів вам, Оксано, тільки блідий ескіз велетенської картини, яку намалював Народжений Небом.
Через деякий час я відчув дотик руки. Мене штовхав професор. Змовницьки підморгнувши, він прошепотів:
— Послухайте, Василю! Він тут наговорив нам про нову енергетичну основу і так далі. Я, звичайно, захоплений, радий, але…
— Що але?..
— Чи не криється в цьому небезпека особисто для нас? Га?
— Яка небезпека? Що ви вигадуєте?
— Тихо… Послухайте мене і подумайте… Вони перейшли на якусь нову енергетичну основу харчування. Значить, і методи харчування інші. А ми з вами люди, так би мовити, примітивної формації… І може виявитись, що звичайної їжі в них нема. Що тоді?
А справді, що тоді? Я відчув слушність запитання Івана Ігнатовича. Треба запитати господаря.
Але Народжений Небом вже почув нашу розмову і зацікавлено повернувся до нас.
— Що вас непокоїть? — запитав він.
Я сказав про наші сумніви.
— Наші органи живлення видозмінені. Нічого не залишилося від тваринної спадщини. Під шкірою лежить енергетичний шар, що акумулює потрібну для організму енергію в спеціальних установках. їх вистачає на все життя, починаючи від повноліття. Але ж у вас… все залишилося по-старому… Справді, що можна зробити?..
— Я так і знав, — пробурчав професор. — Серед цього благолєпія і красоти здохнеш від голоду.
Я ледве стримався від усмішки, хоч смішного в нашій ситуації було мало. Нарешті Народжений Небом після довгої паузи сказав:
— Я знаю, що треба зробити.
— Ну от і слава богу! — радісно зітхнув професор.
— Ми негайно вилетимо на планету Осяйну.
— Але ж там нікого нема. Ви ж нам про це щойно сказали, — занепокоївся Іван Ігнатович.
— Так, там люди не живуть. Там тільки ліси, тварини та підземні автоматичні копальні, які переправляють метали на штучні планети. Але не турбуйтесь. Я сподіваюся, що плоди деяких дерев будуть їстівними…
Професор почухав голову, засопів незадоволено.
— Хочеш не хочеш, а станеш вегетаріанцем. От якби м’ясця…
Народжений Небом похитав головою.
— У нас м’яса тварин вже давно не вживають. Але якщо ви хочете, то я допоможу вам.
— Ну так поїхали, бо від цих розмов у мене спазми в шлунку…
Народжений Небом встав з невидимого ложа, підійшов до голубуватого прозорого підвищення, де поблискували невідомі прилади.
— Я передам всю свою інформацію в Загальне кільце, — почули ми голос. — Потім ми вирушимо на Осяйну.
— Дозвольте узнати, — озвався професор. — Нас знову треба перетворити на… пробачте… консерви?.. Тобто перевести в стан анабіозу?
— Ні. Для внутрішніх польотів є інші апарати. Це дуже швидко.
— Ну то гайда. Куди йти?..
Народжений Небом підвів нас до невеликої чорної машини, схожої на лімузин. Ми сіли на невидимі сидіння. Стало темно. Потім спереду виникло блакитне проміння, вималювалася постать Народженого Небом. Він заспокійливо озирнувся і поклав тонку чорну руку на маленький овальний пульт…
ПОЛІТ ДО ПЛАНЕТИ
Я чекав якогось гуркоту, наростання ваги, які мусили б супроводити політ. Нічого того не було. Жодного струсу, жодного колихання або звуку. Минуло кілька хвилин. Я почув шепотіння Івана Ігнатовича:
— Чи ми летимо, чи ні? Як вам здається?
— Та хто ж його знає? Нібито стоїмо на місці…
— Так чого ж він ще жде? Може, зіпсувалася ця таратайка?
Я звернувся до Народженого Небом з запитанням. Темна постать спереду заворушилася, почулися слова автомата-перекладача:
— Ми летимо.
— Дивно. А як же прискорення? Чому ми не відчуваємо його? Невже така мізерна швидкість?
Народжений Небом напівобернувся до нас. В голубій півтемряві я бачив, як він посміхався.
— Ви забуваєте про сотні тисяч років наукового прогресу. Ми давно позбулися тих шкідливих явищ, що супроводжували швидкий політ. Апарат, в якому ви знаходитесь, пересувається теж з необмеженою швидкістю…
— Всередині системи? — жахнувся я,
— Так.
— А метеорити, а тяжіння центрального світила?
— Не бійтеся. Ми недаремно всю історію змагаємося з Антикосмосом. Наша техніка використовує деякі сили антисвіту. Для нашого апарата сила тяжіння врівноважується антитяжінням, і він може зупинятися в першій-ліпшій точці майже миттєво, не завдаючи шкоди людям, що перебувають у ньому…
Те, що казав Народжений Небом, було неймовірним. Незбагненні сили Космосу, яких люди Землі ще зовсім мало знали, в суть яких ще тільки збиралися проникати, служили розумним істотам цієї раси, ніби покірні свійські тварини. Я не хочу применшити значення нашої земної науки, навіть думка про це не виникала в моїй свідомості. Адже наука Землі дуже швидко проникла в ядро атома, загнуздала електричну силу матерії, сягнула силою розуму в далекі світи і створила на основі переможної сили абстракції теорію відносності — цей фундамент майбутніх неймовірних відкриттів…
Я знав про це, пишався вченими рідної планети… Та все ж мій розум схилявся перед гігантськими кроками чужої цивілізації. Проте заздрості чи якогось схожого почуття в мене не виникало. Навпаки, я відчував, що більшість відкриттів того світу були б чужими для нас і поки що непотрібними, як непотрібними були б атомні реактори або електростанції скіфам чи дружинникам князя Олега…
Мої роздуми перервав Народжений Небом.
— Ви можете оглянути систему і кілька заселених штучних планет, — сказав він.
Стінки навколо нас зникли, з усіх боків чорнів безконечний простір, блимаючи холодними ліхтариками далеких світів. Це сталося так раптово, що я завмер від жаху. Хоч я і мріяв усе життя про космічні польоти, але не думав, що це станеться так швидко, несподівано і неймовірно. Десь в глибині моєї свідомості заворушилася заспокійлива думка: «А може, я сплю? Поворухнутися, розплющити очі… і все зникне…»
Я щипав себе, тер очі, але не прокидався. На моїх руках відчувалася прохолодна тканина, зроблена неземними машинами, я сидів на невидимому сидінні, а спереду темніла постать Народженого Небом — чужої людини чужого світу.
— Кошмар якийсь, — пробурмотів я несподівано.
— Ага, — підхопив професор нервовим тоном, — вам теж це здається кошмаром! Тільки навряд чи він коли-небудь закінчиться для нас. Влипли ми з вами в історію… Ви тільки гляньте, нічого навколо нема, нерви не витримують. Летиш серед Космосу, наче відьма на мітлі…
Народжений Небом, напевне, зрозумів суть нашої розмови, бо ми раптом почули голос:
— Для вас, очевидно, незвичне таке видовище. Погляньте тоді на життя кількох станцій…
Темрява Космосу зникла. Натомість ми побачили зображення зеленкуватої напівпрозорої сфери, яка швидко наближалась.
— Передача на відстані, — пояснив Народжений Небом.
Сфера ніби розтанула, ми опинилися всередині небесної станції, схожої до тієї, де ми зупинилися вперше, тільки незрівнянно більшої. І знову мене захопили архітектурні творіння невідомих художників чужого світу. Тут я побачив будівлі простіших і суворіших форм, доступних для відчуття земної людини.
— Тут народжуються наші діти, — обізвався Народжений Небом. — Вони знаходяться на такій станції, доки не досягнуть мужності.
— І скільки триває процес змужніння? — зацікавився професор.
— Біля року… по вашому рахунку часу…
— Як? Один рік? І… виростає нормальна людина?..
— Так, — підтвердив Народжений Небом. — Цілком нормальна, готова до будь-якої діяльності.
— А освіта, інтелектуальна підготовка? — вражено запитав професор.
— Дитина народжується з мінімумом необхідних знань, — пролунала відповідь.
— Не повірю! — аж скрикнув професор. — Народжується… з готовими знаннями? Що ж це… автомат, якому можна скласти певну програму?
— Вище автомата, — спокійно сказав Народжений Небом. — Ви знову забули про тисячоліття розвитку нашої раси. Ми використали явище інстинкту. Древні тварини діють змалку так, ніби їх хтось навчив. Ви знаєте про це?
— Так… Але я не розумію…
— Слухайте. Коли Вогняний Смерч здійснював Велику Революцію, він запропонував поєднати в майбутньому Розум та Інстинкт. Це не було в протиріччі з природою.
— Як же так, — заперечив професор, — адже людина, одірвавшись від тваринного світу, перейшла на більш високий ступінь пізнання світу і діяльності — свідомість…
— Так, — згодився Народжений Небом. — Але, одержавши свідомість, людина втратила силу інстинкту, що поволі засинав у ній. А це така сила, про яку забувати не слід. Справді, подумайте, скільки років треба тратити, щоб кожного новонародженого довести до стану зрілості. І так без кінця, в кожному поколінні. Тільки в окремих індивідах велика кількість змін, накопичених в сотнях поколінь, переходить в якість. Так не мусить бути. Кожна людина хоче мати насолоду від Знання, здобутого предками. І ми згадали про Велику Спіраль розвитку, закон якої говорить, що кожне явище, кожна суть може бути повернута в буття на вищій основі. Ось чому Вогняний Смерч розбудив у людині інстинкт. Він дав змогу колосальні знання батьків передавати дітям в потенціальному стані, використовуючи закони спадковості. Упродовж сотень поколінь ми й добилися того, щоб діти народжувалися з готовими знаннями. Тільки ви не зрозумійте примітивно. Я не хочу сказати, що новонароджені відразу стають інженерами, космонавтами, дослідниками. Вони, безумовно, вчаться. Але все те, що вони вчать, вже закладено в їхньому розумі в потенції.
— Аж голова тріщить! — майже простогнав Іван Ігнатович. — То ви, може, дітей прямо в апаратах якихось одержуєте?
Народжений Небом засміявся. Звуків, звичайно, не було чути ніяких, але по його очах я бачив, що він сміявся.
— Ми тільки впливаємо на процес росту, — нарешті почулася відповідь. — А зародження відбувається, як звичайно. Що ж стосується штучного створення людини, то це цілком посильне завдання для нашої науки. Експерименти проводилися в недалекому минулому…
— І що ж? — жваво підхопив професор.
— Експеримент закінчився успішно з фізичної точки зору. Людина жила і діяла. Але вона не мала індивідуальності, була своєрідним автоматом. Ми переконалися, що індивідуальність — це результат дуже довгого розвитку безконечного ланцюга попередніх предків, починаючи від одноклітинних. Такої складової частини, як спадковість, в штучне створіння не всунеш.
— Декому на Землі, — озвався до мене професор, — такі люди без індивідуальності не завадили б. Хороші солдати-автомати…
Я мовчки згодився з ним.
— Та штучна людина скоро вмерла, — після паузи вів далі Народжений Небом. — Ми тепер відмовилися від таких дослідів, та вони й не потрібні… Але ми скоро прибудемо на планету Осяйну. Огляньте станцію для новонароджених.
Наш апарат пройшов крізь ряд гігантських приміщень, подекуди зупиняючись. Мене дуже зацікавило друге приміщення. Там, як сказав Народжений Небом, забавлялися майбутні дослідники Космосу. Під височенним багатокілометровим куполом казкового палацу в рожевих сутінках крутилося, плавало в повітрі своєрідне колесо. Воно було розділене на сектори-кабіни, в яких виднілися веселі обличчя малолітніх земляків Народженого Небом. Навколо колеса розсипалися жмути розмаїтих іскор, барви колеса безупинно мінялися — від фіолетового до темно-червоного. Народжений Небом задивився у височінь, очі його замріялися, тінь смутку пролетіла по фіолетовому обличчю. Потім він зітхнув.
— Я теж колись виховувався тут. Як давно це було… Веселі, незабутні години…
Він сидів кілька секунд непорушно і в цю мить так нагадав мені звичайну людину нашої Землі, що я довго не міг звільнитися від дивної ілюзії. Мені здалося, що колесо вгорі — звичайне колесо аерогляду в парку, на схилах Дніпра, а в ньому звичайні, київські діти, а отут, біля мене, стоїть якийсь батько і сумує за пройденою молодістю.
Але ілюзія була недовгою. Апарат потягнув нас далі, де стояли дивовижні устрої, що активізували процес розвитку дітей. Я, правду кажучи, нічого не зрозумів. Та й професор, мабуть, не більше, бо в третьому приміщенні він не витримав і сказав:
— Все це дуже цікаво, але нам пора на планету. Організм, знаєте, вимагає… е-е… живлення…
— Апарат не припиняє руху й на мить, — пояснив Народжений Небом. — Ми бачили тільки зображення на відстані.
І все навколо зникло, по боках знову темнів міжзоряний простір, а спереду з’явилася гігантська зеленкувата куля планети Осяйної…
ПОЄДИНОК
В очі вдарило яскраве проміння. Я помітив, як з-за диска планети виповзає маленьке голубувате сліпуче світило. Народжений Небом кивнув головою, коротко мовив:
— Великий Покровитель.
Апарат, непомітно змінивши швидкість польоту, знижувався. Планета вже застилала півнеба, голуба зірка перейшла десь вгору. Мимо нас промайнули колосальні сфери небесних станцій — вони кружляли по орбітах навколо Осяйної.
Народжений Небом, поглянувши на нас, запитав:
— Де будемо спускатися, серед лісів чи на плоскогір’ї? Під нами хащі древніх джунглів…
— А де можна швидше здобути дичину? — поспішно запитав професор.
— Звичайно, серед лісу.
— Тоді спускайтеся негайно.
Апарат різко пішов униз, увійшов у сріблясті пасма хмар, пробив їх і став повільно знижуватися над масивами червонуватих дерев. Вдалині з’явилися хребти гір, закутаних синьою імлою, праворуч заблищали в промінні Великого Покровителя широкі озера.
Народжений Небом задоволено поглянув на нас.
— Тут найкраще. Тварини приходять на водопій, легше вислідити. Крім того, над озерами — я пам’ятаю з древньої історії — росте багато плодових дерев.
Професор не заперечував. Він уже енергійно потирав руки, смакуючи наперед іншопланетні плоди. Потім тривожно прихилився до мене.
— Е-е, Василю… А вас не бентежить думка про те, що ми з іншого світу і тутешні плоди можуть бути непридатними… навіть шкідливими? Га?
Я одвернувся, щоб не засміятися. їй-богу, важко було ставитися до цього молодого хлопця, як до професора Діжі, коли б не той самий скрипучий голос і не той самий незмінний консерватизм у всьому, за який він одержав звання «консервованого Моржа». Я трохи поміркував над сумнівом Івана Ігнатовича, знизав плечима.
— Побачимо, — непевно сказав я. — Думаю, що біологічна основа тутешнього життя не дуже відрізняється від нашої.
Апарат безшумно опустився. Я напружився, чекаючи удару. Та навколо панувала тиша. Виднокіл згас, стіни нашого апарата стали непрозорими.
— Можна виходити, — почувся голос Народженого Небом.
Професор заворушився на сидінні, потім, щось згадавши, кашлянув.
— А як же ми будемо полювати? Чим? Адже руками ніякого звіра не спіймаєш?..
— Не турбуйтеся, — заспокійливо озвався Народжений Небом. — В інших світах нам доводиться зустрічатися з хижими тваринами. Проти них ми вживаємо випромінювачі енергії, які використовуються також для деяких технічних робіт.