Саманта нашорошила вуха, хоч те, на що натякала Морін, було просто сміховинне. Парміндер була одружена з найрозкішнішим чоловіком у Пеґфорді — Вікрамом, високим і елегантним, з орлиним носом, густими чорними віями й лінивою, всерозуміючою посмішкою. Саманта вже роками звабливо відкидала назад своє волосся й починала нестримно сміятися, коли спинялася на вулиці, щоб перекинутися кількома словами з Вікрамом, що нагадував своєю поставою Майлза перед тим, як той перестав грати в регбі й відростив собі черевце.
Невдовзі по тому, як вони стали сусідами, Саманта від когось почула, що Вікрам і Парміндер мали шлюб за домовленістю. Ідея такого шлюбу здалася їй невимовно еротичною. Уявити тільки, що тобі наказують одружитися з Вікрамом, що ти мусиш це зробити. Вона фантазувала, як її закривають покривалом і заводять, незайману й приречену долею, до кімнати… Уявляла, як вона зводить угору очі й бачить, що їй судилося отримати отаке… А що вже казати про додаткове збудження, викликане його надвідповідальною роботою — та навіть набагато потворніший чоловік завдяки цьому ставав би сексуально привабливий…
(Сім років тому Вікрам зробив Говарду операцію з чотириразового шунтування. Після того він не міг зайти в крамничку «Моллісон і Лоу», щоб не наразитися на зливу дотепів і жартів.
— Прошу Вас без черги, пане Джавандо! Жіночки, будь ласка, розступіться… ні, пане Джавандо, я наполягаю… цей чоловік урятував мені життя, залатав моє стареньке сердечко… що Вам потрібно, пане Джавандо?
Говард завжди наполягав, щоб Вікрам брав щось безплатно й додатково. Саманта підозрювала, що саме через це фіглярство Вікрам тепер майже не заходив у крамничку.)
Вона вже не стежила за розмовою, та це й не мало великого значення, бо вони й далі обговорювали те, що написав Баррі Фербразер у місцеву газетку.
— …збирався поговорити з ним про це, — гугнявив Говард. — Такі речі не робляться тишком-нишком. Ну, але хто старе згадає, тому око геть.
— Нам тепер треба подумати, хто замінить Фербразера. Не варто недооцінювати Безнадійдер-Банду, хоч вона й засмучена зараз. Це була б велика помилка. Вона вже, мабуть, підшуковує когось на його місце, тому ми самі мусимо подбати про пристойну заміну. І що раніше, то краще. Просто й надійно.
— І що це по-суті означає? — запитав Майлз. — Вибори?
— Можливо, — відказав з усезнаючим виглядом Говард, хоч я в цьому й сумніваюся. Це ж просто несподівана вакансія. Якщо ніхто не буде надто зацікавлений у виборах… хоч, як я вже казав, нам не варто недооцінювати Безнадійдер-Банду… але якщо їй не вдасться знайти дев’ятьох осіб для внесення пропозиції про загальне голосування, то залишиться тільки простий варіант кооптації нового члена ради. У цьому разі ми мусимо заручитися голосами дев’ятьох прибічників для затвердження рішення про кооптацію. Для кворуму достатньо дев’яти осіб. Фербразерові ще залишалося бути на посаді три роки. Гра варта свічок. Якщо місце Фербразера посяде хтось із наших, усе може кардинально змінитися.
Говард почав барабанити своїми товстими пальцями по келиху з вином, дивлячись на сина, що сидів навпроти. Шерлі й Морін теж спостерігали за Майлзом, а Майлз, як здавалося Саманті, дивився на батька, наче великий жирний лабрадор, що аж тремтить, очікуючи частування.
Трохи запізно, ніж якби вона була твереза, Саманта збагнула, про що йдеться і чому за цим столом панувала така на диво святкова атмосфера. Під впливом алкоголю почувалася розкутою, проте завелика кількість випитого стримувала її, бо не була певна, що язик слухатиметься її після пляшки вина. Тож замість того, щоб сказати вголос, вона промовила це подумки:
«Тільки спробуй, Майлзе, не сказати їм, що спершу мусиш обговорити це зі мною».
VII
Тесса Вол не збиралася затримуватися в Мері — їй ніколи не подобалося залишати свого чоловіка вдома наодинці з Жирком, — але якось так сталося, що її візит розтягся на кілька годин. У будинку Фербразерів було повно розкладачок і спальних мішків. Їхня велика родина зібралася разом, щоб заповнити своєю присутністю ту зяючу порожнечу, утворену смертю, але ніяка метушня й галас не могли затулити безодню, у якій зник Баррі.
Повертаючись у темряві Соборним провулком, Тесса чи не вперше, відколи помер її приятель, залишилася наодинці зі своїми думками. Її проймав біль у ногах і холод, від якого не міг захистити її благенький кардиґан. Тишу порушувало тільки поклацування дерев’яних намистин на її шиї та приглушені звуки телевізорів, що долинали з будинків, повз які вона проходила.
Зненацька Тесса подумала: «Цікаво, чи Баррі знав».
Їй ніколи раніше не спадало на думку, що її чоловік міг розкрити Баррі велику таємницю її життя, цю огидну річ, поховану глибоко під покровом їхнього шлюбу. Вона навіть ніколи не говорила про це з Коліном (хоч запах гнилі просякав не одну з їхніх розмов, особливо останнім часом…).
Але сьогодні Тессі здалося, що вона перехопила дивний погляд Мері, коли згадала про Жирка…
«Ти втомилася й вигадуєш усілякі дурниці», рішуче сказала Тесса сама собі. Колінова звичка тримати все в секреті була так глибоко закорінена, що він цього нікому б не розповів, навіть Баррі, якого обожнював. Тессу нудило лише від думки про те, що Баррі міг знати… що його прихильність до Коліна великою мірою спричинив жаль за тим, що зробила вона, Тесса…
Коли вона увійшла до вітальні, її чоловік сидів в окулярах перед телевізором і дивився новини. На колінах у нього лежав стос паперу, в руці він тримав ручку. Тесса полегшено зітхнула, не побачивши поблизу Жирка.
— Як там вона? — запитав Колін.
— Ну, знаєш… не найкраще, — відповіла Тесса і втомлено опустилася в одне зі старих крісел. — Але брат Баррі був чудовий.
— У якому сенсі?
— Ну… знаєш… допомагав.
Вона заплющила очі й почала масувати пальцями перенісся.
— Мені він завжди здавався трохи ненадійним, — почула вона Колінів голос.
— Справді? — озвалася Тесса з глибин пітьми, в яку добровільно себе занурила.
— Так. Пам’ятаєш, як він обіцяв прийти й бути суддею тієї гри з «Пекстоном»? А тоді раптом відмовився за півгодини до початку, і Бейтмен мусив його замінити?
Тесса ледве стримала в собі бажання огризнутися. Колін мав звичку виносити огульні судження на основі першого враження. Він, здається, ніколи не міг збагнути безмірну мінливість людської натури, як не міг усвідомити того, що за будь-якою зовні непоказною зовнішністю можуть бути приховані унікальні й неприборкані внутрішні світи, як і в нього самого.
— Ну, але він дуже мило бавився з дітьми, — стримано відповіла Тесса. — Знаєш, я вже піду спати.
Але вона не зрушила з місця, а й далі сиділа, зосереджено вслухаючись у больові точки свого тіла.
— Я оце думав, Тессо.
— Гм?
Колінові очі за шкельцями окулярів здавалися маленькими, як у крота, ще більше підкреслюючи розміри його високого, лисо-грудкуватого чола.
— Усе, чого намагався досягти Баррі в місцевій раді. Усе, за що він боровся. Поля. Клініка для наркоманів. Я думав про це цілий день. — Він набрав повні груди повітря. — Я майже вирішив, що спробую його замінити.
Тессу охопили погані передчуття, причавивши її до крісла й відібравши на якийсь час дар мови. Вона з усіх сил намагалася зберегти безпристрасний вираз обличчя.
— Я впевнений, що саме цього хотів би Баррі, — сказав Колін. Він ніби виправдовувався, відчуваючи дивовижне збудження.
«Ніколи, — щиро й відверто подумала Тесса, — Баррі таке ніколи й у голову не прийшло б. Він знав би, що кому-кому, але тобі ніколи не вдасться цього зробити».
— Господи, — озвалася вона, — ну, я знаю, що Баррі був дуже… але ж це така величезна відповідальність, Коліне. Та й Парміндер нікуди не ділася. Вона й досі там і намагатиметься втілити в життя все, чого бажав Баррі.
«Мені треба було подзвонити Парміндер, — подумала Тесса, відчуваючи докори сумління. — О Боже, чому ж я не подзвонила Парміндер?»
— Але ж її треба буде підтримати. Вона не зможе сама чинити їм опір, — заперечив Колін. — І я даю голову, що Говард Моллісон уже підшуковує якусь слухняну маріонетку, щоб замінити Баррі. Можливо, навіть уже…
— Ой, Коліне…
— Даю гарантію! Ти ж його знаєш!
Папери, що неприкаяно лежали на Колінових колінах, гладеньким білим водоспадом заструменіли на підлогу.
— Я хочу це зробити заради Баррі. Продовжу його справу. Зроблю все, щоб його праця не пропала намарне. Я маю достатньо аргументів. Він завжди казав, що отримав такі можливості, яких інакше ніколи не мав би, і дивися, скільки він зробив для громади. Я точно на це піду. Завтра прикину, що треба для цього зробити.
— Гаразд, — погодилася Тесса. Роки досвіду навчили її не опиратися Коліну, коли він щойно чимось запалився, бо інакше це тільки посилить його рішучість іти напролом. Але Колін за ці роки теж добре вивчив Тессу і знав, що вона часто лише вдає свою згоду, щоб пізніше висловити заперечення. Така їхня прихована гра завжди була просякнута обопільними мовчазними натяками на захоронену в глибині пам’яті таємницю.
— Я справді хочу це зробити, Тессо.
— Розумію, Коліне.
Вона ледве встала з крісла, не знаючи, чи вистачить їй сил піднятися вгору сходами.
— Ти йдеш спати?
— За хвилинку. Мушу тільки переглянути ось це.
Він почав збирати з підлоги розкидані папери. Його новий безрозсудний задум мовби додав йому якоїсь гарячкової енергії.
Тесса поволі роздяглася у спальні. Здавалося, що сила тяжіння причавлювала її до землі. Доводилося докладати надзусилля, щоб просто підняти руку чи розстебнути непокірну блискавку. Вона накинула халат і пішла у ванну, звідки було чутно, як нагорі ходить Жирко. Цими днями вона часто відчувала самотність і втому, курсуючи між чоло-віком і сином, які, здавалося, існують незалежно один від одного, абсолютно відчужено, мов домовласник і квартирант.
Тесса намірилася зняти з руки годинник, але згадала, що ще вчора десь його посіяла. «Така втомлена… постійно щось гублю… і як я могла забути подзвонити Парміндер?» Готова розридатися, стурбована й напружена, вона почовгала до ліжка.
Середа
I
У понеділок та вівторок після бридезної сутички з матір’ю Кристал Відон ночувала на підлозі в своєї подруги Ніккі. Усе почалося з того, що Кристал, вертаючись додому після тусовки з однолітками в центрі містечка, побачила на порозі дому Оббо, який шушукався про щось із Террі. Усі на Полях знали цього Оббо з його одутлою мордякою, щербатою посмішкою, товстолінзними окулярами й пошарпаною шкіряною курткою.
— Хай пару днів побудуть у тебе, Тер, ага? Ми забашляємо.
— Шо там таке? — поцікавилася Кристал.
Роббі проліз між ногами Террі й міцно вчепився за коліна Кристал. Роббі не любив чоловіків, які до них приходили. І це було не випадково.
— Нічо. Комп’ютери.
— Ні, — сказала Кристал, звертаючись до Террі.
Вона не хотіла, щоб у матері завелися зайві гроші. Хоч її анітрохи не здивувало б, якби Оббо замість грошей розрахувався з нею за послугу мішечком наркоти.
— Не бери їх.
Але Террі вже сказала «так». Скільки Кристал себе пам’ятала, мати завжди погоджувалася з усім і всіма: корилася, мирилася, підтакувала — ага, гаразд, давайте, сюди, без проблем.
Кристал пішла потусуватися з подругами біля гойдалок, над якими нависало вже сутінкове небо. Була напружена й роздратована, бо ніяк не могла змиритися зі смертю містера Фербразера, а ще їй постійно крутило в шлунку, від чого хотілося зірвати на комусь свою злість. До того ж її терзало сумління через крадіжку годинника в Тесси Вол. Але ж чого та дурнувата сучка поклала його прямо перед нею та ще й заплющила очі? На що вона сподівалася?
Але в товаристві дівчат їй не стало легше. Джемма підколювала її стосовно Жирка Вола. Врешті Кристал вибухнула й накинулася на неї з кулаками. Ніккі й Ліан ледве її втримали.
Кристал побігла додому, а там уже лежали Оббові комп’ютери. Роббі намагався видряпатися на стос коробок у вітальні, а Террі сиділа з осклілими очима в цілковитій нірвані. Як і остерігалася Кристал, Оббо розрахувався з її матір’ю героїном.
— Ти довбана засрана сучко, тебе знову викинуть з твоєї гівняної клініки!
Але героїн відправив Кристадину матір у такі сфери, де годі було її досягти. Хоч вона й відгукнулася, обізвавши Кристал малою стервою й курвою, та ці її огризання долинали наче з потойбіччя. Кристал ляснула матір по щоці. Террі порадила їй від’їбатися і здохнути.
— Сама тоді, курво, міняй йому засрані підгузники, нікчемна, блін, коровисько! — заверещала Кристал.
Роббі з плачем побіг услід за нею, але вона грюкнула дверима прямо перед його носом.
Будинок, у якому мешкала Ніккі, подобався Кристал найбільше. Там було не так чисто, як у баби Кет, але якось привітніше й комфортніше з усім тим галасом і метушнею. Ніккі мала двох братів і сестру, тож Кристал спала на складеній удвоє пуховій ковдрі поміж ліжками сестер. Стіни були обвішані вирізками з журналів, що витворювали своєрідний колаж із спокусливих хлопчиків і чарівних дівчаток. Кристал чомусь і в голову не приходило прикрашати стіни власної спальні.
Але її постійно гризло сумління. Кристал ніяк не могла забути нажахане обличчя Роббі, коли вона грюкнула дверима перед його носом, тому в середу зранку вона повернулася додому. Зрештою, родина Ніккі не мала жодного бажання затримувати її в себе довше, ніж на дві ночі. Якось Ніккі доволі відверто пояснила Кристал, що її мама не проти, щоб вона в них ночувала, але щоб цим не зловживати, бо Кристал не повинна ставитися до їхнього дому як до гуртожитку, а надто якщо вона являтиметься до них ген аж за північ.
Террі страшенно зраділа, що Кристал повернулася. Вона розповіла про візит нової соціальної працівниці, і Кристал почала занепокоєно уявляти, яке враження міг справити на ту незнайомку їхній дім, що останнім часом опустився нижче за всі допустимі рівні занехаєння. Але найбільше Кристал була стурбована тим, що Кей побачила вдома Роббі, адже він мав би бути в яслах — зобов’язання Террі відводити його туди (він почав відвідувати ясла, коли ще перебував у названої матері) було ключовою умовою торішньої домовленості про його повернення додому. Її також розлютило, що соціальна працівниця застала Роббі з підгузником, хоч Кристал добряче наморочилася, щоб навчити його користуватися унітазом.
— І шо вона сказала? — почала допитуватися Кристал.
— Та шо, сказала, шо ше прийде, — відповіла Террі.
Кристал мала недобрі передчуття. Колишня їхня соціальна працівниця воліла не надто втручатися в життя родини Відонів. Була якась розгублена й нерішуча, забувала їхні імена, плутала їх з іншими своїми клієнтами і заглядала до них щодва тижні просто для галочки, можливо, щоб перевірити, чи Роббі й досі ще живий.
Нова загроза зіпсувала Кристал настрій. Коли Террі бувала в нормальному стані, вона остерігалася доньчиного гніву й покірно виконувала усі її накази. Користуючись своєю тимчасовою владою, Кристал звеліла матері одягти якийсь пристойніший одяг, змусила Роббі перебратися в чисті штанці, нагадала йому, щоб він, не дай Боже, їх не обпісяв, і відвела його в ясла. Коли вона його там залишила, він почав репетувати. Спочатку це її роздратувало, але за хвильку вона присіла перед ним навпочіпки й пообіцяла, що повернеться й забере його о першій годині, і тоді він її відпустив.
Кристал вирішила прогуляти школу, хоч середа й була її улюбленим днем завдяки урокам фізкультури й консультування, й почала наводити лад у хаті, побризкавши в кухні сосновим дезодорантом і позбиравши в торбинки для сміття всі недопалки й об’їдки. Вона заховала бляшанку з-під печива, у якій Террі зберігала своє причандалля, і заштовхала комп’ютери (три з яких уже хтось забрав) у шафку в коридорі.