На домовленому місці за каменем його вже чекав Граматик. Вони ще здалеку помітили один одного.
— А я вже потерпав, чи з тобою чого не сталося, — першим обізвався зраділий Граматик, коли Незнайко підійшов до нього.
— Воно, мабуть, сталося б, якби не моє біополе, — гордо відповів Незнайко, стомлено опускаючись на камінь.
— Як ти сказав? Біополе! Яке біополе? — перепитав Граматик.
— Ну, сила моїх очей. Як глянув я на робота — а він задки, задки від мене.
— Який робот? — нічого не розумів Граматик.
— Таж мене був схопив циліндроголовий робот, коли я повертався назад. “Ну, думаю, тепер мені кінець. Пропав я”. Але я “не розгубився й до нього: “Пусти!” — і отак дивлюся йому в очі.. Але, тьху, хіба в нього очі? Баньки якісь… І він не витримав мого погляду, затремтів увесь, пустив мою руку і задки, задки від мене…
— Це правда? — не повірив Граматик.
— Правда, — запевнив Незнайко.
— А як він тебе схопив?
— Підкрався ззаду й хап за руку. Тут же нічого не чути. Попробував би він на Землі до мене так підкрастися!
— А потім, коли ти обернувся до нього, він відпустив руку? — допитувався Граматик.
— Так, відпустив.
Граматик встав і спочатку ззаду обдивився Незнайка, а потім зайшов спереду. Нічого не сказав, тільки запитав його:
— На спину ти падав до того, як тебе схопив робот, чи після?
— До того. Або що? — здивувався Незнайко з його запитання. Але Граматик поки що сам запитував.
— Тебе ловив той самий робот, що й перший раз, чи інший?
— Інший. У цього на грудях жовта одиниця і якесь слово… мабуть, по-англійському… щось ніби “ворок”.
— Може, отаке? — Граматик написав викруткою на місячному пилу слово “work”. — Воно означає “праця”, “працювати”… Тебе затримав, очевидно, старший робот, який наглядає за робочими роботами. Плакат у тебе на спині порвався й вимазався…
— Це коли я впав…
— Через те робот і накинувся на тебе, а як побачив на грудях у тебе напис, то відпустив. Значить, роботи виконують письмові команди. Це дуже важливо для нас. А що роблять роботи?
— То це не моє біополе… — розчаровано промовив Незнайко, все ще думаючи про свою пригоду. Аж потім до нього дійшло Граматикове запитання. — Що роблять роботи? А що… ладнають той казан. Видно, марно загинув наш Друг.
— Ні, не марно, — заперечив Граматик. — Він знищив нелюда Гарріса, очевидно, разом із твоїм знайомим роботом-людоловом. І корабель вивів з ладу. Я натискував кнопку — ліфт не працює. Ілюмінатори вибиті. А роботи працюють, бо ніхто в них не міняв програми. Яку в них закладеш програму, вони те й робитимуть. Ти почекаєш мене тут, відпочинеш, а я зараз піду ближче до нашого корабля, покличу Капітана. Утрьох ми швидко зупинимо їх~ До речі, багато роботів?
— Багато. Зараз полічимо.
— То ти їх не полічив? — мало не вигукнув Граматик.
— Ні, полічив, тільки камінцями.
Незнайко долонею розрівняв пил перед собою й почав викладати з кишень камінці. Одним з перших дістав того найбільшого, як куряче яйце, каменя, якого затискував у кулаці, коли його схопив робот. І нараз той камінь зблиснув на сонці, заграв барвами, наче ранкова роса на лузі.
Незнайко й Граматик зачудовано втупилися в нього. Що за диво?
— Та це ж, — здогадався Граматик, -…
Як(би) ж не ніч, якби(то) вже весна, тим(часом) як усі поснули, тільки(но) сів за стіл, що(б) хто не казав, то(ж) таки диво, що(б) ти великий ріс, та(ж) це мій брат, якби(то) й нам, коли(б) то дати всьому лад, тим(то) й ба, мов (би) навмисно, тому(то) й котиться віз, сміх (та)й тільки, начеб(то) можна без мрії.
Коли капітан дістався до них, хлопці куняли під каменем, час від часу повертаючись то одним, то другим боком до сонця.
— Ми тут загоряємо, як на піску на Дніпрі, — пожартував Граматик. — А Незнайкові здається, що він на Чорному морі.
— Мені в очах уже чорно, — поскаржився Незнайко.
Проте ці кілька жартівливих слів навіть у нього розвіяли похмурий настрій. Та й навіщо скиглити, коли іншого виходу нема? Терпи, козаче…
— То що ви розвідали? — запитав Капітан. — Друг дістався до Гарріса?
Граматик розповів про вибитий ілюмінатор у піратському кораблі, про робота-вартового — як він ховався від нього за плакатом, як помітив у нього на спині вимикач і як потім таки вимкнув його.
— Мабуть, усіх роботів ми зможемо так вимкнути, — додав накінець Граматик. — Бо я бачив ще двох, щоправда здалеку, у них теж на спині є вимикачі. Очевидно, вони всі зроблені за одним зразком.
— Що вони роблять зараз?
— Роблять те, що й робили, — відповів Незнайко. — Уже майже розібрали риштовання навколо установки, тягнуть кудись кабелі, ще щось роблять. Повно їх там метушиться.
— А скільки їх?
— Я порахував, тринадцять..
— Ого, як багато! — Чи то з захопленням, чи з тривогою вигукнув Капітан.
— Я б їх усіх потрощив на гамуз, щоб тільки цурки летіли з них! — розійшовся Незнайко. — На Місяці людей хапають, на Землі хочуть усіх повбивати.
— Це не роботи винні, вони просто техніка. Винні люди, які цю чудову техніку використовують для злочинної мети. Ні, — рішуче промовив Капітан, — роботів нищити ми не будемо. Навпаки, їх треба зберегти цілими, щоб потім використати для будівництва на Місяці космодрому, обсерваторії, лабораторій, оранжерей. Зрозуміло, у них доведеться замінити програму, але псувати їх ні в якому разі не слід.
— Гарріс казав, що в нього є ще три компаньйони, — пригадав Незнайко. — Якщо вони прилетять сюди?
— Променеву гармату, звичайно, треба буде попсувати так, щоб ніхто її не міг швидко відновити. А коли повернемося на Землюг то розповімо, що тут затівалося проти людей. Вчені придумаютьг що зробити з цією гарматою.
— Тільки ходімо всі разом, — боязко запропонував Незнайко.
— Підемо разом, — погодився з ним Капітан. — Так легше буде нам впоратися з роботами.
Вирішили йти поза горою Граматиковими слідами повз піратський корабель. Заразом перевірять, чи стоїть на місці вимкнутий Граматиком робот-вартовий.
А потім підуть далі, вимикаючи по одному роботів, які траплятимуться їм на шляху.
Коли зайшли за піратський корабель, то побачили, що робот-вартовий стоїть непорушно на тому самому місці, де його вимкнув Граматик. Це додало хлопцям відваги й упевненості. Отже, неважко буде справитися й з іншими роботами.
Хлопці, не вагаючись, бадьоро подалися до купи залізяччя, де колись лежав зв’язаний Незнайко. Але коли став підходити до них перший робот із рейками, Незнайко позадкував поза спини товаришів, Граматик затулився плакатом. Тільки Капітан залишився на місці. Робот, проте, не звернув на них анінайменшої уваги. Він акуратно поклав рейки на купу й повернувся, щоб іти за новим вантажем.
На спині в робота виразно виступав вимикач. І до нього майже водночас простягнули руки Граматик і Капітан. Граматик усе-таки на секунду випередив Капітана, крутнув вимикачем, і робот зупинився.
Як усе просто! І анітрохи не страшно! Незнайко вихопився наперед, щоб бігти назустріч іншим роботам і зупиняти їх. Але Капітан стримав його, схопивши за руку:
— Незнайку, допоможи-но відсунути вбік цього робота, щоб не заважав іншим.
Але робот виявився важким, не те що зрушити його з місця, а й повалити ніяк не можна було. А тут уже йшов новий робот з двома металевими балками. Хлопці відступилися від вимкнутого робота. Робот з балками обійшов його, поклав балки на купу, а потім, обернувшись, схопив в оберемок вимкнутого робота й поніс його вбік. Хлопці тільки переглянулися між собою. Першим отямився Капітан. Він кинувся вслід за роботом, повернув вимикач на його спині, і обидва роботи так і завмерли на місці.
Більше роботи сюди поки що не йшли. Вони метушилися біля установки.
— Ви, хлопці, вимикайте їх, тільки без поспіху, а я тим часом займуся установкою, — розпорядився Капітан.
Він дістав з кишені кусачки і скрізь, куди міг досягти, перетинав проводи. А потім здогадався і став виривати мікросхеми з блоків. То тут, то там розвідним ключем відкручував деталі від механізмів і викидав їх геть. Якби мав час, то кожного разу, коли летіла якась деталь, мабуть, довго б дивився їй услід і дивувався б, що вона так далеко летить — метрів на двісті і більше. Але часу було обмаль. А треба було якомога надійніше знешкодити цю диявольську машину, вигадану людьми проти людей.
Коли Граматик з Незнайком зупинили всіх п’ять роботів, що поралися біля променевої гармати, Капітан махнув їм рукою:
— Ви йдіть вимикайте решту роботів, а я ще тут попрацюю.
Хлопці подалися до крайньої гори, де роботи будували щось чи, точніше, готували місце для будівництва: рівняли грунт, свердлили діри, забивали металеві палі.
Менше ніж через півгодини Граматик і Незнайко повернулися. Капітан теж закінчив свою роботу.
— Ну як? — запитав він, задоволено посміхаючись.
Але хлопці були чимось стурбовані. Вони зиркали то сюди, то туди. Обізвався Граматик:
— Ніде…
Який(небудь) папір, (аби)який кут, (будь)хто, немов(би) звір, (що)години, та(ж) він, все(таки) хліб, (аби)яка, не(дорід), (не)один, море(таки) велике, який(сь) плац, слухай(бо), (що)дня, (чи)мало літ, будь(з)ким, ні(що), сядь(но) тут, тільки(що) була, (хтозна)яка, (що)до розваг, (де)хто.
Ключ. Випиши слова і словосполучення в три колонки залежно від того, як пишуться частки, що в дужках: 1) окремо; 2) разом; 3) через дефіс. З останніх букв прочитаєш три слова.
XXXII. Остання операція
— А ви не помилилися? — запитав Капітан.
— Помилки тут нема, — запевнив його Граматик.
— Це точно, — підтвердив Незнайко.
— У такому разі нам треба вибратися на гору. Звідти весь навколишній простір буде видно. І краще роздивимося, яка тут місцевість.
— Але на гору важко підійматися, ковзають ноги, — застеріг Незнайко, який уже дерся на цей пагорб, щоправда, з іншого боку і не на саму вершину.
— У мене є твій мотузок. Схопимося за нього, і легше буде йти. — Капітан дістав капроновий мотузок, подав один кінець товаришам, а другий затиснув у руці й перший рушив на гору. За ним потяглися Граматик і Незнайко. Пагорб був крутий, так що часом доводилося допомагати собі й руками. Проте хлопці досить-таки швидко дісталися на його верхівку.
— Ху, — видихнув Незнайко й сів на виступ. Капітан і Граматик теж знайшли камені й посідали. Усе-таки потомилися.
Кожен спочатку крадькома подивився на біло-бузково-рожево-блакитну Землю, а потім перевів погляд униз, в долину, що тягнулася з північного боку гір. Он піратський корабель, і біля нього кам’яним стовпом застиг циліидроголовий робот-вартовий. Ближче заклякли в обіймах два роботи; мов у траурній варті, завмерли залізні подоби людей навколо пі-мезонної установки; розігрують німу сцену циліндроголовці в котловані біля крайньої справа гори. Ніде аніпайменшого руху. І зірки — хоч би тобі кліпнула яка на цьому одноманітно чорному небі. Ніби час скам’янів, як у зачарованому царстві.
Перший порушив мовчанку Граматик:
— Пора вже подавати назви цим місцям. А то без назв важко орієнтуватися. Щоразу мусиш тикати пальцем: “тамо”, “он туди”.
— Передусім треба поназивати оці гори, бо, справді, незручно й нецікаво казати: “перша гора від Землі”, “друга гора”, — підтримав його Капітан. — Називай, Граматику… Але постривай-но, спочатку я хочу дати назву цьому долові, що під горами. Можна?
— Давай, — в один голос обізвалися Граматик і Незнайко.
— Цей діл я називаю Обсерваторною долиною. Колись тут буде збудовано обсерваторію. Згода?
— Згода.
— А тепер ти, Граматику, називай гори.
— Оскільки гір чотири, то я назвав би їх іменами чотирьох засновників Києва: першу, — Граматик повів рукою праворуч, — Кий; цю, на якій ми сидимо, Щек; далі Хорив і останню — Либідь.
— Ти вже раніше казав, що останню варто назвати Либідь, бо вона біла, — пригадав Капітан. — А що означають назви Кий, Щек і Хорив?
— Кий означає “кий”, — вихопився Незнайко. — Хіба не так?
— Майже так, — не заперечив Граматик. — Тільки треба мати на увазі, що значення слів із часом може змінитися. Трохи змінилося за півтори тисячі років і значення слова кий: тепер воно означає просто “палиця”. Але по тому, яке значення це слово має в інших слов’янських мовах — сербськохорватській, словенській, чеській, нижньолужицькій, — можна здогадуватися, що колись воно означало “булава”, або “окута залізом довбня”.
— А чому ти так вважаєш? — запитав Капітан. — Я десь читав, що це осетинська чи норманська назва.
— Ні, це слово таки наше, слов’янське, — не погодився Граматик. — Воно одного кореня із словом кувати — куй, тільки звук у в ньому змінився на и, як у словах дух — дихати, сухий — висихати. Корінь кий є ще й у таких наших словах, як киянка, тобто “довбешка, дерев’яний молоток”, киях — так у деяких місцевостях називають рогіз та кукурудзяні качани. І всі предмети, названі цими словами, нагадують булаву — мають на кінці потовщення…
— А Щек — це, мабуть, не наша назва? — засумнівався Капітан. — Адже такого чи подібного слова в нашій мові нема.
— Нема, — погодився Граматик. — Але треба знати, що зі слов’янськими мовами споріднені також деякі неслов’янські мови, наприклад німецька, англійська, хоч вони й відділилися одні від одних дуже-дуже давно. А те, що зникло в одній мові, могло зберегтися в іншій. Справді, в німецькій мові є подібне слово Stich, яке колись означало “спис” (від нього походить російська назва штык) В англійській мові збереглося давнє слово stick, яке й тепер означає, крім іншого, також “колоти”, “полювати зі списом”. Ми перейняли це слово у формі стек для назви гнучкої палички, якою поганяють коней під час верхової їзди.