ДІТИ КАПІТАНА ГРАНТА
ЧАСТИНА ПЕРША
Розділ І
РИБИНА-МОЛОТ
26 липня 1864 року під дужим північно-східним вітром по хвилях Північного каналу стрілою летіла чудова яхта. На її гафелі[1] майорів англійський прапор, а на вершечку грот-щогли голубий вимпел сяяв вигаптуваними золотом, з герцогською короною над ними, літерами “Е. Г.” Яхта мала назву “Дункан”. Вона належала лордові Гленарвану, одному серед шістнадцяти шотландських перів, що засідали в палаті лордів, найвизначнішому членові славнозвісного в Сполученому Королівстві Темзівського яхт-клубу.
На борту яхти разом із лордом Гленарваном була його молода дружина леді Гелена й двоюрідний брат - майор Мак-Наббс.
Нещодавно збудована яхта вийшла на випробування в море за кілька миль від Клайдської затоки й тепер поверталась до Глазго. На видноколі вже забовванів острів Аррен, коли раптом вахтовий матрос сповістив, що в кільватері пливе величезна рибина. Капітан Джон Манглс наказав негайно повідомити про це лорда Гленарвана, і той не забарився зійти на ют[2] із майором Мак-Наббсом.
- Що це за рибина? - спитав він капітана.
- Я гадаю, сер, це велика акула, - відповів той.
- Акулам в цих водах! - вигукнув Гленарван.
- Хай це вас не дивує, - мовив капітан, - вона належить до того поріддя акул, що зустрічаються в усіх моряк і під усіма широтами. Коли я не помиляюсь, ця тварюка - риба-молот. Якщо ваша згода, сер, і коли леді Гленарван матиме втіху від таких дуже цікавих ловів, то ми швидко дізнаємось, що то воно за рибина.
- Як на вашу думку, Мак-Наббсе? - звернувся Гленарван до майора. - Варто почати полювання?
- Наперед приєднуюсь до вашої ухвали, - спокійно відповів майор.
- До речі, - зауважив Джон Манглс, - таких жахливих хижаків конче треба винищувати. Використаймо нагоду, з вашого дозволу, і це буде й захватне видовище й добре діло заразом.
- Гаразд, Джоне, починайте, - мовив Гленарван.
Він послав попередити леді Гелену, й вона невдовзі піднялась на ют, вельми зацікавлена дивовижним полюванням.
Море було спокійне, і це дозволяло без жодних перешкод спостерігати рвучкі рухи акули: вона то пірнала, то знову шалено кидалась навздогін яхті. Джон Манглс зробив потрібні розпорядження. Матроси перекинули через правий борт міцну линву з гачком на кінці, насадивши на нього наживку - шмат сала. Ненажерлива рибина, дарма що була ярдів за п’ятдесят од яхти, одразу відчула принаду і щосили погнала до “Дункана”. Тепер було добре видно, як її плавці, чорні знизу й сірі на кінцях, розтинали хвилю, а хвіст правив за стернове весло. Що ближче підпливала акула, то сильніше в її здоровенних вирячених баньках спалахувала жадоба, а коли вона переверталася, в роззявленій пащі виднілось чотири ряди білих зубів. Широчезна голова скидалася на подвійний молоток, наштрикнутий на держак. Джон Манглс не помилився: то була справді риба-молот, найзажерливіша поміж акул.
Пасажири й команда “Дункана” пильно стежили за акулою. Ось вона підпливла до гачка, перевернулась догоричерева, щоб вигідніше схопити наживку, й величезний кусень сала миттю зник у її неосяжній горлянці. Сильно смикнувши линву, акула сама себе “підсікла”, і матроси заходилися піднімати страховище за допомогою блоків, закріплених на грот-реї.
Почувши, що її витягають з рідної стихії, акула шалено затіпалась. Але її швидко вгамували, накинувши на хвіст зашморг. За кілька хвилин рибину підняли над бортовими сітками й скинули на палубу. Матрос обережно наблизився й сильним ударом сокири відтяв її страхітливий хвіст.
Полювання завершилося. Хижак уже нікого не лякав. Ненависть матросів до акули була вдоволена, але їхня цікавість - ні. На суднах завжди дотримуються звичаю ретельно досліджувати акулячий шлунок. Моряки добре знають, яка це невибаглива ненажера, і щоразу чекають на цікаву несподіванку. Часто-густо їхні надії бувають не марні.
Леді Гелена не схотіла дивитися на таку відразливу сцену й перейшла в рубку. Акула ще дихала. Вона була футів із десять завдовжки і важила понад шістсот фунтів. Такий розмір і вага не якісь виняткові, та риба-молот хоч і не найбільша, однак найнебезпечніша серед поріддя акул.
Незабаром рибину, не панькаючись із нею, розітнули сокирою навпіл. У шлунок запустили гака, та виявилось, що він зовсім порожній. Мабуть, акула вже давно постила. Розчаровані матроси хотіли були викинути порубані рештки в море, коли раптом боцман помітив: у акулячих нутрощах ніби щось застрягло.
- Диви! Що воно таке? - вигукнув він.
- Мабуть, шматок скелі, що його акула проковтнула, аби напхати собі черево, - сказав один матрос.
- Та ні, - заперечив інший. - То гарматне ядро, яке влучило їй просто в шлунок, але не встигло перетравитися, тільки й того!
- Годі базікати! - озвався Том Остін, помічник капітана. - Чи ви не бачите, що ця драпіжниця - п’яниця непро-сипенна: аби не втратити ані краплини, вона лигнула вино разом із пляшкою.
- Як! - вигукнув Гленарван. - Невже то пляшка?
- Авжеж, - ствердив і боцман. - Та, видно, потрапила вона туди не з винного льоху.
- Ану лишень, Томе, - мовив Гленарван, - витягніть її звідти, тільки обережніше. В таких знайдених у морі пляшках часто бувають важливі документи.
- І ви в це вірите? - спитав Мак-Наббс.
- А чого ж, це вряди-годи трапляється.
- Я не збираюсь сперечатися, - відказав майор. - Цілком можливо, що тут є якась таємниця.
- Зараз дізнаємось, - відповів Гленарван. - Ну, Томе?
- Дорогий майоре, - мовила Гелена, - нам байдужісінько, що це за пляшка, раз ми не знаємо, звідки вона припливла.
- Ми це взнаємо, люба Гелено, - заперечив Гленарван. - Уже й зараз можна сказати з певністю: пляшка прибула здалеку. Гляньте на вапнисті речовини, які вкривають її: вода перетворила їх на справжній камінь. Наша пляшка довго блукала в океані, перш ніж потрапила до акулячого черева.
- Ось, - відповів той, показуючи якусь неоковирну річ, що її видобув з акулячого шлунка.
- Гаразд. Накажіть гарненько обмити цю бридку штуку, і хай принесуть її мені.
Том виконав наказа, і пляшка, знайдена за таких незвичайних обставин, невдовзі опинилась на столі в кают-компанії. Біля столу посідали Гленарван, майор Мак-Наббс, капітан Джон Манглс, а також леді Гелена, бо жінки, як кажуть, геть усі дуже цікаві.
На морі що не трапиться - завжди подія. Хвилинку всі с.иділи мовчки, звернувши запитливі погляди на цей крихкий дарунок моря. Що ховає він - таємницю страшного лиха чи лиш дрібну звісточку, з нудьги звірену на примху хвиль якимсь мореплавцем?
Однак слід було довідатись, чого варта їхня знахідка, і Гленарван не гаючись, з обачністю, якої вимагає такий-от випадок, узявся оглядати пляшку. Він був схожий на коронера[3], котрий вивчає сліди злочину. І Гленарван чинив слушно, бо часом найдрібніша прикмета може навести на неабияке відкриття.
Спочатку пляшку ретельно оглянули ззовні. На її вузькій видовженій шийці ще зберігся кінчик поржавілого дротика. Стінки пляшки, грубі й міцні, здатні були витримати іиск кількох атмосфер. Отже, її виготовлено в Шампані. Такими пляшками винороби Аї й Еперне перебивають ніжки стільців, і на склі не залишається навіть подряпини. Тож не дивно, що й ця пляшка витримала злигодні тривалих мандрів.
- Пляшка фірми Кліко, - визначив майор. Мак-Наббса мали за фахівця в таких справах, і йому ніхто не заперечив.
- Цілком згоден із вами, - сказав майор. - Видно, ця тендітна посудина, закута в кам’янистий панцир, чимало подорожувала.
- Але відкіля ж вона? - нетерпеливилась Гелена.
- Заждіть, люба Гелено, заждіть трішечки. Треба набратися терпцю. Сподіваюсь, пляшка сама відповість на всі наші питання.
Гленарван почав зішкрібати з шийки тверду шкаралупу, і незабаром показався корок, сильно пошкоджений морською водою.
- Це дуже прикро, - занепокоївся Гленарван, - коли тут є документи, вони могли попсуватися.
- Боюсь, що так, - погодився майор.
- До того ж кепсько закоркована пляшка могла легко піти на дно, це просто щасливий випадок, що акула її ковтнула завчасу й приставила на борт “Дункана”.
- Безперечно, - озвався Джон Манглс, - проте було б краще, якби ми виловили цю пляшку в відкритому морі, під певним градусом довготи й широти. Тоді, дослідивши повітряні й морські течії, можна б визначити її шлях. А тепер, та ще з таким листоношею, як акула, що пливе проти вітру й течії, встановити це буде важкенько.
- Побачимо, - мовив Гленарван і обережно вийняв корок.
По кают-компанії розійшовся міцний солоний дух морської води.
- Що там? - по-жіночому нетерпляче спитала Гелена.
- Так, я не помилився. Тут папери, - відповів Гленарван.
- Документи! Документи! - вигукнула Гелена.
- Але, здається, вони відволожились, бо поприлипали до стінок, не можна витягти.
- Розіб’ємо її, - запропонував Мак-Наббс.
- Я волів би її зберегти, - відказав Гленарван.
- Та й я так само, - погодився майор.
- Авжеж, - додала й Гелена, - але те, що всередині, коштовніше за пляшку, отже доведеться пожертвувати нею заради вмісту.
- Якщо відбити саму тільки шийку, сер, - втрутився Джон Манглс, - ми витягнемо документи, анітрохи їх не пошкодивши.
- То зробімо ж це хутчій, любий Едварде! - мовила Гелена.
Справді, в такий спосіб можна було врятувати і папери, і дорогоцінну пляшку; тож лорд Гленарван наважився на цю операцію. Затверділа оболонка була міцна, немов граніт; її довелось розбити молотком. Небавом на стіл посипались скалочки скла й показались зліплені, вологі папірці. Гленарван потихеньку витяг їх, обережно відділив один від одного й розклав перед собою на столі. Леді Гелена, майор і капітан оточили його тісним колом.
- Справді, небагато з цього зрозумієш, - розчаровано сказав майор.
- Як би там не було, - зауважив Джон Манглс, - написано по-англійському.
- Безперечно, - ствердив Гленарван, - слова sink, aland, that, and, lost залишились недоторкані; skipp, напевне, означає “шкіпер”. Очевидно, йдеться про якогось містера Гр... , мабуть, капітана затонулого судна[4].
- Додамо ще уривки слів monit і ssistance[5], - сказав Джон Манглс, - вони цілком зрозумілі.
- О, то ми вже добрали дещо! - вигукнула Гелена.
- На жаль, тут бракує цілих рядків, - зауважив майор. - Як дізнатись про назву судна, місце загибелі?
- Дізнаємось і про це, - запевнив Гленарван.
- Авжеж, - мовив майор. - Але в який спосіб?
- Доповнюючи один документ іншим.
- Тож не гайте часу! - поквапила леді Гелена.
На другому папірцеві, попсованому ще гірш, ніж попередній, збереглося лише кілька поодиноких слів:
- Це написано по-німецькому, - сказав Джон Манглс, кинувши оком на документ.
- А ви знаєте німецьку мову? - спитав Гленарван.
- Так, знаю добре, сер.
- Тоді скажіть нам, що означають ці слова.
Капітан уважно прочитав документ.
- Насамперед, - пояснив він, - можна визначити, коли сталася аварія: 7 Juni - тобто 7 червня; зіставивши це з цифрою 62 англійського документа, матимемо повну дату: 7 червня 1862 року.
- Чудово! - вигукнула Гелена. - Далі, Джоне!
- У тому ж рядку я бачу склад Glas; приєднавши до нього частку слова gow першого документа, матимемо Glasgow. Як видно, йдеться про корабель з порту Глазго.
- І я так гадаю, - мовив майор.
- Другого рядка зовсім бракує, - вів далі молодий капітан. - Але в третьому я розібрав такі важливі слова: zwei, тобто “два”, і atrosen, або скорше Matrosen, тобто “матроси”.
- Отже, - підсумувала Гелена, - йдеться про капітана й двох матросів?
- Мабуть, так, - відповів Гленарван.
- Признаюся вам, сер, - обізвався Джон Манглс, - що з наступним словом - graus - я потрапляю в скруту. Не знаю, як його витлумачити. Може, нам стане в пригоді третій документ. А два останніх слова розшифрувати неважко: Bringt ihnen означає “подайте їм”, і якщо ми поставимо їх поруч з англійським словом assistance із того самого рядка першого документа, у нас вийде фраза: “Подайте їм допомогу”.
- Так! “Подайте їм допомогу”! - повторив Гленарван. - Але де ж ці бідолахи? Тут нічого не сказано, де саме потонув корабель.
- Будемо сподіватися, що французький документ виявиться ясніший, - сказала Гелена.
- Подивимось його, - мовив Гленарван. - З ним буде легше, адже ми всі знаємо французьку мову.
Ось текст третього документа:
- Гляньте, тут є цифри! - скрикнула Гелена.
- Будемо діяти послідовно, - сказав Гленарван. - Дозвольте мені відтворити одне за одним ці неповні порізнені слова. Я бачу, що йдеться про трищоглове судно, повну назву якого подають нам спільно англійський і французький документи: “Британія”. Далі - “гонія” і “південний”, з них зрозуміле тільки друге слово.
- Оце дорогоцінна деталь, - зауважив Джон Манглс. - Виходить, судно потонуло в Південній півкулі.
- Це ще не надто певно, - кинув майор.
- Підемо далі, - сказав Гленарван. - Слово “діст” частина дієслова “дістатися”.
Отже, ці горопахи дісталися до якогось берега. Але куди? Що воно за “контин”? Може, континент? Потім “жорсток”?
- Жорстокий! - скрикнув Джон Манглс. - От і пояснення німецького слова graus: grausam - жорстокий.
- Далі! Далі! - вигукнув Гленарван, чиє збудження і цікавість зростали в міру того, як на його очах роз’єднані слова набували логічного змісту. - Інд... Чи не мовиться тут про Індію, куди, можливо, було викинуто цих моряків? А що означає слово “овго”? А, довгота. Ось і широта: тридцять сім градусів одинадцять мінут. Нарешті маємо хоч одну точну вказівку.
- Так, але тут бракує довготи, - зауважив Мак-Наббс.
- Не можна вимагати, щоб було все, дорогий майоре. Знати градус широти - це вам неабищо. Французький документ таки найповніший. Очевидно, кожний - дослівний переклад двох інших, бо кількість рядків всюди однакова. Тепер треба їх об’єднати, перекласти якоюсь одною мовою й відтворити їхній найвірогідніший, найлогічніший і найповніший зміст.
- А якою мовою ви будете перекладати? - запитав майор.