Менсфілд-парк - Остин Джейн 18 стр.


Фанні, як вона невдовзі зрозуміла, була не єдиною, кого засмутили ці події. Джулія також страждала, хоч і не так безневинно.

Генрі Кроуфорд посміявся з її почуттів; але вона так довго приймала його залицяння і навіть сама їх заохочувала, не без підстав ревнуючи до сестри, що мала б уже й зцілитися; і тепер, коли стало очевидним, що він віддає перевагу Марії, вона скорилася, анітрохи не тривожачись за сестру, і не робила жодних спроб опанувати себе. Вона або сиділа в похмурій мовчанці, віддаючись такій журбі, яку ніщо не могло розвіяти — ні цікаві заняття, ні влучний дотеп, — або приймаючи знаки уваги від містера Йєтса, з підкресленою жвавістю розмовляла з ним наодинці і висміювала гру інших виконавців.

Перші кілька днів після завданої Джулії образи Генрі Кроуфорд намагався все виправити своєю звичайною галантністю та компліментами, але не переймався цим настільки, щоб продовжувати свої спроби, кілька разів зазнавши поразки; і невдовзі, заклопотаний театральними справами так, що йому бракувало часу на флірт більш ніж з однією особою, він збайдужів до їхньої ворожнечі, чи то навіть вважав її щасливою можливістю непомітно покласти край тому, що невдовзі могло пробудити сподівання не в самої лише місіс Грант. Їй було неприємно бачити, що Джулія вийшла з гри і лишається осторонь від усіх; та оскільки це не стосується її особисто, нехай Генрі діє на свій власний розсуд; і оскільки він із щирою посмішкою запевнив її, що ні він, ні Джулія ніколи не мали серйозних намірів одне щодо одного, вона могла тільки знов застерегти його проти флірту зі старшою сестрою, попросити його не ризикувати власним спокоєм, не захоплюватися нею надміру; і після того вона знову повернулася до всіх занять, які розважали молоде товариство і які, зокрема, були приємні для дорогих їй осіб.

— Просто диво, як це Джулія не закохалася в Генрі, — сказала вона Мері.

— Напевне закохалася, — холодно відповіла Мері. — І закохалися в нього, як мені здається, обидві сестри.

— Обидві! Ні, ні, це просто неможливо. Не дай, будь ласка, йому цього зрозуміти. Подумай про містера Рашворта!

— Ти б краще порадила міс Бертрам подумати про містера Рашворта. Їй це не завадить. Я часто думаю про багатство містера Рашворта, — як на мене, краще б воно належало комусь іншому; але про нього самого я ніколи не думаю. З такими статками людина може бути представником графства в парламенті; йому можна не обирати жодної професії і бути лише представником графства.

— Можливо, він і справді скоро буде в парламенті. Коли повернеться сер Томас, містер Рашворт, цілком можливо, балотуватиметься від якогось округу; але поки що ніхто не спонукав його до дії.

— Сер Томас звершить чимало добрих справ, коли повернеться, — помовчавши, сказала Мері. — Пам'ятаєш «Звернення до тютюну» Хокінса Брауна, що наслідує Поупа?

О лист, чий аромат зціляє вмить

І пастиреві розум просвітлить!

Я вигадала таку пародію:

О сер, чий погляд всіх скарає вмить

І Рашвортові розум просвітлить!

Отже, все залежить від повернення сера Томаса.

— Ти відчуєш, як це справедливо й розумно, коли побачиш його в колі сім'ї. Без нього нам тут не дуже добре. У нього надзвичайно гідна манера триматись, як то й належить главі такої родини, і він будь-кого вміє поставити на місце. Нині на леді Бертрам ніби й зважають менше, ніж було при ньому; і ніхто не може, як він, приборкати місіс Норріс. Проте, Мері, не думай, будь ласка, що Марія Бертрам зацікавилася Генрі. Я певна, що Джулію^ він не цікавить, інакше вона б не фліртувала з містером Йєтсом, як учора ввечері, і хоч Генрі з Марією добрі друзі, я, проте, думаю, що їй надто подобається Созертон, аби вона могла зробити неправильний крок.

— Я б не була певна в щасті містера Рашворта, якби Генрі з'явився тут ще до їхніх заручин.

— Якщо в тебе виникли такі підозри, треба щось робити; і одразу ж після вистави ми серйозно з ним поговоримо, щоб він сам чітко знав, чого хоче; а якщо він не має серйозних намірів, хоч це й наш Генрі, ми на якийсь час відішлемо його звідси.

Насправді ж Джулія страждала, хоч місіс Грант цього не помітила, та й інші члени родини також нічого не підозрювали. Вона закохалася, вона кохала ще й зараз і звідала всі тортури, через які має пройти палка й чутлива вдача, розчарувавшись у дорогих для неї, хай навіть і нерозумних, сподіваннях і відчувши, що з неї жорстоко посміялися. Її поранене серце палало гнівом, і лише гнівні думки могли її втішити. Сестра, з якою вони досі дружили, стала її найзапеклішим ворогом; тепер вони були чужі одна одній, і Джулія була не аж такою великодушною, щоб не виколихувати в собі надію на сумний кінець тих залицянь, на те, що Марію буде покарано за таку безсоромну поведінку щодо неї, а також до містера Рашворта. Не маючи жодного справжнього ґанджу вдачі чи розбіжності в думках, що могло б зашкодити їхній дружбі, доки інтереси в них були однакові, сестри за теперішніх обставин виказали чи то замало любові одна до одної, чи то недостатню стійкість переконань, щоб лишатися великодушними або хоча б справедливими, виявити благородство чи співчуття. Марія тріумфально йшла до своєї мети, не зважаючи на Джулію; а Джулія щоразу, побачивши, як Генрі Кроуфорд приділяє увагу Марії, сподівалася, що це викличе ревнощі Рашворта і врешті-решт спричинить привселюдний скандал.

Фанні розуміла майже всі почуття Джулії і співчувала їй; але зовні між ними не було дружби. Джулія не робила кроків назустріч, а Фанні не звикла поводитись надто вільно. Вони були самотні у своїх стражданнях, і єдиним зв'язком між ними було співчуття Фанні.

Обидва брати і тітонька були неуважні до душевного стану Джулії і не бачили його справжньої причини, заклопотані власними справами. У кожного вистачало своїх клопотів: Том з головою занурився в театральні справи і не помічав нічого, що прямо не стосувалося його. Едмунд, розриваючись між своєю театральною та справжньою роллю, між сподіваннями міс Кроуфорд та обов'язком, між коханням і душевною стійкістю, був так само неуважним; а місіс Норріс була надто заклопотана — вона встигла владнати безліч дрібниць для їхньої вистави, давала розпорядження, наглядала за пошиттям костюмів, не забуваючи про ощадливість, за яку ніхто їй не дякував, і з потаємною втіхою зберігала то там, то тут по півкрони для відсутнього сера Томаса, — і, звісно ж, у неї бракувало часу, щоб стежити за поведінкою його доньок і берегти їхнє щастя.

Розділ вісімнадцятий

Усе зрештою владналося; театр, актори, акторки, костюми — все просувалося вперед; проте, хоч і не було ніяких значних перешкод, Фанні невдовзі побачила, що для всього товариства це не було безперервною розвагою, і вона вже не помічала того жвавого захоплення, яке спершу навіть здавалося їй надмірним. Кожен почав на щось нарікати. Едмундові також було на що скаржитися. Усупереч його волі з міста приїхав декоратор і одразу ж взявся до роботи, що завдало значних збитків і, що найгірше, спричинило поговір про їхні приготування; а брат, замість того щоб прислухатися до його думки й обмежити коло глядачів, роздавав запрошення всім знайомим, кого йому доводилося зустріти. Тома також почала дратувати неспішність декоратора, і він зазнав усіх мук чекання. Він уже вивчив свою роль — кожну свою роль, оскільки взяв на себе всі незначні ролі, які можливо було поєднати з роллю Управителя, і йому не терпілося грати; і кожен з цих днів вимушеного неробства посилював відчуття, що всі його ролі надто дріб'язкові, і Том дедалі більше шкодував, що вони не вибрали якої-небудь іншої п'єси.

Фанні, яка завжди була вельми уважним, а часто й взагалі єдиним слухачем, раз у раз доводилося чути скарги й нарікання більшості з них. Саме вона дізнавалася, що містер Йєтс, на думку всіх, надто пишномовний; що сам містер Йєтс розчарувався в Генрі Кроуфорді; що Том Бертрам говорить надто швидко — і не розбереш, що він каже; що місіс Грант усе псує недоречним сміхом; що Едмунд зі своєю роллю пасе задніх; і що просто біда мати справу з містером Рашвортом, якому для кожної репліки потрібний суфлер. Їй також було відомо, що бідолашний містер Рашворт часто не має з ким репетирувати; він скаржився їй так само, як і всі інші; а для неї було так очевидно, що Марія його уникає і вряди-годи без жодної потреби повторює свою першу сцену з містером Кроуфордом, що вона з жахом чекає від нього нових ремствувань. Ніхто нічим не був задоволений, а тим паче безтурботний, і вона бачила, що кожен хоче того, чого йому бракує, і цим самим дає іншим привід для докорів. У кожного роль була або занадто довга, або закоротка; ніхто не слухав реплік партнера з належною увагою; ніхто не пам'ятав, з якого боку мусить виходити на сцену; ніхто, крім самого скаржника, не дотримувався ніяких вказівок.

Фанні здавалося, наче вона отримує від їхньої вистави не менше безневинних радощів, ніж усі інші; Генрі Кроуфорд грав дуже добре, і їй подобалося, нишком прослизнувши до театру, спостерігати за репетицією першого акту, незважаючи на ті почуття, які пробуджували в ній деякі репліки Марії. Марія, на її думку, також грала добре, занадто добре; і після кількох перших репетицій Фанні стала для них єдиним представником публіки і була вельми корисною то в ролі суфлера, то в ролі глядача. Наскільки вона могла судити, містер Кроуфорд був найкращим із акторів; він мав більше впевненості в собі, ніж Едмунд, більше таланту й смаку, ніж містер Йєтс. Він не подобався їй як людина, проте вона мусила визнати, що актор з нього чудовий, і небагато хто вважав інакше. Містер Йєтс, щоправда, нарікав на його млявість та незворушність; і врешті-решт настав день, коли містер Рашворт, похмуро дивлячись на Фанні, мовив:

— Невже і ви бачите в цій затії щось привабливе? Хоч убийте мене, ніяк не збагну, що такого гарного в цьому Кроуфорді; і, між нами кажучи, мені здається просто смішним, коли такого недомірка, опецька, найнезугарнішого чоловічка вважають чудовим актором.

Від цієї миті в ньому спалахнули колишні ревнощі, які Марія, плекаючи чимдалі серйозніші надії на Кроуфорда, і не намагалася загасити; і сподівання на те, що містер Рашворт бодай колись примудриться вивчити свої сорок дві репліки, здавалися безпідставними. Що ж до його здатності хоч якось впоратися з роллю, тут ніхто, крім його любої матінки, не плекав жодних ілюзій; вона, звісно ж, шкодувала, що його роль є не досить значною, і не квапилася їхати до Менсфілду, чекаючи, поки не почнуть репетирувати його сцени; але всі інші могли сподіватися тільки на те, що він сяк-так завчить репліку партнера і слова, які після неї має вимовити, а в усьому іншому покладеться на суфлера. Фанні, із співчуття до нього та зі своєї доброї волі, сумлінно вчила його запам'ятовувати слова, давала йому всілякі вказівки й поради, вигадувала для нього мнемонічні прийоми, сама вчила напам'ять кожне слово його ролі, та його успіхи лишалися мізерними.

Їй, звичайно ж, було і ніяково, і лячно, й тривожно; але, попри ці та інші причини, що потребували її вільного часу й уваги, вона аж ніяк не відчувала себе зайвою серед усіх театралів чи самотньою у своєму душевному неспокої; так само вона не могла поскаржитись, що її дозвілля чи її співчуття нікому не потрібні. Її невтішні передчуття не справдилися. Вона ставала в нагоді всім; тому їй, певно, велося не гірше, ніж будь-кому з них.

До того ж було багато шиття, і тут знадобилася її допомога; і місіс Норріс вважала Фанні не менш вправною за всіх інших, що було зрозуміло з її вимогливого тону.

– Іди-но сюди, Фанні! — гукала вона. — Ото гарні для тебе настали часи! Та, може, все ж не годиться отак вештатися по кімнатах і на все витріщатися; ти мені також потрібна. Я вся в клопотах, мені нема коли й угору глянути, треба ж якось довести до ладу плащ містера Рашворта, щоб не докуповувати шовку. Сподіваємося, що ти допоможеш мені його зшити. Тут усього лише три шви, ти швидко впораєшся. От якби мені хтось указував, що робити. Бачу, ти не дуже квапишся, і якщо всі будуть отак байдикувати, то далеко не в'їдемо.

Фанні взялася до роботи тихенько, без жодної спроби себе захистити; але друга її тітонька, що була добросердішою, заступилася за неї:

— Не дивно, сестро, що Фанні все це так подобається: для неї це вперше; а ми ж з тобою самі колись дуже любили спектаклі, я й зараз їх обожнюю; як тільки матиму трохи часу, неодмінно подивлюся їхні репетиції. Про що ця п'єса, Фанні? Ти ніколи мені не розповідала.

— О, прошу, сестро, не питай її зараз; Фанні не з тих, хто може водночас і говорити, і працювати. Це про узи кохання.

— По-моєму, — обізвалася Фанні до тітоньки Бертрам, — завтра ввечері вони будуть репетирувати всі три акти, і ви зможете побачити наших акторів.

— Ти краще зачекай, поки почеплять завісу, — втрутилася місіс Норріс. — За два дні буде завіса, а без неї що ж це за спектакль. Певна, що від фестонів ти будеш просто у захваті.

Леді Бертрам начебто погодилася зачекати. Фанні не поділяла тітчиної безтурботності; вона лиш думала про завтрашній день: адже якщо будуть репетирувати всі три акти, Едмунд і міс Кроуфорд уперше гратимуть разом; у третьому акті в них була сцена, що особливо її цікавила, і Фанні і жадала, і боялася побачити, як вони її зіграють. Там йшлося про кохання; про шлюб у коханні мав розповісти джентльмен, а леді повинна була, по суті, йому освідчитися.

Завтрашній день настав, репетицію було призначено на вечір, і Фанні, думаючи про неї, так і не могла заспокоїтись. Вона сумлінно працювала під наглядом тітоньки Норріс, але її бентежні думки були далекі від її нинішнього заняття; і десь опівдні вона пішла зі своєю роботою до східної кімнати, щоб не бути присутньою при непотрібній, на її думку, репетиції першого акту, яку щойно запропонував Генрі Кроуфорд, мати якусь хвилинку на власні справи й уникнути розмови з містером Рашвортом. Проходячи передпокоєм, вона краєм ока завважила, що обидві леді з пасторату саме наближаються до маєтку, але це не вплинуло на її бажання сховатись подалі з очей, і вона вже з півгодини спокійно шила й сиділа задумана у східній кімнаті, коли легкий стук у двері сповістив про появу міс Кроуфорд.

— Я не помилилася? Так, це східна кімната. Люба моя міс Прайс, вибачте, але я до вас по допомогу.

Фанні, вельми здивована, все ж намагалася показати себе гостинною хазяйкою кімнати і занепокоєно поглянула на лискучу решітку в порожньому каміні.

— Дякую, мені не холодно, зовсім не холодно. Дозвольте мені побути тут іще трохи і, будьте такі ласкаві, послухайте мій третій акт. Я принесла свою книгу, і, якщо ви ще й порепетируєте зі мною, я буду вам дуже вдячна. Я прийшла сьогодні, сподіваючись порепетирувати з Едмундом — віч-на-віч — ще до вечора, але щось не можу його знайти; та навіть якби він був тут, не думаю, що з ним я робила б значні успіхи, треба ж спершу якось призвичаїтися; там справді є кілька таких реплік… Скажіть, що ви згодні!

Фанні дуже ввічливо дала свою згоду, але її голос при цьому звучав досить непевно.

— Вам хоч колись доводилося зазирнути в мою роль? — вела далі міс Кроуфорд, розгортаючи книгу. — Ось вона. Спершу я не думала про неї надто серйозно, але, слово честі… Ось погляньте на цю репліку, і на цю, і на цю. Як мені дивитися йому в обличчя, промовляючи такі слова? Ви б змогли? Але він ваш кузен, ось у чому різниця. Порепетируйте зі мною, щоб я уявляла, наче ви — це він, і помалу змогла почуватися вільніше. Ви іноді навіть схожі на нього.

— Справді? Я буду рада зробити для вас усе можливе; але мені доведеться читати роль, бо напам'ять я не все пам'ятаю.

— Звісно, вам знадобиться книга. То почнімо? Нам треба мати під рукою два стільці, щоб ви поставили їх на передньому плані. Ось… чудові стільці з класної кімнати, мабуть, не зовсім те, що треба для театру, — це скоріше стільчики для малих дівчаток, щоб сидіти й гойдати ніжками, поки вчиш уроки. Що сказали б ваша гувернантка і ваш дядечко, почувши, що ми трохи кпимо над ними? Якби сер Томас міг зараз усіх нас побачити, він би осінив себе хресним знаменням, — репетиції заполонили весь дім. Йєтс скаженіє в їдальні. Я чула його голос, коли піднімалася сходами, а театр, звісно ж, відданий у володіння цим невтомним трудівникам, Агаті з Фредеріком. Вони будуть неперевершені, інакше я вельми здивуюся. Я зазирнула туди хвилин п'ять тому, і треба ж, щоб саме цієї миті вони вкотре намагалися уникнути обіймів, а містер Рашворт був зі мною. Як на мене, погляд у нього був досить-таки дивний; та я постаралася все обернути на краще, прошепотіла йому: «У нас буде чудова Агата, у її манері стільки материнського, щось справді материнське і в голосі, й у виразі обличчя». Гарно я зметикувала, правда? Він аж просяяв. Ну, а тепер — мій монолог.

Вона почала, і Фанні приєдналася до неї з тією скромністю, на яку було розраховане попередження, що вона представляє Едмунда; але і зовнішність її, і голос були такі жіночні, що вона навряд чи могла переконливо зображати чоловіка. Однак з таким Анхельтом міс Кроуфорд почувалася сміливіше; і вони вже подолали половину сцени, коли їх перервав стук у двері, і Едмунд, з'явившись наступної миті, поклав край репетиції.

Назад Дальше