Я, здасться, трохи задрімав. Слухавки все ще на мені, а от пляшка могла б уже бути гарячішою. Я піднімаюсь і йду набрати свіжої води. Схоже на те, що тарганята-курортники так і не рушилися зі своїх звичних місць. От кому добре в цьому санаторії без клепсидри.
Повернувшись, я знову дбайливо обгортаюся зусібіч і вдягаю плеєр. Містер Сульфазин поки що ніяк не виказує себе. Що ж, терпіння мені вистачить. От тільки чи вистачить сили.
А з ефіру й далі ллються потоки PULP FICTION'ських дотепів.
— Чувак, я вчора з INTERNET'y такий абсолютно дурний анекдот витягнув, але закодований так, що хакера довелося кликати.
— ?…
— Ну, розумієш, щоб феміністки до суду не подали. Там за таке можна й до тюряги загриміти.
— І що за анекдот?
— Та тупий. Ну, тіпа, питання: «Що робити чоловікові, коли жінка виходить з кухні й починає на нього кричати?» І відповідь: «Скоротити ланц».
— Дійсно тупо. От дурні американці — до чого країну довели. Давай ліпше наші, місцеві. В Штатах теж би за таке судили, напевне. Тіпа, стоїть негр під деревом, п'яний в дупу. Стоїть, хитається. Ну, мєнт до нього підвалює і питає: «Що, погано тобі?». А негр: «Ой, погано…» А мєнтяра своє: «І додому напевно хочеться?». «Ой, хочеться…» «Ну давай підсаджу.»
— Га-га-га. Тебе б за це в KU-KLUX-KLAN навіть без моєї рекомендації прийняли. А знаєш, як ґазда надумав свиню зарізати?
— Ну?
— Ну, попросив двох хлопів здорових з полонини, півлітру пообіцяв, закусь, діла. Ті прийшли з тесаками здоровими, він їх у стайню — і двері закрив, щоб льоха не втекла, значить. Чує, а звідти шум, галас, крики — свиня пищить, хлопи матюкаються аж стайня дрижить. Минає півгодини, година, а там все гак само. Нарешті двері відчиняються, виходять ті два хлопи, мокрі, захекані, в крові. Ну ґазда й питає в них: Зарізали?» А ті: «Та зарізати не зарізали, але скопали так, що за тиждень сама здохне».
— Н-да. Трудна справа. А я, знаєш, в PLAYBOY'i вичитав один непоганий. Ну там, про лицаря такий сюжет. Тіпа, йде він, іде, а тут на роздоріжжі камінь, і на ньому написано: «Направо підеш — згинеш, наліво підеш — багатий будеш». Ну, дєло ясне, пішов він наліво. Там знов роздоріжжя і знову камінь: «Направо підеш — загинеш, наліво підеш — славним станеш». Ну, чувак, понятно, знову вліво бере, а там по закону подлості ще одна каменюка хитра. Тіпа: «Направо підеш — шиздєц тобі, наліво — охуїєш». Ну лицар думав, думав, рішив, піду знов наліво, один хрін помирати, а так цікаво, що ж воно буде. Йшов, йшов, баче — на березі ріки семиголовий дракон воду п'є. Ну лицар, ясно, на нього скочив, почав голови рубати. Рубав-рубав, шість голів зрубав, стомився та й сів відпочити. А дракон, прикинь, останню голову так спокійно обертає і каже: «Ти лицарю що, охуїв? — я ж тільки прийшов води напитися».
— Ну, і шо тут смішного?
— Та нічого. Просто я цей анекдот по-польськи читав, а в них слово «охуїв» має зовсім іншу етимологію. Від назви жіночого, значить, органу походить, врубався в натурі?
— Зараз, зараз, треба подумати. А-а!!! Кльово! І як це звучить?
— Завтра скажу. Якщо сам не допреш. За десять баксів.
— Та пішов ти…
Ого, подумав я. «Етимологія»! Це ж які слова BEAR з BEER'om знають. Моя школа! Але видають себе з головою. Не вмієш рогулем прикинутись — не берися.
Тим часом підставні рогулі продовжували засмічувати ефір.
— А тепер на замовлення пацієнтів одного конфіденційно відомого лікувального закладу — кілька медичних історій:
Корочє, приходить негр до шпиталю й каже: «Пане доктур, посмотріть, щось мені тут на носі вискочило». Доктор так дивився і так, щось там приглядався, крізь збільшуване скло зиркав, а потім говорить негрові: «Роздягайтеся. Все, все скидайте. І білизну теж. Так. А тепер відійдіть до вікна. Та-а-ак. А тепер присядьте. До-ообре. А тепер станьте навкарачки. Ні-ні, не тут — он там в кутку. А тепер спробуйте он там, біля шафи…» Корочє, обповзав негр всі кутки і питає: «Пане доктур, це що в мене — так серйозно?» А доктор йому: «Та ні! Це зеленкою замазати. Просто я собі чорну тумбочку купив — не знаю, де поставити».
— Х-хе, ну ти таки расист канкрєтний. Давай, в натурі, чіста про медиків.
— Ну, давай. Приходить, тіпа, чувак до гінеколога й каже: «Лікарю, я хочу завагітніти». А той: «Та ти шо, довбанувся? Ти ж мужик, йома-йо, — яка вагітність може бути». А чувак вперся: «Розумієте, це моя заповітна мрія. Ще з дитинства. Мені без цього не жити. Прошу вас, зробіть щось. Гроші не мають значення. Я не трушуся над крейцаром». Ну, гінеколог бачить, що перед ним канкрєтний псіх і каже: «Знаєте, що, — ви йдіть до хірурга, може, він щось придумає, я тут безсилий», — ну, тіпа, спихнув козла іншому. Але минає який там час, іде цей лікар вулицею і зустрічає того мужика. З ота-а-аким пузом. Очі на лоб лізуть, він і питає:» Ну, як ви? Щось вдалося зробити?» «Ви ж бачите, — відповідає той. — Все нормально. Восьмий місяць уже. Скоро збираюся родити». І пішов собі. А гінеколог, тіпа, ніяк не в'їде, шо за розклади такі. Бігом до хірурга. «Так, каже, і так: бачив твого пацієнта прибацаного. Так він і справді вагітний. Уявляєш. Це ж революція в медицині! Так, між нами, скажи, як тобі вдалося, що ти йому зробив?..» А той повертається і так з нехіттю відповідає: «Що зробив, що зробив? — жопу йому зашив, от і всі діла!»
— Га-га-га. А знаєш, як завалює до проктолога мужик, і з порога: «Лікарю, допоможіть, геморой так замучив, ну так замучив, просто спасу нема». Лікар оглянув його й каже: «Це все дурниці. Я зараз випишу вам свічки спеціальні, і ми так активненько курс пройдемо — по три свічки на день, — і через тиждень будете, ніби на світ народились.» Прописав він йому, значить, свічки, а через пару днів чувак завалює по новій і каже: «Лікарю, зробіть щось. У мене вже сил немає. Щось ті свічки не допомагають. Я вже третю упаковку докінчую, в мене вже піна з рота йде, ну не можу я більше…» А лікар приторчав в натурі й ошелешено так питає: «Ви що — їх їсте?» А той подивився на нього і каже так саркастично: «Нє, я їх, знаєте, в задницю засовую».
— Ги-ги-и. Я ще один про гінеколога згадав. Як, тіпа, ранком консиліум лікарський, ну і главврач всім роздає завдання. Доходить до гінеколога, а той, виявляється, захворів — на больничному, тіпа. Ну, головний каже до пари дантистів: «Хтось із вас сьогодні піде в гінекологічний кабінет». А ті в один голос: «Та ми ж не від того діла, ми ж тільки по зубах, тіпа». «Нічого не знаю, — каже той, — під дверима черга — люди з номерками чекають. Коротше кажучи, робіть, що хочете, а хтось сьогодні повинен бути замість гінеколога». Ну, один пішов. Стоматолог, значить. Приходить перша пацієнтка, а він їй: «Та-ак, сідайте е-е… лягайте в крісло. Зручно вам? Отак — руки сюди, ноги сюди. Розтуліть губенята… Ну що ж. Один тампон сюди, другий туди…» Корочє, мудохався він з нею, мудохався, вкінці йде мити руки і не обертаючись так до неї: «А тепер сплюньте». Прикідуєш? — «Сплюньте!» Ги-ги-и.
— А це, тіпа, про твого гінеколога продовження. Тіпа, вийшов він на пенсію і вирішив підзаробляти в автомайстерні. Ну там спочатку курс навчання, а потім екзамен. Дали йому якусь там хєрню в моторі зремонтувати. Ну він там щось лазив, порпався, зробив, корочє. Екзаменатор подивився і каже: «Я в захваті! Це просто блискуче проведена операція. Тільки скажіть, як вам усе вдалося зробити крізь вихлопну трубу?!» Догнав? Як, каже, вам вдалося?…
— Догнав-догнав, не сци, не тупий. Іще один на цю ж тему. Ну, про медицину ващє. Гралися хлопчик з дівчинкою в лікарню. Їм там років по п'ять-шість від сили. Після цього мамаша малої прибігає до пацанового баті й піднімає дикий рейвах. «Ну чого ви так нервуєтеся?» — каже той. «Сексуальна цікавість у їхньому віці — справа цілком природна й допустима». «Яка там цікавість! — репетує мамаша. — Ліпше б він її трахнув, в натурі. А ваш байстрюк нашій донечці апендицит вирізав!!!»
— Ну от, шановні слухачі, як бачите, не одні ви стурбовані справою охорони здоров'я. Я теж. Особливо психічним станом нашого любимого друга BEAR'a. Його почуття гумору явно потребує психокорекції. А тим часом не забувайте, що з нами можна спілкуватися і в INTERNET'і. Наша адреса: h6t6t6p://WWW.marazm.ua. Працює також пейджер, по якому можна замовити свій улюблений анекдот — для коханої дівчини, наприклад, або для boy-frend'a. Наш номер: ТИП КР-15М№563323 220V1000Wt50Hz ОСТ8351-99.
— О, знаєш, кстаті-до-речі, про INTERNET? Як загубився маленький хлопчик. Ну, стоїть на Хрещатику, плаче, шмарки облизує. Прохожі спиняються, питають, тіпа, хлопчику, де твоя мама? А хто твій тато? Де ти живеш? А малий тільки сльози ковтає, і мовчить, і головою хитає — не знаю, мол. Ну як це, не знаєш, де живеш? Хлопчику, ти що, справді адреси своєї не знаєш? А він так дивиться і каже: «Чому ж, адресу знаю — WWW.hlopczyk.kiev.ua.»
— Ну ти, чувак, віртуалом так не увлєкайся, а то в мене один друг був, так він…
— Ладно, ладно, не тринди, у мене тут ще цілий блок цілком, можна сказати, про жизнь, як вона є в натурі.
— То чого ти телишся. Давай, тiскай, а то народ позасинає.
Заснути, — думаю я, — це якраз те, що в даній хвилі було би найбільш доречне, але сном наразі й не пахне, а ціла жменя капсул і піґулок, зжертих мною насухо, невідомо чим займається. Може, вітчизняний суперагент Сульфазин всіх їх, лохів імпортних, розколов і здав ворожій розвідці — якому-небудь МОССАДУ, або Аслану Масхадову, наприклад.
A BEER із BEAR'ом продовжували вимахуватись на всі заставки. Я вже перестав їх ідентифікувати, а тільки іржав, як недорізаний кінь, після кожного тупого анекдоту. Поступово виявлялася якась обернена залежність: чим тупішим і «бородатішим» був анекдот, тим більше я гиготів, наражаючись на ризик розбудити сусідів. Не вистачало мені ще нічного спілкування з роздягненою Оксаною, в якої скінчились сигарети, але почався натомість гострий напад лібідо. Уявна можливість саме такого сценарію чомусь насправді настрашила мене (а що, як Оксана — теж підсадка фрау Де?), і я подався до чергової сестри попросити валідолу. «Може, вколоти все-таки вам снодійне?», — запитала вона співчутливо. «Та ні, вже, мабуть, запізно — треба вдосвіта вставати. Просто серце чогось розійшлося». «Ну, це ви надто переймаєтеся тим сульфазином», — сказала вона й підморгнула мені як змовникові; як щойно ініційованому розенкрейцерові; як члену ОУН-УПА, що досі сидить у карпатському схроні з дубельтівкою, чекаючи проклятих москалів; або, не виключено, і як потенційному коханцеві.
«Ще й нога до всього того болить», — про всяк випадок виправдовуюсь я і прожогом вискакую з кабінету. «Грійте її, грійте!» — наздоганяє мене вже в коридорі й перекрученим ляскотом відлунює заклично, коли минаю Оксанине ліжко: «Грайте її, грайте». Списуючи почуте на особливості місцевої акустики, я набираю свіжої води в пляшку, кажу «па-па» тарганятам і знову вмощуюсь у свому радіофікованому термодинамічному лігві.
— Якось то раз святий Петро попросив Ісуса почергувати коло воріт раю. Той став, дивиться, якийсь мужичок обдертий пхається. Ну Христос, ясне діло, питає: «Чоловіче добрий, хто ти такий, чого сюди забрів?» А той потупився: «Я бідний тесля. Все життя був бідним. А потім народився у мене син, виріс, пішов світами і багато добрих справ людям зробив». Христос здивовано: «Тато?!» А старий теж здивувався, піднімає погляд: «Піноккіо?!»
— На ту же саму тему:
«Сходить старий єврей на гору якусь там, Сінай, чи що, возводить руки д'горі і каже, промовляючи до Господа, тіпа, Боже мій, послухай мене, старого єврея — я все життя був правовірним і слухняним, ну, може, там не без гріха, діло понятне, але ні законів Твоїх, ні заповідей не порушував, святу суботу шаную, до синагоги вчащаю, всьо конретно, по понятіям, правда? Так за що ж мені така страшна кара — син мій подався в католики? Тут грім, блискавка, розверзаються небеса, з'являється Господь і каже євреєві: «А мій?»
— Допер, нє?
— Такі історії треба з самого початку розповідати, врубуєшся?
— А шо там з початку було?
— Ну як же. Приходить до психіатра старезний такий дідок — сивий, зморщений, борода по пояс, і в очах явно щось таке, ніби старечий маразм. «Сідайте, дєдушка, — каже йому психіатр. — Давайте, розказуйте все по очєрєді, все, як було з самого початку. Як це все сталося?». «Так-таки з початку?» «Ага, з самого-самого. Коли все почалося». «Ну, напочатку, — каже старий, — я створив Небо і Землю….»
— Ну ти, в натурі, не дуже то богохульствуй. Тим більше, там не сплять, усе чують.
— Нічо', всі там будемо. Знаєш, як одна кобіта каже іншій: «Я так люблю музику. Мені тк би хотілося подружитися з кимось із знаменитих музикантів — із Чайковським, Фреді Меркюрі, Елтоном Джоном, Бой Джорджем, Джорджем Майклом, Борисом Мойсеєвим чи, на гірший випадок, із Костем Гнатенком…» «Ой, дівонько, не жіноче це діло…», — відповідає їй приятелька.
— А-аа, це як, тіпа, гомік потрапив у рай. Дивився на нього Бог, дивився та й думає: «Ну то й що, що голубий — більше гріхів за ним ніяких не числиться, нехай собі буде». А за тиждень рейвах в раю — клієнт ангела якогось зґвалтував. Бог, ясне діло, розсердився, копнув чувака — нехай у пеклі посидить. Минає там якийсь час, а з пекла глухо — ні слуху, ні духу. Думає Бог, — треба провірити: щось тут нечисто. Спускається Він, значить, в пекло, а там — дубак, зусмар, холод собачий; грішники стоять сині, трусяться, шмарклі їм позамерзали — неподобство. Ну, Бог до головного чорта, мол, шо за діла, тут в тебе, каже, повинна смола кипіти, грішники в сірці паритися, жар, дим, вогонь, а це фіґня якась повна. І, знаєш, що Йому чорт відповів?
— Що знову ТЕЦ тепло перекрила?
— Казьол ти. Що то значить в людини світло вимикають вечорами — зовсім чуття втратив. Чорт подивився скоса на гоміка й відповідає Богові: «Он, бачите того педика — тепер попробуй зігнися, щоби дровець у вогонь підкинути…»
— Нє, ну це ти казьол канкрєтний. До того ж сексуально стурбований. За Кортасаром 80 % чоловіків — латентні, тобто приховані гомосексуалісти. І що я тут з тобою роблю.
— Скажи своєму Кортасару, що сам він… того… латинос латентний, чи як його там.
— Ну ладно. Ми ж домовлялися незнайомих слів не вживати. А тепер кілька коротких оголошень:
«До відома глав усіх урядів! За 20 доларів готовий підписати своїм прізвищем будь-які непопулярні або антинародні укази. Рабінович».
«Люди добрі! Допоможіть, хто чим може — самі ми не мєстниє, дом згорів, город затопило, жена ушла, водка кончілась! Кошти надсилайте на адресу: Київ, до запитання, пред'явникові депутатського посвідчення ТИП КР-15M№563323-220V1000Wt50HzC)CT8351-99 або номерного знаку 999666-КІО від «Мерседеса-600».
«Самотній кіллер з порядної родини познайомиться із розчарованим у житті пенсіонером для відпрацювання контрольного пострілу».
«Самотній кіллер», — чомусь засіло мені в голові. Абсурдне словосполучення. Кіллер завжди самотній. Хіба що він подвійний Леон.
— Wellcome back. Продовжуємо наш молодіжний марафон, — захлиналися мої астральні друзі, — парад старих анекдотів для тих, хто народився недавно. Отже, повертається чоловік з тривалого відрядження, заходить до хати, дивиться, а на ліжку з-під ковдри чиїсь голі ноги стирчать. «Це хто?» — питає він жінку. «Хто, хто! Шубу норкову ти мені купив? От так от. А він купив. До моря ти мене хоч раз возив? А він возив і не раз… А дача, а машина? Ти думаєш, це все з неба впало? Чи, може, на твою зарплату куплене? І робота в мене «не бий лежачого», і ти влаштований, одягнутий, взутий, і діти голодні не сидять. До того ж нам нову квартиру обіцяють…» А чоловік: «Ну от я і кажу — прикрий ноги годувальникові, а то ще простудиться до біди».