Бог перебив його:
— Ми пам'ятаємо цей параграф.
— І не тільки вбивав, — продовжував чорт, — а й прелюбствував, обманював і т. д., і т. п., панове. Тобто маємо вульгарний випадок без особливих відхилень, і я вважаю, що в зв'язку з тим, що ми вже розглянули понад десять мільярдів таких справ і знаємо, що вони майже не відрізняються одна від одної, я можу роздати вам стандартний обвинувальний висновок, з яким підсудний може ознайомитися в ході процесу. Зі свого боку мушу додати: вину Грейта посилює те, що він увійшов у злочинну змову з одним з найбільших убивць сучасного світу, якого ми давно чекаємо тут і на якого заведено, як виняток, спеціальне досьє. Я маю на увазі відомого вам усім Франца Ангеля. Отже, панове, полковник Грейт продавав молодих дівчат до гаремів Близького Сходу та до домів розпусти, я прошу вибачення у панів апостолів за це слово, але, сподіваюсь, воно знайоме їм. Коли ж ні, то я коротко поясню, в чому полягає суть справи.
— Дуже просимо… — почулося з крісел, та бог суворо глянув на апостолів і наказав чортові:
— Не треба. І заокруглюйтеся. У вас залишилось, згідно регламенту, сорок з половиною секунд.
— О-о! Я вкладуся, — відповів чорт догідливо. — Таким чином, панове, прокуратура вимагає від суду покарати підсудного двомастами тисячами років одиночного ув'язнення з майбутнім позбавленням права відвідувати клуби та інші розважальні установи ще сто тисяч років. Можна було б, звичайно, засудити його на підсмажування на повільному вогні, та наш будівельний трест, панове, зволікає справу реконструкції пекла, і ми маємо сигнали, що в тресті засіли шкідники, якщо не сказати більше, панове. Та це — тема окремої розмови у вузькому колі, яке мусить зібратись найближчим часом. Прошу занести цю вимогу до протоколу. Я скінчив, панове. Дякую за увагу.
Чорт сів і переможно подивився на присутніх.
Апостоли кволо поплескали, і Грейт вирішив використати цей факт у своїй промові: відразу видно упередженість присяжних.
— Тепер ми вислухаємо аргументи протилежної сторони, — сказав бог.
Ангел замахав крильцями й підвівся, не спираючись руками на підлокітники крісла.
«Зручно», — подумав Грейт. Задивившись на адвоката, він не помітив, як один з архангелів поклав йому на коліна невеличкий клаптик паперу, на якому великими літерами було написано, що він, полковник Кларенс Грейт, звинувачується у порушенні десяти заповідей, встановлених Владикою. Грейт ледь встиг пробігти лише одне речення цього обвинувачення, як ангел-адвокат заговорив тонким і співучим голосом, яким полюбляють говорити проповідники у провінційних церквах.
— Мій шановний опонент пан чорт зарахував цю справу до числа стандартних і (дозвольте мені подивуватися його безвідповідальності) насмілився навіть роздати усім стандартний обвинувальний висновок. Хоча і не озброєним оком видно цілий ряд пом'якшувальних обставин, які переводять справу мого підзахисного в розряд не стандартних, а таких, які підлягають уважному розглядові й караються, в крайньому випадку, позбавленням волі до п'ятдесяти тисяч років з відбуттям покарання не в одиночній, а загальній камері з усіма вигодами і триразовим харчуванням. Насмілюсь звернути вашу увагу, панове, на ці пом'якшувальні обставини…
Ангел ефектно помахав крилом, наче віялом, і продовжував по паузі:
— Пан чорт уже казав, що підсудний заробляв гроші, продаючи дівчат до гаремів і, я не цураюсь цього слова, борделів. Але що таке сучасна молода дівчина там, — ангел вказав на підлогу, — на землі. І чи варто нам взагалі захищати цих зіпсованих істот, які дійшли до того, що вигадали міні-спідниці?
«Точно, гомосексуаліст!» — вирішив Грейт.
— Зазирніть у душу мого підзахисного, — ангел тицьнув пальцем у полковника, — і ви побачите, що він щиро бажав добра цим нещасним зіпсованим істотам — адже в гаремах вони одержували все, чого прагне сучасна жінка: чоловіка, їжу і одяг. До речі, я хотів звернути увагу шановних панів апостолів на те, що мій підзахисний вивозив дівчат на колишню батьківщину панів присяжних, у район Дворіччя і Близького Сходу, і апостоли, які курирують цей шматок земної поверхні, повинні враховувати, що цим він робив приємнішим існування повноважних представників наших на землі шановних шейхів, султанів та інших малих владик. Але все це між іншим, і я переходжу до головної пом'якшувальної обставини, яка, на жаль, пройшла повз очі шановного пана прокурора чорта.
Ми всі, панове, знаємо, що найбільше перешкоджає поширенню віри на землі комунізм, з яким ми останнім часом повинні об'єктивно рахуватись. Нам всім слід всіляко підтримувати уряди тих держав, які борються з комунізмом, і, зокрема, тих людей, які вносять свій посильний вклад у цю справу. Мій підзахисний, панове, щодня фінансово підтримував свій богоугодний уряд, купуючи не менше пляшки спиртного. Винна монополія — одна з основних галузей державного прибутку, і, якщо потрібно, я можу навести статистичні дані, які підтверджують це. Не треба?.. Я так і думав, панове, тим більше, що апостоли, яким буде доручено вирішити долю мого підзахисного, під час перебування на землі самі не раз користувались послугами торговців спиртними напоями. Згадайте, панове апостоли, приємні хвилини після того, як ви побачили дно пляшки, і ви з зовсім іншою міркою підійдете до мого підзахисного.
Ангел уклонився і сів так само ефектно, як і підвівся.
Його промова розчулила Грейта, і він почав серйозно вважати себе ідейним борцем і мало не мучеником.
Та бог глянув на нього пронизливо й насмішкувато — полковнику зробилося соромно й тоскно, як хлопчиськові, котрого батько збирається відшмагати.
«Грейт скочив і втупився у бога запопадливо, бо відчував — зараз почнеться справжнє, а все, що було, — нічого не варте базікання.
Бог наморщив лоба й запитав його:
— Ну, скажіть, для чого вам потрібно було все це?
Полковник відчув, що в цьому не дуже-то й оковирному запитанні вся суть, весь зміст його життя; бог вловив головне і хоче прямої і недвозначної відповіді. Але прості, звичайні слова, якими тільки й можна було висловити все, що йому раптом захотілося сказати, не лізли в голову, полковник виструнчився й почав так, буцімто віддавав рапорт:
— Пане бог, панове апостоли-присяжні! За час тимчасового перебування на землі я наробив багато лиха і визнаю це з усією прямотою!
І знову бог наморщив лоба. Він перехилився через стіл і поманив пальцем Грейта.
Полковник, ледь переставляючи неслухняні ноги, наблизився і тепер стояв за два кроки од бога, дивився просто в його пронизливі очі і думав: чому це бог, розмовляючи, так смішно, зовсім по-старечому плямкає губами?
— Що вам потрібно було в житті? — запитав бог.
Полковник відповів, не роздумуючи, — надто часто мріяв про це:
— Три мільйони!
— Але для чого вам вони? — бог запитав так, наче міг одразу викласти таку суму на стіл і відпустити Грейта на землю.
Полковник переступив з ноги на ногу.
— Ну, щоб гарно жити… — відповів не зовсім упевнено. — Щоб бути багатим…
— Скільки ви витрачали на землі щомісяця?
Грейт відчув підводний риф у цьому запитанні й запротестував:
— Але я хотів більшого. Кожна людина прагне більшого і завжди сподівається на краще!
— Добре, — махнув рукою бог, — скільки було потрібно для задоволення всіх ваших примх? Я сам відповім: дві тисячі доларів на місяць. Якщо б ви поклали три мільйони в банк за п'ять процентів річних, то мали б, — бог на секунду замислився й поворушив пальцями, як звичайний банківський бухгалтер, — мали б дванадцять з половиною тисяч на місяць. Для чого вам стільки?
Грейт не розгубився, пояснив так, наче перед ним сидів не Владика, а пришелепуватий невдаха-учень:
— Але ж три мільйони — тьху!.. — плюнув на вичовгану до блиску паркетну підлогу, та одразу схаменувся і зробив спробу загладити свою нетактовність: — У нас в Штатах люди мають мільярди. Це знає кожний, і кожний хоче стати таким.
— Будь-якими засобами?
В цьому запитанні також був якийсь підтекст, та Грейтові вже було не до дипломатії.
— Так, у більшості випадків.
— Ну, і ви не є винятком! — не запитав, а ствердив бог. — Власне, ми все знаємо про вас, і мені хотілось би, щоб ви самі відповіли, для чого вам потрібно було все це? — Бог повторив своє перше запитання. — Тепер вам ясно, чого ми хочемо від вас?
Полковнику це було зрозуміло з самого початку, та не міг зібратися з думками, і зараз голова була порожня, стояв і кліпав очима, не в силі вимовити ані слова. Та раптом одна думка осінила його. Вона була настільки простою, що Грейт розсердився і стукнув себе кулаком по чолу: чому ця елементарна думка не прийшла раніше? Він сперся грудьми на стіл і, дивлячись богові просто у вічі, мовив з натиском:
— А для чого ви, створюючи людину, зробили її заздрісною? Ви почали вираховувати, скільки мені потрібно доларів. Сьогодні я маю триста і орієнтуюсь на сусіда, що заробляє п'ятсот. Моя мрія, моя заздрість — сусід із жалюгідними п'ятсотма доларами. Але ж коли я переплюну його, мені одразу стане мало п'ятисот, у мене з'явиться новий сусід, і я не спатиму ночами, заздрячи йому. І ця заздрість може привести мене до вбивства і до чорт його зна чого!.. — Нараз схаменувся, озирнувся на чорта, чи не образив його, але той посміхався самовдоволено: завжди приємно, коли ще раз дізнаєшся про свою популярність. — У нас у Штатах гроші є мірилом усього: честі, розуму, впливовості… А людина завжди хоче бути і впливовою, і розумною. Ви ніколи не переконаєте мене, що я — дурніший за ближнього мого, я ніколи не визнаю таланту чи генія в людині, з якою обідаю; я — талановитіший, я — розумніший! А коли мене починають мучити сумніви і заздрість ятрить серце, я завжди, навіть не бажаючи цього, підставлю йому ніжку. На могилі його виголошу палку промову, а вдома полегшено зітхну: померла людина, котра, здається, була розумнішою за мене. Бо його смерть розчистила шлях мені, і тепер я купаюся в променях слави. І після цього ви кажете про жалюгідні три мільйони! За ці копійки я не зможу купити ані десятої частини тої слави і шани, які мені потрібні!
Бог замислився.
— Але ж славу й шану можна здобути, наполегливо вдосконалюючи самого себе.
— Слова! — вигукнув Грейт і сам здивувався своєму нахабству. — Красиві слова, пробачте мене, пане Владика. Я можу стати найбільшим розумом світу, а мене купить за малу частку свого капіталу якийсь пройдисвіт з Техасу!
Бог розсердився:
— Все те, що ви тут наговорили, не давало вам права на обман, вбивство і зраду. І зараз ви намагаєтесь обманути нас, видаючи свої ниці почуття за типові. Але більшість з ваших колег з огидою відкинули б пропозицію Ангеля — ви ж пішли за ним і, хоча вас іноді мучили сумніви, були задоволені своєю долею. — Звернувся до апостолів: — Винен?
Ті, як по команді, підняли руки.
— Визнаємо вас винним, полковнику Грейт, але не. покараємо такою дрібницею, як двісті тисяч років одиночного ув'язнення. Ви заслуговуєте найвищої кари для людини — усвідомлення в кінці існування свого марності прожитих днів, болю від того, що відходиш у вічну пітьму, не залишивши нічого, про що б могли згадати, я не кажу далекі нащадки, хоча б діти. Цей біль в останню секунду життя, — бог підвівся і наче розчинився в повітрі, залишився тільки його голос, подібний до далекого грому, — розриває людину на шматки, цей біль залишається навічно — не буде кінця йому і краю!..
Грейт упав навколішки, вимолюючи помилування, та нараз замість бога перед ним з'явився дід — чорний сурдут на ньому був заляпаний багном, черевики й штани брудні, краватка з'їхала і нерозчесане волосся прилипло до спітнілого чола. Видно, дід поспішав, він став на коліна поруч з Грейтом, обняв його за шию і зашепотів тоскно:
— Що ти наробив, що наробив ти?.. Ганьба впала на всю нашу родину, я молив бога змилостивитись, та злочини твої страшні…
Грейтові стало важко дихати, і сльози потекли з очей, зробилося знову боляче під серцем — він відчув його удари.
— Але ж я ще не вмер, — заперечив дідові. — Я тільки лежу в могилі, задихаюсь, але ще живу.
Дід тужно похитав головою і щез. Грейт поворухнувся і справді відчув, що стоїть навколішках у могилі, його засипали вже зовсім, він задихався і не міг поворухнутися від болю. Але ж це означало смерть — ще кілька секунд, і він помре. І справдиться присуд бога — туга і біль навічно залишаться з ним.
Полковник поворухнувся і, перемагаючи біль, зробив спробу підвестися. Земля піддалася, і він випростав руки. Сперся на них і, напруживши всі сили, почав підводитись. Зрадів — земля посипалася, і він глибоко вдихнув свіже повітря — воно було таке солодке, наче не дихав ніколи в житті — затхле, вологе повітря закинутої штольні…
… Ангель ще раз роздивився довкола, чи не залишили чого, взяв під пахву ящик і потягнувся за кайлом. Та нараз відступив і впустив ящик.
— А-а!.. — злякано заверещав Хетель.
Земля на могилі спучилась, розсипалась, і в тьмяному світлі з'явилася маківка Грейта.
— А-а!.. — закричав голосніше Хетель.
— Та замовкніть же! — гримнув на Хетеля Ангель.
Витяг пістолет, спокійно зняв. його з запобіжника, нахилився над потилицею Грейта і вистрілив у неї двічі.
Для гарантії.
* * *
— Маємо до вас прохання, фрау Шварцвеллер, — мовив Ангель за сніданком. — Чи не могли б ви з'їздити до Унтеркрімля? Ми домовилися з нашим другом, що він повідомить хазяйку кафе «Гірський орел», де і коли ми зможемо зустрітись.
Вони пояснили фрау Шварцвеллер, що Грейт змушений був відлучитися на кілька днів.
— Гаразд, — погодилася жінка, — я тільки впораюсь по господарству.
— Скажете хазяйці «Гірського орла», що вас послав Пауль Абсхаген. Запам'ятали, Пауль Абсхаген?
Ангель вийшов з-за столу. Разом з Хетелем вони піднялися до своїх кімнат, взяли розсортовані ввечері папери. Велику паку (різні секретні документи головного управління імперської безпеки, які не мали для них жодної цінності й могли лише спричинитися до галасу в лівій пресі) поклали до портфеля, щоб спалити ці папери в горах.
Ангель непомітно обмацав внутрішню кишеню піджака (вночі, впевнившись, що Хетель спить, він підвівся і, захопивши з собою малу паку документів, вийшов до вбиральні, відібрав при тьмяному світлі ліхтарика аркуш, поклав до конверта). Тепер, раптом наче згадавши щось, зупинив Хетеля:
— Дві хвилини, Вольфганг, я тільки напишу кілька рядків додому.
Присів до столу і справді написав лише кілька рядків. Дістав конверт і засунув у нього листа. Надписав адресу, заклеїв, потримав так, щоб Хетель упевнився — лист справді додому. Потім загорнув у газету малу паку документів і поклав її до кишені. Хетель дивився на нього насторожено.
— Я знаю кількох офіцерів, які значаться в списках Кальтенбруннера…
— Що ви хочете цим сказати? — не відмовив собі в задоволенні трохи познущатися Ангель.
Хетель зніяковів.
— Нічого… Так, ми зустрічалися… Тепер, можливо, я не впізнав би їх…
Ангель дивився на Хетеля і розумів, що хвилює того. Обмірковував: можна було б, звичайно, відправити і Вольфганга туди, звідки ніхто не повертається, але чи зуміє він один домовитися з офіцерами СС, котрим доручено таємницю шифрів. Адже навіть вище есесівське керівництво не сумнівається, що він, гауптштурмфюрер СС Франц Ангель, загинув. Ні, Хетель незамінний. Він уже натякнув, що згоден послати під три чорти Штайнбауера, і треба добре обміркувати перспективи, які відкриваються. Головне: чи дотягнеться до них з Хетелем Шгайнбауерова рука? Пілота можна купити — він висадить їх десь у гірському районі Північної Італії. Там в Ангеля є ще старі друзі, які допомагали йому збувати фальшиві фунти стерлінгів. З їхньою допомогою вони продадуть золото й почнуть розшукувати «трійки».
Внизу почулися радісні вигуки — сміялася фрау Шварцвеллер, і якийсь чоловік відповідав їй. Ангель став за дверима, витягши з кишені пістолет.
— Гляньте-но, що там! — наказав Хетелю.