“Якщо Вам здається, що цноту ваша партнерка вже втратила, а вона все ще продовжує голосно кричати, стогнати, битися в конвульсіях, кликати на допомогу, втрачати свідомість, бити Вас ногами, вживати нецензурну лайку, а із її розкішниці при цьому стікатиме кров просто на простирадло, не дивуйтеся. Просто вона відчуває деякий дискомфорт. Але це не страшно. Спробуйте бути ніжним і поясніть їй, що так буває завжди, але Вам все-одно було дуже приємно”. Мало хто при цьому зазначає, що варто пояснити партнерці ще й те, що так буває не завжди, а лише на самому початку, з часом це може минутися, і приємно буде не лише Вам, а і їй.
Таким чином, якщо підбити підсумок і спробувати виділити десять основних ознак, які відрізняють поведінку неторканої дівчини під час першого статевого акту, то виходить наступне:
– переляк у широко розплющених очах;
– борсання, пручання і намагання вирватися;
– голосні крики під час спроби чоловічого пеніса увійти
в розкішницю;
– нерозбірливий хрип замість відповіді на запитання, що саме Ви робите не так;
– утруднене проникання в розкішницю;
– конвульсії;
– нецензурна лайка;
– піна довкола вуст;
– кров на простирадлі;
– втрата свідомості (частіше партнеркою, ніж партнером).
Часом до цього додається ще блювота і деякий дискомфорт, який жінка відчуває під час статевого акту, але лякатися цього не варто. Отже, якщо Ви помітили за своєю новою партнеркою всі ці ознаки, або принаймні, деякі з них, то акуратно поміняйте простирадло на церату або целофан, не звертайте уваги на крики, лайку, хрип, втрату свідомості, биття ногами і виділення із статевих органів, ігонруйте всі труднощі на шляху свого просування, не давайте вдарити себе ногами по життєво важливих органах, і уважно продовжуйте свою справу, пам’ятаючи, що так буває завжди. Потім очистіть статеві органи від крові, в разі необхідності дайте понюхати партнерці нашатрного спирту і поясніть, що Вам все-одно було приємно. Спробуйте при цьому ще й бути ніжним.
Прочитавши це все, я прониклася глибоким співчуттям до чоловіків, яким доводиться стільки всього пережити, аби позбавити партнерку цноти і наперед співчувала тому, хто буде змивати зі свого пеніса мою кров, підносити мені до носа нашатирний спирт і затуляти вуха, слухаючи мою нецензурну лайку під час статевого акту. А потім ще й переконувати мене, що йому все-одно було приємно. До вибору такої людини варто було поставитися із належною серйозністю і врахувати при цьому не лише зовнішність, спільність інтересів, а і вік, психологічну витривалість, терплячість, вміння переборювати труднощі. А це все, як відомо, риси, що визначаються не лише індивідуально, а і залежно від тої чи іншої ментальності чи навіть національності.
Власне національність. Ставлення до цього елемента людської біографії здавна відзначалося на теренах нашої батьківщини неабиякою важливістю і серйозністю. Толерантність у відношенні до представників іншої національності зовсім не означала всетерпимості і вседозволеності. Не те щоб мене виховали в ультранаціоналістичному дусі, чи там забороняли підтримувати знайомства із представниками російсько-єврейських меншин. Зовсім ні. Але якось воно вже так заведено, що порядній панні не треба зайвий раз певних речей пояснювати. Порядна панна сама знає, що до чого, і в життю не дасть позбавити себе цноти якомусь там жидові чи москалеві. Такої честі повинен удостоїтися чистокровний українець. А найкраще – шлюбний чоловік. Воно то так, але зі всього прочитаного мною на цю тему випливало, що якраз честі чи приємності у цьому процесі мало. А враховуючи те, що від часу експерименту, проведеного у точкаріку Льошею і Валею, у наших аптеках не лише з’явилися презервативи, що своїми розмірами не викликали комплексу неповноцінності у представників молодшого покоління і чоловіків тонкої кості, змінилися і мої погляди на питання дошлюбного сексу, тим більше, що мода на дошлюбну невинність поступово пройшла, то, у мене виникла думка, що, можливо, краще позбавити чистокровного шлюбного чоловіка від цієї малопривабливої церемонії.
Крім того, я зовсім не була певна, чи маю я моральне право долучати до численних страждань і дискомфортів пересічного українця ще й таке серйозне випробування. Таким чином аргументів на користь представника неукраїнської національності було явно більше, залишалося вирішити лише, представника якої саме нації для цього обрати?
Розмірковуючи таким чином, я зловила себе на думці, що надаю питанню національності надто великого значення. Якщо підходити з історичної т. зору, то хто тільки не гнобив нашу знедолену українську землю. Якщо ж дивитися на речі з іншого боку, то яке відношення можуть мати до цього всього мої однолітки? Таким чином дилема перетворювалася на нерозв’язну. Крім того, не можна ж все розраховувати наперед. Тому я вирішила покластися на волю обставин.
Про страсти по-русски або «кохайтеся чорнобриві…»
Віталік став першим хлопцем, з яким я зустрічалася „серйозно“. Так принаймні вважала моя бабця.
З ним, як і з його другом Васею я познайомилася на одному із днів народжень. Вася серйозно захоплювався астрологією і навіть заробляв на прожиття, складаючи професійні астропрогнози. Особливим успіхом користувалися на той час еротичні гороскопи, з яких пари могли довідатися про сумісність своїх темпераментів.
На тому ж дні народженні був присутній ще й друг та духовний вчитель Васі, Віктор, який допомагав йому у виконанні особливо відповідальних або складних замовлень.
Аби пожвавити забаву, Вася запропонував розбити присутніх на пари за допомогою жеребкування, і “па пріколу” скласти для кожної пари еротичний астропрогноз. Всі погодилися, і так ми з Віталіком вперше потрапили у пару.
Віктор і Вася усамітнилися в окремій кімнатці і відразу ж почали малювати якусь складну і заплутану карту, для якої всі пристуні з точністю до секунди мали пригадати дату і годину свого народження, потім дату і годину свого зачаття, далі дати народжень і зачать своїх батьків, географічні координати місць, де всі ми були народжені і зачаті, описати тип своєї реакції на „повний, неповний і „ущербний“ Місяць, Сонце в сузір`ї Марса, Венеру в зеніті і час зміни зодіакального знаку“. На переважну більшість цих питань я могла відповісти в кращому випадку приблизно, Вася з Віктором незадоволено хитали головами і попереджали, що кожна неточність у моїх відповідях знижує достовірність прогнозу. У процесі роботи вони вели між собою жвавий діалог, зміст якого залишився для мене таємницею:
– Бачиш, ти казав, що не піддаєшся сильному Меркурієві, а сам повернув листок зліва направо,– звертався Вася до свого духовного вчителя.
– Нічого подібного, це пов“язано в мене не з Меркурієм, а з третьою фазою Місяця. Що, вже забув?
– Не знаю, не знаю,– сумнівався Вася. – У третій фазі Місяця ти
завжди зачісуєшся справа наліво, а не як сьогодні. Мені здається, що твій імунітет до Меркурія дещо послабшав.
Коли гороскоп було завершено, я змогла довідатися, що найбільший вплив на мої вчинки має п“ята фаза Стрільця, на мої настрої, – спадаючий Місяць, а на мою сексуальність, – активна Венера. На Віталіка ж найбільше впливають відповідно третя фаза Сатурна, шоста Меркурія і пасивна Венера. Все це гарантує нам обом бурхливий темперамент із вкрапленнями флегматизму, схильність до розпусти, не позбавлену пуританських рис і поміркованості у ставленні до протилежної статі, підвищену агресивність і деяку апатичність, високу інтелігентність і духовну обмеженість, консерватизм у смаках і звичку екстравагантно одягатися, прагнення до стабільного сімейного життя і нездатність до тривалого партнерства, схильність до гурманства і байдужість до алкоголю.
Як на мене, все це трохи суперечило одне одному, але обидва астрологи явно дотримувалися з цього приводу іншої думки. “Коли у тебе настане пасивна фаза, то у нього буде, навпаки, активна. І так Ви постійно будете заводити одне одного”, — пояснив мені Віктор і додав: “У вас ідеальні шанси для щасливого кохання. Єдине, що вам загрожує, — це перевиснаження від надмірних любощів. Але з вашими раціональними складами мислення вам вдасться щасливо цього уникнути”. Це не могло не викликати у нас із Віталіком взаємного зацікавлення одне одним. Наступної ж п`ятниці Віталік подзвонив мені і ми домовилися зустрітися.
Так почалося це кохання, у якому відразу ж почали виявлятися наші “раціональні склади мислення”. Протягом перших же тижнів нашого знайомства у нас виробився неписаний графік, згідно якого, Віталік дзвонив мені щодня рівно о 20.01 і ми розмовляли про події дня рівно до 21.01, щосуботи і щонеділі пнктуально о 16.02 ми зустрічалися на кінцевій зупинці трамваю № 3 біля Галицького ринку, здійснювали прогулянку міським парком під назвою Погулянка і рівно о 18.03 приходили до Віталіка в гості. Мама частувала нас чаєм із домашнім пирогом, ми усамітнювалися у віталіковій кімнаті і протягом найближчих чотирьох годин, до 22.04 слухали альбом групи Pink Floyd The Wall, грали в шахи, спілкувалися або дивилися телевізор. Потім Віталік відпроваджував мене додому. Зміни в цьому раз і назавжди усталеному розпорядку відбувалися тільки тоді, коли у Віталіка була відпустка, або коли траплялося щось несподіване. За весь час нашого знайомства він лише двічі подзвонив мені о 20.23. Одного разу у місті не було світла, і Віталік спізнився, бо змушений був іти з роботи пішки. Наступного разу спершу подзвонила його мама і сказала, що до Віталіка щойно викликали швидку, бо у нього виявлено сильне харчове отруєння. Часом наші вечірні розмови могли не відбутися взагалі, але так бувало тільки тоді, коли я надто пізно приходила додому, а Віталік рано лягав спати перед наступним трудовим днем.
Аби поглиблювати наші спільні інтереси, ми обмінювалися книжками, зрідка ходили в кіно, Віталік вчив мене англійської мови і основ Бейсіку. Ні мої, ні Віталікові батьки не мали нічого проти наших стосунків. Мої, щоправда, значно частіше заходили до кімнати, не постукавши, коли Віталік приходив до нас у гості, ніж Віталікові, коли я приходила у гості до них. Але в принципі, обидві сторони були цілком задоволені нашим вибором.
Більше того, в обидвох наших сім“ях ішла активна підготовка до того, що моя мама називала “логічним завершенням кожних нормальних стосунків”. Моя бабця турбувалася закупівлею ковдр, подушок, прострадел, наволочок, рушників і навіть повзунків із теплої байки, інша моя бабця закручувала в банки солонину, готувала перини і пухові подушки, віталікова мама закрутила на зиму подвійну порцію салатів і повидла. Тато по суботах озброювався лінійкою і лекалом, міряючи відстань між меблями і прикидаючи, що і куди можна було б пересунути і переобладнати.
Але нас із Віталіком турбували інші проблеми. Тут не можна обминути увагою той факт, що Віталік був не лише першим хлопцем, з яким я зустрічалася „серйозно“, а і першим чоловіком, з яким я вирішила „зайти аж так далеко“, як називала це моя бабця. На момент нашого знайомства я вже не стільки розмірковувала над національним аспектом проблеми втрати цноти, скільки над тим, щоб якомога швидше здійснити це. Чим далі, тим більше я соромилася своєї недосвідченості, не стільки перед Віталіком, скільки перед товаришками, які розповідали впевненим і досвідченим тоном про свої численні пригоди, враження і переживання. Мені теж хотілося брати участь у цих розмовах, але не розповідати ж їм про те, що ми з Віталіком зустрічаємося вже майже півроку, а він так досі і не наважився мене поцілувати.
Чому я обрала саме Віталіка для здійснення своїх планів, мені важко сказати. Напевно, правильніше було би зробити це з людиною, значно старшою за мене, із більшим досвідом, до якої я ставилася би з більшою байдужістю. Моя знайома, наприклад, просто підійшла в трамваї до чоловіка, про якого вона знала тільки те, що він неодружений і викладає в одному із львівських вузів. Вона привіталася і сказала: “Я знаю, що Ви можете мене багато чому навчити, тому я хочу з Вами переспати. Чи не могли би ми зробити це зараз?”
Таким чином її проблему було вирішено вже протягом найближчої години, і потім вона розповідала мені, що відчула велике полегшення, позбувшись багатьох комплексів і відчуття невпевненості в собі. Я дуже поважала її за це, але сама ніколи б ні на що подібне не наважилася.
Тема пристрасті у загальнонаціональному контексті української нації. Спроба дискурсу.
«В української нації є три комплексні проблеми, прочитала я колись не пам`ятаю, чиє саме і в якій в газеті – Це відродження української нації, відродження української мови і відродження української державності».
Всі “три комплексні проблеми” були у наших із Віталіком стосунках гостро актуальними.
Віталікові батьки народилися в Омську, і протягом 30 років життя на Україні ще так і не оволоділи місцевою мовою у достатньому для нормального спілкування обсязі. Ситуація доволі типова, що не заважає
їй призводити до розпалення міжнаціональної ворожнечі. На рівні простонародному, коли в центрі Львова хтось звертається до щирого українця із питанням: «Как пройти да Опернава?», може статися, що нахаба врезультаті опиниться у зовсім іншому місці, де стан його здоров`я примусить на деякий час забути про слухання арій і замислитися над можливостями заповнення певних прогалин у власній освіті.
На рівні більш інтелігентному все, звичайно ж, відбувається тактовніше, м“якше, толерантніше, і закінчується просто ігноруванням. Галицька панєнка доброго хованє, як відомо ніц не може мала мати спільного з тотими москалєми. В кожному разі не до такого ступеня. Моє добре галицьке хованє і незакінчена філологічна освіта спершу таки давалися взнаки, і я намагалася українізувати сім“ю свого коханого. Спершу в невеликих порціях і ніби випадково: за допомогою маловідомих переписів з галицької кухні мовою оригіналу для мами, україномовних газет і журналів для тата, впертого вживання важкодоступнох навіть для деяких україномовних лексики на зразок:
дечка, лазничка, стільничка, попільничка,
митка, ґрата, кохля, шмата,
бамбетль, креденс, п“єц, наплечник,
файка, цитрина, маринарка, драбина,
цинамон, криниця, порічки, стрічки та ін.
У своїх найсміливіших снах я мріяла про той день чи ту ніч, коли ми з Віталіком нарешті станемо настільки близькими одне одному, що я зможу перейти і на лексику більш інтимну: майтки, станик, перса, прутень, розкішниця, цнота… Але цей день чи ніч ніяк не наставав чи не наставала, і я вирішила пришвидшити процес українізації іншим чином. Пам“ятаючи про успіх, досягнутий у цьому процесі ще з попереднім коханим за допомогою сонетів Шекспіра, я попросила Віталіка почитати п“ятитомник у перекладі Лукаша.
Він трохи здивувася моєму проханню, і пояснив, що Шекспіра вже читав, але якщо я наполягаю… Я наполягла, він прочитав, але процес українізації і далі відбувався настільки повільно, що здавалося, ніби він зовсім не відбувається. Короткий спалах зацікавлення мовою Великого Кобзаря стався у Віталікової мами, коли вона вирішила, що:
– Дєла у вас, кажісь, патихоньку, к свадьбє. Нє грєх і радітелям пазнакоміться.
Після цього вона деякий час намагалася у моїй присутності перейти на ламану українську, аби потренуватися перед знайомством із майбутніми родичами. Але я не поспішала сприяти здійсненню її планів щодо знайомства, добре уявляючи, що скаже мій батько, довідавшись про те, якою мовою розмовляє вдома мій потенційний наречений (досі, під час коротких зустрічей з моїми батьками дорогою від вхідних дверей до дверей моєї кімнати, і часом звідти до туалету Віталікові вдалося жодного разу не викрити себе) про те, що прізвище його Брокман, а мати його називається Сафія Гершкавна, як, зрештою, і не поспішала вважати Віталіка потенційним нареченим.
Тож мовне зацікавлення Софії Гершківни поволі згасало, аж поки не згасло зовсім, Віталік не перейшов на українську ні з поваги до мене, ні під впливом Лукаша, я деякий час повагалася, чи не перейти мені на російську з поваги до Віталіка, його батьків, чи, наприклад, Пушкіна. Але вагання закінчилися, і кожен продовжував розмовляти, як йому було зручніше. Таким чином, проблема відродження української мови, друга за важливістю для всієї української нації, залишилася на нашому локальному рівні невирішеною. З усіх можливостей її кардинального розв“язання було обрано ганебний компроміс: українське не перемогло, а москальське не здалося чи навпаки.