О, ганьба! Найкращі сили науки, пізнання світу, жертви великих дослідників Космосу пішли для втіхи пустим і підлим володарям! Геть! Геть звідси! Тепер він вже не буде сумніватися!
Рі-о піднявся над своїм ца, з острахом поглянув на обличчя Тайя-Богів. Вони не звертали уваги на нього. Вони були поглинуті почуттями насолоди, десь там, на далекій Гро-очі. Очі членів Вищої Сфери були заплющені в блаженстві, на вустах блукала солодка посмішка утіхи…
Рі-о безшумно пролинув над підлогою залу Храму, промчав коридорами, опинився на майдані, перед будовою Палацу Вищих Сфер.
Грозові вихори охопили його свіжістю, блиском розрядів. Тіло стрепенулося радісно, відчуваючи чисте повітря гір. Краще загинути від блискавиці, ніж сидіти рядом з нікчемними, одурілими Тайя-Богами. Скоріше додому. Він знає, що робити!..
Позаду з’явився слуга. Побачивши Тайя в одежі члена Вищої Сфери, він шанобливо приклав руки до чола, запитав здивовано:
— Великий Бог покинув Храм?
— Я поспішаю.
— Щось потрібно?
— Великий дра. Заряд для польоту навколо планети.
— Слухаю, Великий Бог.
Слуга зник. Рі-о нетерпляче ждав. У душі з’явилося почуття страху. Що, коли Умт схаменеться і перехопить його? Як пояснити дивну втечу? Чи не буде його вчинок страшною образою для Вищих Сфер? Адже він кинув виклик Тайя-Богам, їхнім устоям, традиціям?
Ну й дарма! Війна так війна! Тепер все ясно, відступу назад не може бути!..
З густого туману знову виринув слуга. Він вказав рукою поперед себе. Там бовванів корпус гігантського дра. Рі-о подякував прислужнику жестом руки. Той зачудовано всміхнувся.
— Великий Бог дивний. І добрий. Мені ще ніхто не дякував.
Рі-о нахмурився, поклав руку на чоло слуги з виразом дружби і любові.
— Прийде час, будуть дякувати. Чуєш?
Він хутко наблизився до дра, ввійшов у отвір, сів біля пульта управління.
Похмурі вежі будівель хитнулися, хмари насунулися і поглинули дра в собі.
Рі-о летів назустріч невідомій долі, назустріч боротьбі. В серці зрів великий задум. Перед його величчю блідло все — і найбільші проблеми, і саме життя…
РІ-О ЛЕТИТЬ ДО ЕКВАТОРА
Дра летів до екватора. Внизу мерехтіли небосяжні простори океану, вгорі-вихрилися кудлаті хмари, пронизані блиском грозових розрядів. Де-не-де виринали, сяючи сліпучою білизною, гігантські крижини, а на них — тисячі чорних ял.[27] Потім знову хвилювалися важкі темно-сині води, прорізані в окремих місцях пустельними острівцями суходолу.
Нур — учень Рі-о — одвів погляд від одноманітного краєвиду, повернувся до Учителя. Гострі чорні очі на сухорлявому фіолетовому обличчі горіли хворобливою цікавістю. Він з благанням подався трохи вперед, запитав:
— Куди ж ми летимо, Вчителю?
— До екватора. Тепер я вже можу сказати.
— До материка Арс? — жахнувся Нур.
— Так.
— Але ж Тайя Арса не підкоряються Вищим Сферам. Нам не можна буде повернутися назад…
— Я й не буду повертатися, — суворо відповів Рі-о. Він пильно поглянув на Нура, помовчав, потім тихо додав:
— Ти повинен знати все, мій учню. Я вірю тобі, надіюсь на тебе…
— Учителю! — радісно скрикнув Нур. — Я тільки цього й хочу. Клянуся…
— Не треба. Перед нами справа, що важливіша від клятв. Все життя я віддав шуканням Істини. Я думав про неї, любив її, марив нею. Я впевнено, хоч і повільно, йшов до Вищих Сфер.
— І ти добився мети, — гордо підхопив Нур.
— Ні, — твердо відказав Рі-о.
— Що це значить, Учителю? — здивувався учень. — Адже ти був там… у Храмі Космічної Насолоди?
— Був. І надії обдурили мене. Ігтини в Храмі Вищих Сфер нема й тіні.
— А що там є?
— Бридка розпуста і найнижче падіння!
Нур сполохано озирнувся, обличчя його посіріло від страху. Рі-о усміхнувся.
— Не бійся. Я ж сказав — ми не повернемось. Тобі нема чого страхатись. І я можу тобі відкрити ганебні таємниці Вищих Сфер. Ти знаєш про останні тисячоліття Та-іни, про соціальні зміни, які сталися в її суспільстві. Вищі Сфери використали найвищі досягнення біосинтезу для руйнування традиції, для підкорення нижчих Тайя своїй волі. Раніше нижчі Тайя в щоденній боротьбі з природою, з холодом і негодами здобували собі їжу і все необхідне для життя. Вони шукали, творили, працювали. Це давало наснагу, змушувало до стремління, породжувало мрію. А потім все змінилося…
Вищі Сфери побудували багато ба-мо для синтезу їжі. їжі вистачило для всіх. Плантації опустіли, праця занепала. Нижчі Тайя вироджувались, ледачіли. В них культивувалися з покоління в покоління найгірші звички, бажання грубої насолоди, бажання видовищ і розваг. Вищі Сфери давали все це їм…
— Чим же це погано, Учителю? — здивувався Нур. — Що ж Вищі Сфери мають взамін? Адже нижчі Тайя повністю забезпечені, а своїм господарям не відплачують нічим?..
— Ти помиляєшся, Нур, — різко обірвав його мову Рі-о. — Сьогодні переді мною відкрилася мерзенна таємниця. Вищі Сфери забирають в нижчих Тайя найцінніше — психічну силу, енергію думки…
— Як?..
— В Будинках Контролю. Ти знаєш, що кожний нижчий Тайя повинен щодня з’являтися в Будинок Контролю. Ніхто не знав, для чого. Вважалося, що це психічна перевірка розумових здібностей з метою попередження різних хвороб. Насправді це не так. Будинки Контролю — це спеціальні біопсихічні станції, де конденсується енергія психіки нижчих Тайя. Потім вона збирається в центрі Вищих Сфер, консервується в надпотужних Оть.[28]
— Для чого?
— Це страшна сила. Вона перевершує своєю потужністю всі інші сили матерії. Але Вищі Сфери використали її не для проникнення в тайни світу, а для нікчемної, звірячої насолоди…
Рі-о коротко, але чітко розповів Нуру про свою посвяту і перебування в Храмі Космічної Насолоди. Учень слухав, мовчав. На його обличчі не позначились жодні почуття, лише в чорних, блискучих очах пробігали ледь помітні іскорки.
— Вищі Сфери, — вів далі суворо Рі-о, — вироджена каста примітивних і жорстоких Тайя. Якщо не усунути її від влади — Та-іна загине…
— Чому, Учителю?
— Тому, що ігнорувати закони природи не можна. Суспільство повинне бути єдиним. Якщо воно розділилося — єдності не може бути. З одного боку — повний занепад, культ їжі, психічне виснаження, з іншого боку — розумове виродження, культ тваринної насолоди, доведений до космічних масштабів. А ти знаєш, що якщо на протилежних кінцях накопичуються різні заряди— вибух, неминучий. І, чим більші заряди — тим страшнішою буде катастрофа. Той час прийшов, Нур! Ти розумієш мене?..
— Розумію, Вчителю, — прошепотів Нур, з подивом дивлячись на Рі-о. — Але я не знаю, що ви можете зробити?
— Не я один!
— Ви маєте надію на Тайя материка Арс?
— Так. їх небагато, але вони зберегли свободу. Вони не підкорені Вищим Сферам і вільні психічно. Це найголовніше. У них є праця, а значить — творчість. Вони спроможні будуть зрозуміти мене…
— І що ви зможете зробити?
— Зруйнувати існуючи? лад. Скинути Вищі Сфери.
— Якою силою?
— Не нашою силою, а слабістю Вищих Сфер…
— Не розумію…
— Зрозумієш пізніше. Вже недалеко.
Рі-о пильно поглянув на Нура, торкнувся його чола, лагідно сказав:
— Якщо ти не готовий до важкої дороги, учню… якщо ти боїшся… скажи. Я не вимагаю покори. Ти вільний вибирати свій шлях…
Нур дивився в очі Учителя, і не можна було зрозуміти, що він думає. Рі-о не помітив жодного хвилювання. Нарешті, почулася рішуча відповідь:
— Я готовий, Учителю. Я піду з тобою. Тільки я хочу знати все…
— Ти будеш знати все. У мене є великий план. Він повністю оновить Та-іну і всіх Тайя. Ось уже видно береги Аре. Там ти почуєш про мій задум…
Крізь просвіти в хмарах ковзнули промені Зірки-матері, впали на далекий материк. В тому освітленні з’явилися фіолетові зарості похмурих ма-ура, біло-сліпучі шапки на вершинах високих гір, важкі тумани в ущелинах. Дра колихнувся і почав падати вниз…
БОРОТЬБА
ДРЕВНЯ ЛЕГЕНДА
Соковиті листки беззвучно колихалися під подихом бурхливого вітру. Зловісне завивання повітряних потоків заглушувало все. В тумані хвилювалася темна гладь океану, з протилежного боку клубилися іскрами і димом гостроверхі вершини вулканів Тьо.
Старий вождь Ро-а похмурий і строгий. Мова його тече плавно, спокійно. Жителі острова Ма-ото з повагою і сумом слухають його.
Два камені дья[29] жевріють зеленими вогнями, кидають навколо іскри. Відблиски грають на зморшкуватому обличчі Ро-а. Він схожий на старовинного бога — очі спрямовані в далеч, чоло спокійне, щоки ніби висічені з чорного стовбура. Прибережний пісок покритий фіолетовими мохами. Вони оточують майдан розмов, де зібралися Тайя острова, пружним килимом. Ро-а і його товариші відпочивають після тяжкої праці в уще\инах між Тьо, де вони вирощують плоди благословенного Чса.[30]
Ро-а заплющує очі, вбирає старечим тілом пахощі океану, уважно прислухається до гуркоту далекої грози. Потім оглядає слухачів своїх турботливим поглядом і тихо каже, ніби звертається до себе:
— Що твориться з Та-іною? Де її слава? Де її молодість? Холод насувається на її тіло. Са все товстішими пластами вкриває плодючі рівнини Арс. Ще небагато… ще кілька спіралей… і Тайя не будуть народжувати дітей… і морок вкриє світ… Хто виведе Та-іну зі сну? Де її рятівник?..
Мовчать жителі Ма-ото, ие зводять очей з іскор священного каменя Дья, ніби в них бажають знайти розгадку. А Ро-а не чекає відповіді. Він загорнувся тісніше в теплу, ветху л-ла і, похитуючись, веде далі:
— Чує серце моє — страшні часи надходять. Не лише для нас, жителів Арс… для всієї Та-іни — матері нашої. Погляд мій сягає в минулі спіралі, слух ловить слова древньої легенди… Легенди про кінець світу… Чи не про наші часи складена вона мудрими предками?
Очі маотян заблищали. Всі приготувалися слухати, бо слова, які виходили з вуст старого Ро-а, завжди були сповнені мудрості.
— Велика Богиня Та-іна, — почав тихо розповідати вождь, — та молодий Бог світла Іг-ра міцно кохали одне одного. Вони були щасливими і збиралися з’єднатися у великому таїнстві любові. Бог долі Ні-іса освятив їх союз і пророкував, який буде плід у прекрасних богів…
— Що ж він сказав їм? — не стримався наймолодший Тайя. Старі маотяни осудливо поглянули на нього, хитаючи головами. Але Ро-а, навіть не звернувши уваги на вигук юного слухача, спокійно і рівно вів далі:
— Ні-іса сказав їм, що від них народиться прекрасний і щасливий світ, де не буде бідних, знедолених і слабих. І справдились би його слова… Та перешкодив тому головний Бог — батько Та-іни Гіб-ра. Він таємно любив свою дочку. Дізнавшись про кохання Та-іни та Іг-ри, він страшно розгнівався і вирішив покарати молодого бога.
Закувавши Іг-ру тяжким ланцюгом, він прикріпив його до неба, бо вбити безсмертного бога неможливо. А Та-іну Гіб-ра примусив стати його дружиною. І тоді від розтерзаної, змученої богині в боротьбі і стражданні народився темний світ, сповнений злочину і насильства…
Гіб-ра торжествував. А Іг-ра, дивлячись на муки світу з небес, страждав і проливав сльози, жаліючи Тайя, і його сльози дощем випадали на Та-іну, приносячи полегкість його коханій. А вона стогнала, здригалась в неймовірних муках, переживаючи біду дітей своїх…
Ро-а на мить замовк, показав рукою в бік далеких Тьо.
— Чуєте гуркіт? Прислухайтесь до колихання Та-іни. Ще й досі вона не заспокоїлась. Бо тіло її посіли хижі діти Гіб-ри — жорстокі володарі Вищих Сфер… Бо нижчі Тайя зовсім забули про древнє пророцтво бога долі Ні-іси…
А він, змилувавшись над нещасним Іг-ра, сказав йому, що вічно не буде панувати жорстокий бог Гіб-ра. Минуть великі спіралі… І нові сили з являться в тілі осяйного бога. Зірка-матір дасть йому вогняну кров, напоїть мужністю. І ніякі ланцюги не втримають Іг-ру.
І буде боротьба. Гіб-ра спробує втримати свою владу. Всі чорні сили викличе він з мороку. Небо, ясне чоло Та-іни покриється пітьмою… Променисте око Матері-зірки сховається навіки за чорним димом Тьо… і гори задрижать…
Зненацька погляди Тайя піднялися в небо. Між слухачами поплив сполоханий шум. Почулися крики:
— Ро-а! Дивись!
Старий вождь поглянув у бік океану, куди показували маотяни. Звідти падав донизу дивовижний літаючий диск. Він безшумно прорізав густі пласти важких туманів і зупинився недалеко від майдану розмов…
«ПОРА ЗВІЛЬНЯТИ ІГ-РУ»
З диска з’явилися двоє Тайя. Маотяни занепокоєно загомоніли.
— Ро-а, — озвалися деякі. — Поглянь — вони в одежі Вищих Тайя. Той, який старший — має вбрання Тайя-Бога…
— Бачу, — похмуро відповів вождь. — Облиште розмови і ждіть.
Постаті прибулих попливли над узбережжям, наблизились до зборища маотян. Це були Рі-о і Нур.
Вчений оглянув юрбу допитливим поглядом, зупинив його на величному обличчі Ро-а.
— Мені потрібен вождь острова Ма-ото, — звільна промовив він.
Ро-а виплив наперед.
— Що потрібно тобі, чужинче? — строго запитав він. — Ти у вбранні Вищих Сфер. Може, ти заблукав? Може, ти гадаєш, що на материку Арс є Будинки Контролю?
Рі-о не образився за гостре слово. Він терпляче вислухав вождя і знову запитав:
— Мені потрібен вождь…
— Я вождь Ма-ото, Говори…
— Як твоє ім’я? — поштиво торкнувся рукою чола Рі-о.
— Ро-а.
Учений мить помовчав, ніби обдумував, що сказати. Нур дивився на Вчителя, дивувався. Невже він хоче зробити щось значне з ними напівдикунами? Але Рі-о не помічав ні подиву учня, ні ворожих поглядів маотян. Він урочисто проказав:
— Пора звільняти Іг-ру, вождь Ро-а!
Маотяни зачудовано сколихнулися. Острах відбився в їх очах, позначився на обличчях. І лише Ро-а, побожно приклавши руки до щік, прошепотів:
— Нарешті…
Очі древнього Тайя засяяли молодим вогнем. Все його зморщене тіло ніби налилося новими соками.
Він піднявся над тья, наблизився до Рі-о, обняв його.
— Ти вчасно з’явився, невідомий Тайя. Я зневірився в безконечному чеканні. Хто послав тебе?
— Я знайшов древні записи. І зрозумів їх. Я довго ждав. Я не знав, що криється за стінами Вищої Сфери. Нині я був там, пройшов посвяту…
— І що ж, чужинче?
— Ти бачиш сам. Наступила пора. Чи уціліло Сховище Іг-ри?
— Так. Я поведу тебе сьогодні туди. А тепер — запрошую в моє бідне житло.
Ро-а заспокоїв стривожених маотян красномовним жестом. На німі запитання він сказав коротко:
— Слова Ні-іси здійснюються, діти мої…
Після цього він поплив понад берегом, залишивши майдан розмов. Рі-о і Нур попрямували за ним.
Житло вождя стояло на кручі, над берегом океану. Воно було складено з важких брил рожевого каменю, мало кілька отворів, закладених прозорими плівками мінералу. Товсті стовбури дерев оточували густою стіною невибагливий притулок. Темна хвиля вдаряла в круту скелю, вологі бризки долітали до стін.
— Чудове місце, — сказав Рі-о, зупиняючись над кручею.
— Тепер, коли світить Зірка-матір, — заперечив Ро-а. — А як наступить темрява — порятунок лише в непорушності. Важко навіть вийти з житла…
— Скоро не буде так…
— Не поспішай говорити так, — озвався старий вождь. — Ніхто не знає майбутнього.
— Але його треба робити…
— Хай допоможе тобі Ні-іса…
Ро-а проник в широкий отвір, гості впливли за ним. Вони опинилися в просторому мешканні — досить чистому і світлому. Посередині стояло кілька грубих ца. Під стіною кидалася у вічі велика скульптура. Вона зображала могутнього Тайя, прикутого ланцюгами до напівсфери.
Рі-о зупинився перед скульптурою, довго дивився на неї. Повернувшись до вождя, запитав: