Минуло кілька днів, поки Гаррі звик до своєї небаченої досі свободи. Ще ніколи він не вставав, коли захоче, і не їв, що забажає. Він навіть міг скільки завгодно гуляти, щоправда, тільки по алеї Діаґон, але оскільки на цій довгій брукованій вуличці було безліч найдивовижніших у світі чаклунських крамничок, Гаррі не мав жодного бажання порушувати наказ Фаджа і вирушати кудись у маґлівський світ.
Щоранку він снідав у "Дірявому Казані", спостерігаючи за відвідувачами. Тут зупинялися кумедні маленькі чарівниці, які на цілий день приїжджали з сіл на закупи; поважні чаклуни, що обговорювали останню статтю з "Новин трансфігурації"; відлюдькуваті віщуни й охриплі карлики; а якось він побачив відьму у вушанці з грубої вовни, що замовила собі порцію сирої печінки.
Після сніданку Гаррі виходив на заднє подвір'я, виймав чарівну паличку, вдаряв у третю цеглину зліва над сміттєвим бачком і чекав, доки в мурі з'явиться арковий прохід на алею Діаґон.
Довгими літніми днями Гаррі розглядав різні крамнички, а обідав під барвистими парасольками біля кав'ярень.
— Глянь, старий, це зорескоп: тепер не буде плутанини з місячними картами, — хвалився покупкою якийсь відвідувач.
Ще хтось обговорював ситуацію з Сіріусом Блеком:
— Особисто я не випущу дітей без нагляду, доки Блека знову не запроторять до Азкабану.
Гаррі вже не мусив виконувати домашні завдання з ліхтариком під ковдрою. Тепер він сидів під яскравим сонечком біля "Кафе-морозива Флореана Фортеск'ю" і дописував свої реферати з допомогою самого пана Флореана Фортеск'ю, котрий не лише багато знав про середньовічні спалення відьом, але й щопівгодини частував Гаррі безкоштовним пломбіром.
Наповнивши гаманець золотими ґалеонами, срібними серпиками та мідними кнатами зі свого сейфа у "Ґрінґотсі", Гаррі утримувався від спокуси розтринькати всі гроші відразу.
Він ледве стримався, щоб не купити чудовий золотий комплект "плюй — камінців" (ця чаклунська гра нагадує гру в крем'яхи, тільки плюй — камінці ще й бризкають смердючою рідиною в обличчя тому, хто програв очко). "Схаменися! — казав він сам до себе, — ти ж маєш навчатися в Гоґвортсі ще цілих п'ять років! Уяви, що тобі раптом доведеться просити в Дурслів гроші на книги заклинань!"
А рухома модель галактики у великій скляній кулі! Купив — і можна не ходити на уроки астрономії. Але найбільше випробування чекало на Гаррі в його улюбленій крамниці "Усе для квідичу" через тиждень після його прибуття в "Дірявий Казан".
У крамниці було повно людей, і Гаррі стало цікаво, яка тому причина. Він увійшов. Протиснувшись поміж збудженими чарівниками й чарівницями, побачив на підвищенні нову вітрину, в якій височіла небаченої краси мітла.
— Щойно випустили... перший зразок... — пояснював своєму приятелю чарівник з квадратною щелепою.
— Тату, це найшвидша у світі мітла, так? — пискнув молодший за Гаррі хлопчина, звисаючи з батькової руки.
— Національна збірна Ірландії замовила сім таких красунь! — повідомив юрбі власник крамниці. — А вони ж — фаворити світового чемпіонату!
Дебела відьма, що стояла перед Гаррі, нарешті відійшла, і він зміг прочитати напис біля мітли:
Найсучасніша спортивна мітла. Першокласний обтічний ясеновий держак, покритий найтривкішим лаком і з вигравіюваним персональним реєстраційним номером. Кожен березовий прутик на хвості мітли був ретельно дібраний і пройшов аеродинамічні випробування. Це забезпечило "Вогнеблискавці" неперевершену рівновагу і неймовірну точність. "Вогнеблискавка" розганяється до 240 кілометрів за 10 секунд. У мітлу вмонтовано незламне гальмівне заклинання. Ціну запитуйте в продавця.
"Запитуйте в продавця..." Гаррі навіть страшно було уявити скільки коштуватиме "Вогнеблискавка". Ще нічого в житті він так не прагнув! Але ж і на "Німбусі-2000" він поки що не програв жодного матчу, тож чи варто спорожняти свій сейф у "Ґрінґотсі", коли в нього й так прекрасна мітла.
Але деякі речі, однак, треба було купити. Гаррі пішов до аптеки, щоб поповнити запаси компонентів зілля. Та й шкільні мантії були вже на нього закороткі, тож він відвідав крамницю "Мантії для всіх оказій від мадам Малкін" і придбав новий одяг. Але найважливіше — він мав купити підручники, зокрема, і для двох нових предметів — догляду за магічними істотами та віщування.
Побачивши вітрину книгарні, Гаррі здивувався. Замість звичних великих, як тротуарні плити, з золотим тисненням книжок замовлянь, за склом стояла велика залізна клітка, а в ній — десь із сотня примірників "Жахливої книги жахіть". Скрізь літали подерті сторінки — книжки борюкалися одна з одною в лютих сутичках і зухвало кусалися.
Гаррі витягнув з кишені список книжок і вперше його переглянув. "Жахлива книга жахіть" була обов'язковою літературою з догляду за магічними істотами. Тепер Гаррі з полегкістю зрозумів, чому Геґрід писав, що вона йому знадобиться, бо перед цим він навіть допускав, що Геґрід завів собі ще якогось монстрика і тепер потребує його допомоги.
Коли Гаррі увійшов до книгарні "Флоріш і Блотс", назустріч йому вибіг продавець.
— Гоґвортс? — коротко запитав він. — Прийшов по нові підручники?
— Так, — відповів Гаррі. — Мені треба...
— Відійди, — продавець нетерпляче відштовхнув Гаррі. Він натягнув товстезні рукавиці, узяв великого вузлуватого дрючка і рушив до клітки з "Книгами жахіть".
— Стривайте, — швидко сказав Гаррі, — я вже таку маю.
— Справді? — полегшено зітхнув продавець. — Слава Богу, бо мене сьогодні вже п'ять разів покусали...
Щось лунко затріщало — то дві книги жахіть схопили третю й почали смикати її в різні боки.
— Стоп! Стоп! — закричав продавець, вгамовуючи книги ціпком. — Я більше ніколи ними не торгуватиму, ніколи! Це якийсь дурдом! Це навіть гірше за ті двісті примірників "Невидимої книги невидимок", на які ми вбабахкали купу грошей, але так їх і не знайшли... Ще чогось бажаєте?
— Так, — відповів Гаррі, переглядаючи список. — Мені потрібно "Розтуманювання майбутнього" Касандри Ваблацької.
— О, починаєш вивчати віщування? — здогадався продавець. Скинувши рукавиці, він повів Гаррі У відділ ворожіння. Невеличкий столик був заставлений стосами книжок: "Передбачення непередбачуваного: захистися від несподіванок" та "Розбиті кулі або Коли відвертається фортуна".
— Ось маєш, — продавець заліз на драбинку і дістав товсту книжку в чорній оправі. — "Розтуманювання майбутнього". Чудовий посібник з основих методик ворожіння — хіромантії, магічних кристалів, пташиних нутрощів...
Але Гаррі не слухав. Він помітив на столику іншу книжку: "Провісники смерті. Що робити, коли знаєш, що в двері стукає біда".
— Ох, на твоєму місці я б цього не читав, — безтурботно порадив продавець, перехопивши його погляд. — Скрізь почнеш бачити ознаки смерті — так можна й справді померти.
Але Гаррі не зводив очей з обкладинки. На ній був чорний величезний, як ведмідь, пес із палаючими очима. Щось на диво знайоме...
Продавець простяг Гаррі "Розтуманювання майбутнього".
— Ще щось? — поцікавився він.
— Так, — Гаррі ледве відвів погляд від очей того пса й неуважно глянув на свій список. — Е-е... мені ще потрібні "Проміжна трансфігурація" і "Стандартна книга заклинань" для третього класу.
З новими підручниками Гаррі вийшов з книгарні і попрямував до "Дірявого Казана". Він ішов, неначе сліпий, натикаючись на людей.
Піднявся у свою кімнату і жбурнув книжки на ліжко. Хтось уже встиг там поприбирати — вікна були відчинені й кімнату заливало сонце. Здалека долинав автобусний гул на невидимій маґлівській вулиці і галас юрби на алеї Діаґон. Він подивився в дзеркало над умивальником.
— Ні! То не був провісник смерті! Тоді на алеї Магнолій я просто запанікував, — виклично сказав він своєму відображенню. — То був якийсь бездомний пес...
Він підняв руку і спробував за звичкою пригладити волосся.
— Ти програєш, любий, — хрипко вимовило дзеркало.
*
Наближався початок навчання, і алея Діаґон дедалі більше наповнювалася учнями Гоґвортсу. Гаррі почав пильніше придивлятися до перехожих — сподівався угледіти серед них Рона або Герміону. В крамниці "Усе для квідичу" Гаррі зустрів однокласників Шеймуса Фініґана і Діна Томаса; вони також захоплено розглядали "Вогнеблискавку". А біля "Флоріш і Блотс" він наткнувся на справжнього Невіла Лонґботома. Порозмовляти не вдалося: Невіл, круглолиций і забудькуватий хлопець, десь загубив свій список, і його саме шпетила грізнюща на вигляд бабуся. Гаррі мав надію, що вона ніколи не довідається, як, переховуючись від Міністерства магії, він вдавав із себе Невіла.
В останній день канікул Гаррі прокинувся з думкою, що принаймні завтра на "Гоґвортському експресі" вони таки зустрінуться з Роном і Герміоною. Він устав, одягнувся, сходив востаннє глянути на "Вогнеблискавку" і, коли вже збирався десь пообідати, раптом почув:
— Гаррі! ГАРРІ!!!
Вони обоє сиділи біля "Кафе-морозива Флореана Фортеск'ю". Поцяткований ластовинням Рон і шоколадна від засмаги Герміона несамовито махали йому руками.
— Нарешті! — усміхнувся Рон, коли Гаррі вмостився поруч. — Ми були в "Дірявому Казані", але там сказали, що ти вже кудись чухнув. Ми забігали і в "Флоріш і Блотс", і до "Мадам Малкін", і...
— Я ще минулого тижня все купив, — пояснив Гаррі. — А хто вам сказав, що я в "Дірявому Казані"?
— Тато, — відповів Рон.
Містер Візлі працював у Міністерстві магії і, звичайно ж, чув про те, що сталося з тітонькою Мардж.
— Ти справді надув свою тітку? — з притиском запитала Герміона.
— Я ж ненароком, — відповів Гаррі. — Просто... не стримався.
Рон мало не луснув зі сміху.
— Це зовсім не смішно, Роне, — обурилася Герміона. — Я взагалі дивуюся, як Гаррі не вигнали.
— Я теж, — зізнався Гаррі. — Та що там вигнали! Я думав, мене заарештують.
Він глянув на Рона.
— Слухай, а твій тато, часом, не знає, чому Фадж мене відпустив?
— Може, тому, що це був ти ?— знизавши плечима, хихикнув Рон. — Знаменитий Гаррі Поттер — ось і все. Уявляєш, що міністерство зробило б зі мною, якби я надув свою тітку? До того ж, спочатку їм довелося б викопати мене з могили, бо мама закатрупила б мене на місці... Але ти зможеш сам запитати в тата. Ми теж сьогодні ночуємо в "Дірявому Казані"! Завтра поїдемо разом на Кінґс-Крос! Герміона теж тут буде!
Герміона усміхнено кивнула.
— Мама з татом привезли мене сюди вранці з усіма речами для Гоґвортсу.
— Класно! — радісно вигукнув Гаррі. — То ви вже все купили?
— Дивися, — Рон витяг з торбини довгу тоненьку коробочку і відкрив її. — Нова чарівна паличка. Чотирнадцять дюймів, вербова, має волос з хвоста єдинорога. І підручники купили, — він показав на чималу торбу під столом. — А як тобі "Книга жахіть", га? Бідолаха — продавець мало не заридав, коли почув, що нам потрібні аж дві.
— А це в тебе що, Герміоно? — поцікавився Гаррі, показуючи на три величезні торби на стільці.
— Ну, я ж вивчатиму більше предметів, ніж ви, — пояснила Герміона. — Це підручники з числомагії, догляду за магічними істотами, віщування, вивчення стародавніх рун, маґлознавства...
— А навіщо тобі маґлознавство? — витріщився Рон. — Ти ж з маґлівського роду! Твої батьки маґли! Ти й так знаєш про них геть усе!
— Але буде цікаво дослідити їх з чаклунського погляду, — пояснила Герміона.
— А ти взагалі збираєшся цього року їсти і спати? — запитав Гаррі.
Рон захихотів, але Герміона пропустила це повз вуха.
— У мене є ще десять ґалеонів, — перевірила вона свій гаманець. — У вересні мій день народження, і батьки дали мені грошей на подарунок.
— Може, купиш собі гарну книжку? — єхидно запропонував Рон.
— Ні, — стримано відповіла Герміона. — Я хочу купити сову. Гаррі має Гедвіґу, ти — Еролу..
— Ерола не моя, — заперечив Рон. — Це родинна сова. Я маю тільки Скеберса. — Він видобув з кишені свого пацючка. — Хочу показати його спеціалісту, — додав він, поклавши Скеберса на стіл. — Боюся, що Єгипет не пішов йому на користь.
Скеберс значно схуд, а його вуса хворобливо звисали.
— Тут недалечко є крамниця з магічними істотами, — сказав Гаррі, який уже добре вивчив алею Діаґон. — Можеш глянути, чи вони мають щось для Скеберса, а Герміона зможе купити сову.