— Цікаво. Там, де розміщені війська, часто відбуваються речі, про які невідомо громадськості. Ви знаєте адвоката Хаббарда? Як ви гадаєте, він допоможе нам?
Місіс Порджес заперечливо похитала головою:
— В усій окрузі про нього відгукуються як про людину чесну й порядну, яка вміє зберігати таємниці.
Дзвінок біля дверей змусив обох здригнутися. Була вже година ночі, за вікном свистів вітер, здалеку долинав шум прибою.
— Хто це? — місіс Порджес злякано прикрила рукою рот. — Чи не… чи не той, що збирається вбити нас?
— Той, хто збирається вас убити, підкрадається тихенько ззаду…
— Боже мій! — швидко оглянулася місіс Порджес.
— … а не сповіщатиме про свою появу дзвінком. Так що можете піти й відчинити.
— Я?!
— Звичайно. Якщо за дверима стоїть вбивця, то, природно, зустрітися з ним віч-на-віч мушу я. А ви тим часом встигнете сховатися в каміні.
За дверима стояв не вбивця, а листоноша з телеграмою в руці. Чед дав йому шилінг.
Телеграма була від Джун і повністю відповідала її темпераменту: «Був і лишаєшся впертим віслюком крапка Все ж таки приїжджаю крапка Зустрічай у Брокслі 14235 крапка Джун».
— Кепські новини? — поцікавилася місіс Порджес.
— Все залежатиме від того, чи в доброму гуморі приїде моя подруга, — відповів Чед. — Якщо вона буде не з дусі, я попрошу вас сховати весь металевий посуд. — І раптом спитав — У місіс Шеклі є родичі?
— Наскільки мені відомо, нема, — відповіла місіс Порджес. — Кажуть, що в неї була небога, але й про неї багато років нічого не чути. Одразу ж після війни виїхала до Канади чи Австралії.
Усе ж Чед вирішив переночувати в кімнаті, приготовленій йому місіс Порджес. Він уже по саму зав'язку наситився похмурою атмосферою Касл-Хоума.
7
Прибуття лондонського поїзда Чедові довелося чекати майже три чверті години. Місіс Порджес, яку він підвіз до Брокслі своєю машиною, поїхала на омнібусі далі, а він, щоб згаяти час, вивчав на платформі розклад руху поїздів та поглядав чи на сіре небо, куди кілька труб хімічного заводу випльовували клуби жовтого смердючого диму. Нічого схожого на Крайстчерч з м'яким чистим повітрям. Пихкаючи, підкотив поїзд. З вагонів вийшло п'ять-шість пасажирів, але Джун серед них не було. Наступний поїзд з Лондона прибував тільки ввечері. Чед розсердився і вирішив не чекати. Зрештою, до Крайстчерча можна дістатися на таксі.
Повернувшись до Касл-Хоума, він здивувався, що вхідні двері не зачинені. Чед зняв плаща і підійшов до каміна. Місіс Порджес зарані поклала туди дрова і приготувала смолисті тріски. Чед узяв коробку з сірниками, але одразу ж випустив її з рук: за маленькою лавою праворуч від каміна він побачив жіночу ногу в елегантному черевичку на високому каблуці. Жінці, що нерухомо лежала на підлозі, було, очевидно, років сорок. Широко розкритий рот, здавалося, вона ось-ось закричить. Щоб переконатися в тому, що вона мертва, не треба було навіть перевіряти пульсу.
Нагнувшись, Чед побачив, що її застрелено. Очевидно, це трапилося недавно, бо тіло було ще теплим.
Він почав озиратися, шукаючи очима сумочку чи щось таке, завдяки чому він міг би встановити особу вбитої. Та не знайшов нічого. Вбивця, мабуть, забрав з собою все.
А що, як убивця ще тут, у будинку? Чедові навіть здалося, що він відчуває запах пороху. Він вирішив оглянути весь будинок, хоч ясно усвідомлював, що злочинець, якщо він ще тут, може легко пристрелити і його.
Але нікого Чед не знайшов. А оскільки в Касл-Хоумі не було телефону, він стрибнув у машину і помчав до поліцейської дільниці.
Джордж Абернаті сидів за письмовим столом і переглядав справи.
— Знову щось скоїлося? — запитав, уважно глянувши на друга.
— Так. Твій рай висаджено в повітря. В Касл-Хоумі лежить убита жінка.
— Нарешті! — кинув Джордж.
Кількома словами Чед розповів усе, що з ним сталося після повернення з Брокслі. Уточнивши деякі деталі, Джордж зателефонував до поліцейського управління в Глазго.
Потім сказав Чедові:
— Не знаю чому, але коли ти розповів мені про все, в мене ніби гора з пліч звалилася.
— Постає запитання: хто наступна жертва? — Чед не поділяв райдужного настрою свого друга.
Вони сіли в машину Чеда й поїхали в Касл-Хоум, — щоб там, на місці, чекати чиновників із Глазго.
На превеликий подив, вони побачили перед ворітьми будинку невеличку, зеленого кольору спортивну машину з лондонським номером.
— А це що? — Чед насупив брови.
Вони вбігли в хол, і Чед зупинився, ніби закам'янівши. Нога в черевичку на високому каблуці вже не стирчала із-за лави, незнайомка щезла. А на її місці — в Чеда похололо на серці — лежала Джун!
— Вона жива-живісінька! — вигукнув Джордж. Він, звичайно, трохи переборщив, оскільки вислів «жива-живісінька» Джун явно не пасував. Удар, який вона одержала по потилиці, на кілька хвилин затьмарив їй свідомість.
Нарешті вона розплющила очі, моргаючи, озирнулася, ніби намагаючись второпати, де опинилася, і глибоко зітхнула.
— Якщо всіх твоїх гостей, — сказала вона, звертаючись до Чеда, — будуть зустрічати ударом по голові,— о боже, як вона болить! — ти невдовзі станеш самотнім, мій любий.
— Як ти сюди потрапила?
Він допоміг їй підвестися на ноги.
— З учорашнього дня, — гордо заявила Джун, — я власниця розкішної машини, яка дісталася мені за сто дев'ять фунтів і сім шилінгів. Де моя камера?
Джордж подав їй фотоапарат, і вона поклала його собі на коліна так обережно, ніби це був не фотоапарат, а сире яйце.
Чед приніс з кухні пляшку віскі, три чарки і сказав, що Джун зараз треба випити. Потім Джун розповіла, що з нею сталося.
Вона теж побачила мертву жінку, відсунула стіл і нахилилася, але несподівано почула позад себе легке шарудіння. Не встигла обернутися — удар якимось твердим предметом поклав її поряд з незнайомкою, і ось тільки тепер вона очуняла…
— Невже ти не могла обернутися на секунду раніше, — з докором сказав Чед. — Тоді б ми хоч знали, хто вбивця.
— Якби я обернулася на секунду раніше, то вже на віки вічні заснула б безпросипним сном, можеш бути певен. Отож дякуй богові, що я виявилася неповороткою.
— Вона має рацію, — погодився Джордж. — Для вбивці, мабуть, надзвичайно важливо, щоб не розпізнали не лише його, а й жінку. Інакше він би ніколи не ризикнув серед білого дня виносити труп з будинку. Але ж куди він подів її?
— Це повинна виявити поліція з Глазго, — зауважив Чед.
— Зараз ми можемо констатувати лише одне: згідно з вашими описами, можна припустити, що жінка ця не з Крайстчерча, — сказав Джордж.
Незабаром прибули чиновники слідчої комісії: старший інспектор Мідл, два його молодих помічники і сивоволосий згорблений дідусь, поліцейський лікар.
Усіх дуже здивувало зникнення трупа. Ретельно оглянули будинок і територію, що до нього прилягала, але нічого не знайшли. Кривава пляма на килимі залишилася єдиним свідченням того, що тут сталося. Старший інспектор Мідл сисав півблокнота, після чого спокійно залишив зі своїми супутниками Касл-Хоум, так нічого певного і не довідавшись.
— Якщо ці панове докопаються до істини, — уїдливо кинув Чед, — я заткну в землю залізний прут і чекатиму, поки він не проросте.
— В Крайстчерчі за зовнішнім благополуччям приховуються жахливі речі, — пересмикнуло Джун.
— Можливо, — задумливо сказав Чед. — Але поки ми ще нічого про це не знаємо. Мене, наприклад, зараз цікавить, що за людина ніжилася на садовій лаві у Фенвіка? Ладен сперечатися, що він — родич місіс Фенвік і посідає досить помітне становище в упорядкованому малесенькому світі високоповажного підрядчика. Чому це так? Фенвік не видається людиною, яка без всякої для себе вигоди може надати притулок будь-якому зачуханому родичеві і створити йому легке життя. Може, ти, Джордже, що-небудь знаєш про цю людину?
— Ні, не знаю, але я постараюсь довідатися.
— Мертва незнайомка щезла. Якби я не побіг до тебе і не лишив її саму в холі! Хоча б фотографію в найгіршому разі…
— Фотографії в нас немає. Що ж тепер базікати! — Джордж знизав плечима.
Джун вийняла з сумочки люстерко, пудреницю та губну помаду. Вона провела рукою по чорному гладенькому волоссю, яке дивно контрастувало з голубими очима. При цьому вона удавала, ніби слухає краєм вуха розмову чоловіків.
Коли ж настала тиша, вона промовила кілька слів, які справили враження бомби, що вибухнула:
— У мене є фотографія цієї жінки. Перш ніж мене вдарили по потилиці, я встигла зняти її три чи чотири рази. Ти ж знаєш, — вона обернулася до Чеда, — що моя камера завжди напоготові, навіть вночі, коли я сплю.
Обидва заніміли від подиву.
— Вам вдалося сфотографувати вбиту? — першим отямився Джордж. Чед проковтнув слова, які крутилися в нього на язиці, і подумав: «Ні, дідька лисого, тепер я з нею не одружуся. Бути в шлюбі з такою меткою особою…»
— Чому ти не сказала цього одразу? — нарешті запитав.
— Ви не дали мені й слова вставити, — заявила Джун. — Ви розмовляли, розмовляли… Типово для чоловіків, коли вони не знають, що робити. — А потім додала ангельським голоском: — Я взяла з собою все необхідне. Якщо хочете, то віддрукую знімки хоч зараз.
Не минуло й години, як вологі фотографії вже лежали на столі. На них було обличчя темноволосої жінки з високим, трохи випуклим чолом, прямим носом і гострим підборіддям.
Джордж довго розглядав фотознімки і похитав головою:
— Мені вона не знайома. У всякому разі вона не схожа на злочинницю.
— Коли б на обличчі злочинця було написано, що він злочинець, то вони б уже давно перевелися, — зауважила Джун. — А завтра я спробую «клацнути» і загадкового родича Фенвіка. Може, він відомий поліції? — вона повернулася до Чеда. — Та й твою місіс Порджес не завадило б зафіксувати — в отруйниць у всі часи були найбезневинніші обличчя.
Чед з понурим виглядом глипнув на неї. Потім сказав:
— Якби я поїхав на берег Середземного моря, то працював би спокійно, а не ганявся за злочинцями.
— Мені час іти, — Джордж підвівся і взяв одну з фотографій. — Завтра вранці я відправлю її до Глазго.
— А я завтра відвідаю Хаббарда, сподіваюся, що за ніч я зумію підшукати слушний привід, — заявила Джун, непомітно взявши до своїх рук кермо влади. — Всі адвокати або самі шахраї, або зв'язані з ними найтісніше. Я вже хоч щось з містера Хаббарда та витягну.
Пізніше, коли вони вже лежали в постелі, Джун сказала:
— Якщо ти будеш обережно ставитися до того, що тобі подають за столом, і перестанеш вештатися по темних закапелках, то зможеш написати чудову книжку. Всю цю історію, певна річ, треба подати в гумористичному плані і відвести мені, молодій, привабливій жінці, яка перевершила своєю кмітливістю криміналістів, належне місце. — Вона щасливо засміялася, а Чед подумав: «Можливо, й справді не так далеко від істини все те, що я наплів оцьому лицемірові Стерджену. Чому б мені не одружитися з Джун і не зробити Касл-Хоум своєю резиденцією, прогнавши звідси всіх привидів?»
Перш ніж заснути, він знову згадав про покійну місіс Шеклі, про безголові порцелянові фігурки з криваво-червоними шиями, і його знову опосів страх, але набагато сильніший, бо тепер йому треба було боятися не тільки за своє життя, а й за життя Джун.
8
Наступного ранку адвокат Хаббард сам з'явився в Касл-Хоумі, щоб про все дізнатися на місці. Це була людина років сорока п'яти, трохи посивіла ї вельми самовпевнена. Він одразу сподобався Джун.
Коли Хаббард увійшов, Джун з Чедом сиділи за сніданком. Вона запросила Хаббарда випити з ними чашечку кави.
Після того, як адвокат докладно ознайомився зі всім, що сталося в Касл-Хоумі, Джун, немовби намагаючись уникнути відповіді на деякі запитання, перевела розмову на інше. Вона заговорила про останні театральні вистави в Глазго, які Хаббардові були відомі не гірше, ніж їй.
Чед мовчки сидів поряд з ними за столом і в душі вважав дотепні висловлювання Джун чисто жіночим базіканням, а підтакування Хаббарда — простою ввічливістю. Адже його справді хотіли отруїти, намагалися перерізати йому горло, а цим людям не спало на думку нічого кращого, ніж баляндрасити про останню прем'єру Осборна. Чед пересилив нехіть і спробував зіграти роль привітного господаря. Коли він висловив свою думку, що вбивцю невідомої жінки слід шукати в Крайстчерчі, Хаббард похитав головою:
— Мені здається, ви не маєте рації. Той, хто здійснив убивство просто в холі, а потім. викрав труп, — не тільки безцеремонний, а й надзвичайно передбачливий суб'єкт. Все передбачив і розрахував до останньої дрібниці. Тут видно руку професіонального злочинця.
— А хто йому доручив спровадити жінку на той світ? Хто ця жінка? Що вона робила в Крайстчерчі, де, зрештою, її труп? — запитав Чед. Ставлячи ці запитання, він чомусь подумав про склеп місіс Шеклі, про недавно змащені ґратчасті двері, але наступної хвилини сам у душі розсміявся — надто вже безглуздими і сміливими здалися йому власні думки. Хаббард задумався.
— У наші дні жінки проникають в усі сфери життя, — сказав напівжартома, напівсерйозно. — Чому не припустити, що ця жінка була членом злочинної банди, в чомусь завинила, і її усунули?
— Мені видається це неправдоподібним, — відповів Чед. — Тоді поясніть, чому вона опинилася саме тут, в Крайстчерчі, і як вона потрапила в Касл-Хоум?
— Не забувайте, — нагадав Хаббард, — що на узбережжі, миль за шість звідси, ще й зараз можна побачити різні укріплення, бункери, які метрів на п'ятнадцять входять у землю, в скелях обладнані ангари для підводних човнів. Тут був військовий об'єкт, який коштував державі величезні гроші, і, можливо, з минулого в сьогоднішнє тягнуться якісь нитки.
— А можливо, це звичайнісінький шантаж, — мило усміхаючись, зауважила Джун.
— Можливо, й так.
— Якби вбита не зникла і її вдалося впізнати, — промовив Чед, — поліція обов'язково щось би довідалася.
— Так, — погодилася Джун, — її викрали тому, що поліція чи хтось інший у Крайстчерчі досить швидко впізнали б її і таким чином натрапили на слід убивці.
— Правильно, — підтримав Хаббард. — Інакше й бути не могло.
— Я хочу вам дещо показати, — несподівано заявила Джун. Вона взяла сумочку, дістала ті фотографії, що зробила вчора, і розклала їх на столі.
— Ви знаєте цю жінку?
Хаббард узяв фотографії і уважно подивився на них.
— Ні, — відповів і після невеликої паузи додав: — Дивно, у неї такий вигляд, ніби вона спить з розплющеними очима.
«Не знає він її, безсумнівно, — подумав Чед. — Так прикидатися людина не може».
— Це вбита, — недбало кинула Джун. — Я встигла її сфотографувати до того, як злочинець поклав мене поруч з нею, і тепер поліція всієї Англії намагається встановити, хто ця жінка.
«І чого вона розквокталася, — подумки вилаявся Чед. — Якби Хаббард якимось чином був причетний до цієї справи, то тепер він попереджений, і старшому інспектору Мідлу, незважаючи на всі його зусилля, буде легше знайти на Хеймаркет обручку з діамантами, ніж вивести адвоката на чисту воду».
— Я в захопленні від вас, міс Джун. — Адвокат поклав фотографії на стіл. — Коли б я наштовхнувся на труп, мені спало б на думку що завгодно, але сфотографувати його я б не здогадався.
— А це моя професія — фотографувати, — не без гордощів заявила Джун. — Я — фоторепортер.
— В такому разі можете вважати, що вам пощастило. Якби в убивці хоч на секунду виникла підозра, що ви сфотографували мертву, вам би легким ударом не відбутись, — впевнено проказав Хаббард.
Перед тим, як піти, він запросив Чеда і Джун до себе. Він з радістю прийме їх у будь-який день і сподівається, що вони познайомляться ближче.
— Прекрасна людина, — сказала Джун, коли адвокат вийшов. — Мені здається, що я натрапила на слід, який може привести нас до розгадки. У всякому разі з адвокатом Хаббардом варто було познайомитися.