— Так, Гарпер, це цілком можливо. Тоді залишається зробити одну річ: Cherchez I'homme[3].
— Що? О, дуже добре, сер. — Старший поліційний офіцер Гарпер тактовно всміхнувся у відповідь на цей жарт, хоча через «блискучу» французьку вимову Мелчетта майже нічого не зрозумів.
— О… е-е-е… послухайте… е-е… можна вам щось сказати? — промимрив Джордж Бартлетт, зупинивши двох поліцейських.
Полковникові Бартлетт не подобався. Крім того, Мелчетту кортіло довідатися, що виявив Слек у кімнаті Рубі й що дало опитування покоївок.
— Ну що, що там у вас іще? — гаркнув начальник поліції.
Молодий Бартлетт ступив кілька кроків назад, хапаючи ротом повітря, як риба на суходолі.
— Та… е-е-е… може, це й не важливо, розумієте. Але я вирішив, що треба вам сказати. Я, бачте, не можу знайти свою машину.
— Тобто як це не можете знайти машину?
Раз у раз заїкаючись, Бартлетт пояснив, що сталося.
— Ви хочете сказати, що її вкрали? — уточнив Гарпер.
Вдячний Бартлетт заговорив зрозуміліше:
— Атож, саме так. Тобто хто його знає… Я хочу сказати, що, може, хтось просто чкурнув покататися на ній — просто так, без лихого наміру. Ви мене розумієте?
— Коли ви бачили машину востаннє, містере Бартлетт?
— Я вже пробував згадати… Смішно, але часом так важко щось згадати, правда?
— Нормальній людині, я гадаю, не важко, — холодно зауважив полковник Мелчетт. — Як я зрозумів, ви сказали, що вчора ввечері вона стояла у готельному дворі…
Бартлетт зухвало урвав полковника:
— Саме так, а хіба ні?
— Що ви хочете сказати оцим «А хіба ні?» Ви заявили, що машина там стояла.
— Ну я мав на увазі… Я гадав, що вона там стояла, тобто… Я не виходив дивитися, розумієте?
Полковник Мелчетт зітхнув. Він зібрав усе своє терпіння й промовив:
— Давайте з'ясуємо все до ладу. Коли ви востаннє бачили — по-справжньому бачили — свою машину? Якої вона марки, до речі?
— «Міноан-чотирнадцять».
— І коли ви бачили її востаннє?
Борлак у Бартлетта конвульсивне підскочив угору й упав.
— Я вже думав про це. Користувався я нею вчора перед обідом. Пополудні збирався покататись. Але знаєте, як воно буває, — ліг спати… Потім, після чаю, пограв у сквош, тоді ще щось, згодом купався.
— А машина в цей час стояла в готельному дворі?
— Гадаю, що так. Тобто я її там залишив. Думав, знаєте, когось покатаю… Тобто після вечері. А що ж тут робити? І більше до неї не підходив.
— Але машина, на вашу думку, весь час стояла в дворі? — спитав Гарпер.
— Так, звичайно. Я ж її там поставив. А що?
— Ви помітили б, якби її там не було?
Містер Бартлетт похитав головою.
— Навряд, знаєте. Так багато машин виїздить й в'їздить. І чимало з них «міноани».
Гарпер кивнув головою і глянув у вікно. У дворі стояло штук вісім «міноанів-чотирнадцять» — це була дешева й популярна модель року.
— У вас немає звички на ніч ховати машину? — спитав полковник Мелчетт.
— Як правило, ні, — відповів Бартлетт. — Чудова погода, та й узагалі… Нудно, знаєте, ставити машину в гараж.
— Я зв'яжуся з сержантом Гіггінсом, а тоді піднімусь до вас нагору, сер, — глянувши на полковника Мелчетта, сказав Гарпер. — Хай запише все, що тут розповів містер Бартлетт.
— Гаразд, Гарпер.
— Отож я й подумав, що треба вам розказати, — задумливо пробурмотів Бартлетт. — Може, знадобиться…
Містер Прескотт узяв на роботу ще одну танцівницю — зі столом і житлом. Хай там яке було харчування, а помешкання їй дісталось найгірше в готелі. Джозефіна Тернер і Рубі Кіні займали кімнати в самому кінці голого й напівтемного коридора. Кімнати були маленькі, вікна виходили на північ — на стрімчак, що підпирав готель, — за меблі правило те, що лишилося від минулої епохи. Тепер, коли готель осучаснився, у спальнях були стінні шафи, а великі вікторіанські гардероби з дуба й червоного дерева стояли в кімнатах для обслуги та в тих, що здавалися тільки у розпалі курортного сезону.
Кімната Рубі Кіні, як завважили Мелчетт і Гарпер, була розташована дуже вдало для того, щоб непомітно вийти з готелю, і дуже невдало для того, щоб з'ясувати причину цього її кроку. Вузенькі сходи в кінці коридора вели до такого самого голого коридора на першому поверсі. Звідси скляні двері виходили на бічну терасу. Краєвид тут був нецікавий, і люди сюди навідувалися рідко. З цієї тераси можна потрапити на головну терасу перед готелем або зійти на звивистий путівець, що врешті виводить на дорогу в стрімчаку. Путівець крутий, ним ходять теж рідко.
Інспектор Слек діймав розпитами покоївок і обшукував кімнату Рубі, намагаючись знайти речові докази. На щастя, в кімнаті все було так, як напередодні ввечері. Рубі Кіні не мала звички вставати рано. Вона прокидалась о десятій — пів на одинадцяту і дзвонила, щоб їй принесли сніданок. Оскільки Конвей Джефферсон завітав зі своєю заявою до власника готелю майже на світанку, то поліція встигла в кімнату раніше за покоївок. Тих навіть у коридорі не було. У решті кімнат о цій порі року прибирали раз на тиждень.
— Так воно й краще, — пояснив Слек. — І якби тут було що шукати, то ми б його вже знайшли. Але тут нічого немає.
Гленшірська поліція вже побувала в кімнаті й зняла відбитки пальців. Але жодного чужого не виявлено. Тільки ті, що належали Рубі, Джозі й двом покоївкам — одна з уранішньої, друга з вечірньої зміни. Знайшли кілька відбитків пальців Раймонда Старра, але їх було легко пояснити: коли Рубі не з'явилась на танець, він заходив із Джозі до кімнати подивитись, чи немає там дівчини.
У шухлядах стола з червового дерева, що стояв у кутку, лежало безліч листів та інших паперів. Слек щойно ретельно їх перебрав і не виявив такого, за що можна було б зачепитися. Рахунки, запрошення, театральні програми, використані квитки в кіно, вирізки з газет, вирвані з журналів поради, як стати привабливою. Серед листів був один від якось Ліл із Палацу танців, в якому вона розповідала про всілякі події та плітки, про те, що за Рубі «скучають». Містер Фіндсон весь час питає про тебе! Він просто у відчаї! Як тільки ти пішла від нас, молодий Рег одразу ж закрутив із Мей. Часом про тебе питає Варт. Загалом усе, як завжди. Старий Грузер так само дуже жорстокий з дівчатами. Він вилаяв Аду за те, що вона зустрічається з хлопцем.
Слек ретельно записав усі згадувані в листі імена. Треба буде провести розслідування, може, випливе якась цікава інформація. А загалом кімната мало що давала слідству.
Посеред неї на стільці лежала впоперек пишна рожева сукня для танців, яка була на Рубі звечора, поруч валялися атласні туфлі на високих підборах та панчохи «павутинки», загорнені в клубочок. На одній виднілася стрілка. Мелчетт пригадав, що на мертвій дівчині панчіх не було. Як з'ясував Слек, вона мала звичку одягати їх лише на танці. Щоб заощадити гроші, Рубі замість панчіх користувалася косметикою. Крізь відчинені дверцята шафи було видно цілий набір дешевеньких, негарних вечірніх суконь, внизу стояло кілька пар туфель. У господарській сумці була брудна білизна: у кошику на сміття теж нічого особливого — обрізані нігті, паперові серветки, шматочки вати, перемазаної рум'янами та лаком для нігтів. Все було легко пояснити: Рубі піднялася нагору, перевдяглась і поспішила з кімнати. Але куди?
Джозефіна Тернер, що мала б найбільше знати про життя Рубі та про її друзів, допомогти також нічим не могла.
— Воно й не дивно, — заявив інспектор Слек. — Сер, коли все, що ви розповіли мені про удочеріння, правда, то Джозі обома руками була за те, щоб Рубі порвала з усіма своїми колишніми знайомими. Адже вони могли зашкодити справі. Мені здається, цей безногий джентльмен дуже вболівав за те, щоб Рубі Кіні залишалася такою собі невинною дівчинкою-лялькою. А в Рубі, припустімо, досить упертий хлопець. Старому це не сподобалося б. Отже, Рубі мусить про хлопця мовчати. Хоч би там як, а Джозі дуже мало знає про дівчину, про її друзів тощо. Та одного вона не стерпіла б нізащо — щоб Рубі все зіпсувала, злигавшись з якимсь хлопцем. Отож лишається вважати, що Рубі — а вона, як на мене, була дуже хитра — потай зустрічалася зі своїм знайомим і не признавалася про це Джозі, бо та відразу б заявила: «Ти що, дівчинко, не смій!» Але ж ви знаєте дівчат, особливо молоденьких, вони завжди дають себе обдурити отим упертим хлопцям. Одне слово, Рубі хоче з ним зустрітися. Він приїздить сюди, сатаніє від усього, що чує, і затягує їй на шиї зашморг.
— Мабуть, ваша правда, Слек, — погодився полковник Мелчетт, приховуючи, як завжди, відразу до всього, що сказав Слек. — Коли так, то ми легко з'ясуємо, хто цей упертий хлопець.
— Доручіть це мені, сер, — заявив Слек із притаманною йому впевненістю. — Я піду до Палацу танців і душу витрясу з тої Ліл. Ми скоро знатимемо правду!
Полковник Мелчетт мав, однак, щодо цього сумніви. Його завжди стомлював цей заповзятий беручкий інспектор.
— Сер, є ще одна людина, від якої можна дещо почути, — провадив Слек. — Це отой професійний танцівник і тенісист. Він частенько бачився з Рубі, певне, знає більше за Джозі. Цілком можливо, що вона йому пробалакалась.
— Ми з старшим поліційним офіцером Гарпером це обговорили.
— Гаразд, сер. А я як слід опитав покоївок. Вони нічогісінько не знають і, як я зрозумів, спогорда дивляться на цих двох танцюристочок. Прибирали в них абияк. Востаннє покоївка була тут учора о сьомій вечора — застелила ліжко, зашторила вікна і трохи прибрала. Тут є ванна кімната, подивіться, якщо хочете.
Ванна містилася між кімнатами Рубі та Джозі й не мала освітлення. Полковник Мелчетт мовчки оглянув численні засоби, що ними жінки наводили красу. Ряди баночок із кремами для обличчя, змивальні креми, живильні, вибілювачі. Коробочки з пудрою різних відтінків. Купа всілякої губної помади. Лосьйони до волосся, чорна туш для вій і брів, блакитні тіні для повік, з десяток відтінків лаку для нігтів, серветки до обличчя, клапті вати, брудні пушки для пудри, безліч пляшечок з лосьйонами.
— Ви хочете сказати, — пробурмотів він тихо, — що жінки всім цим користуються?
Інспектор Слек, який завжди все знав, добродушно пояснив:
— Сер, у приватному, так би мовити, житті жінки користуються одним або двома певними відтінками — на вечір і на день. Кожна. знає, який їй до лиця, і ним користується. А дівчатам такого фаху доводиться вдаватись, так би мовити, до повного набору. Вони виступають із показовими танцями: одного вечора це танго, другого — щось із вікторіанської епохи, далі танок племені апачі, а потім просто у танцювальній залі. І косметика, звичайно, міняється.
— Господи! — вигукнув полковник. — Не дивно, що ті, хто це виробляє, мають купу грошей.
— Дармові гроші — ось що це таке, — сказав Слек. — Дармові. Певна річ, трохи йде на рекламу.
Полковник Мелчетт прогнав думки про одвічну проблему жіночих чар і сказав:
— Лишається цей танцівник. Він ваш, Гарпер.
— Ну звісно, сер.
Коли вони йшли вниз, Гарпер спитав:
— Сер, а що ви думаєте про історію містера Бартлетта?
— З його машиною? Гадаю, Гарпер, за хлопцем треба простежити. Підозріла історія. Цілком можливо, що він зрештою, брав Рубі кататися.
10
Старший поліційний офіцер Гарпер був чоловік розважливий, приємної і ненастирливої вдачі. У випадках, коли поліції двох графств доводиться діяти спільно, працювати завжди дуже важко. Гарперові подобається полковник Мелчетт, він вважав його здібним начальником поліції, однак був радий, що танцівника допитуватиме сам. Не робити відразу дуже багато — це було в Гарпера золоте правило. На перший раз, звичайно, невинна розмова. Це розслаблює того, кого допитують, і другого разу він уже не почуває себе насторожено.
Гарпер уже бачив Раймонда Старра. Досить привабливий тип, високий, пластичний і гарний; на добре засмаглому обличчі виділяються дуже білі зуби. Чорнявий, елегантний. Манери приємні, товариські, в готелі дуже популярний.
— Боюся, містере Гарпер, з мене буде вам невелика поміч. Звичайно, я добре знав Рубі. Вона прожила тут понад місяць, ми виконували разом танці тощо. Але сказати про неї справді майже нічого. Приємне, але досить дурненьке дівча.
— Нас особливо цікавлять її стосунки з чоловіками.
— Я так і думав. Але я нічого про це не знаю. Було в готелі кілька залицяльників, але то так собі, несерйозно. Бачте, до неї майже нікого не допускала родина Джефферсонів.
— Так, родина Джефферсонів… — Гарпер замислено примовк, потім, кинувши гострий погляд на молодика, спитав: — Що ви думаєте про всю цю справу, містере Старр?
— Про яку справу? — крижаним голосом перепитав Раймонд Старр.
— Ви знали, що містер Джефферсон пропонував Рубі Кіні офіційно її удочерити?
Це виявилося для Старра неабиякою новиною. Він згорнув губи трубочкою, присвиснув і мовив:
— Ну, скажу вам, хитре чортеня! А втім… сивина в голову, біс у ребро.
— Вас це приголомшило, так?
— Звичайно. Якщо старому закортіло когось удочерити, то чому він не вибрав дівчину з своїх кіл?
— З вами Рубі про це не розмовляла?
— Ні, ніколи. Я тільки знав, що вона від чогось у захваті, оце й усе.
— А Джозі?
— О, Джозі, мабуть, знала, що діялось. Цілком можливо, що вона сама все улаштувала. Джозі не дурна. Вона робила ставку на Рубі.
Гарпер кивнув головою. Так, це Джозі запросила її сюди. І вона ж, без сумніву, робила все, щоб зблизити дівчину з Джефферсонами. Не дивно, що Джозі була така знервована, коли того вечора Рубі не вийшла танцювати, а Конвей Джефферсон підняв паніку. Джозі бачила, як руйнуються її плани.
— Рубі вміла, на вашу думку, тримати таємницю? — спитав Гарпер.
— Як і більшість жінок. Вона не дуже розводилась про особисті справи.
— Дівчина коли-небудь згадувала про… про якогось свого колишнього приятеля… що, може, навідувався сюди чи про такого, з ким у неї були ускладнення? Ви, гадаю, розумієте, що я маю на увазі?
— Цілком. Наскільки я знаю, таких у неї не було. Принаймні вона про це не згадувала.
— Дякую. А тепер розкажіть, будь ласка, в довільній формі, але якомога детальніше — про той вечір.
— Гаразд. О десятій тридцять ми з Рубі танцювали.
— Ви не помітили тоді в ній чогось незвичайного?
Раймонд замислився.
— Здається, ні. Я не знаю, що було потім. Я танцював з іншими партнерками. Але добре пам'ятаю, що в танцювальній залі її не було. Опівночі вона не з'явилася. Я був дуже роздратований і пішов сказати про це Джозі — вона грала в бридж з Джефферсонами. Але Джозі й гадки не мала, куди поділася Рубі, і, думаю, ця звістка її не втішила. Я помітив, як вона глипнула на містера Джефферсона. Я вмовив музикантів заграти інший танок, а сам пішов до адміністрації й попросив, щоб вони там зателефонували Рубі. Трубки ніхто не брав. Я повернувся до Джозі. Вона сказала, що Рубі, мабуть, спить у себе в кімнаті. Припущення ідіотське, інакше його не назвеш, але розраховане воно було, певна річ, на Джефферсонів. Джозі пішла зі мною і сказала, що треба піднятися до Рубі разом.
— Гаразд, містере Старр. А що вона говорила, коли ви залишилися вдвох?
— Наскільки я пригадую, вона була дуже люта й заявила: «Бісове дитя! Невже вона таке втнула! Рубі втратить усі свої шанси. З ким вона? Ти не знаєш?» Я відповів, що й гадки не маю. Останнє, що я бачив, як вона танцювала з Бартлеттом. А Джозі сказала: «Невже вона з ним? Що вона собі думає? Невже з отим кіношником?!»
— Кіношником? Хто він? — різко запитав Гарпер.
— Я не знаю, як його звати. Він тут ніколи не жив. На вигляд досить показний — чорнявий і схожий на актора. Має якесь відношення до кінопромисловості — здається, так він сказав Рубі. Раз чи двічі приїздив сюди вечеряти, потім танцював з Рубі, але я не думаю, що вона його добре знала. Тому я й здивувався, коли Джозі згадала його. Я відповів, що не певен, чи був він звечора в ресторані. А Джозі промовила: «Так, але з кимось же вона пішла! Що я тепер скажу Джефферсонам?» Я поцікавився, яке до цього діло Джефферсонам. А Джозі сказала: діло, мовляв, є. А тоді додала, що повік не пробачить Рубі, якщо та чкурнула й усе зіпсувала.
На той час ми вже ввійшли в кімнату Рубі, але її там, звісно, не було. Одначе Рубі туди заходила, бо сукня, в якій вона танцювала, лежала впоперек стільця. Джозі зазирнула в шафу й сказала, що дівчина, видко, одягла стару білу сукню. На наш іспанський танець вона одягала звичайно чорну вельветову сукню. Я був лютий, що Рубі мене так підвела. Джозі заспокоїла мене й сказала, що танцюватиме зі мною сама, аби лиш не лаявся старий Прескотт. Вона пішла до себе перевдягатись, потім ми спустилися вниз і танцювали танго — вишукане й досить показне, але не дуже виснажливе як для її коліна. Джозі дуже ризикувала, адже коліно в неї боліло, я бачив. Потім вона попросила мене допомогти їй заспокоїти Джефферсонів — мовляв, це дуже важливо. Звичайно, я зробив, що міг.