— Заходьте, — гукнув Смок.
Скажений, молодий велетень, майже шести футів на зріст та фунтів сто дев'яносто вагою, зайшов і привітався до них.
— Сідай, перекусиш з нами, — запросив Малий. — Смоку, приготуй йому яєшню. Б'юсь об заклад, що він не відмовиться.
Смок розбив три яйця на гарячу сковорідку і за кілька хвилин поставив яєшню перед гостем.
Той подивився на них з таким лютим виразом, що Малий, як він потім казав, злякався: а раптом Скажений схопить яєшню і втече з нею.
— Мабуть, найбагатші тузи в Штатах не їдять так, як ми, — радів Малий. — Ось ми зараз утрьох наминаємо яєць на дев'яносто доларів і навіть оком не моргнемо.
Скажений втупився в яєшню, яка швидко зникала, і немов закам'янів.
— Призволяйтесь, — піддавав пари Смок.
— Вони… вони не варті десяти доларів, — повільно вимовив Скажений.
Малий прийняв виклик:
— Будь яка річ варта того, що можна за неї взяти, чи не так?
— Так. Але…
— Які там «але». Я ж кажу, скільки ми можемо за них взяти. По десять доларів за штуку. Ми яєчний трест — Смок і я. Прошу не набувати цього. — Малий витер тарілку шматком перепічки. — Я з'їв би ще пару, — зітхнув він і поклав собі бобів.
— Ви не маєте права так пожирати яйця! — кричав Скажений. — Це… це несправедливо!
— Така наша слабість, — виправдувався Малий.
Скажений без смаку скінчив їсти і якось непевно подивився на обох.
— Слухайте, хлопці, ви можете зробити мені величезну послугу, — почав він нерішуче. — Продайте мені або позичте, чи так дайте з дванадцять яєць.
— Справді, — сказав Смок, — я сам знаю, як іноді хочеться яєчка. Але ми не такі бідні, щоб брати гроші, пригощаючи. Ні цента не візьмемо… — Тут дужий удар ногою під столом сказав йому, що Малий починає нервуватися. — Дванадцять, кажеш?
Скажений кивнув.
— Слухай, Малий, — кинув Смок, — підсмаж йому ще. Цілком співчуваю. Був час, коли я сам міг з'їсти дванадцятеро за раз.
Але Скажений простяг руку й затримав Малого.
— Не треба смажити, — сказав він. — Я хочу їх взяти сирими.
— Ти хочеш їх взяти з собою?
— Авжеж.
— Це не годиться, — зауважив Малий. — Це вже торгівля, а не гостинність.
— Звичайно, — підтримав його Смок. — Це інша справа, Скажений. Я думав, ти хочеш їх з'їсти… Бачиш, ми задумали одну комерційну операцію.
Небезпечний вогник блиснув у блакитних очах Скаженого.
— Я заплачу, — кинув він гостро. — Скільки?
— Тільки не за дванадцять, — відповів Смок. — Ми не продаємо вроздріб, бо не хочемо шкодити собі. Ми продамо тільки всю партію.
— Скільки ж ви маєте яєць і скільки за них правите?
— Скільки там у нас, Малий? — запитав Смок.
Малий прочистив горлянку і почав уголос рахувати: — Дев'ятсот сімдесят три мінус дев'ять, це буде дев'ятсот шістдесят два. А по десять доларів за кожне… Це значить дев'ять тисяч шістсот двадцять. Звичайно, Скажений, коли трапиться тухле яйце, то ми повернемо гроші назад, але у нас нема зіпсованих. Єдина річ, якої я ніколи не бачив на Клондайці, — це тухле яйце. Люди не такі дурні, щоб привозити сюди тухлі яйця.
— Цілком справедливо, — підтримав Смок, — за зіпсовані яйця ми повернемо гроші. Ну, по руках? Плати гроші — і яйця твої.
— Ти зможеш продати їх по двадцять і заробиш удвоє більше, — пораяв Малий.
Скажений сумно похитав головою і поклав собі бобів.
— Це надто дорого, Малий. Мені не треба так багато. Я дам вам по десять доларів, але за два десятки.
— Всі або нічого, — відрубав Смок.
— Слухайте, хлопці, — одверто признався Скажений. — Ви знаєте, що я та міс Ерол були заручені. Але вона кинула мене. Ви це теж знаєте. Всі це знають. І я… для неї хочу купити яєць.
— Еге, — посміхнувся Малий. — Тепер зрозуміло, чому ти хотів мати їх у шкаралупі. Але цього я від тебе ніколи не сподівався.
— Чого не сподівався?
— Це просто підлість, от що! — вигукнув Малий розгнівано. — Я б не дивувався, якби хто почастував тебе олив'явим горохом. Бо ти таки вартий цього.
Скажений ладен був уже вибухнути гнівом, як завжди у таких випадках. Він так стиснув кулак, що погнув виделку, і в блакитних очах у нього загорілися люті вогники.
— Слухай, Малий, що ти хочеш цим сказати? Коли ти вважаєш, що у мене щось погане на думці…
— Я кажу те, що я думаю, — відповів Малий. — Це паскудство так робити! Невже ти збираєшся ними шпурляти?
— Чим шпурляти?
— Та яйцями ж, сливами, кулями… Але ти помиляєшся, Скажений. Ніхто в театрі не допустить цього. Того, що вона актриса, зовсім не досить, щоб прилюдно закидати її яйцями.
Здавалося, що Скажений от-от лусне. Але він випив гарячої кави і поволі опанував себе.
— Ти помиляєшся, Малий, — повагом та стримано сказав він. — Я не збираюсь закидати її яйцями. Я хочу дати їй ці яйця на тарілці! Вона їх дуже полюбляє.
— Я знав, то цього не може бути! — зрадів Малий. — Бо ти ж нездатний на таке паскудство.
— От і гаразд, — заспокоївся Скажений. — Але повернемося до справи. Тепер ви знаєте, нащо мені потрібні яйця.
— Даєш дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів? — спитав Малий.
— Це здирство! — вигукнув Скажений.
— Це бізнес, — наполягав Смок. — Ти думаєш, ми для себе скупили ці яйця?
— Ти слухайте ж! — благав Скажений. — Мені потрібно тільки два десятки. Я дам вам по двадцять доларів за штуку. Що ж мені робити з рештою?
— Не треба так хвилюватись, — порадив Малий. — Коли вони тобі не потрібні, то й не треба. Ми ж не накидаємо їх тобі.
— Але ж вони мені потрібні, — скиглив Скажений.
— Тоді ти знаєш, скільки вони коштують: дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів. Коли мій обрахунок невірний, виправимо.
— А може, вони завтра будуть нікому не потрібні? — зауважив Скажений. — Може, міс Ерол втратила смак до яєць?
— Я сказав би, що міс Ерол варта цієї витрати, — спокійно вставив Смок.
— Варта! — Скажений скочив з місця. — Вона варта мільйона! Вона варта всього мого майна! Вона варта всього золота Клондайку! — Він сів і провадив уже спокійніше: — Але це не причина, щоб здерти з мене десять тисяч за сніданок для неї. Давайте ось що. Ви позичаєте мені два десятки. Я дам їх Славовичу, а він піднесе міс Ерол з привітанням від мене. Вона вже не посміхалася мені сто років. Якщо вона усміхнеться мені після цього, то я куплю у вас всю партію.
— Може, ти підпишеш зобов'язання? — спитав Смок, бо знав, що Люсіль Ерол посміхнеться.
Скажений аж рота роззявив од подиву.
— Ох, які ж ви швидкі, — зітхнув він.
— Ми ж тільки пристаємо на твою власну пропозицію, — відповів Смок.
— Гаразд. Давайте паперу. Пишіть свій контракт, — закричав Скажений.
Смок склав документа, за яким Скажений зобов’язувався купити всю партію яєць по десять доларів за кожне, якщо видані йому авансом два десятки спричиняться до його замирення з Люсіль Ерол.
Скажений взяв перо, щоб підписати, але спинився.
— Зачекайте, — сказав він. — Коли я купую яйця, то тільки свіжі.
— Тут, у Клондайку, нема зіпсованих, — чмихнув Малий.
— Нехай. Але, коли я знайду хоч одне погане, ви мусите взяти його назад.
— Гаразд, — погодився Смок.
— І кожне погане яйце я сам берусь з'їсти, — додав Малий.
Смок вставив до контракту слова «доброї якості», а Скажений, злісно підписавшись, узяв цебрик з двома десятками яєць, надяг рукавиці і кинувся до дверей.
— Бувайте, грабіжники! — буркнув він, люто грюкнувши дверима.
V
Другого ранку Смок був свідком сцени у Славовича. Скажений запросив його за свій столик поруч столу Люсіль Ерол. Все відбулося точнісінько так, як вона передбачала.
— Ви ще не дістали яєць? — жалібно спитала вона офіціанта.
— Ні, міс, — відповів той. — Кажуть, хтось у Доусоні закупив усі. Містер Славович хотів купити трохи для вас, але той на десятки не продає.
Тоді Скажений поманив до себе господаря і, поклавши йому руку на плече, прошепотів:
— Слухай, Славовичу. Я ж послав тобі вчора два десятки. Де вони?
— В коморі. Я тільки шестеро відігрів і держу для вас напоготові.
— Це не для мене, — ще тихше зашептав Скажений. — Звари їх ріденько та піднеси від мене міс Ерол.
— Я сам зараз все зроблю, — запевнив його Славович.
— Та не забудь поклонитись від мене, — додав Скажений.
Гарненька Люсіль Ерол з відразою поглядала на шматок шинки та картоплю, коли Славович поставив перед нею тарілку з двома некруто звареними яйцями.
— Привіт вам від містера Скаженого, — звернувся він так, що почули за сусіднім столом.
«Яка акторка!» — подумав Смок, дивлячись на Люсіль. Обличчя її зашарілось, вона швидко повернула голову, здавалося, що вона ось-ось усміхнеться — і тільки зусиллям волі вона стрималась і щось сказала Славовичу.
Скажений під столом штовхнув Смока ногою.
— Чи буде вона їх їсти, ось у чім справа? Чи буді вона їх їсти? — тривожно прошепотів він.
І скоса поглядаючи в той бік, вони побачили, як Люсіль Ерол спочатку завагалась, навіть мало не відсунула тарілки — і раптом піддалася спокусі.
— Беру всю партію! — сказав Скажений. — Умова діє. Ти бачив? Ні, ти бачив? Вона майже посміхнулась. От і гаразд. Ще двоє яєць завтра, і вона простить мене. Якби її тут не було, я потис би тобі руку, Смоку. Ти не грабіжник, ти — мій рятівник!
VI
Смок повернувся додому у доброму гуморі, але застав Малого за пасьянсом. Смоку було відомо, що коли його товариш сідав за пасьянс, то це завжди віщувало якесь лихо.
— Іди собі. Не чіпай мене, — були перші слова Малого.
Але згодом його прорвало, і він почав розводитись.
— Все пішло нанівець, — простогнав він. — Ми збанкрутували. Завтра у всіх салунах продаватимуть коктейлі з яйцем по долару за порцію. Не буде жодного старченяти, що не назбирає повної торби яєць. Як ти гадаєш, на кого я наскочив? На типа, що має три тисячі яєць. Три тисячі! Допіру він привіз їх сюди з Сорокової Милі.
— Казки, — не повірив Смок.
— Де там у чорта казки! Я сам їх бачив. А його звати Готеро — блакитноокий велетень, канадський француз. Він спочатку питав тебе, а потім одізвав мене вбік і розповів, у чім річ. Він чув, що ми скуповуєм яйця, і кинувся за ними, бо знав, що на Сороковій Милі їх до біса. От і привіз їх аж три тисячі. «Покажіть їх мені», — кажу я. І він показав. Там, на березі, була його запряжка та двоє погоничів. А на санках стояли скриньки з-під мила. Такі маленькі дерев'яні скриньки. Ми витягли одну з них на лід і тут же відчинили. А там яйця! Повно яєць, пересипаних тирсою. Смоку, все пропало. Ми прогендлювалися. Ти знаєш, що він мені сказав? Що всі ті яйця будуть наші, якщо ми дамо по десять доларів за штуку. А знаєш, що він робив, коли я вже йшов? Писав оповістку, що продає яйця. І пропонує нам першим купити по десять доларів за яйце, — термін до другої години. А після цього він підніме ціну. Каже, що він не ділок, але навчився гендлювати, взявши нас за приклад.
— Це все нічого, — весело сказав Смок. — Тільки не розгублюйся і дай мені подумати. Швидкість і злагода — ось, що зараз потрібно. Я на другу годину затягну сюди Скаженого і хай забере свої яйця. А ти поки що закупи партію Готеро. Спробуй поторгуватися. Навіть коли ти даси йому по десять доларів за штуку, Скажений забере їх у нас по тій самій ціні. Якщо ж ти купиш дешевше, то ми на цьому ще заробимо. Ну, гайда. Та привези їх сюди не пізніше другої. Позич у полковника Бові собак та візьми нашу запряжку.
— Слухай-но, Смоку, — гукнув Малий, коли той спускався з пагорка. — Краще візьми парасольку, а то, чого доброго, яйця з неба посиплються.
Смок знайшов Скаженого в салуні. З півгодини тривала бурхлива розмова.
— Попереджаю вас, що ми прикупили яєць, — заявив Смок, коли Скажений пообіцяв принести о другій свій золотий пісок.
— Ви щасливіші за мене, — мовив Скажений. — Скільки ж у вас всього і скільки піску я мушу привести?
Смок заглянув у записну книжку.
— Малий підрахував, що ми маємо зараз три тисячі дев'ятсот шістдесят два яйця. Помножте на десять…
— Сорок тисяч доларів! — заревів Скажений. — Ви ж казали, що у вас біля дев'ятисот. Це грабунок! Я не пристаю на це.
Смок витяг умову з кишені.
— Тут нічого не говориться про кількість яєць. Ти згодився платити по десять доларів за яйце, скільки б їх не було. Тепер ми купили нову партію, але контракт є контракт. Хоч, правду кажучи, ми нічого не знали за ці додаткові яйця і купили їх лиш для того, щоб не зірвати операції.
П'ять довгих хвилин Скажений змагався сам із собою, а потім нехотя погодився.
— Ви загнали мене на слизьке, — сказав він понуро. — Навколо мене ціле море яєць, і що швидше я з нього виберусь, то краще. Я буду у вас о другій годині. Але сорок тисяч доларів!..
— Тільки тридцять дев'ять тисяч шістсот двадцять, — поправив його Смок.
— Це ж двісті фунтів піску! — лютував Скажений. — Мені доведеться. везти його собаками.
— Ми позичимо тобі свою запряжку, — запропонував Смок.
— Але де я їх діну? Де я їх діну?! Гаразд. Я буду у вас, але віднині до самої смерті в рот не візьму яйця. Мене нудитиме.
О пів на другу крутими схилами пагорка піднялись дві запряжки. Це Малий привіз яйця від Готеро.
— Ми заробимо майже вдвоє більше, — сказав він Смокові, поки вони заносили скриньки до хижі. — Я запропонував йому по вісім доларів, і француз вилаявся по-своєму — і згодився. Два долари зиску на кожному яйці! А їх три тисячі. Я повністю з ним розплатився. Ось розписка.
Поки Смок дістав терези та готувався до продажу, Малий заглибився в розрахунки.
— Оце так! — радісно казав він. — Ми маємо чистого прибутку дванадцять тисяч дев'ятсот сімдесят доларів. І ми нічим не скривдимо Скаженого. Він здобуде міс Ерол та ще й загребе всі яйця. Це вигідно для всіх. Ніхто не програє на цьому.
— Навіть Готеро одержав двадцять чотири тисячі, — засміявся Смок. — Звичайно, від цієї суми треба ще відняти витрати на яйця та їхній перевіз. І коли Скажений бере всю партію, то зможе й сам заробити на цьому.
Біля другої Малий, нетерпляче виглядаючи Скаженого, побачив, як той піднімався на пагорок. Вигляд у нього був веселий і діловитий.
— Давайте сюди яйця, пірати, — почав він. — І з сьогоднішнього дня ніколи не згадуйте мені про них, як хочете мати голову на плечах.
Вони почали рахувати першу партію. Коли було відраховано дві сотні, Скажений раптом розбив одне яйце об край столу.
— Гей! Обережно! — підскочив Малий.
— Це моє яйце чи ні? — огризнувся Скажений. — Плачу я за нього десять доларів чи ні? Мені не хочеться купувати кота в мішку. Коли я вже викидаю гроші, то хочу знати на що.
— Якщо воно не подобається тобі, я його з'їм, — лукаво запропонував Малий.
Але Скажений понюхав і похитав головою.
— Не треба, Малий. Яйце добре. Дай-но мені казанок. Я з'їм його сам на вечерю.
Тричі Скажений розбивав яйця і кидав їх у казанок.
— Тут на два більше, Малий, — заявив він, скінчивши підрахунок. — Дев'ятсот шістдесят чотири, а не шістдесят два.
— Моя помилка, — признався Малий. — Ми їх докинемо, щоб було з горою.
— Звичайно. Тепер ти можеш дозволити собі цю розкіш, — похмуро згодився Скажений. — Клади до гурту. Дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів. Одержуйте. Пиши розписку, Смоку.
— Чому б не підрахувати решти? — запитав Смок.
Скажений похитав головою.
— З мене поганий рахівник. Краще спершу розквитатись за це.
Він підійшов до свого кожуха, витяг з кишень дві торбинки золотого піску, круглі та довгі, наче ковбаси. Коли розплатився за першу партію, там залишилось піску не більш як на триста доларів
Потім поставили на стіл скриньку з-під мила і почали рахувати нову партію. Одрахувавши сотню, Скажений стукнув яйце об край столу. Але воно не розбилось.
— Здорово замерзло, — сказав він, стукаючи дужче.