Неріса
Коли ж те буде? Як життя скінчиться?
Посмертна слава — то звичайний дар таким співцям, як ти. А поки живі, ніхто не чує їх, ніхто не бачить, немов вони поховані в могилі.
Поринувши глибоко в думи й мрії, такі співці не рухаються з місця, а понад ними пролітає буйно барвиста вакханалія життя і кидає тому і лаври, й квіти, хто вміє їх ловити на льоту.
Такому ж от, як ти, хіба лишиться зів'яле листя та вінці нагробні.
Чи думаєш ти Рим перемогти могильною незрушністю такою?
Тобою бувши, я б його сліпила всім блиском генія свого й Еллади, на всіх би сценах я запанувала, всі форуми і портики посіла, моє імення заглушило б гомін імення Цезаря! Оце була б справдешня перемога!
Антей
Всі б казали:
«Яких співців скуповує наш Рим!
Зовсім уже пішла в старці Еллада!»
(Бере в руки Евфрозінин лавровий вінець).
Дивись, Нерісо, сей вінець єдиний здобув я за життя, та він дорожчий від всіх твоїх розхвалених тріумфів.
Коли такі вінці нагробні будуть, так що ж, нехай скоріше прийде смерть!
(Надіває на голову вінець з гордим спокійним усміхом.)
Неріса
Антею, слухай! Я не можу більше сього терпіти. Так затхнутись можна в могильному повітрі сеї хати.
Ти або я повинні вийти в світ.
Я так тебе кохаю, що пристану на те, щоб славою твоєю жити, але зовсім без слави жить не можу — я еллінка!
Антей
І хочеш добувати в римлян ту славу?
Неріса
У римлян чи в інших — однаково. Мені потрібна слава, як хліб, вода й повітря. Коли ти мені того постачити не можеш, без чого я не проживу, то мушу сама собі здобути, а вмирати не хочу я, бо я ще молода.
Антей
Та чим же ти здобудеш тую славу?
Неріса
Тим, чим і ти здобув би — власним хистом
Антей
Ти все-таки піти на сцену хочеш?
(Після паузи).
Ну що ж, Нерісо, я скажу по правді, коли тебе не марна примха кличе, а муза Терпсіхора, я не смію з богинею змагатись. Може, справді ти можеш відродити для Коринфа святую таємницю Діоніса.
Неріса
О ні, не для Коринфа! Ти не думай!
Мене коринфські оплески не ваблять.
Либонь, жива Неріса переважить камінну Терпсіхору в Мецената, як протанцює перед ним сьогодні танець Танагри!
Антей
Ти, либонь, маячиш?
Неріса
Ні, я ще не в гарячці.
Антей
Ти ж не можеш на оргію піти!
Неріса
Чому не можу?
Римлянки ходять скрізь — чому ж би й нам не перейняти в їх того звичаю?
Прийду й скажу: «Мій чоловік недужий, але, щоб не зневажить Мецената, прислав мене, свою жону, в гостину…»
Антей
Ні, ти не підеш!
Неріса
Ти мене замкнеш?
Тоді вже я напевне буду знати, що ти мене перекупив у рабство.
Але й рабині часом утікають. Ти не впевняйся на замки.
Антей
Нерісо!!
Неріса
Що, пане мій?
(Пауза).
Ну то рішай же зараз: чи ти, чи я.
Антей
Ох, якби мав я силу тебе від серця одірвати геть і кинути, мов гадину отрутну, римлянам тим під ноги!
Неріса (з коротким злісним сміхом)
Ти не можеш?
То мусиш покоритись. Може, згодом ти сам мені подякуєш за се.
Бо я не відступлюсь від свого слова, — коли не ти, то я здобуду слави,
і то сьогодні. Я доволі ждала.
Антей (після важкого мовчання)
Так, я піду. Мені миліше буде з римлянами, аніж отут з тобою.
Неріса
Іди. Та оббери ж оте галуззя з своєї голови — невже ж так підеш?
Антей сягає за голову, здіймає лаври, з проймаючим жалем дивиться на їх і мовчки кладе там, де стояла Евфрозіна, кола квітчала його.
Голос Евфрозіни (озивається з глибини дому)
Нерісо! клич Антея! Йдіть обідать!
Уже готова оргія препишна!
Антей миттю кидається до хвіртки.
Неріса (доганяючи його)
Куди ж ти? Треба ж переодягтися!
Антей
Пусти мене! Бо прийде Евфрозіна, а я не смію глянуть їй у вічі.
(Вибігає за хвіртку).
Евфрозіна (виходить з дверей)
А де ж Антей?
Неріса
На оргію пішов.
Його запрошено до Мецената.
Евфрозіна
Якийсь дивний твій жарт.
Неріса
Я не жартую.
Он там лежать зів'ялі хатні лаври, — сьогодні він нам свіжі принесе, здобувши з рук знавців.
(Гордо підвівши голову, йде в хату.)
Евфрозіна (хапаючись за голову)
Невже се правда?!
II
В господі Мецената, нащадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини: у першій, меншій (на передньому плані), поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей — прокуратора і префекта — і вряджено невисокий примост, засланий килимами, для виступів співців, мімів та інших артистів; у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо — на грецький лад, то з стільцями — на римський, там сидять і лежать гості різного стану і віку, греки і римляни. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклівія чільної частини світлиці. На примості хор панегіристів — між ними Хілон — кінчає спів.
Хор панегіристів (співає)
Світло від світла родиться вічно, так і пресвітлий рід Мецената з променя в промінь переливає сяйво своє!
Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.
Меценат (рухом пальця закликає раба-домоправителя)
Нехай тим часом тут поскачуть міми, а потім ті єгиптянки безкості, що то показують з мечами штуки, але щоб те тривало все недовго; хвилину-дві щоб кожне зоставалось і щоб ніхто не смів виходить двічі.
(До прокуратора і префекта.)
Бо уявіть собі, що й тії мавпи до слави не байдужі: раз плесніть, то потім і прогнати з кону трудно.
Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, і на кону стали з'являтися міми, представляючи коротенькі мімічні фарси без слів, акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери і жонглерки з барвистими опуками і т. ін. Гості поплескують їм, часом кидають їм квіти й ласощі. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат і двоє його почесних гостей розмовляють межи собою. Меценат трохи зниженим голосом, префект рівно, однотонно і трохи недбало, прокуратор голосно і непримушено.
Меценат
Ся оргія моя, признатись мушу, нагадує щось трошки царство тінів перед Плутоновим тріумвіратом.
Ви не повірите, як я працюю, щоб якось подолати свою дикість і недовірливість, щоб сполучити в одну родину дві частини люду коринфського — римлян і греків.
Префект
Друже, ти й так уже великого досяг; взірцевий маєш хор панегіристів, такий і в Римі не щодня почуєш.
Меценат (махнувши рукою)
Ет, що той хор!.. По щирості сказавши, такій поезії на кухні місце, бо їй недоїдки — миліша плата, ніж лаври… Я прошу в вас вибачення, що вас частую отаким злиденством — (ще тихше) бо се, властиве, тільки для юрби — та я надолужити сподіваюсь на іншому. Я тут назнав співця справдешнього. Не дуже він славутній, та се вже грекам сором, не співцеві.
Я покажу Коринфові, що треба римлянина для цінування хисту,
інакше хист лишиться неужитком.
Прокуратор
Співець той хутко прийде?
Меценат
Я не знаю.
Я запросив його, але відповідь була від нього невиразна.
Прокуратор
От ще!
Просити їх… ти просто б наказав!
Меценат
Наказувати тут не випадає,
Антей не раб, а вільний громадянин.
Префект
Він римський громадянин?
Меценат
Се то ні, а все ж він роду чесного. В Коринфі його родину здавна поважають, колись якісь герої з неї вийшли.
Прокуратор
У гречуків отих усі герої!
Хто кине в зваді миску через стіл і в лоб сусіду влучить — вже й уславивсь discobolos!..
(Сміється.)
Такі ж і їх поети: на грецький лад Горація спартачить,
і вже вінець на чолі — лавреат!
В атенській академії купити двох лавреатів можна за обол — один поет, другий філософ буде!
Обачніше — не витрачать обола.
Меценат
Не забувай, мій друже, що боги невдячності не люблять. Пам'ятай же, що Рим ходив у Грецію до школи.
Префект
Відомо, що поганий той школяр, який учителя не переважить.
Меценат
Се так, а все ж він мусить мати вдячність.
Префект
Рим гойно заплатив за ту науку: він Греції дав спокій і закон, чого вона не мала споконвіку.
Прокуратор (впадає в річ)
А Греція в своїй преславній школі навчила Рим лиш бабських теревенів, що тільки нам релігію зганьбили, та ще привчила розумом крутити без жадної мети, як пес хвостом.
Оце і вся наука. Більш нічого не знали тії греки й не створили.
В їх навіть мови не було ніколи!
Меценат
Ну отакої! Як то не було?
Ти, друже, щось нечуване говориш.
Прокуратор
Авжеж, був іонійський діалект, аттічний, ще не знаю там який, — що не письменник, то й балачка інша, але гартованої міцно мови,
єдиної, всесвітньої, як наша, не мали греки зроду.
Меценат
Се то так.
Префект
Та й їх поезія, скажу по правді, таки супроти нашої не встоїть.
Добірності такої, як Горацій, грек не досяг ніколи й не досягне.
Меценат
А все ж і рідну мову шанувати навчив нас грек. Поезію латинську почав нам еллін-бранець, не римлянин.
Прокуратор
Бо мусив мову пана перейняти, а пан мав, певне, поважніші справи, ніж рідну мову сікти на трохеї.
Префект (до Мецената)
Мій друже, ти ж не будеш запевняти, що тії вірші не були партацькі, а тая мова не була потворна?
Меценат
Хто знає, друже, чим була та іскра, з якої на землі вогонь з'явився?
То, може, був нікчемний перегар, а все ж нам шанувать її годиться і поважати батька Прометея, хоч, може, він і був звичайний злодій.
Прокуратор (до префекта, киваючи на Мецената)
Оце ж і плід від грецької науки!
Префект
Наш Меценат відомий філеллен, — коли б іще не відділив од Риму Коринфської республіки!
(Сміється.)
Прокуратор
Жарт жартом, а Римові з такого філелленства все ж може вийти шкода.
Меценат
Не турбуйся, стара учителька те добре тямить, що їй при старощах підпорки треба.
Якби так Рим на Грецію розсердивсь і відштовхнув, то закричала б «гину!».
Префект
Все ж друг наш має рацію: є шкода.
Замилування наше до чужинців до того довело, що ми сами на варварів якихсь перевернулись, навчившись «африканської латині» від чорновидих «римських громадян».
Меценат
Ба, що ж, без варварів не обійтися, бо ми вже мусим обновляти кров, знесилену від праці та розкошів.
Чи ти б хотів, щоб наші всі народи по-варварськи довіку говорили?
Навряд чи з того буде слава Риму.
Прокуратор
Нехай мовчать, поки як слід навчаться поправної латині!
Меценат
Се трудненько!
Навчитись мовчки доброї вимови — сього б і Демосфен не доказав.
Прокуратор
Так що ж робити?
Меценат
Те, що я роблю: привчати ласкою, дарами навіть, всіх видатних чужинців Рим любити.
Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею.
Прокуратор
Розніжило тебе те філелленство!
Цікавий знати, як би ти, наприклад, збирав податки «ласкою й дарами»? Багато б назбирав!
Меценат (сміючись)
Ну, тут я мушу зложити зброю. В сьому ти найдужчий.
Раб-атрієнзій (увіходить)
Прийшов Антей-співець.
Меценат
А! Клич сюди.
Стій! Як Антей уже почне співати, я знак подам, тоді хай танцівниці сюди увійдуть. Тільки ж не раніше.
Гляди мені! Рушай.
Атрієнзій виходить.
Оці раби псують мені раз по раз лад усякий.
На їхню думку, оргія — то скоки.
Антей (у порога)
Вітаю вас, преславні.
Меценат
А, здоров!
Та ближче приступи. Коханцю музи в порога перестоювать не личить.
Антей підходить ближче, але місця йому при столі нема і він лишається стояти перед лежачими гостями.
Меценат (до гостей)
Се, друзі, найкоштовніша перлина Коринфської затоки.
Антей
Ти, преславний, надмірну ласку положив на мене.
Коринфові ж віддав замало честі.
Меценат
Чому замало честі?
Антей
Бо не можна злічити перлів нашої затоки і зважити, котра з них найдорожча.
Префект
Любити рідне місто — се годиться, але ж не треба забувати правди і вдячності. Якщо в Коринфі дійсно є скілька перлів хисту і науки, то се є Меценатова заслуга.
Меценат
Моя заслуга півняча, мій друже.
Прокуратор
Як розуміти сеє, Меценате?
Меценат
Бо я на всяких смітниках громаджу і там вишукую коштовні перли.
Префект
Та ти ж їх не ковтаєш так, як півень, але даєш в оправу.
Антей мовчки рушає.
Меценат
Стій, Антею!
Куди ти йдеш?
Антей
Туди, куди належу.
Меценат
Я бачу, ти образився.
Прокуратор
Се дивно, які ті греки всі вражливі!
Антей
Справді, се дивно, як ми досі не привикли, що переможцям вільно називати країну нашу смітником, а нас, поки ми не в «оправі», просто сміттям.
Меценат
Моєму слову ти дав колючки, але не я. Уся моя вина, що мій язик був якось послизнувся, але ж його боги слизьким створили.
Винуй Юпітера чи Прометея, — ти краще знаєш, хто з них більше винен.
Префект
А я, минаючи усякі вини, вертаю до заслуг. Мій Меценате, сей раз я маю затягти позов супроти тебе.
Меценат
Як?
Префект
Бо сю перлину не ти, а я відкрив уперше.
Меценат
Справді?
Префект
І в тім моя заслуга є ще більша, що перли я не проковтнув, знайшовши, хоч, власне, я повинен був ковтнути.
Меценат
Я хтів би сеє краще зрозуміти.
Префект
О, се не таїна! Колись я тута відкрив, чи, краще мовити, закрив гетерію співецьку потаємну.
Товаришем у ній був наймолодшим осей співець. Я ощадив його, вважаючи на молодощі ніжні,
і він один лишився з товариства, бо, знаю добре, більше в цілім краї гетерій не було, нема й не буде.
Антей
Ти помиляєшся, ще є одна.
Префект
Де?
Антей
На Парнасі. Дев'ять і оди там сходяться на оргії таємні і закриваються від ока влади густими хмарами.
Меценат
Ха-ха! Се влучно!
Префект (змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький)
Не так-то вже і влучно, Меценате,
Ті «дев'ять і один» — Феб і Камени — зовсім то не гетерія таємна, а хор панегіристів. Їм же треба амброзію та нектар заробити то й мусять панегірики співати.
Антей
Кому?
Префект
Звичайно, генієві Риму.
Парнас, Олімп і всі святії гори тепер в його імперію дістались,
і тільки тим богам живеться добре, що мають гідність римських громадян або принаймні ласку Мецената всесвітнього, а той є геній Риму.