— Стривай-но, — стримав його Капітан. Граматик зупинився, зупинилася й куля.
— Це наша перша, але, мабуть, не остання й не така вже страшна пригода. Потрібно спочатку все обміркувати, а потім уже діяти напевно. Мабуть, треба ввімкнути пилосос…
— Не найкращий варіант, — заперечив Граматик, не зводячи очей з мерехтливої кулі. — Узвар заліпить мішок, вимаже моторець. Я, здається, знайшов інший спосіб. У нас є вогка скатертина. Нею треба зловити цю кулю.
— Справді, ідея. Але в мене є, мабуть, ще краща: вибрати узвар гумовою грушею.
— Підходить, — погодився Граматик.
Капітан дістав із скриньки гумову грушу, вичавив із неї повітря й поволі став підкрадатися до темно-червоної кулі. Але куля теж рушила — в протилежний бік.
— Граматику, наганяй, її на мене.
Нарешті хоботок гумової груші торкнувся узвару, Капітан почав відпускати грушу, й куля стала зменшуватися, доки зовсім не зникла. Граматик скатертиною зловив кілька дрібних крапель.
— Ну от, — полегшено зітхнув Капітан, — операція “Узвар” закінчилася успішно. Не забудь, Граматику, написати про це в корабельному журналі… А тепер — по місцях. Під нами, очевидно, Середземне море.
— По курсу через сім хвилин зійде Сонце, — повідомив пес, звільняючи місце Капітанові.
Граматик допив узвар і з блокнотом у руці підсів до ілюмінатора.
Попереду зліва з безмежної непроглядної теміні почало виділятися велике півколо земного обрію. Між його краєм і чорною запоною космосу прорізалася синя серпаста смужка, яка дедалі яснішала й набухала червоною барвою. До неї долучалися веселіші кольори: жовтий, оранжевий, і знову жовтий, білий, блакитний, синій, фіолетовий…
— Ніби веселка, — зауважив Граматик.
— Майже спектр: четверо оранжевих жуків зібрались біля синьої фіалки — червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.
Нарешті там, де пруг Землі був найбільше розпечений, виткнувся сплющений краєчок Сонця, який поволі випинався все вище й вище й нарешті, закруглившись, розсипався сліпучими променями.
У кабінеті стало тепліше. Граматик опустив на обличчя окуляри з димчастими скельцями. Капітан вимкнув освітлення.
Сопце швидко віддалялося від краю Землі, ніби його хтось підпихав. Тут, у космосі, воно здавалося навіть меншим, ніж на Землі в обідню пору червневого дня. І було якесь зліше, ніби чуже.
Граматик мимоволі перевів погляд униз, туди, де під сонячним промінням оживала велетенська куля Землі. Тяглися руді пасма — може, то гори, а може, й пустелі; густо зеленіли ліси, рябіли полія…
— Капітане, Капітане, — нараз радісно загукав він, — он, он…
Куз…ня, (на) яблун…ці, (в) хатин…ці, велетен…ський, біл…ший, мен…ший, Об…, чотир…ма, ател…е, чотир…ох, ірпін…ський, урал…ський, кубан…ський, дон…чин, промін…чик, цвірін…чання, різ…кий, низ…кий, Іркутс. к, Хар…ків, порт…єра, кур…єр, різ…бяр, дз…вякати, повір…те, оглян…сь!
Ключ. Випиши підряд лише ті слова, у які на місці трьох крапок треба вставити м’який знак. З перших букв цих слів прочитаєш зашифровану інформацію.
VI. Невже аварія?
— Де? — кинувся до ілюмінатора Капітан, який щойно закінчив вводити попередні дані в електронно-обчислювальну машину.
Навіть Друг, що лежав у кутку за Капітаном на своїй поролоновій підстилці, звівся на всі шестеро лап і тицьнувся мордою в ілюмінатор.
— Он там попереду й праворуч, бачиш, велика синя пляма — це Чорне море. А біля неї менша — то Азовське.
— Бачу, — відповів Капітан.
— А тепер візьми ліворуч, туди, де темніє зелень, — це білоруські й смоленські ліси. Над ними хмарка така закручена й біла-біла в’ється… Це верхів’я Дніпра. Там зараз, мабуть, іде сильний дощ, через днів два-три ця вода добіжить до Келеберди… А тепер поведи очима правіше: перший голубий розлив — Київське море, другий — Канівське… Тут десь і Келеберда…
— Не видно, — з жалем промовив Капітан. — Сама тільки зелень…
— Знову потовщення, — вів далі Граматик, — це Кременчуцьке море… Закрут… ще одне море… — це Каховське…
Хлопці прикипіли очима до ледь помітної голубої стрічки попереду, яка, час від часу зблискуючи під променями сонця, то ширшала, то зовсім губилася серед зелених барв, і не могли надивитися на неї.
— Дніпро… — задумливо промовив Капітан. — Хто його так назвав? І що означає ця назва?
— Це, мабуть, не менша загадка, ніж кратер Лінней чи, скажімо, гори Дерфеля, — так само задумливо, в тон Капітанові, промовив Граматик. — Різні вчені по-різному пояснюють цю назву.
— Наука про походження слів називається етимологією, — спокійним тоном зауважив біонічний Друг.
— Мені здається, — пожвавішав Граматик, не відриваючи, проте, погляду від Землі, — що назву дали йому таки наші предки, слов’яни. Давно, близько двох тисяч років тому. А колись люди взагалі не вигадували якихось особливих назв для річок. Натрапляли десь на текучу воду — то так і називали її або просто Ріка, або Велика Ріка, Глибока Ріка, Багата Ріка, Біла Ріка, Гнила Ріка, Кам’яна Ріка… А як би ти, Капітане, назвав наш Дніпро?
— Велика Ріка.
— Приблизно так і називали його наші предки. Точніше: слово Дніпро, коли його дослівно перекласти на сучасну мову, означає “Дунай-ріка”.
— А до чого тут Дунай? — здивувався Капітан. — Де Дунай, а де Дніпро…
— А пригадуєш, як у піснях співається: “Тихо, тихо Дунай воду несе”; “Ой у гаю при Дунаю соловей щебече”; “Нехай, нехай погуляю, як та риба по Дунаю”; “Понад морем, Дунаєм вітер явір хитає”; “Налетіли сірі гуси, сколотили всю Дунай-воду”…
— Справді, у нас багато пісень, у яких згадується Дунай.
— Або, пам’ятаєш, у “Слові про похід Ігорів” Ярославна крізь плач промовляє: “Полечу, — каже, — зигзицею по Дунаєві, омочу бобровий рукав у Каялі-ріці…” Це, ти думаєш, про той Дунай співається, який через Відень, Братіславу, Будапешт, Белград, попри Болгарію і через Румунію тече? Звичайно, ні. Це все співається про наш-таки Дніпро, а можливо, й про Дністер…
Граматик дедалі більше захоплювався розповіддю. Його очі світилися якимось внутрішнім вогнем.
— Ну, тепер я тебе, Граматику, вже зовсім не розумію, — здивовано втупився в нього Капітан. — Дунай, Дніпро, Дністер… Де Крим, а де Рим…
— Зараз зрозумієш, — зайорзав на місці Граматик. — У староруських, тобто спільних для росіян, білорусів і українців, літописах назва Дніпро писалася ось так, — Граматик вивів олівцем на аркуші паперу: “Дънъпръ”. — Як бачиш, подібно, але трохи інакше, ніж тепер. І вимовлялося це слово трохи по-іншому, ніж зараз, бо ні в українській, ні в російській сучасних мовах нема вже голосних звуків ъ та ъ. Як ці звуки вимовлялися колись, важко сказати, але відомо, що звук ъ виник на місці ще давнішого у, а ъ — на місці звукосполучення ай. От тепер і підстав у першу частину староруської назви Дніпра, — Граматик обвів олівцем “Дънъ”, — замість ъ та ъ їхні давнішні відповідники у та ай.
— Д-у-н-ай… Дунай! — зчудовано вигукнув Капітан. — Отже, Дні — в слові Дніпро — це Дунай? Виходить, і в назві Дністер перша частина Дні — теж означає Дунай?
— Виходить, так, — підтвердив Граматик.
— А чому наші предки свої найбільші річки назвали Дунаями?.. Не розумію.
На якийсь час запала мовчанка. Тільки було чути, як рівномірно шумить вентилятор.
— Справді, чому? Важко сказати, — повів далі Граматик. — Алет може-таки, треба повірити староруському літописцеві Несторуг який у “Повісті временних літ” писав, що наші предки сюди прийшли колись давно з берегів Дунаю. І звідси, отже, принесли назву Дунай.
— А що означає саме слово Дунай?
— Назва Дунай уперше згадується на початку першого століття до нашої ери. Так називали тільки верхню, гірську течію цієї великої річки. А утворилася ця назва, мабуть, із двох слів: дон (чи дун) — “вода” і нав — “пливуча”. Деякі народи — болгари, німці — так і називають цю річку: Дунав. Слово дон із значенням “вода” й тепер трапляється в різних мовах: у нас є річка Дон, в Англії дві річки мають таку назву. А частина нав є в таких словах іншомовного походження, як астронавт (дослівно зореплавець), космонавт, навігація. Кілька річечок у нас називаються Навля…
— Отже, як я зрозумів, Дунай означає “пливуча вода”, тобто просто Ріка. А хто ж цю назву придумав? Наші предки слов’яни? Чи хто інший?
— Може, й наші предки, якщо припустити, що вони колись прийшли з верхів’їв Дунаю.
— А — про і — стер у словах Дніпро і Дністер, що ці частини означають? — розпитував далі Капітан, закінчивши натискувати клавіші в електронпо-обчислювальній машині. — Це вже, мабуть, повністю паші, слов’янські назви?
Дніпро вився майже під самим кораблем. Дедалі чіткіше виділялася його блакитна стрічка з ширшими розплесками штучпих морів.
— Дай-но, Капітане, бінокля. Може, Келеберду побачу. Ти ж не забув, що нам на літо загадали написати твір на тему “Чим тобі дороге твоє село?” Якесь село видно… Але де триповерхова школа з червоним дахом, де обсерваторія?.. Де висока черешня на нашому подвір’ї? Ні, це, мабуть, не Келеберда…
А вдалині вже прорізувалася широка стрічка Волги, за нею підіймалася довга рудувата гряда Уральських гір, повита сизим туманом, правіше синіло витягнуте Каспійське море.
— Ти запитуєш про частини — про і — стер, — Граматикові було приємно, що його товариш, затятий фізик і найкращий у класі математик, цікавиться таємницями слова. І він задоволено розповідав, сипав прикладами: — Обидва ці прадавні корені пр і стр мають однакове значення — “пливуча вода”, тобто “річка”. Але коли я буду наводити приклади, то май на увазі, що в цих коренях можуть з’являтися й зникати різні голосні, тобто відбувається чергування звуків.
— Це так само, як, скажімо, в словах збирати, зберу, збори, збір, зібрати, де в корені взаємно замінюють один одного різні голосні: бир, бер, бор, бір, бр. Як бачиш, не забув.
— Отже, слухай далі. Корені пр і стр, по-різному видозмінені, але з приблизно тим самим значенням “вода”, “річка”, є в багатьох словах і нашої, й інших слов’янських та неслов’янських мов. Наприклад, слово прісний з колишнім коренем пр ще й досі має значення “річковий” (бо ж прісна вода — це те саме, що вода з річки). Швидку течію води ми називаємо і бистрина (колишній корінь стр), і пруд (колишній корінь пр). Або ще ось українські та російські слова з різними коренями пр і стр, але з однаковим значенням: прати і стирать, прагнути і стремиться, прудкий і быстрый. Особливо багато слів з цими коренями позначають швидкий рух: бистрий, стрімкий, російське стремительный — це з коренем стр; прудкий, спритний, порский, російські прыткий, борзый — це з коренем пр.
— Усі ці слова, ти кажеш, колись означали “річковий”. То як вони стали означати “швидкий”?
— А ми тепер хіба не кажемо хвилювання, хвилюватися, хвилюючий? Але ж маємо на увазі не хвилі на воді, а збудження людини. З часом переносне значення слів може стати основним.
— Отже, для наших далеких предків, якщо судити по цих словах, річкова швидкість була найбільшою? — не то запитав, не то ствердив Капітан. — Колись річкова, а тепер космічна швидкість.
— Зрештою, — підтримав його Граматик, — якщо справді наші прапредки колись давно жили у верхів’ях Дунаю, то там вони мали справу з гірськими річками. А швидкість їхня хоч і не космічна, але досить велика.
— І взагалі, річкою колись, мабуть, можна було набагато швидше дістатися кудись, ніж волами, — додав Капітан. — Чи навіть возом, запряженим кіньми.
— Як воно не було, — вів далі Граматик, — але на Україні, крім Дніпра і Дністра, ще чимало річок мають назви з тими прадавніми коренями пр і стр. Наприклад, корінь стр мають назви річок Стир, Стрий, Стрижень, Струга, Стрипа, Струмок, Остер, Бистриця, Простир. Той самий корінь стр є й у запозиченій з англійської мови назві Гольфстрім, що в перекладі означає “Бездонна Ріка”. Не менше є назв і з стародавнім коренем пр: Прут, Прип’ять (ця назва, очевидно, складається з двох частин і означає “Ріка-путь”), Простир, Проня, Протва, Пира, Опір, Пиріг. Права притока Дніпра Ірпінь давніше називалася Пірна. У Тетерів впадає річечка з назвою Ібр, що колись, мабуть, звучала як Іпр.
— А звідки ти взяв, що в цій назві звук б з’явився на місці п?
— Бачиш, в українській та й інших мовах парні глухі і дзвінкі можуть іноді чергуватися. Ось приклади тільки на взаємозаміну б і п: прискати і бризкати (до речі, тут той самий корінь пр, про який ми з тобою оце говоримо), напухати і набухати, лапа і лабета, стовп і стовбур. Очевидно, через те, що колись звук п міг змінюватися на б, у нас тепер так багато річечок з назвами Береза, Березівка, Березянка, Березовиця (ці назви зовсім не мають нічого спільного з назвою дерева береза). А якщо цей первісний звук п у корені пр зберігся, тоді назва річечки й тепер звучить майже так само, як і в сиву давнину: Пороз, Порозок, Просянка, Прусянкаг Порозовиця. Можливо, що й у і найдавнішій, записаній ще античними греками, назві Дніпра Борістен перша частина Боріс — це той самий корінь пр, що й у теперішній назві Дніпро.
— А знаєш, Граматику, — промовив Капітан з якимось особливим почуттям, — що мені зараз подумалося? Чим вище і підноситься людина, тим більше їй хочеться заглянути в глибину віків, подивитися на ті корені й корінці, які напоїли її, щоб вона могла піднятися так високо.
— І ті корені нам зберігає наша мова, слова… Я хотів розповісти тобі ще про одну дуже давню назву, також із коренем пр. Але, мабуть, ми вже будемо переходити на основну траєкторію, то й не варто починати?
Капітан якийсь час вдивлявся в цифри на екрані дисплея, а потім відповів:
— Ні, у нас є ще трохи вільного часу. Розрахунки будуть готові хвилин через шість. А двигуни увімкнемо над Гімалаями.
Граматик обережно підвівся, бо в невагомості кожний різкий рух міг скінчитися ґулею на тімені, і сів зручніше в кріслі.
— Пам’ятаєш, — почав він, — з історії нам розповідали: колись на Русі шанували бога Перуна…
— І ще в наших предків були боги Велес, Дажбог, Світовид, Сварог, Ярило… Серед них Перун був, мабуть, єдиний грізний бог. Ще й тепер мій прадід як чого-небудь розсердиться, то вигукує: а щоб тебе Перун ясний побив.
— А мені здається, що й цього бога наші прапредки вигадали добрим, а не лихим. Ось послухай. У назві Перун, як і в словах буркотун, веселун, сміхун, коротун чи в таких давніх назвах, як лісун (був у наших пращурів такий лісовий бог вовків), відун (так називали людину, яка нібито знала все наперед), або в найдавніших відомих слов’янських іменах Славун, Сварун, частина ун…
— Це суфікс, — підхопив Капітан.
— Так, правильно, — погодився Граматик. — Залишається корінь Пер-. А це, як неважко здогадатися, той самий корінь із значенням “текуча вода”, що й у словах Дніпро, Прут, Пірна, періщити, прати, перу, переш… Отже, назва Перун дослівно означає: той, що посилає текучу воду, тобто дощ; тепер би сказали: Дощувальник. Це вже пізніше князі та їхні прислужники зробили його страшним богом грому, аби ним лякати простий народ. І ще про одне свідчить це ім’я: наші пращури були хліборобами, бо саме хлібороби, як ніхто інший, шанують дощ… Ось скільки з одного-однісінького слова можна довідатися про давні часи! — із запалом промовив Граматик. — А візьми такі назви, як імена легендарних засновників Києва, — Кий, Щек, Хорив та Либідь…
— Пробач, Граматику, — перебив його Капітан. — Потім докажеш. А зараз слухай наслідки вимірів та підрахунків. Наша орбіта проходить на вісім кілометрів нижче від розрахованої. Тобто сталася помилка приблизно на півтора процента, а точніше — на одну цілу і шість десятих. Звичайно, відхилення невелике, але не розумію, чому воно трапилося. Або я помилився, коли робив розрахунки, — але цього не могло статися, бо ж я перевірив себе та й Друг паралельно розраховував деякі елементи польоту, — або маса корабля виявилася більшою, ніж мала бути.