З європейських портів “Мажестік” заходив, отже, лише до Гібралтара й Мальти і забирав там лише пошту. Місіс Ліліан у кожному порту вимагала собі в каюту всі місцеві та які були англійські газети.
В цих газетах вона старанно шукала відгуків на їхню справу. Але англійські газети обмежилися тільки повідомленням про від’їзд повноважної комісії і після цього про Нен-Сагора і його справу цілком забули. Суспільство вже перестало цікавитися цією сенсацією. Місіс Ліліан була з цього дуже задоволена.
В соціалістичному листку місіс Ліліан знайшла ще фотографію своєї правої ноги над облавком пароплава з дотепним підписом Джералда Вейса: “Так кінчає кожний зрадник своєї батьківщини і своєї партії. Під запоною туману громадянка Ліліан Сагор тікає з острова. Хто знає, чи не почуємо ми хутко про неї, як про громадянку, діяча і ката, як про славетну чекістку в радянських республіках!..” Джералд Вейс пнувся на провидцю і хотів бути пророком.
Зате в чужоземних газетах місіс Ліліан знайшла дещо й про Нен-Сагора. Французькі, іспанські та італійські газети переповідали англійську сенсацію, старанно її прикрашаючи й брешучи куди справніше від англійських собратів. Вони вигадали дуже цікаву, як на авантюрний роман, біографію “старому індуському ворожбитові”, повівши його рід від старозвісних піратів Індійського океану через секту індуських вогнепоклонників та тугів-душителів кінця минулого століття, через афгано-руських контрабандистів до таємного ритуального кишла в горах Індії і, нарешті, шайки анархо-комуністів. Майстри світових авантюрних жовтих романів Луї Жаколіо та Луї Буссенар[9] могли б щиро позаздрити талантові буржуазних писак. Грецька морська газетка розповідала й недавнє минуле з біографії Нен-Сагора та його політичну кар’єру. Виявляється, він був давній комуніст (грецькому кореспондентові не було відомо, що компартія рахує своє життя всього лише роками, і він щедро приписував Нен-Сагорові півстолітній стаж) і цілу громадянську війну провів у Росії. Він був членом Комінтерну від Індії, працював разом із жахливим Дзержинським у Чека і, бувши заступником більшовицького Наркомздраву, завідував “секзнищін’ом” (сектор знищення інтелігенції). Знищення інтелігенції Нен-Сагор провадив дуже дотепним способом, прищеплюючи всім особам, що носили піджаки й галстуки, висипнотифозні бацили. Ці бацили постачала йому з Англії його онука Ліліан, що працювала в той час у Британському бактеріологічному інституті (звідки вони могли про це довідатися? Місіс Ліліан справді один час працювала в бактеріологічному інституті) і підтримувала зв’язок з більшовицькою революцією.
Жодна з цих газет не робила навіть здогадок про саму наукову теорію лікаря Нен-Сагора, — ту наукову теорію, що й стала за початок всіх злощасть бідолашного лікаря та його онуки, примусивши їх зробити такий скандальний і політично непевний, а з погляду буржуазної моралі і злочинний висновок. Ні, вони спокійнісінько розповідали собі цю теорію, наче самі були присутні на сорок сьомому річному засіданні Британського медичного товариства або їхні кореспонденти довгий час працювали за асистентів лікаря Нен-Сагора. Виявляється, суть цієї наукової теорії полягала в тому, щоб знищити взагалі всяку медицину як таку (і дійсно, лікар Нен-Сагор в своєму виступі заперечував сучасну медицину!), і покинути людство напризволяще, на ласку самій природі: вона, мовляв, за теорією лікаря Нен-Сагора, сама розбереться, кого їй милувати, а кого прибирати з землі. Тут же газети викривали весь підспідок цієї “комуністичної” медицини: адже пролетаріат у крові здоровіший за буржуазію, тому він і має вижити без допомоги медицини, а буржуазія незабаром вимре, поїдена своїми спадковими та в розкошах здобутими недугами…
Пророки з грецьких кореспондентів були не гірші від Джералда Вейса.
Словом, життя на “Мажестіку” під час довгої трансмаринної подорожі йшло своїм порядком. 3 сер О розглядали обрії та приморські й приокеанські англійські домініони крізь свої морські біноклі, підспівуючи час від часу тихенько “Англія панує над морями”, пили лимонад і курили запашні єгипетські цигарки, зроблені в Греції з контрабандного турецького тютюну. Горбань Альберт Сю стенографував і передруковував на машинці їхню чималеньку кореспонденцію. Ввечері він примощувався в останньому ряді мюзик-холу і, напівзаплющивши очі, слухав великі класичні концерти. Музика була його пристрастю, але в Лондоні він не міг дозволити собі таких розкошів, бо після непривітного Лондонського ринку з імпорт ними продуктами харчування йому не лишалося й на нові черевики для старшої дочки. А тут відвідування мюзик-холу було передбачене в платні за проїзд. Іноді мюзик-хол відвідували й три члени повноважної комісії, посідаючи місця в другому ряді крісел. Тоді Альберт Сю розплющував очі й тихенько вислизав із залу: він соромився сидіти в одному кабаре з своїми начальниками.
Тільки старий лікар нікуди не виходив із своєї каюти. ЛДілий день сидів він, зачинившись, біля книг і журналів і тільки ввечері, коли над океаном вставало марево і бриз дужчав та свіжішав, лікар Нен-Сагор виходив подихати вільним повітрям.
Він сидів у шезлонгу на другій палубі в затишному кутку і палив чорну англійську сигару. Потім випивав склянку якогось питва й знову зникав у своїй каюті. До табльдоту[10] старий лікар не виходив: йому подавали їсти в каюту, він об’явив себе хворим.
Місіс Ліліан, навпаки, не цуралася товариства. Вона акуратно відвідувала всі табльдоти, заходила до кают-компанії, а іноді заглядала й до мюзик-холу.
Горбань Альберт Сю розплющував тоді одне око й сумовито поглядав здаля на високу, ставну постать молодої індіанки, на її красиве смуглясте обличчя.
Альберт Сю завжди при тому зажурено зітхав: його Марта, здається, не була ні висока, ні ставна, ні тим паче засмагла. Місіс Ліліан іноді помічала це одне, сумовите й уважне, око горбаня й здивовано відверталася.
Від десятої до одинадцятої місіс Ліліан була на тенісному корті й грала дві-три партії з випадковими партнерами. До танцювального салону місіс Ліліан приходила не щодня і танцювала тільки вальс, та й то не більше двох-трьох турів. Чарлстона місіс Ліліан не танцювала.
Дансингові кавалери взагалі були дуже заінтриговані пікантною індіанкою, що скрізь на пароплаві бувала справно, але трималася самостійно і не виявляла бажання заводити короткі знайомства.
Може, саме тому до неї почали приглядатися солідніші джентльмени та вахлаки, що вважали за краще до танцювального салону не заходити. Місіс Ліліан і з ними тримала себе дуже коректно, ввічливо та приязно, але не більше. Вона поводилася, як справжня леді. Це зразу ж оцінили старіші.джентльмени. Тому її поява на палубі завжди відзначалася десятком-другим глибоких і ввічливих поклонів. Підходили заговорювати до місіс Ліліан не так часто.
Тому місіс Ліліан була таки трохи здивована, коли одного вечора, того ж дня, як теплоплав залишив Порт-Саїд, до неї під час вечірньої проходки раптом підійшло двоє джентльменів.
— Місіс Ліліан, онука лікаря Нен-Сагора? — запитав цілком пристойно один з них, скидаючи свого колоніального шолома й показуючи своє обгоріле й обвітрене обличчя.
Він говорив англійською мовою досить чисто, але зразу було видно, що він не англієць.
— Так, це я, — підозріливо відповіла місіс Ліліан.
— Не зрозумійте, прошу, це як нахабство, що ми з товаришем, — він повів рукою до свого супутника, що на цей жест теж зняв шолома, показавши ще більше спечене обличчя, і промимрив якусь фразу, так безграмотно збудовану, що місіс Ліліан ледве стримала усмішку, — що ми з товаришем дозволяємо собі, не будучи знайомі, спинити вас.
— Прошу, сер, — відповіла місіс Ліліан. — Але чого вам від мене треба?
Незнайомий зам’явся, надів свого шолома, знову зняв, поглянув на свого товариша, сказав до нього щось не зрозумілою місіс Ліліан мовою і, нарешті, переміг своє хвилювання.
— Бачите, місіс, ми маємо до вас і до лікаря Нен-Сагора, головним чином до лікаря Нен-Сагора, невеличку справу. Але справу конфіденціальну. Коли ваша ласка…
— Я не маю ніякого наміру з будь-ким конфіденціально говорити, — холодно відрубала місіс Ліліан і повернулася йти.
Але незнайомий заступив їй путь.
— Але, місіс… я вас благаю. Справа йде… про наукову теорію лікаря Нен-Сагора.
Місіс Ліліан спинилася.
— Про теорію лікаря Нен-Сагора?
— Так, місіс, вашого діда.
— Вам треба говорити зо мною чи з лікарем Нен-Сагором?
— Власне, з лікарем Нен-Сагором, місіс, але я гадаю…
— Хто ви, сер?
— Я?
— Так, ви.
— Я… — він зам’явся, — бачите, місіс, ми вам, безперечно, це скажемо, але… теж тільки… в конфіденціальній розмові…
— Але, дозвольте, як же я можу згодитися на таку розмову, коли навіть не знаю, з ким маю діло?
— Ах, місіс… Ах, місіс… Я і мій колега, ми — лікарі… Звичайно, на таку розмову неможливо було погодитися.
Так місіс Ліліан і вирішила.
Але, подумавши одну мить, вона раптом змінила своє рішення: кінець кінцем це були перші медики, які, либонь, зацікавилися працею лікаря Нен-Сагора.
— Я спитаю діда, — відповіла вона, — без його згоди я не можу нічого сказати.
— Звісно, звісно місіс.
— Проте чекайте, — спинилася місіс Ліліан і знову підозріливо оглянула співрозмовців. — А ви… не журналісти?
— О ні, місіс, що ви!..
Місіс Ліліан знизала плечима й пішла до діда. Обидва незнайомі лишилися на палубі, старанно кланяючися їй.
9
Згоду в Нен-Сагора пощастило дістати. Старому лікареві було зрештою однаково. Були це вороги чи друзі — навряд чи вже можна було більше знеславити його лікарську репутацію. Та й чи про репутацію йшлося тепер. Лікар Нен-Сагор відрізав себе від світу, тепер йому залишилася його власна робота в Нурі, та й тільки. Її треба докінчити й остаточно оформити, — цього вистачить на ці останні кілька років життя.
Він дав згоду побачитися з незнайомими лікарями.
Обидва незнайомці надзвичайно зраділи, вони довго по черзі трусили руку місіс Ліліан.
— О місіс, ми так вдячні вам! — говорив той, що вільно володів англійською мовою, його компаньйон мимрив щось під ніс і свою безсловесність компенсував міцними, майже непристойними, рукостисканнями: він був дужий, як бугай.
Місіс Ліліан насилу визволила свою руку.
Прийняв незнайомців Нен-Сагор у своїй каюті. Вони ввійшли, одчайдушно потрясли Нен-Сагорові руку і зараз же, не чекаючи запрошення, посідали.
— Чим я можу служити вам? — поцікавився Нен-Сагор, коли гості трохи заспокоїлися й перестали закидати його висловами своєї пошани.
— О сер!.. — говорити почав той, що володів англійською мовою.
Це був ставний мужчина років понад тридцять, чорнявий, але вже з значною сивиною на скронях. В його мові бринів легкий горловий акцент жителя Сходу. Другий говорив по-англійськи дуже погано, відзначався м’якою південною вимовою, був нижчий на зріст, шатен, років під тридцять п’ять і надзвичайно кремезний.
— О сер! Насамперед треба вам сказати, що ми з колегою медики. Так, так. Я — хірург, мій колега — ендокринолог. Це наші, так би мовити, медичні спеціальності. Але ми обидва працюємо зараз, бо найбільше цікавимося саме цим — проблемою кліматичного лікування. Ми вивчаємо клімат не як засіб порятунку для туберкульозників першої стадії, не як нормований лікувальний порціон, а як величезне і могутнє джерело загального оздоровлення людського організму, як основу всякої профілактичної роботи.
— Так, — сказав Нен-Сагор.
Гості починали його цікавити.
— Така настанова нашої роботи не є випадковою пристрастю нас двох, така настанова медичних шукань взагалі надзвичайно поширена серед медичних кіл нашої країни. Ми повинні сказати, що ваша попередня діяльність в загальних — на жаль, мушу признатися, — в загальних рисах нам знайома. Ми читали з великим захопленням ваші статі з кліматології.
— Це старі мої статті, друковані, коли не помиляюся, в 1901 році?..
— Так, так. На жаль, мало що з пізніших робіт потрапило до нас. Ми навіть гадали досі, що ви вже припинили вашу наукову роботу. Коли це, з місяць тому, ми знайшли в англійських газетах замітку про те, що на чергових зборах Британського медичного товариства має стояти ваша доповідь про результати вашої багаторічної експериментальної роботи.
Нен-Сагор нахмурився. Але його співрозмовці не помітили цього. Експансивний житель Сходу вів далі свою гарячу мову.
— Ми були тоді в Туреччині, потім переїхали до Єгипту. Ми подорожуємо тут з науковою метою, відряджені нашим урядом вивчати по країнах Сходу постановку кліматичного лікування, зокрема кліматичне лікування туберкульозу. І от уже в Єгипті, - це було днів кілька тому, — ми прочитали звіт про ваш виступ на зборах медичного товариства…
Нен-Сагор знову ще гірше нахмурився, але жваві співрозмовці знову не помітили цього.
— Ах, недотепи! — зареготав гарячий житель Сходу, і його колега вторив йому так голосно, що місіс Ліліан мимоволі боязко поглянула на відкритий ілюмінатор.
Пізніше вона встала і зовсім його загвинтила.
— Ах, старі ханжі! їх, бачите, так обурила ваша симпатія або, як мені здається, просто об’єктивна сентенція на адресу політичного ворога, що вони про ваш науковий виступ простісінько собі забули.
— Атож! Це ви надзвичайно вірно сказали, звичайна об’єктивна сентенція, — зрадів Нен-Сагор.
Він пожвавішав і вже охоче підтакував молодим колегам.
Тільки місіс Ліліан не покидав похмурий настрій. Навпаки, тепер він іще збільшився: місіс Ліліан недаром майже десять літ відвідувала соціалістичні зібрання, — тепер вона певна була, що перед нею сидять дійшлі провокатори.
— Чудії! — не вгавав тим часом житель Сходу. — Просто кажучи — варвари! Що їм наука? А ще сміють вихвалятися. Та вони наукою, немов панциром, прикривають лише своє невігластво, реакційність і, даруйте мені, класову тенденцію…
Місіс Ліліан остаточно впевнилася в своїх підозрах. Тепер вона добирала способу вийти з цього становища й дати відсіч намірам на провокацію.
— Ах, який жаль, що ми не були присутні на тому засіданні! Ах, який жаль, що нам так і невідомі ваші висновки, ваші позиції! Ви дозволите бути одвертими? Ах, сер, ми оце прийшли до вас тільки для того, щоб ублагати вас поділитися з нами вашою науковою теорією. О сер, благаємо вас! Тільки основні тези, тільки найсхематичніший огляд результатів ваших експериментів… Я признаюся вам: всупереч маршрутові нашого відрядження, ми сіли на цей пароплав і пливемо до цього непотрібного нам Бомбея виключно для того, щоб здобути змогу побалакати з вами. Ми сподіваємося, що блискучі результати розмови з вами цілком компенсують нам і той час, який ми потратимо, зробивши такий величезний гак у нашій подорожі…
Місіс Ліліан нарешті вирішила й наважилася. Вона встала й підійшла до розмовників. Її суворий вигляд спинив гарячу мову людини Сходу.
— Шановні громадяни, — холодно мовила вона, — будьте ласкаві назвати себе.
Нен-Сагор розгублено подивився на неї. Житель Сходу зніяковів і розгубився.
— Будьте ласкаві назвати себе або негайно ж… залиште нас…
— Лі, - пробурмотів старий лікар, — але ж…
— Я чекаю, — не зважила на діда місіс Ліліан.
— Бачите… — житель Сходу все більше ніяковів, — бачите… — Потім він безпорадно поглянув на свого колегу, що хоча й розумів, про що йде мова, але теж нічого не міг сказати. Тоді він відважився. — Наші прізвища? Але це вам нічого не скаже… Моє прізвище Думбадзе, а мого товариша звуть Коломієць…
— Ви можете це потвердити… якимись документами?.. А також можете показати документи, що свідчать про мету вашого до нас приходу?..
— Ах, Лі, - змолився Нен-Сагор, абсолютно не розуміючи, в чому ж нарешті справа.
— Лишіть, діду. Дозвольте тут розібратися мені самій.
— Документи? Але документи…
— Так, документи! В крайньому разі коли ви не вважаєте за можливе показати їх мені, то ми це можемо зробити в присутності помічника капітана.