— В дитинстві я ріс пестунчиком. Мені не доводилось нічого робити, все залежало від братів. Я вже став дорослим чоловіком, а для них все ще був хлопчиком. Вони вважали, що я маю розважатися, доки не настане моя черга, не прийде «мій час», як каже Лоурівал...— Мундіньйо завжди насуплювався, коли згадував про старшого брата.— Ви розумієте? Я зморився від неробства, від ролі молодшого брата. Можливо, я ніколи не виявив би опору, лишився таким би собі глевтяком і продовжував безтурботне і бездумне життя. Але тут з'явилася ця жінка. Створилось безвихідне становище...— Мундіньйо кинув погляд на море, що простиралось перед розчиненим вікном, але, заполонений спогадами, він бачив за видноколом лише образи, видимі тільки йому.
— Вона гарненька?
Мундіньйо посміхнувся.
— Гарненька — для неї звучить образливо. Чи знаєте ви, що таке краса, Капітане? Найбільша довершеність? Таку жінку гріх називати просто гарненькою.
Він провів долонею по очах, немов відганяючи видиво.
— Загалом... В душі я задоволений. Тепер я вже не брат Лоурівала і Еміліо Мендес Фалканів. Я тепер сам собі пан. Це моя земля, у мене своя фірма, і я, сеньйоре Капітан, виверну Ільєус навиворіт, зроблю з нього...
—...столицю, як казав сьогодні Доктор...— перебив його Капітан.
— Цього разу, коли я приїхав, брати вже дивилися на мене іншими очима. Вони втратили надію зустріти мене після поразки зігнутим у три погибелі різними незгодами. А й справді, все йде в мене непогано. Чи не так?
— Непогано? Але ж ви прибули сюди, як то кажуть, лише вчора, а вже стали першим експортером какао.
— Ну, не перебільшуйте, ще не першим... Кауфмани вивозять значно більше. Стевенсон теж. Але я їх випереджу. Мене приваблює те, що цей край лише починає розвиватися, тут все ще перебуває в зародку. Тут все слід переробляти заново, і це мені під силу. Принаймні,— виправився він,— буду намагатися. А це і є стимулом для такої людини, як я.
— Ви знаєте, які тут ходять чутки? — Капітан підвівся, зробив кілька кроків по вітальні. Настав момент.
— Які? — Мундіньйо чекав, здогадуючись, що скаже Капітан.
— Що у вас є риси політичного діяча. Не пізніше, як сьогодні...
— Риси політичного діяча? Ніколи про це не думав, в усякому разі, серйозно. Я думав лише про те, як заробити гроші і стимулювати прогрес цього краю.
— Все це дуже добре, і все це вам цілком під силу. Проте вам не вдасться зробити й половини того, що ви задумали, доки ви не втрутитесь у політичне життя, не зміните умов, які тут існують.
— Яким чином? — Карти було роздано, гра розпочалася.
— Ви самі сказали: міністр змушений прислухатися до думок губернатора. Уряд не зацікавлений в прогресі Ільєуса, тутешні політичні діячі — кретини. Полковники не здатні дивитися далі свого носа. Основне їхнє захоплення — садити і збирати какао. Все інше їх не обходить. Вони обирають до палати ідіотів, голосують за тих, на кого вкаже Раміро Бастос. Префектура переходить з рук сина Раміро до рук кума Раміро.
— Але ж полковник щось таки робить...
— Брукує вулиці, прорізає дороги, садить квіти... Оце і все... Про шосе, приміром, він і гадки не має. Навіть прокладення шосейної дороги до Ітабуни не обійшлося без боротьби. Він посилався на домовленість з англійцями, власниками залізниці, і на цілу низку інших причин... А мілина? У нього якісь там справи з губернатором... Здається, що Ільєус ось уже біля двадцяти років тупцюється на місці...
Тепер Мундіньйо сидів мовчки. В голосі Капітана вчувалась щирість, пристрасність, він намагався переконати Мундіньйо, а той думав: «Він має рацію, запити полковників уже не відповідали запитам краю, що швидко йшов шляхом прогресу».
— Очевидно, ви маєте рацію...
— Звичайно, маю.— Капітан поплескав експортера по плечі.— Любий мій, хочете ви того чи ні, але у вас є лише один вихід — взятися за політичну діяльність...
— А навіщо?
— Бо цього вимагають Ільєус, ваші друзі, народ!
Капітан говорив урочисто, розводячи широко руки, немовби виголошував промову з трибуни. Мундіньйо Фалкан запалив сигарету.
— Це слід обміркувати...— І він на мить уявив, як входить до федеральної палати депутатом: колись він пророкував це для Еміліо.
— Ви навіть не уявляєте...— Капітан знову сів, вдоволений собою.— Ні про що інше зараз стільки не говорять. Всі зацікавлені в прогресі Ільєуса, Ітабуни, всієї зони. У вас би одразу з'явилось безліч прихильників.
— Я маю порадитись, а поки що не скажу ні за, ні проти. Але мені не хотілося б встрявати у якусь авантюру.
— Авантюру? Якби я вам сказав, що все це дуже просто і справа минеться без боротьби, я збрехав би. Боротьба буде, і, поза всяким сумнівом, буде вона нелегкою. Але відомо одне — ми можемо виявитися на коні.
— Мені треба все обміркувати...— повторив Мундіньйо Фалкан.
Капітан усміхнувся: Мундіньйо виявив зацікавленість, а від зацікавленості до згоди — один крок. В Ільєусі лише Мундіньйо Фалкан може виступити проти влади полковника Раміро Бастоса, він, і ніхто інший, лише він зможе помститися за батька Капітана. Хіба не Бастоси усунули старого Казузіньйо, довівши його до жебрацтва політичною боротьбою, що безславно закінчилася для нього. Хіба не через це Капітан залишився без спадщини і тепер цілком залежав від державної служби?
Усміхнувся і Мундіньйо Фалкан. Капітан прононує йому владу або, в крайньому випадку, підказує засоби, завдяки яким можна її досягнути. А влада — це те, до чого він прагне.
— Ви кажете, що мусите все обміркувати? Але зважте, вибори, як кажуть, на носі. Слід все розпочинати негайно.
— Ви справді вважаєте, що я матиму підтримку, що знайдуться люди, які захочуть приєднатися до мене?
— Вам варто лише зважитись. Не забувайте, що питання про мілину може стати вирішальним. Воно зачіпає інтереси всього населення. І не лише тут, а і в Ітабуні, в Ітапірі, у всій провінції. Ось побачите, прибуття інженера викличе сенсацію.
— А слідом за інженером прибудуть землечерпалки, буксири...
— І кому Ільєус усім цим зобов'язаний? Бачите, який у ваших руках козир? А знаєте, що слід найперше зробити?
— Що?
— Опублікувати в «Діаріо» серію статей, що викривають уряд, префектуру і показують усю важливість «мілинного» питання. Адже ж ми навіть газету маємо.
— Ну, газета не моя. Я, правда, вклав у неї гроші, щоб допомогти Кловісу, але у нього немає жодних зобов'язань переді мною. Мені здається, що він приятелює з Бастосами. Принаймні з Тоніко вони часто бувають разом.
— Він приятелює з тими, хто більше платить. Дозвольте мені ним зайнятись.
Мундіньйо вирішив удати, нібито він ще трохи вагається.
— І все ж таки, чи варто? Політика завжди видавалась мені брудною справою... Але коли для користі краю...— Він відчував комізм становища.— Можливо, це буде навіть цікаво,— додав він.
— Мій любий, якщо ви хочете здійснити свої плани і прислужитися Ільєусу, я не бачу для вас іншої можливості.
— Це так...
Біля дверей хтось сплеснув долонями, покоївка пішла, щоб відчинити. Характерна постать Доктора стала на порозі. Він вигукнув:
— Я заходив до вашої контори, щоб привітати зі щасливим поверненням. Не застав і ось з'явився сюди, аби таки привітати вас.— Його сорочка з накрохмаленою манишкою і стоячим коміром була мокра від поту.
Капітан поспішив оголосити:
— Як ви дивитесь на те, Докторе, щоб Мундіньйо Фалкан став нашим кандидатом на виборах?
Доктор підніс руки вгору.
— Яка разюча новина! Сенсація! — Він обернувся до експортера.— Якщо мої скромні послуги можуть виявитися корисними...
Капітан поглянув на Мундіньйо, немовби кажучи: «Бачите, я не збрехав? Кращі люди Ільєуса...»
— Але це поки що таємниця, Докторе.
Вони посідали. Капітан почав детально аналізувати роботу політичної машини краю і зв'язки між впливовими особами, зацікавленими у грі. Езекієл Прадо, наприклад, у якого є чимало друзів серед фазендейро, незадоволений Бастосами, оскільки ті не зробили його головою муніципальної ради...
Про мистецтво плітки
Насіб засукав рукава сорочки і окинув поглядом відвідувачів у барі. Всі вони в цей час були переважно приїжджими, що прибули до міста ненадовго, а то й просто на базар. Було також кілька пасажирів з «Іти»,— вони тримали курс у північні порти. Постійних відвідувачів ще не було. Він підкликав Віко Фіно і забрав у нього пляшку португальського коньяку.
— Де це бачено? — обурився Насіб і підійшов з офіціантом до буфету.— Подавати різним забродам справжній коньяк?..— Він взяв іншу, зозні схожу пляшку, з такою самою етикеткою, в якій були змішані португальський і вітчизняний коньяки,— на цій суміші араб непогано заробляв.
— Але ж це для моряків, сеньйоре Насібе.
— Ну то й що? А в чому їхня перевага?
Справжній коньяк, вермут без домішків, нерозмішані портвейн і мадеру подавали лише постійним відвідувачам і друзям. Він ні на мить не міг залишити бар — офіціанти одразу починали робити все не так. Якщо за всім не стежити самому, то за якийсь час можна піти з торбами по світу. Насіб відімкнув касу. Сьогодні слід чекати чималої кількості відвідувачів, а значить, буде безліч різних розмов. Через від'їзд Філомени він зазнав не лише матеріальної шкоди і зморився, але й втратив душевний спокій, не зміг реагувати на велику кількість новин та належно в них розібратися, аби потім наодинці з друзями все проаналізувати. Новин безліч, а на думку Насіба, немає нічого приємнішого (хіба що окрім їжі та жінок), аніж обговорювати новини чи обмірковувати їх. Пліткарство — найвище мистецтво і найбільша насолода мешканців Ільєуса. Мистецтво, якому старі діви надали неймовірної довершеності. «Ось він, клубок отруйних гадюк»,— казав Жоан Фулженсіо, побачивши їх біля церкви в годину благословення. Але хіба ж не в «Папеларіа Модело» Жоана Фулженсіо, де він чаклував серед книжок, зошитів, олівців і ручок, збиралися місцеві «таланти» з не менш гострими, аніж у старих дів, язиками? Тут, як і в портових барах, як і під час гри в покер, розпускали плітки і гомоніли про всяку всячину. Якось Ньо-Гало передали, що точаться розмови про його пригоди в будинках розпусти. Він відповів своїм гугнявим голосом:
— Братику, я не звертаю на це уваги. Я знаю, що говорять про мене і що говорять про інших. Але я зразковий патріот і намагаюсь постачати їх темами для подібних розмов.
Плітки були основною розвагою міста. Оскільки ж не всі були власниками ангельського характеру Ньо-Гало, то інколи в барах виникали бійки, ображені вимагали сатисфакції, вихоплювали із-за ременів револьвери. Таким чином, мистецтво плітки не було безпечним, бо загрожувало розплатою.
Того дня чимало тем підлягало обговоренню. Та на першому плані стояла проблема мілини — складна і важлива проблема, пов'язана з найрізноманітнішими подіями: з тим, що пароплав «Іта» сів на мілину, з тим, що незабаром прибуде інженер, з тим, яких заходів вживав Мундіньйо Фалкан («Чого він хоче?» — обурювався полковник Мануел дас Онсас), і, нарешті, з тим, що полковник Раміро Бастос був дуже роздратований. Вже одного цього питання вистачало цілком, аби захопити всіх. А як забути подружжя акторів — красуню блондиночку і жалюгідного принца з обличчям голодного пацюка? Делікатна і чарівна тема, яка дасть матеріал для кепкування Капітанові і Жоану Фулженсіо, для саркастичних зауважень Ньо-Гало і викличе громовитий регіт. Тоніко Бастос, звичайно, почне упадати за балериною, але цього разу його випередив Мундіньйо Фалкан. Зрозуміло, що не через любов до танців привіз її експортер, притягнувши ще й дивакуватого чоловіка; він, мабуть, і проїзд їхній оплатив. Знову ж таки, завтрашній бенкет автобусної компанії. От би довідатись, чому запросили такого-то і не запросили такого-то! А свіжі жіночки в кабаре, ніч з Різолетою...
Ньо-Гало зайшов до бару мимохідь. О такій порі він, як водиться, сидів у податковому бюро.
— Я наробив дурниць, коли, повернувшись додому після прибуття «Іти», ліг спати і проспав до цього часу. Налийте-но чого-небудь, пора йти на роботу.
Насіб, як завжди, подав йому суміш вермуту з кашасою.
— Ну, як кривляко, га? — Ньо-Гало усміхнувся.— Ви були вчора чудовим, арабе, просто чудовим.— Потім він констатував: — Вибір жінок у нас помітно кращає, в цьому немає жодного сумніву.
— Я ще не зустрічав такої вправної молодички...— Насіб пошепки розповів подробиці.
— Не може бути!
З ящиком для чищення взуття з'явилось негреня Туїска; сестри Дос Рейс передали ним, що все в порядку, Насіб може бути спокійним. Надвечір вони пришлють таці з солодощами і закусками.
— До речі, про закуски,— дайте мені щось перекусити.
— Хіба ви не бачите, що в мене нічого немає? Буде лише ввечері. Від мене пішла куховарка.
Ньо-Гало саркастично зауважив:
— Чому б вам не найняти Машадіньйо або міс Піранжі?
Він натякав на двох відомих у місті гомосексуалістів. Перший був мулат Машадіньйо, пральник за фахом, винятково охайна, акуратна людина. Його ніжним рукам сімейні люди доручали полотняні і парусинові костюми, тонкі сорочки, крохмальні комірці. Другий — страшний негр, працював в пансіоні Кастано, вечорами ж його можна було зустріти на узбережжі моря, де він блукав у пошуках розпусних насолод. Хлопчаки швиргали на нього каміння і дражнили: «Міс Піранжі! Міс Піранжі!»
Після такої знущальницької поради Насіб розсердився:
— Пішли б ви... під купу гною!
— Туди я і йду. Буду вдавати, що працюю. Десь згодом я повернуся, і якби ви розповіли про вчорашню ніч — все до найменших дрібниць...
Бар поступово заповнювався людьми. Насіб побачив, як з боку набережної з'явились Капітан і Доктор. Вони йшли обабіч Мундіньйо Фалкана і про щось жваво розмовляли. Капітан жестикулював, а Доктор час від часу перебивав його. Мундіньйо слухав, схвально кивав головою. «Вони щось задумали...— вирішив Насіб.— Що, чорт забирай, робив експортер дома (адже він ішов саме звідти) в такий час в товаристві цих двох приятелів? Приїхавши сьогодні, після майже місячної відсутності, Мундіньйо мав би сидіти у своїй конторі, приймати полковників, обговорювати справи, скуповувати какао». Та вчинки Мундіньйо Фалкана не піддавались логіці, він все робив не так, як інші. Ось він крокує з незалежним виглядом і жваво сперечається про щось з двома товаришами, немовби на нього й не чекають серйозні справи, до мають бути негайно розв'язані, не чекають клієнти, у котрих обмаль вільного часу. Насіб залишив касу на Біко Фіно і вийшов на вулицю.
— Ну як, знайшов куховарку? — запитав Капітан, сідаючи за стіл.
— Обійшов увесь Ільєус. Хоч би на якусь натрапив...
— Коньяку, Насібе. До того ж справжнього! — гукнув Мундіньйо.
— І пиріжків з тріскою...
— Будуть лише увечері...
— Еге, арабе, що тут діється?
— Так можна розгубити клієнтуру. Ми поміняємо бар...— розсміявся Капітан.
— До вечора все буде. Я замовив у сестер Дос Рейс.
— Добре хоч так...
— Добре? Так вони ж три шкури деруть... Я зазнаю суцільних збитків.
Мундіньйо Фалкан порадив:
— Вам, Насібе, слід модернізувати свій бар. Дістати холодильник, щоб у вас завжди був під руками лід, сучасне обладнання теж не зашкодило б.
— Зараз мені потрібна куховарка...
— Випишіть із Сержіпе.
— А що робити, доки вона прибуде?
Стежачи за друзями, що мали змовницький вигляд, Насіб помітив задоволену посмішку Капітана, а також те, як раптово всі замовкли при його наближенні.
Підійшов Шіко Молеза з пляшкою вина на таці. Насіб сів за столик до друзів.
— Сеньйоре Мундіньйо, чим ви насолили полковнику Раміро Бастосу?
— Полковнику? Аж нічим. А хіба що?
Насіб стримано відповів:
— Та нічого, просто так...
Капітана зацікавили слова Насіба, і він поплескав його по спині:
— Розколюйся, арабе. В чому справа?
— Сьогодні я з ним бачився,— він сидів навпроти префектури, гріючись на сонці. Погомоніли про всяку всячину, я розповів йому, що сеньйор Мундіньйо приїхав сьогодні і що незабаром прибуде інженер... Старий прямо осатанів. Запитав, до чого тут сеньйор Мундіньйо, чого, мовляв, він пхає свого носа туди, де його ніхто не просить.