— Не ваше діло! — грубо відповів Шліссер.
— Ви, напевне, гадаєте, що заарештували мене? — іронічно примружився Лосс.
— Я не гадаю, я зробив це.
— Помиляєтесь.
Міністр знизав плечима, потім рішуче повернувся до злочинця.
— Чому ви фіглярствуєте, Лосс? Хто ви? Що означає ваша дивна поведінка?
Лосс тихо засміявся.
— А ви все-таки помітили, що моя поведінка дивна? Це добре. Тільки я не фігляр. Ви думали, як я проник у підземелля? Чому не працювала сигналізація? Як сталося, що найскладніші механізми залишилися непошкодженими, а я опинився біля золотого запасу?
— Я дізнаюся про це! — гостро відрізав Шліссер. — Ви забуваєте, з ким маєте справу!
— Чув! — запевнив Лосс. — Слава про вас іде по всій Іспанії. Але не валяйте дурня, сеньйоре Хуано.
— Як ви смієте! — скипів Шліссер.
— Не кип’ятіться… Ви нічого не взнаєте, якщо я сам цього не захочу. Я поїхав з вами лише тому, що сам побажав цього. Отже, якщо хочете говорити — то тільки у вашому кабінеті, наодинці…
Два різних почуття боролися в душі Шліссера. Одне — виховане довголітньою поліцейською службою — вимагало негайно покарати негідника, який ображає шефа поліції недостойними словами, а друге — нез’ясовне, незрозуміле — підказувало, що потрібно зачекати, закликало не поспішати з висновками.
— Чого ж ви хочете від мене? — грубо запитав міністр.
— Я скажу це в кабінеті.
Лімузин міністра, а за ним і колона поліцейських машин уже під’їжджали до тюрми — велетенської похмурої будівлі на півночі Мадрида. Шліссер натиснув кнопку дзвінка, стиха сказав у мікрофон:
— До міністерства. Швидко!
Шофер здивовано озирнувся, але мовчки виконав наказ. Колона круто розвернулася і помчала назад. Лосс задоволено всміхнувся.
— Запам’ятайте, — багатозначно сказав Шліссер, — що я буду слухати тільки серйозні речі.
— Якраз я це й мав на увазі, — озвався Лосс.
Лімузин знову виїхав на вулицю Алькала й незабаром зупинився біля міністерства. Відчинилися дверцята. Лосс першим вискочив із машини. Кілька полісменів охопили його кільцем, приготували зброю.
— Залиште його, — кинув міністр. — Він піде зі мною.
Здивовані поліцаї розступилися. Вони отетеріло спостерігали, як сам міністр поліції, всемогутній Шліссер поряд із злочинцем підіймався до своєї резиденції. Біля входу він зупинився, гучно крикнув офіцерові:
— Залиште посилену охорону! Розставте пости в коридорах… Щоб миша не пробігла!
Лосс знову насмішкувато поглянув на Шліссера, але промовчав. Він пройшов за міністром по коридору і вступив до широченного кабінету. Шліссер зупинився біля стола, жестом показав на стілець.
— Я не буду сідати, — заперечливо хитнув головою Лосс. — Сідайте й слухайте…
І знову хвиля роздратування прокотилася в грудях міністра. Він розгнівано блиснув очима на злочинця і прохрипів:
— Моє терпіння і м’якосердечність…
— Залиште при собі вашу м’якосердечність! — одрубав Лосс. — Уся країна знає її. Зрозумійте, що звичайний злочинець не говорив би з вами таким топом. Постарайтеся зрозуміти це й не перебивати мене.
Різко відчинилися двері кабінету. На порозі з’явився сухорлявий чоловік. Лосс, побачивши його, потемнів. Він пізнав заступника міністра Коммеса.
В кабінеті запанувала напружена тиша. Шліссер здивовано Дивився на Лосса й Коммеса, і не міг зрозуміти, що спільного є між цими двома зовсім різними людьми.
А в пам’яті Алессандро блискавично відновилися страшні картини нелюдського катування в тюрмі Санта-Пенья. Ось ніби зараз відчуваються нестерпні удари, смертельний тиск “льолі”. Жадоба помсти, найстрашнішої розплати спалахнула в серці Лосса.
— Лосс?! — вражено скрикнув Коммес.
— Сеньйоре Мігуель! Звідки ви знаєте цю людину? — здивовано запитав Шліссер.
— Свята Маріє! Та це ж в’язень із тюрми Санта-Пенья! Він був причетний до втечі Моріса Потра, пам’ятаєте?
— Он як, — протягнув міністр. — Цікава пташка.
— Але не в тому справа, — схвильовано вів далі Коммес. — Ще при мені цей самий Лосс помер…
— Помер? — заїкнувся Шліссер.
— Так.
— Ви скажіть краще — був убитий, — суворо вставив Лосс. — З вашої ласки.
— Не має значення. Мене дивує інше. Як він міг залишитися живим? Або в тюрмі вся адміністрація продажна, або це… чудо!
— Що ви скажете на це, Лосс? — гримнув Шліссер, підходячи впритул до злочинця.
— Нічого, — зневажливо відповів Лосс. — Накажіть сеньйорові Коммесу вийти геть! Я буду говорити тільки з вами.
— Мерзотнику! — крикнув Коммес. — Ти забув мій урок у Санта-Пенья?
— Я нічого не забув, — прошипів Лосс, з ненавистю блискаючи очима. — Я постараюсь ніколи не забути його. Але ви забуваєте, що я привид, я вийшов з того світу.
Він ступив крок до заступника міністра. Той зблід, злякано відступив. Алессандро засміявся.
— Сеньйоре Мігуель, — рішуче втрутився Шліссер. — Я прошу вас, вийдіть на кілька хвилин. Справа дуже серйозна…
— Сеньйоре Хуано…
— Я прошу вас.
Коммес знизав плечима, ображено засопів і демонстративно вийшов із кабінету.
— Так он ви яка штучка, — протягнув Шліссер, гостро дивлячись на Лосса. — Рецидивіст-злодій, втікач, каторжник… Окрім того, зв’язаний із небезпечним політичним злочинцем Морісом Потром. Послухайте. Я вимагаю припинити ваші вибрики, цей непристойний фарс, що ви розігруєте переді мною, і говорити відверто… Я визнаю, що ви незвичайний злочинець — у підземелля проникнути так просто не всякий зможе — але мій обов’язок…
— Ваш обов’язок, — рішуче обірвав його Лосс, — вислухати мене. Я не маю часу й бажання полемізувати з вами.
Міністр обтер чоло великою картатою хусткою. Чортзна-що таке. Треба замкнути цього зухвальця в камеру, а він розпатякує з ним, та ще й вислуховує недостойні слова.
Лосс зрушив з місця і почав міряти кабінет із кутка в куток, по діагоналі. Міністр роздратовано спостерігав за ним. Довго буде продовжуватися ця комедія?
Нарешті Алессандро зупинився і повільно, ніби обмірковуючи кожну фразу, почав говорити:
— З точки зору закону я не злочинець, сеньйоре Шліссер. Не обурюйтесь, не перебивайте мене, якщо хочете, щоб все швидко скінчилося. Закон нічого не може зробити мені, значить, він не має до мене ніякого відношення…
— Що ви хочете сказати? — нетерпляче запитав міністр. — Говоріть ясніше.
— Зараз. Я поясню… Що у вас там? — показав Лосс на стіну.
— Кабінет Коммеса.
— Ага. А там?
— Теж мій заступник.
— Чудесно. Його там немає зараз?
— Нема. Але що ви хочете робити?
Слова завмерли на устах міністра. Те, що трапилося, перевершувало всяку вигадку, не вкладалось у свідомості. Лосс швидко підійшов до стіни кабінету, простягнув руку. Шліссер побачив, як рука злочинця легко проникла в стіну. Створювалося враження, ніби в Лосса обрубок руки, який він притулив до панелі.
Міністр завмер з відкритим ротом. Обличчя порушника засяяло торжеством, коли він помітив той вираз розгубленості.
— Бачите! — вигукнув він. — Стіна не чинить мені ніякої перешкоди. Дивіться тепер… Я повністю зникаю з вашого кабінету.
І справді, Лосс зник. Шліссер злякано протер очі. Чари? Гіпноз? Що робити?
Його рука мимоволі потяглася до дзвінка тривоги, але від стіни пролунав насмішкуватий голос:
— Не треба тривоги. Я не збираюся втікати.
Лосс знову з’явився в кабінеті. Він ніби виріс із стіни. Шліссер нервово хихикнув, потім опанував себе і роздратовано крикнув:
— То говоріть же, в чому справа, чорт побери!
Лосс ступив кілька кроків до столу, зупинився проти міністра. На його обличчі виступили від збудження червоні плями, в очах фали іскорки безумства.
— Слухайте, сеньйоре Шліссер! Те, що ви бачили, не гіпноз, не фокус. Це реальний факт. Я можу вільно проникати крізь тверду речовину. Таким же чином я пробрався до золотого запасу Національного банку. Тепер ви зрозуміли?
Міністр нервово засовався в кріслі.
— Я розумію не більше, ніж раніше, Лосс. Ну, гаразд, хай буде так. Ви проникаєте крізь тверду речовину, але як ви робите це?
— Це вже інше питання, — засміявся Лосс. — Що стосується наукового боку справи, то ми поки що його не чіпатимемо. Я хотів би, щоб ви зрозуміли одне — закон безсилий проти мене.
— Отже… — отетеріло озвався міністр, відкидаючись в кріслі.
— Отже, я можу безкарно зробити все, що мені заманеться.
— Байки! — вигукнув Шліссер. — Фантастика!
— Думайте, як вам завгодно, — сухо сказав Лосс. — Факти переконають вас.
— Чому ж ви тоді пішли за мною? Для чого приїхали сюди? Навіщо ця розмова з представником закону, якщо ви не будете рахуватися з ним?
— Дуже просто. Я сам хотів говорити з вами. Я пробрався в підземелля банку не стільки з конкретною метою пограбувати склад, скільки для перевірки своєї здатності. Адже охорона банку — це найдосконаліше, що ви придумали. Чи не так? Але, коли з’явилися ви із своїми хортами… Не ображайтесь… То в мене з’явилась думка…
— Ну?
— З’явилася думка систематизувати свої дії. А для цього треба ввійти в контакт із законом. Коротше — я пропоную вам спілку…
— Спілку?
— Саме так. І я буду диктувати вам свої умови, а не ви. Зрозумійте — ніхто й ніщо не пошкодить мене, а я… — У Лосса перехопило подих, сірі очі тріумфально заблищали. — Я можу проникнути куди завгодно, коли завгодно й зробити з будь-якою людиною, що мені заманеться.
Лосс стиснув кулак, підніс його догори. В цю хвилину він був втіленням маніакальності. Шліссер ясно зрозумів, що в словах злочинця є багато правди й що сила, яку чудом чи з допомогою науки одержав Лосс, може обернутися в страшне руйнівне зло.
Під черепом міністра закрутилися важкі, неповороткі думки. Шліссер не звик думати, за нього це робили інші, але тепер ситуація була настільки складною, що вимагала негайного рішення. Адже йшлося про справу державного значення.
— Говоріть ясніше, — буркнув міністр, скоса поглядаючи на Лосса, який, захопившись, знову хрестив кімнату з кутка в куток.
— Гарантуйте мені захист закону. Це мені потрібно більше для морального заспокоєння. Я не буду зловживати своєю силою. Мені потрібно не так вже й багато. Вам я обіцяю необмежені суми в будь-який час… Адже ви теж не проти жити більш широко! Га?
— Як ви смієте? — заревів Шліссер, схоплюючись з крісла.
— Не вдавайте з себе праведника, — злісно прошипів Лосс. — Не перебивайте мене, а слухайте й згоджуйтесь. А ні — то я знайду інші шляхи… А втім… це дрібниця. В мене більш широкі плани. Якщо у вас є воля — я пропоную вам блискуче майбутнє. Хочете спілку між нами двома?
— Між нами двома? — заїкнувся міністр. — Що ви маєте на увазі?
— Слухайте! Ви тримаєте в руках поліцейський апарат. Правда, ви служите каудільйо. Але що вам заважає плюнути на нього?
— Що?
— Не треба істерик, сеньйоре Шліссер. Я знаю вашу відданість каудільйо, але все-таки своя шкура вам дорожча. Уявіть собі таку картину…
Лосс замріяно подививсь у вікно. Він ніби бачив там щось і малював те, що бачив, словами:
— Одного разу каудільйо летить до біса. Не перебивайте мене, не корчте гримас. Каудільйо летить у тартарари. Вся його система також. Як це станеться? Скажу. Ви допомагаєте мені, я вибираю собі групу хороших хлопців, роблю їх привидами. Для нас не буде кордонів. Для нас не буде будинків, куди б ми не могли проникнути, схованок, які не можна було б відкрити, людей, які могли б противитися нашій волі. Вся країна буде під нашим контролем. Я очолю Іспанію, а ви… якщо проявите державну мудрість тепер, будете моїм помічником.
Очевидно, слова Лосса захопили й Шліссера, бо він уже не кривився гнівно, не висловлював свого обурення.
— Але й це ще не все, — гримів Лосс. — Секрет, яким я володію, дасть нам набагато більше, а саме — владу над світом, якщо ви хочете знати. Це — невразливі солдати, поліцаї, що тримають у покорі всіх, це військо, яке тріумфальним маршем іде по Землі, й ніщо не може зупинити його.
У міністра за плечима пройшов холодок приємного хвилювання. Справді, які неймовірні, казкові перспективи. Армія, що не втрачає жодного солдата під шквалом бомб і снарядів, солдати, що примарами йдуть через будь-які укріплення і перемагають в сотні, в тисячі разів сильнішого ворога. Це вже не ті “інтермедії”, що він їх організовує в робітничих кварталах. Це — світова арена, це влада над країною, над континентом! Варто задуматися над цим…
— Ну, що ви скажете?
Шліссер здригнувся, отямився від враження, навіяного маніакальною розповіддю Лосса. Що робити? Мрії мріями, а зараз він мусить вирішити дуже відповідальне питання. Добре, коли заміри Лосса реальні. А якщо все це виявиться фікцією, нездійсненною мрією? Тоді Шліссер, ставши на бік злочинця, втратить усе: становище, кар’єру, життя.
— Гаразд, — з-під лоба дивлячись па Лосса, повільно промовив міністр. — Допустимо, я згодний. Але ж мені треба подумати, порадитися.
— Ніяких порад, — рішуче заперечив Алессандро. — Ніхто не повинен знати про це. Вирішуйте самі. Якщо не згодитесь — я знайду інші шляхи, а ви втратите все.
— Але ж де знайти вас? Де ви живете?
— Нема дурних. Цього я вам не скажу. Завтра о шостій я буду тут, щоб домовитись остаточно. А тепер — я зникаю.
Лосс повернувся спиною до міністра й ступив кілька кроків до стіни.
— Зачекайте! Одну хвилинку! — крикнув Шліссер, простягаючи руки.
— Що таке? — незадоволено повернувся Лосс. — Адже я сказав — завтра о шостій. Ви маєте досить часу, щоб обміркувати мою пропозицію.
— Ви забуваєте про те, що я чиновник поліції! — обурено крикнув Шліссер. — Вас заарештували в підвалах Національного банку як грабіжника. Вийде так, ніби я відпускаю арештанта прямо зі свого кабінету без слідства й суду. Каудільйо не давав мені таких повноважень.
— Та зрозумійте ж, що я не прошу їх ні у вас, ні в каудільйо, — зневажливо кинув Лосс.
— Зачекайте…
— Я сказав. Ждіть мене завтра.
Лосс наблизився до стіни, зробив рішучий крок прямо в неї. Розгублений міністр бачив, як у панелі зникла права нога злочинця, потім груди, весь тулуб. Потім зі стіни висунулася голова Лосса. Він підморгнув Шліссерові, помахав рукою.
— Сподіваюсь, ви приймете вірне рішення, — почувся насмішкуватий голос.
Потім усе зникло. Шліссер отетеріло озирнувся. Може, все це приснилось? Хіба таке можливе в дійсності? Підняти тривогу? А чи не засміють його або, не дай бог, каудільйо вижене з роботи, як старого собаку, що втратив нюх.
Кілька хвилин міністр сидів непорушно, дивлячись із тупим подивом на стіну, в якій тільки що зникла людина. Де вірний вихід? Ждати домовленого часу? Поставити себе на одні терези з порушником закону? Чи вжити рішучих заходів і розкрити самому секрет Лосса?
Міністр більше не вагався. Він випростався, сильно вдарив кулаком по столу.
— Ні, по-твоєму не буде!
Його рука рішуче потяглася до пульта сигналізації, надривні сирени тривоги підняли на ноги все міністерство.