Курочко, курочко,
Масляна головочко,
Одсунь віконечко
Та глянь на сонечко:
Он бояри йдуть -
В красному, к зеленому,
голубому
Та й на конику вороному.
Курочка мовчить. Вона тоді вдруге заспівала та й каже:
- О, курочко, яка ж ти сердита! Я тільки пожартувала з тобою, а ти і розсердилася!.. Я зовсім не хотіла тебе їсти! Тепер тебе не буду й зачіпать...
Курочка виглянула, а вона її хап за голівку та й понесла у свою хатинку. Курочка дорогою і співає:
- Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лиска
На лисому хвості
По липовому мості,
З гірки па долинку
Та й в свою хатинку!
Не чуть. Вона вдруге заспівала:
- Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лиска
На лисому хвості
По липовому мості,
З гірки на долинку
Та й в свою хатинку!
Не чуть. Вона втретє заспівала:
- Коте, коте, і ти, кроте!
Несе мене лиска
На лисому хвості
По липовому мості,
З гірки на долинку
Та й в свою хатинку!
Не чуть.
Лисичка принесла її додому та й заставила своїх дочок піч топить та воду гріть, а курочку посадила на пічку.
Кіт та кріт прийшли додому - аж курочки нема, лисичка вкрала. Вони пішли в ліс, зробили скрипочку і дудочку, пошили шкіряний мішок та й пішли на лисиччин двір, сіли та й грають:
- Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір.
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
А лисиччині дочки почули та й кажуть:
- Що се, мамо, грає? Ми підем послухаємо.
А лисичка каже найменшій:
- Піди подивись, та не барись, а то пора курочку різать.
Та вийшла.
- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
А вони питають:
- А чи будеш танцювати?
- Буду.
- Ду-ду. ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П'ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.
А лисичка чєкає-чекає - не йде дочка. Вона і посила другу:
- Оце як забарилась!.. Піди поклич. Пора курочку різать.
Та вийшла та й каже:
- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
- А будеш танцювати?
- Буду.
- Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір.
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.
Лисичка посила третю дочку:
- Піди подивись, що вони там так забарились! Нехай ідуть скоріш. Пора курочку різать.
Та вийшла та й просить:
- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
- Будеш танцювати?
- Буду.
- Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П'ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.
А лисичка, почекавши, бачить, що нема третьої дочки, посила четверту:
- Піди поклич їх. Ще вони там роблять?
Та вийшла та й каже:
- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
- А будеш танцювати?
- Буду.
Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.
А лисичка чекала-чекала та й каже:
- Що це вони там забарились? Піду сама покличу.
Вийшла:
- Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені!
- А будеш танцювати?
- Буду.
- Ду-ду, ду-ду в дудочку,
Скрипу, скрипу в скрипочку!
А в лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір,
П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок.
Ввійшли в хатку, взяли курочку, принесли додому тепер разом поживають та добро наживають.
СОЛОМ'ЯНИЙ БИЧОК
Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником (майданний - робітник на заводі, на якому гонили смолу), а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні - нічого не мають: що зароблять, то проїдять, та й нема. От баба й напалась на діда:
- Зроби та й зроби мені, діду, солом'яного бичка і осмоли його смолою.
- Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався?
- Зроби, я вже знаю навіщо.
Дід - нічого робити - взяв зробив солом'яного бичка й осмолив його смолою.
Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом'яного бичка пасти; сама сіла, пряде кужіль і приказує:
- Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка:
- Хто ти такий? - питає.- Скажи мені!
А бичок йому:
- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою за смолений.
Ведмідь каже:
- Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли, обідраний бік залатати!
Бичок нічого,- мовчить; ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав'яз зубами, ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав - затяг того бичка хто знає куди!
От баба прокидається - аж бичка нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов». Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться - ведмідь у бору бичка тягає; вона до діда:
- Діду, діду! Бичок наш ведмедя піймав, іди його вбий!
Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і кинув його в погріб.
От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже взяла кужіль і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла, пряде кужіль і приказує:
- Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка:
- Хто ти такий?
- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений!
- Коли ти смолою засмолений,- каже вовк,- то дай і мені смоли засмолити бік, а то собаки обідрали!
- Бери!
Вовк зараз до боку, хотів смоли віддерти. Дер, дер та зубами й зав'яз, що ніяк уже й не віддере: що хоче назад, то ніяк. Вовтузиться з тим бичком!
Прокидається баба - аж бичка й не видко. Вона й подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів»,- та й пішла; коли дивиться - у лісі вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб вкинув.
Погнала баба і на третій день бичка пасти: сіла та й заснула. Аж біжить лисичка:
- Хто ти такий? - питає бичка.
- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
- Дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: капосні хорти трохи шкури не зняли!
- Бери!
Зав'язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба й цього разу дідові сказала, дід вкинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали.
От як назбиралось їх четверо, дід сів над лядою в льох та й давай гострити ножа. Ведмідь почув та й питає його:
- Діду, навіщо ти ножа гостриш?
- Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі й бабі кожухи.
- Ох, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю: я тобі багато меду принесу.
- Ну гляди! Тільки принеси...
Взяв та й випустив ведмедика. Далі сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:
- Діду! Навіщо ти ножа гостриш?
- Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.
- Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.
- Гляди ж, прижени!
І вовка дід випустив. Сидить далі та ще ножа гострить. Виткнула мордочку лисичка та й питає:
- Скажи мені, будь ласкавий, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?
- У лисички,- каже дід,- гарна шкура на опушку й на комірець, хочу зняти.
- Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі й гусей, і курей принесу!
- Ну гляди! Принеси!
І лисичку дід пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: «Нащо?» А він і каже:
- У зайчика шкурка м'якенька, тепленька - будуть мені на зиму рукавички й капелюх.
- Ох, не ріж мене, дідусю,- я тобі стрічок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!
Пустив дід і його.
От переночували ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж - дер-дер! - щось до діда в двері. Баба прокинулась:
- Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить,- піди подивись!
Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов - дер-дер! - повен двір овець вовк понагонив. А незабаром лисичка принесла курей, гусей - усякої птиці; зайчик понаносив стрічок, сережок, намиста доброго... І дід радий, і баба рада. Взяли вони попродали овечки та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати.
А бичок, як не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й розтанув.
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
От зайчик злякався, вибіг із хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені,ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А ведмідь:
- От я його вижену!
Побіг до хатки:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!
Ведмідь і злякався.
- Ні,- каже,- зайчику-побігайчику, не вижену - боюсь.
От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:
- А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А вовк:
- От я його вижену!
- Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.
- Отже, вижену!
Побіг вовк до хатки та й питається:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Я коза-дереза,
За три копи куплена,
Півбока луплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу,
Хвостиком замету, -
Тут тобі й смерть!