— А тому прошу зажмуритися.
Коли Граматик розплющив очі, то не міг стримати свого захвату, усмішка розплилася на його обличчі від вуха до вуха.
— Звідки це? — тільки й спромігся вимовити він.
А Незнайко лише кліпав очима від здивування. І мовчав, зачарований.
Посеред кабіни між Капітановим і Граматиковим кріслами на відкидному столику…