Оцінювати коштовності виявилося набагато важче. Були тут діаманти, причому кілька великих і дуже чистих, — загалом сто десять штук, серед яких маленьких не трапилося зовсім; вісімнадцять неймовірно сяйних рубінів, триста десять прегарних смарагдів, двадцять один сапфір, а також один опал. Усі ці камінці були виколупані з коштовних виробів і просто зсипані у скриню. Корпуси ж коштовностей, що їх ми теж знайшли поміж золота, схоже, навмисно розплющили молотками, щоб їх неможливо було впізнати. Крім цього, було в скрині чимало просто золотих прикрас: близько двох сотень масивних каблучок і сережок, тридцять чудових ланцюжків, якщо я правильно пригадую, вісімдесят три великі й важкі розп’яття, п’ять золотих кадил величезної вартості, дивовижна золота чаша для пуншу, оздоблена тонким орнаментом із виноградного листя та вакхальними фігурками, три держаки мечів із вишуканою чеканкою, а ще величезна кількість дрібніших коштовностей, що їх усі я навіть пригадати не можу. Загалом вага всіх коштовностей перевищувала триста п’ятдесят фунтів,[24] і це я ще не враховую сто дев’яносто сім чудових золотих годинників, як мінімум три з яких, а може, і більше, коштували щонайменше п’ятсот доларів. Більшість із них були дуже старі, і хоча втратили свою цінність як власне часоміри, адже постраждали від корозії, проте були пишно оздоблені коштовним камінням, тож вартували чимало. Тої ночі ми загалом оцінили весь уміст скрині в півтора мільйони доларів, а коли згодом продали більшу частину коштовностей і дорогоцінного каміння (лишивши собі зовсім мало), виявилося, що ми недооцінили вартість скарбу.
Коли нарешті ми закінчили роздивлятися свою знахідку, а наше збудження трохи вляглося, Легранд, бачачи, що я вмираю від цікавості дізнатися розгадку цієї надзвичайної таємниці, вирішив у найменших подробицях розповісти мені про обставини справи.
— Пам’ятаєте, — почав він, — ніч, коли я показав вам ескіз скарабея, який я зробив власноруч? Гадаю, ви також пригадуєте, що мене страшенно роздратували ваші натяки, буцім скарабей нагадує Адамову голову. Коли ви вперше це заявили, я вирішив, що ви пожартували, та згодом у мене перед очима повсякчас поставали плямки на спинці комахи, і я змушений був погодитися, що ваше зауваження таки мало під собою ґрунт. Хай там як, але те, що ви кпили з моїх здібностей до малювання, неприємно шкрябнуло мене, адже всі визнають у мене дар художника, тож коли ви повернули мені пергамент з ескізом, я готовий був його зім’яти й зі злості викинути у вогонь.
— Ви маєте на увазі — обривок паперу? — перепитав я.
— Аж ніяк. Зовні він справді був схожий на папір, і спершу я його і прийняв за звичайний аркушик, та коли почав на ньому малювати, виявилося, що колись цей шматочок був відірваний він тонкого пергаменту. Як пам’ятаєте, був він страшенно брудний. Коли я саме збирався його зіжмакати, погляд мій упав на ескіз, який я вам показував, і можете уявити мій подив, коли я замість жука, якого змалював, і справді угледів череп і кості. Якусь мить у мене від зачудування все в голові переплуталося. Те, що я побачив, аж ніяк не було моїм малюнком жука, хоча загалом певна схожість і простежувалася. Отож я взяв свічку й, присівши в найдальшому кінці кімнати, вирішив докладніше роздивитися пергамент. Перевернувши його, я побачив ескіз, який зробив власноруч. Найбільше мене вразила загальна подібність двох малюнків і той неймовірний збіг, що я, гадки про це не маючи, змалював скарабея на звороті пергаменту, де вже був зображений череп, причому череп цей не просто зовні був схожий на жука, а й за розміром відповідав моєму ескізу.
Як я кажу, в той момент дивовижний збіг збив мене з пантелику, що, в принципі, не дивно для такого збігу. Подумки я намагався простежити зв’язок — послідовність причини й наслідку, — а оскільки це мені не вдавалося, мозок мій наче заморозився. Та коли я нарешті вийшов зі ступору, на мене поступово зійшло осяяння, і нова певність вразила мене більше, ніж збіг. Мені пригадалося, — я в цьому не сумнівався, — що, коли я робив ескіз скарабея, на пергаменті точно не було ніякого малюнку. Я дедалі більше в цьому впевнювався, позаяк пригадував, що перевертав пергамент спершу на один бік, а тоді на другий, шукаючи, де чистіше. Якби там був череп, я б не міг його не зауважити. Цієї загадки я пояснити не міг ніяк, проте навіть тоді десь у найдальшому, у найтемнішому куточку моєї свідомості слабенько світилася крихітна цятка — розгадка, яка вчора вночі постала перед нами в усій своїй красі. Отож я швидко підвівся і, надійно сховавши пергамент, вирішив поки що відкласти свої міркування до того часу, коли я не залишуся сам.
Коли ви пішли додому, а Юпітер міцно заснув, я взявся докладніше вивчати всі обставини справи. По-перше, я пригадав, як саме потрапив до мене обривок пергаменту. Скарабея ми знайшли на узбережжі великої землі, приблизно за милю на схід від острова, зовсім неподалік лінії розливу. Коли я хотів його взяти, він мене боляче вкусив, і я змушений був його випустити. Юпітер, як завжди обережний, перш ніж схопити жука, роззирнувся навкруги в пошуках якогось листочка абощо — не хотів брати скарабея голими руками. І саме тоді нам на очі потрапив обривок пергаменту, який я спершу прийняв за звичайний папірець. Був він у піску, назовні стирчав тільки кінчик. А неподалік я зауважив залишки корпусу невеликого баркаса. Схоже, розбитий баркас пролежав тут чимало, бо в каркасі вже ледве вгадувався човен, яким він колись був.
Отож, Юпітер узяв пергамент, загорнув у нього жука й віддав мені. А невдовзі потому ми вирішили вертатися додому й дорогою зустріли лейтенанта Ґ. Коли я показав жука йому, він упросив мене взяти комаху ненадовго у форт. Я погодився, і лейтенант кинув жука собі в кишеню жилетки, але вже без пергаменту, в якому той перед тим був загорнутий, — поки лейтенант роздивлявся комаху, я тримав пергамент на долоні. Мабуть, лейтенант побоювався, що я передумаю, тож вирішив забрати жука, поки є можливість, — ви же знаєте, як він запалюється на все, пов’язане з природознавством. А я в цей час, мабуть, сам не усвідомлюючи цього, запхав пергамент собі в кишеню.
Пам’ятаєте, коли я підійшов до столу, щоб намалювати жука, виявилося, що паперу на звичному місці немає. Я зазирнув у шухляду, але там паперу теж не знайшлося. Тоді я заліз у кишеню в пошуках якогось старого листа, а замість цього намацав пергамент. Я в таких подробицях розповідаю, яким чином у мене опинився пергамент, бо ці обставини справили на мене неабияке враження.
Без сумніву, ви назвете мене фантазером, проте я відчував, що встановив певний зв’язок. Я з’єднав дві ланки великого ланцюга. Ось вам човен, який лежить на узбережжі, а ось вам шматок пергаменту — не паперу! — із зображенням черепа, закопаний у пісок неподалік човна. «А де ж зв’язок?» — запитаєте ви. А я вам відповім: череп і кості — це відомий символ піратів. При всіх своїх нападах пірати завжди піднімають прапор із черепом і кістками.
Повторюся: обривок, який ми знайшли, був не папір, а пергамент. Пергамент тривкий, він практично не псується. Навряд чи на пергаменті хтось робитиме просто щоденні нотатки — хоча б тому, що і писати, і малювати на папері значно зручніше. Такі міркування привели мене до переконання, що череп щось означає, що це все не просто так. Крім того, я звернув увагу й на форму пергаменту. Хоча один кінчик був обірваний, угадувалося, що пергамент довгастий. Такий аркушик, без сумніву, обрали для важливіших нотаток — записати щось для пам’яті й надійно зберегти.
— Але ж, — втрутився я, — ви самі казали, що черепа на пергаменті, коли ви робили малюнок, не було! То як же ви могли встановити зв’язок між човном і черепом, адже останній, як ви самі визнали, якимось чином з’явився на пергаменті (одному Богові відомо, як само!) зразу потому, як ви зробили на ньому ескіз скарабея?
— Ось у цьому і полягає головна таємниця, хоча, як виявилося, цю загадку не так і важко розгадати. Я впевнено просувався вперед і жодного іншого результату й не очікував. Ось як я, наприклад, міркував: коли я робив ескіз скарабея, на пергаменті ніякого черепа не було. Та щойно я закінчив малюнок, я віддав пергамент вам і весь час, аж поки ви не повернули аркуш мені, пильно за вами спостерігав. Отож це не ви намалювали череп, а більше з нами нікого не було. Таким чином, з’явився череп не з-під людської руки. Але ж якось з’явився!
Дійшовши до цього місця в своїх міркуваннях, я раптом пригадав — дуже ясно пригадав — усі найменші подробиці, пов’язані з тим днем. Погода була прохолодна, а вдома (о нечастий щасливий випадок!) палали дрова у коминку. Я, розпашілий після прогулянки, сів за стіл. А от ви підсунули крісло просто до комина. В ту мить, коли я вам у руку вклав пергамент, у хатину забіг мій ньюфаундленд Вулф і застрибнув вам на плечі. Лівою рукою ви попестили собаку, водночас утримуючи його на віддалі, а пергамент, який ви тримали в правій руці, в цей час опинився між вашими колінами, дуже близько від вогню. Мені якоїсь миті навіть здалося, що він от-от спалахне, і я хотів застерегти вас, та не встиг і слова мовити, як ви вже піднесли його до очей і заходилися роздивлятися. Коли я пригадав усі ці деталі, я вже ні хвилини не сумнівався: саме тепло спричинилося до того, що на пергаменті проявився малюнок черепа. Ви чудово знаєте, що існують хімічні суміші, й існували з незапам’ятних часів, які використовуються для того, щоб робити на папері або на пергаменті записи, які стають видимими тільки після того, як піднести аркуш до вогню. Іноді для цього вживається кобальтова синь, змішана з царською горілкою[25] й розведена водою один до чотирьох; у результаті утворюється зеленкувата суміш. Окис кобальту, розведений в азотній кислоті, дає червоний відтінок. За деякий час — коли довше, коли швидше — колір зникає, щойно охолодився матеріал, на якому писали, але проявляється знову, якщо матеріал нагріти.
Отепер я почав прискіпливо вивчати череп. Його зовнішній контур, ближчий до краю пергаменту, був значно чіткіший, ніж усе решта. Було очевидно, що аркуш нагрівся нерівномірно. Отож я миттю запалив свічку і почав і так і сяк підносити пергамент просто до вогню. Спершу нічого не відбувалося, хіба що трішки чіткішими стали контури черепа, та оскільки я наполегливо продовжував свій експеримент, у куточку аркуша, по діагоналі від того місця, де була накреслена голова, проявився якийсь силует, що спершу нагадав мені козу. Та добре поміркувавши, я збагнув, що на малюнку радше не коза, а кіт.
— Ха! — вигукнув я. — Звісно, я не маю права з вас тут насміхатися: півтора мільйони доларів — занадто серйозний аргумент, щоб облишити кпини, — але як ви збиралися знайти третю ланку вашого ланцюга, як ви збиралися встановити зв’язок між піратами й козою… пірати, самі розумієте, з козами не мають нічого спільного: до сільського господарства вони не мають жодного стосунку.
— Але ж я вам тільки-но сказав, що то була не коза, а кіт.
— Кіт? Тоді тим більше навряд чи можна встановити зв’язок.
— Навряд чи — ще не значить неможливо, — зауважив Легранд. — Мабуть, ви чули про такого собі
5 3 + +! 3 0 5)) 6 *; 4 8 2 6) 4 +) 4 +).; 8 0 6 *; 4 8! 8] 6 0)) 8 5; 1 + 8 *: + (;: + * 8! 8 3 (8 8) 5 *!; 4 6 (; 8 8 * 9 6 *?; 8) * + (; 4 8 5); 5 *! 2: * + (; 4 9 5 6 * 2 (5 * — 4) 8] 8 *; 4 0 6 9 2 8 5);) 6! 8) 4 + +; 1 (+ 9; 4 8 0 8 1; 8: 8 + 1; 4 8! 8 5; 4) 4 8 5! 5 2 8 8 0 6 * 8 1 (+ 9; 4 8; (8 8; 4 (+? 3 4; 4 8) 4 +; 1 6 1;: 1 8 8; +?;
— Але ж, — вигукнув я, за деякий час повертаючи йому аркуш, — я в такому ж глухому куті, як і перед тим. Навіть якби мені за розкриття цієї загадки пообіцяли всі скарби Голконди,[26] я певен, що і тоді б не зміг їх заробити.
— І все ж, — мовив Легранд, — насправді розгадка не така вже й складна, як можна було би подумати, кинувши на ці символи перший побіжний погляд. А символи ці, як будь-хто зразу здогадається, це шифр, тобто в них закодований певний смисл; проте, наскільки я чув про Кідда, навряд чи він здатний створити занадто складну криптограму. Отож я одразу вирішив, що цей шифр не може бути дуже складним, але повинен видатися заплутаним неосвіченим матросам: нехай думають, що без ключа розгадати його неможливо.
— Але ви таки його розгадали?
— І досить легко. Я розгадував загадки, у тисячі разів складніші за цю. І обставини, і певна внутрішня схильність призвели до того, що я завжди цікавився такими загадками, і хочу вам сказати ось що: дуже сумнівно, що людська винахідливість здатна створити загадку, яку не можна буде розшифрувати завдяки тій-таки людській винахідливості, якщо правильно нею скористатися. Взагалі, щойно я відновив на пергамені літери, я уже навіть не замислювався про те, чи важко буде їх прочитати.