…комбінація, яку він мучівно розгадував, несподівано відкрилася йому завдяки випадковій фразі, що долетіла з іншої кімнати. У ті перші хвилини він встиг лише відчути гостру радість гравця і фізіологічне почуття гармонії, добре відоме творцям. Він ще перепробував безліч дрібних рухів, перше ніж зрозумів суть свого відкриття — допив какао, поголився, переодягнув сорочку. І раптом радість зникла, і захлиснув його важкий і мутний жах. Як і в живій грі на дошці трапляється, що повторюється якась хрестоматійна комбінація, теоретично відома, — так намітилося в його житті послідовне повторення відомої схеми. І як тільки минула перша радість, — що ось він встановив сам факт повтору, як тільки почалася педантична перевірка відкриття, — ним пересмикнуло. Тривожно любуючись, він прослідковував, як гнучко повторювались увесь цей час образи його дитинства, та ще не до кінця розумів, чим це комбінаційне повторення таке жахливе для його душі. Одне він відчував: жаль, що так довго не помічав хитрого поєднання ходів, і тепер, пригадуючи яку-небудь дрібницю, — а їх було так багато і так вигадливо поданих, що майже не помічався повтор, він ненавидів себе за те, що не спохопився, не взяв ініціативу, а в сліпоті довіри дозволив комбінації розвиватися… І думка, що повтори будуть, імовірно, продовжуватися, була настільки нестерпна, що йому захотілося зупинити годинник життя, перервати взагалі цю гру, завмерти, але при цьому він помічав, що продовжує існувати, щось готується, повзе, розвивається, а він не в силах зупинити рух…
Турок справді виявився занедбаним, поїдженим, — як не міллю, то життям принаймні: з вух йому стирчали кущі сивого волосся, ніс провалився, ніби в сифілітика, а на правиці бракувало середнього пальця — певно надто часто показував «fuck» або просто мав колись коштовний перстень. Але мене зацікавив не стільки легендарний андроїд, скільки те, що діялося на шахівниці. Вочевидь, це не могло бути наслідком жодної, навіть найвіртуознішої, найфантастичнішої партії: майже всі фігури, — і білі, й чорні, — скупчилися безликою отарою з одного боку дошки, а на іншому боці, коло самого краю, немов над урвищем, стояли два самотні королі в неприпустимій — мало не в обіймах, — позиції, завдаючи один одному чи то вічний шах, чи то піддавшись апатії взаємного програшу. Вони безтямно заглядали в безодню, схиливши відполіровані тисячами гравців голівки, а там, унизу невиразно біліла пачка «димедролу» — останнім часом ґроссмейстера мучило безсоння.
Павільйон
— Та-а-к! Всі по місцях, починаємо працювати! Готові? Камери, освітлення, актори, сканери? Леббенч, знімай уже на хрін цей халат! Хлопці? Роз? Ґіль? Що, знову ерекції немає? Ну то треба було привести свого песика, якщо в тебе лише на нього встає. Тут нормальні люди зібралися, а не збоченці які. Дайте йому «Юного натураліста», хай подрочить. І заберіть к бісу мидницю з кадру — пісс буде в самому кінці. Ну що, почали? Вдягаємо сканери, швиденько, вдягаємо. Влад, допоможи Леббенч затягнути паски. Не скигли, Леббенч, не скигли, не ти перша, не ти остання. До тебе десятки робили орал в шоломі, і ніхто не скаржився. Хлопці, закріплюйте All-seeing Eyes на члени, раз-два. Ґіль, ну ти вже мене просто дістав. Пустіть хто-небудь «Діскавері» на монітор, бо хлопець не може працювати. Не розумію, як тебе може збуджувати це паскудство, коли Леббенч поруч. Де ти ще бачив таку вульву? Ок, ок, я знаю, у кожного своя доля. Роз, перестань нарешті підкидати монетку, однаково ти сьогодні починаєш. Вивчив нарешті монолог? Добре, подивимося. Виходь на план. Леббенч, змазку втерла? Дівчата, допоможіть їй. Бігом, бігом, і відсуньте балдахін над ліжком. А що це за вібратор? Що це за вібратор, я вас питаю? Де ви видерли цей огірок? Я ж говорив, усе повинно бути в золотих тонах. Де реквізитор? Старий, ти в мене дограєшся! Ти в сценарій хоч раз заглядав? Поміняти ділдо негайно! У нас три години студійного часу, а ви тут бардак влаштовуєте! Влад, увімкни підсвітку за ліжком. Ґіль, готуйся, готуйся, бо вижену на хрін. Що, і «Діскавері» вже не канає? Може, ти просто імпотент? Хтось має касету з «Королем Левом»? Пустіть цьому ідіоту, бо він мене до інфаркту доведе. Маєш двадцять хвилин. Як не встане, можеш вважати, що звільнений. Ну що, всі на місці? Леббенч, починай мастурбувати. Світло! Камера! Мотор! Кадр перший, дубль перший, поїхали!
Роз: І от питання кляте: де я? У чому більше гідності: скоритись ударам долі і лягти під неї чи опором зустріти чорні хвилі вагін і тим спинити їх? Заснути, здохнути й нічого — лише кінчати, оргазм позбавить болю, нервів, тіла, а з ними і страждань. Така розв'язка цілком годиться. Так, заснути, спати і що — і сни дивитися? Проблема одна: як нам кінчать у неї, мертвим, коли земні марноти відшумлять? І знову ця вагіна: ще хоч трохи побути в ній і кий добути свій, а звідси — примноження нещасть. Якби не це, то хто із нас терпів би ці знущання? Ці вторгнення в анал, копрофілію, зневажене кохання, беззаконня, нахабство влади, напади на честь, трихомонади і роздерту цноту, хто став би це терпіти, адже можна звичайним хуєм зупинити хід усіх страждань? І хто тягнув би далі цей коітус, стікав би потом, якби не страх — а що там, після смерті… у тій країні без ознак статевих, де навіть з Духом вже нема злягання? І страх нам каже витерпіти муки тутешні, добре знані, й не шукати незнаних, потойбічних. Винен розум — це він нас робить хтивими і бавить пориви наші, а відважні плани по роздумах воліємо відкласти і зовсім поховати. Хтось тут є? О Леббенч! Помолись за мене, прекрасна німфо, грішного згадай.
Леббенч (мастурбуючи): Це ви? Як вам ці дні жилося, принце?
Роз: Нічого, добре. Дякую, нічого.
Леббенч (мастурбуючи): Від вас я маю кілька подарунків дрібних — і вам хотіла б їх віддати; візьміть їх, прошу.
Роз: Я? Щось дарував? Ніколи в світі!
Леббенч (перестає мастурбувати): Ну, а цей вібратор, анальні кульки — у слова так ароматно ви їх загортали, що не було ціни їм. Аромат, однак, розвіявся, лишився лубрикат. Не хочу берегти твоїх дарів, бо віддалився ти. Візьміть їх, пане.
Роз: О! Ти розпусна дівчина?
Леббенч: Принце!
Роз: Але фригідна?
Леббенч: Що ваша ясність хоче цим сказати?
Роз: Що коли ти і розпусна, і фригідна водночас, то твоя розпусність не повинна би звертати увагу на твою фригідність.
Леббенч: Хіба розпусність, мій пане, може мати кращу приятельку від фригідності?
Роз: Звісно. Але швидше сила розпусти зробить із фригідності профуру, ніж сила фригідності зуміє виховати розпусту за своєю подобою. Давніше це був парадокс, але в наш час бачимо самі підтвердження. Колись я хотів тебе.
Леббенч: Аж я в це повірила, принце.
Роз: Не треба було вірити. Усі намагання прищепити порядність до стовбура первородної гріховності є марними, плоди однаково будуть смердіти гріхом. Я ніколи не хотів тебе.
Леббенч: Тим гірше я помилялася.
Роз (мастурбуючи): Іди ти в повії! Краще вдовольняти нових грішників, аніж безперестанку трахатись зі мною й Ґілем. Тим більше, що він бачить у тобі лише черговий експонат свого зоопарку. Особисто я в міру порядна людина, та все ж міг би дорікнути собі такими штуками, що краще би вже моїй маман мене на цей світ не приводити! Наприклад, я страшенно задаюся, мстивий, занадто амбітний; за мною вичікує ціле військо злочинних намірів — мені просто не вистачає думок, щоб їх обмислити, уяви, щоб надати їм обрисів, часу, щоб їх поздійснювати. Для чого такі, як я, взагалі повзають між землею та небом? Кожен із нас — це кінчений паскудник, не вір жодному. Іди не озираючись у повії. Де ж наш Ґіль?
Леббенч: Він скоро буде, принце.
Роз (мастурбуючи): Його треба виграти якомога щільніше — хай придурюється скотоложцем лише у власних чотирьох стінах. Давай, почнімо гру без нього.
Леббенч (невідомо кого маючи на увазі): Згляньтеся над ним, сили небесні!
Роз (перестає мастурбувати): Якщо ти візьмеш у рот, я, може, дам тобі в посаг одне прокляття: хоч будеш, як лід, холодною і, як сніг, непорочною, все одно тобі подобатиметься смоктати. Так що йди в повії'. До побачення. А якщо вже обов'язково тобі заміж, то виходь за ґея. Бо гетеросексуали надто добре знають, яких рогатих монстрів усі ви з них робите. Йди в повії, якнайшвидше! Та поки що смокчи.
Леббенч (відомо кого маючи на увазі): Сили небесні, порятуйте його! (Бере в рот.)
Роз (нервово погойдуючи сідницями): Так само чудово знаю про всі ті ваші підмальовування. Бог дає вам одну вульву, а ви з неї робите іншу. Усі ці ваші вертіння, метляння, викручування, щебетання, всі ці дитинні слова для кожного створіння Божого — на позір наївність, а по суті безцеремонність! Ні, досить з мене! Через вас я збожеволів! Повторюю: від сьогодні тільки орал! І до повій, нікчемо, о-ох! (Несподівано кінчає.)
Леббенч (ковтаючи сперму): Такий плискуций пхалос — і плопав! У всьому справний, здібний, винятковий, альфонс, педрило, містик, похуїст — кар'єри всі було відкрито всім його надіям підлим, ще й брали з нього приклад інші. Все пропало! А я з усіх жінок невтішних і дурних — найперша, бо слухала його солодкі клятви. Він не кінчати обіцяв. І ось ковтати мушу сім'я й дивитися на цей колись живий веселий цвіт, що впав, побитий. Як не вдавилась я, коли смоктала, краще би вдавилась!
— Стоп, стоп, стоп! Чудесно! Тут зробимо монтажну склейку. Леббенч, сонечко, ти неперевершена! Твої аденоїди в кадрі просто розкішні. Глядачі будуть у захваті. Роз, іди перекури, за п'ятнадцять хвилин мусиш бути готовий. Зніміть йому камеру із члена, хай людина відпочине. Ґіль, ну ти нарешті готовий? Я знаю, що камера заважає дрочити, але чому Роз може, а ти ні? Ну подивися, яке левенятко там бігає. Напруж свою фантазію. Уяви, що ми будемо анімалістичне аніме знімати. Що? Ти усвідомлюєш, як буде Леббенч виглядати у псячій шкурі? І де я зараз візьму тобі псячу шкуру. Спина її тобі не подобається? Ну ти даєш. Добре. Щось придумаємо. Дівчата, принесіть із офісу папку, ту, з крокодилячої шкіри. Встане в тебе на крокодила? Ти не знаєш, а хто має знати? Якого ти хріна поперся в цей бізнес, якщо ти не знаєш, коли й на кого в тебе встає? Принесли? Покажіть цьому мудаку. Ну що, згодиться? Давай, давай, уяви собі, що це була собачка. Закріпіть Леббенч папку на спині. Та блін, ви що, самі не можете додуматися. Ну, скотчем приклейте, я не знаю. Придумайте що-небудь. Я вам за це бабки плачу. Леббенч, я тебе прошу, хоч ти не починай. Твого пхинькання ще тільки не вистачало. Знаю, знаю, шолом і папка — це вже перебор, але що я можу вдіяти. Ти ж бачиш, цей мудак не в формі. А нас час підтискає. До того ж ти не трахатися сюди прийшла, а працювати. Так що не вимахуйся. Ну що, приклеїли? Покажися, сонечко. Стань навкарачки, так, як в кадрі буде. О господи! У мене з вами дах поїде. Ґіль, кретине псячий, ну ти подивись, як це виглядає. Та ж люди подумають, що ми довбані авангардисти, маму вашу! Що, вже встає? Нє, ти таки ненормальний збоченець. Добре, як-небудь викрутимося. Влад, у цій сцені загальних планів майже не робимо, зрозумів? Максимум уваги на сканери й All-seeing Eyes, потім підмонтуємо що-небудь. І давайте, давайте, закінчуємо перерву, всі по місцях, зараз будемо крутити сцену аналу! Леббенч! Ти забула? Ти забула зробити клізму? Та що ж ви за люди такі, прости Господи. Це кіностудія чи аматорський театр? Дівчатка, швидко поставили цій дурепі клізму і рухаємося, рухаємося. Не вистачало тільки All-seeing Eyes лайном закаляти. Влад, слухай уважно, в цьому епізоді головна увага на томограми. Економити не будемо, дамо в повноколірному режимі. Якби не ця срана папка… Сканери потягнуть повноколірку? Можуть бути проблеми? Чорт. Слухай, а може, ми цю сцену рапідом знімемо? Зекономимо заодно й оперативку, і місце на диску. Yes? Ну, бачили, поросята, що б ви без мене робили. Гей, закінчили там із клізмою? Ні, не треба, можеш виливати. Копрофілії сьогодні не буде, тільки пісс. Давайте, давайте, по місцях. Ми почнемо нарешті чи ні? По місцях, я сказав. Світло! Камера! Мотор! Сцена друга, дубль перший, поїхали!
Ґіль: Ну, що з тобою, люба, в чому справа?
Леббенч: О пане мій, мене так налякали!
Ґіль: Хай Бог боронить, це чого і як?
Леббенч: Сиджу я, мастурбую, любий пане, аж входить Роз — а член, як меч без піхов, — розхристаний, в панчохах, що сповзають, немов презервативи, увесь тремтить, під ним аж ноги гнуться, словом, жаль на пацана дивитися — такий мав біль і розпач на собі, як месія, що хоче щось найстрашніше сповістити всім.
Ґіль: Здурів з любові?
Леббенч: Я не знаю, Ґіле, але боюсь його.
Ґіль: Він щось казав?
Леббенч: Узяв мої сідниці і стиснув, потому відійшов десь так на відстань руки, а другою прикривши члена, вдивлявся в мене пильно, ніби мав на думці малювати. Й так стояв, здається, довго, після чого перса мої схопив і три рази кивнув мені, при цьому болісно зітхнувши — так, ніби щось у ньому розірвалось. Тоді мої пустивши врешті перса, він повернувся, та через плече не зводив з мене погляду, відходив, та все ж дивився в мене, ніби знав наосліп шлях за двері. Так і вийшов.
Ґіль (ставлячи Леббенч навкарачки і входячи в задній прохід — решту монологу виголошує, активно рухаючись): Давай поки що вдвох займемось ділом, тут явні всі ознаки того шалу, що звуть любовним, а його перебіг такий ґвалтовний, що людина може піти на все. Ці пристрасті земні, як бути нам із ними? Жаль мені бідаку… Йому ти часом не сказала днями щось надто різко?
Леббенч (задихаючись): Ні, мій пане, втім у рот йому не брала, та й в лоно майже не впускала — хіба в півхуя — так веліли Ви.
Ґіль (задихаючись): І з того помішався. Зле, що з мене слабкий спостерігач — я не добачив можливих змін. Боявся я, що він лиш грається з тобою, хоче глуму. Даремні підозріння!
— Стоп! Стоп! Зупинилися! Леббенч, сонечко, що ти витворяєш? Ти знаєш що у тебе на томограмі? Не знаєш? То я тобі скажу. Стан, близький до оргазму. Ти що, здуріла? Чи ви всі моєї смерті хочете? Послухай, дівко, в тебе кров із задниці ллється, тобі камера весь епітелій розпанахала, а ти кінчати збираєшся? Мазохістка довбана. А я думаю, що це ти за атсєбятіну понесла. Ти бачила таке в сценарії, га? Обмовки просто за Фройдом, блін. Ти в цій сцені страждати повинна, а не кінчати. Ми тут грьобану трагедію ставимо, а не водевіль. А в тебе томограма червона, як помідор. До речі, дівчата, для наступного епізоду помідори готові? Я ж казав, без шкірок. Швидко, взяли ножі і почистили. Леббенч, послухай, ти ж не перший рік у справі, що за вибрики? Сканери, кажеш, невідреґульовані? Знаєш, що, дєточка, ти мені тут лапшу на вуха не вішай. Я за це причандалля півмаєтку віддав. Тут не буває такого — невідреґульований. Фірма гарантує. На «Eyewash» ще ніхто не нарікав. Усе тут відреґульоване, крім твоєї задниці. Ви подивіться на неї — все життя фригідна, як гуска, а тут кінчати зібралася. Що, мистецтво так подіяло? Так далі піде — в рекламу підеш зніматися, я тобі обіцяю. Нє, давай на роботі ще й задоволення на шару отримувати. Просто пінцет якийсь. То клізму вона не зробить, то стіхострадатєльство в канонічний текст тулить, ще й оргазму хоче. Я тобі ще раз кажу. На томограмі повинна бути жовта пляма, а не ці твої пурпурові пуп'янки простого бабського щастя. Нічого я коректувати не буду. Ти професіоналка, а я не терплю комп'ютерної графіки. Якби я хотів анімацію робити, то на хріна ви взагалі мені всі тут здалися. Я б сів собі із Владом у студії і за тиждень усе б зробив. У нас тут, блін, серйозне кіно, а не забавки голлівудські. Порадниця знайшлася. Може, ти ще й у «Зоряних війнах. Епізод шіснайцять» зіграти хочеш? Слухай, останній раз кажу — підеш в рекламу прокладок на хрін. Я тобі влаштую таку радість. Так, дєвки, з помідорами закінчили? Обколіть цій дурепі геніталії анестезином, а то ще вмре від кайфу. Перезнімемо цей епізод завтра. Роз, ти вже готовий? Статисти, готові? Зараз сцену груповухи зробимо, і на сьогодні все. Задовбали ви мене в кінець. По місцях усі! Камера! Світло! Мотор! Сцена третя, дубль перший. Jazda!