Дермот уже хотів стрибнути на нього, але Джек дістав з кишені страхітливий на вигляд револьвер.
— Це другий, — задоволене засміявся він. — Першого я поклав у шухляду твого комода, зразу ж як застрелив із нього старого Уеста. На що ти там дивишся через мою голову? На ті двері? Даремно. Навіть якби Клер і відчинила їх, — а для тебе вона могла б це зробити, — я підстрелив би тебе, перш ніж ти до них добіг би. Не в серце. Щоб не вбити, а тільки поранити, аби ти не зміг утекти. Я стріляю влучно, ти знаєш. Колись я врятував тобі життя. Дурень був. Ні, ні, я хочу, щоб тебе повісили, саме повісили. А ніж мені потрібен не для тебе. Він для Клер, чарівної Клер, такої білої і пухкенької. Старий Уест про це знав. Він для того сюди й приходив сьогодні, щоб переконатися: божевільний я чи ні. Він хотів заховати мене за грати, щоб я не накинувся на Клер із ножем. Я був дуже обережний. Я взяв його ключ і твій теж, вислизнув із танцювальної зали, тільки-но ми увійшли туди, поїхав до його будинку, зайшов туди відразу після тебе, вистрелив і негайно ж вийшов… Потім поїхав до тебе, залишив револьвер, повернувся до «Графтона» майже одночасно з тобою, а коли ми прощалися, поклав ключ назад до кишені твого пальта. Я не боюся тобі в цьому признатися. Більше ніхто не чує, а коли тебе вішатимуть, я хотів би, щоб ти знав: це зробив я… Боже, як мені смішно! Про що ти думаєш? Що ти, хай тобі чорт, там бачиш?
— Я думаю про те, що краще б тобі, Тренте, було не повертатись додому.
— Що ти хочеш цим сказати?
— Оглянься.
Трент швидко оглянувся. У дверях до сусідньої кімнати стояли Клер і… інспектор Веролл.
Трент відреагував блискавично. Пролунав постріл — і влучив у ціль. Він упав поперек столу. Інспектор підскочив до нього, а Дермот, мов уві сні, дивився на Клер. Цілий рій думок, без видимого зв'язку, промайнув у його голові: дядько, їхня сварка, страшенне непорозуміння, — англійський закон про розлучення ніколи б не звільнив Клер від божевільного чоловіка, — «усім нам, певна річ, шкода її», домовленість між нею й сером Ейлінгтоном, яку хитрий Трент розгадав, її слова: «Жахливо! Жахливо! Жахливо!» Так, але тепер…
Інспектор випростався.
— Мертвий, — сказав він з досадою.
— Авжеж, — почув свій голос Дермот. — Він завжди влучно стріляв…
Джон Б. Мортон
АЛІБІ МЕРЦЯ
Оповідання
Знайомство з інспектором Джеком Нетудоєм
На мою думку, цей роман можна назвати найбільш
1
Джордж Бевз, старий провінційний полісмен, анітрохи не здивувався, побачивши яскраве світло, що лилося з високих вікон бібліотеки в будинку сера Генрі Фаззока. Була четверта година ранку, і невеличке селище Свігні-Сейнт-Вітус спало. Але досвідчений полісмен Джордж Бевз знав, чому там світиться. Не вагаючись, просто через гарно підстрижений лужок він пішов до освітлених вікон Свігні-Холу. Решта вікон у будинку були темні. Усі в домі спали. Але Бевз знав, що лежить поперек столу в тій освітленій кімнаті. Він знав, що знайде там тіло вбитого сера Генрі. Зібравшись з духом, тримаючи в руці записника, він заліз у прочинене вікно до кімнати й завмер на місці, втупивши очі в стіл. Завмер, приголомшений тим, що побачив. У розкішному кріслі також не було тіла. Не було ніяких слідів боротьби. Не було навіть тупого предмета біля телефону. Вибігши до вестибюля, Бевз ударив у великий бірманський гонг, щоб підняти на ноги всіх, хто був у будинку.
2
Бевз так завзято бив у бірманський гонг, що не більш як за двадцять секунд усі в Свігні-Холі були на ногах. Гості сера Генрі повискакували із своїх кімнат і, протираючи заспані очі, кинулися східцями вниз. Бевз зібрав і вишикував усіх у великій вітальні. Маленька місіс Кафлінг без кінця вигукувала:
— Я знаю, це вбивство! Когось убито!
— Ми заарештовані? — манірно розтягуючи слова, запитав лорд Слейвер.
— Не зовсім, — різко відповів Бевз. — Але я змушений усіх вас затримати. Залишати будинок нікому не дозволяється.
— А що сталося? — поцікавився Джон Тойл.
— У бібліотеці немає тіла, — відказав Бевз.
— Чому воно мало там бути? — запитала Мейбл Летарт.
— Яскраве світло о четвертій годині ранку, — прочитав Бевз із свого записника. — Ніяких ознак безладдя, ніякого тупого предмета.
— Але
3
— Слухай, хлопче, — сказав один із Великої Дванадцятки Скотленд-Ярду, сер Бенджамін Корк («Великий Бен», як його називали в поліції), звертаючись до інспектора Нетудоя, — виводь-но ти свій розкішний спортивний автомобіль і катай до тієї богом забутої глухомані.
Красень Джек Нетудой, наймолодший з інспекторів, скривився так, наче йому дали нюхнути протухле яйце.
— Що там таке, сер? — запитав він.
— Вони не можуть знайти в бібліотеці тіло сера Генрі Фаззока. Ніяких слідів.
— І ніякої версії?
— Ніякої. У тім-то й річ. Якби була версія, ми б знали, з чого починати.
— І вбитий не лежить головою на столі, сер?
— Ні.
— А які мотиви, сер?
— Мотиви чого, хлопче?
— Того, що немає його тіла.
— Саме це тобі й треба з'ясувати.
За півгодини Джек Нетудой уже мчав по Грейт-Вест-роуд, витискаючи із свого довгого низького спортивного «танатоса-6» дев'яносто чотири милі на годину.
4
Джек Нетудой збуджено ходив по бібліотеці Свігні-Холу. Він двічі все переміряв, кожну річ посипав порошком для виявлення відбитків пальців і вивчив під мікроскопом.
— Ніщо не вказує на те, що тут узагалі хтось був, — зауважив він, кинувши гострий погляд на Бевза, і додав: — Крім вас. Є ще сліди ворони на алеї, але це навряд чи може пояснити відсутність тіла в бібліотеці. Для початку я допитаю місіс Кіквіч.
Місіс Кіквіч, гарна брюнетка, з'явилась у дверях на виклик Бевза. Вона була начебто схвильована.
— Отже, шановна пані, — почав Нетудой, — де ви були, коли вас збудив гонг?
— У ліжку, — зверхньо мовила місіс Кіквіч.
Хитрий Джек Нетудой спробував зайти з другого кінця.
— Любите коштовності? — запитав він, звівши на неї очі.
— Звичайно.
Він раптом опустив погляд і, дивлячись їй в обличчя, наче батогом, стьобнув словами:
— Де тримав свої коштовності сер Генрі?
— Минулого року він усі їх віддав мені, — урочисто відказала брюнетка. — Я можу йти?
Джек Нетудой сердито кивнув головою.
5
Джек Нетудой не виходив з бібліотеки Свігні-Холу. Він уже чотири рази все переміряв, але якогось певного висновку так і не дійшов. «Якщо ми і встановимо причину відсутності тіла, — розмірковував він, — це нам нічого не дасть, бо немає ніяких ознак того, що сер Генрі був тут, коли його вбили. А звідки нам відомо, що його вбили? Лише тому, що тут немає, його тіла. А чи це достатній доказ? Знову ж тики: уявімо собі, що він був тут, коли його вбили. Чи є відсутність тупого предмета доказом того, що його справді вбито? І зовсім не схоже, щоб господаря Свігні-Холу могли вбити десь інде, крім його бібліотеки. А якщо його не було там, коли це сталося, чому там було ввімкнене світло? Відсутність тупого предмета — чистісінький обман, аби я подумав, що його вбито у котрійсь іншій кімнаті. Та якщо його вбито в котрійсь іншій кімнаті, то вбивця мав би залишити тупий предмет тут, щоб вбити мене зі сліду. Але ж знов-таки: чому я думаю, що то був тупий предмет? Тому, що я не знайшов ніякого іншого».
Після таких логічних міркувань молодий детектив відчув себе краще. Він тільки-но зібрався знову все переміряти, як почув від дверей холодний голос:
— А вам не спадає на думку, що відсутність тіла не обов'язково означає, що хтось мертвий? Ось, приміром, вашого тіла немає в кухні, але ж ви не мертві.
Нетудой різко повернувся до дверей. У кімнату повільно заходив лорд Слейвер.
6
— Лорде Слейвер, — твердо сказав Нетудой, — як я зрозумів, ви сказали, що відсутність тіла сера Генрі в бібліотеці ще не доводить, що він убитий.
— Саме так, — чемно підтвердив лорд.
— Кого ви намагаєтеся покрити? — спалахнув детектив. Нерви у нього були напружені до краю.
— Чому б не запитати міс Гроссер, що вона робила в цій кімнаті опівночі? — єхидно порадив лорд Слейвер.
— Запитаю, — сказав детектив. — Бевзе, покличте міс Гроссер!
Полісмен уже зібрався вийти з кімнати, як задзвонив телефон.
— Візьміть трубку, — звелів Нетудой, — якщо дріт не перерізано.
Бевз підняв трубку, послухав і поклав на місце.
— Щось там про дві сорочки, — сказав він.
— Дізнайтеся, звідки дзвонили! — наказав Нетудой.
Після декількох запитів Бевз доповів:
— Дзвонили з пральні «Білосніжна й сім гномів».
— Перевірте, — знову звелів Нетудой. — А поки що покличте міс Гроссер. Лорде Слейвер, я вас більше не затримую.
І тямущий детектив ще раз виміряв відстань від телефону до ящика з вугіллям.
7
Щодо Гіркенії Гроссер, сором'язливої старої панни років сорока п'яти, Нетудой вирішив використати тактику раптового удару. Як тільки вона переступила поріг, він гримнув:
— Що ви робили тут учора опівночі?
Міс Гроссер глянула на нього трохи здивовано.
— Брала книжку, — злякано сказала вона. — Я в цьому будинку гостя. І не треба кричати.
— Яку книжку? — гарикнув Нетудой.
— «Егоїст» Мередіта.
Детектив підскочив до книжкової шафи. Його очі стали вузькі, мов двоє гострих лез.
— У такому разі, — переможно вигукнув він, — може, ви поясните, як сталося, що ця книжка ось де, на полиці?
— Через п'ять хвилин я поставила її назад.
— Чому?
— Я не схотіла її читати, а повернулася назад і замість неї взяла «Північне абатство» Джейн Остін.
Нетудой знову кинувся до шафи.
— Її тут немає, — з притиском мовив він. — Як ви це поясните?
— Я її назад не поставила.
— А тут уночі було тіло? — запитав присоромлений детектив.
— Ніякого тіла тут не було, — вже роздратовано відповіла міс Гроссер.
Нетудой сердито відпустив її.
8
Інспектор Нетудой сидів у бібліотеці і похмуро вивчав свої нотатки. Вони свідчили, що справа з місця не зрушила. Інспектор явно топтався на місці. Ось що там було записано: «Мотив? Мотив чого? Ніяких слідів боротьби. Немає тупого предмета. Телефонний дріт не пошкоджено. Сліди ворони на алеї. Чому світилося в бібліотеці? А чому б і ні? Немає відбитків пальців. Немає крові. Чи правда, що міс Гроссер брала книжку? Чому б і ні? Всі, здається, побували в бібліотеці цієї ночі. Всі, за винятком убитого. Немає ніякого сенсу».
В цю мить Нетудой звів очі і побачив у попільниці недопалену віргінську сигарету. Він загорнув її в носову хусточку, сховав у конверт і знову повернувся до своїх нотаток. «Від дверей до північної стіни — 16 футів. Від телефону до каміна 12 футів 6 дюймів».
Раптом він рішуче згорнув записника, покликав Бевза, який вартував за дверима, і наказав:
— Всім негайно зібратися сюди!
Коли двадцять три гостя вишикувалися в одну шеренгу, він уїдливо запропонував:
— Хто курить віргінські сигарети, підніміть руки.
Піднялося двадцять три руки.
Тамуючи досаду, Нетудой жестом дозволив усім вийти. Містер Карвер, власник фабрики дрібних металевих виробів, затримався.
— Вважаю своїм обов'язком повідомити, що я був тут минулої ночі, — звернувся він до інспектора.
— Що ви тут робили? — гримнув Нетудой.
— Супроводжував міс Гантінг, — відказав містер Карвер.
— А вона що тут робила?
— У неї, здається, було побачення з містером Кліффом.
— Ну?
— Ну, а коли я сюди заходив, то зустрів місіс Тренсон, яка звідси виходила.
Нетудой аж застогнав.
— З нею хтось був?
— Так, — мовив Карвер, — дві жінки і троє чоловіків.
Інспектор знову застогнав.
9
Небо над буковими деревами навколо Свігні-Холу почало сіріти. Гості, позіхаючи, сиділи на східцях у вестибюлі й бідкалися з того, що вони змушені отаке терпіти. А тим часом Нетудой працював у бібліотеці, мов навіжений. Він з'ясував, що цієї ночі кожен із двадцяти трьох гостей був там незадовго до того, як Бевз виявив відсутність тіла. Кожен із двадцяти трьох зізнався у неприязні до господаря. Всі вони високо цінували його страви і напої, але терпіти не могли його товариства. «Двадцять три мотиви, — бурмотів чесний Джек Нетудой, перелічуючи всіх гостей на пальцях. — А може, вони всім гуртом накинулися на сера Генрі. Але де ж тіло?»
В цю хвилину вниз по східцях повільно, ще не зовсім прокинувшись, зійшла двадцять четверта гостя — чарівна Петронілла Бельмонте. Нетудоєві від хвилювання аж дух забило.
— Ви хто? — запитав він.
Почувши іноземне прізвище, інспектор спохмурнів. Він знав, що являють собою іноземці. Дівчина пояснила, що тільки-но прокинулася. Швидкі, професіонально поставлені запитання примусили її зізнатися, що вона теж не любить господаря і приїхала сюди лише тому, що її затягли друзі.
— Щиро кажучи, — повідомила вона, — минулої ночі ми з сером Генрі посварилися. Він поводився непристойно. Я ладна була вбити його!
Ці слова знову викликали істерику в покоївок Крісті та Сейєрс. Поки дівчина гнівно цідила їх крізь зуби, Нетудой суворо дивився на неї.
— І ви його таки вбили? — запитав він.
— Не будьте дурнем! — вигукнула Петронілла.
— Зайдіть, будь ласка, на хвилину до бібліотеки, — чемно попросив Нетудой.
Петронілла пішла за ним. Причинивши двері, він різко обернувся до неї, і його обличчя набрало офіційного виразу.
10
Весь напружившись і дивлячись чарівній Петроніллі Бельмонте просто у вічі, Нетудой суворо промовив:
— Я змушений затримати вас по звинуваченню в убивстві, і все, що ви скажете, може бути використано як доказ проти вас.
— В такому разі використайте для початку те, що скажу вам я, — відрубала дівчина. — Я не знаю, хто ви, і не маю великого бажання знати, але гадаю, ви псих.
— Я інспектор Нетудой із Скотленд-Ярду і розслідую тут серйозну справу.