— Далі йде підпис, — сказав містер Бальфор, — де я висловлюю йому свою пошану. Ви, напевно, звернули увагу, що я пишу «кілька ваших друзів»? Думаю, що це не перебільшення і ви зможете підтвердити правдивість цих слів?
— Певна річ, сер; про мій намір знає не одна людина, і всі схвалили його. Що ж до вашого листа, за який я дуже вдячний, то в ньому є все, на що я тільки міг сподіватись.
— Це все, що я можу зробити, — сказав містер Бальфор, — і, знаючи, у яку справу ви збираєтесь втрутитись, мені лишається тільки молитися, щоб це вам допомогло.
Розділ четвертий
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПРОКУРОР ПРЕСТОНГРЕЙНДЖ
Мій родич затримав мене на обід, як він сказав, «для честі дому», і потім мені довелося поспішати, щоб вчасно повернутися в Едінбург. Я не міг думати ні про що інше, крім того, щоб швидше почати й закінчити останню справу і таким чином повністю віддати себе до рук правосуддя. Для людини у моєму становищі сама перспектива покласти край нерішучості й спокусі була надзвичайно принадною. Тим більше я розчарувався, коли, прийшовши до Престонгрейнджа, почув, що він кудись поїхав. Вірю, що в ту хвилину його й справді не було дома, але потім він, напевне, повернувся і весело коротав час у сусідній кімнаті в товаристві друзів. Про мене, мабуть, забули. Я вже давно пішов би геть, коли б не сильне бажання збути з рук цю справу і лягти спати з спокійною совістю. Спочатку я читав, бо у маленькому кабінеті, де мене залишили чекати, була сила-силенна книжок, але скоро довелося відмовитись і від цієї розваги: небо раптом затягло хмарами, надворі посутеніло, а єдине малесеньке віконечко ледь-ледь цідило світло. Решту часу я просто нудився без діла. Товариство мені заміняли чоловічі голоси, приємні звуки клавікордів і жіночий спів, що долинали з сусідньої кімнати.
Не можу визначити години, але було вже темно, коли відчинилися двері кабінету, і я при світлі, що падало крізь них, побачив на порозі високого чоловіка. Я зразу ж підвівся.
— Тут хтось є? — здивувався він. — Хто такий?
— Я прийшов з листом від лерда Пілріга до генерального прокурора, — озвався я.
— Давно ви тут? — спитав чоловік.
— Важко сказати, скільки годин, — відповів я.
— Вперше чую, — промовив він, пирснувши сміхом. — Слуги, очевидно, забули про вас. Але ви, нарешті, дочекались, бо я і є Престонгрейндж.
По цьому він зник у другій кімнаті, подавши знак, щоб я йшов слідом за ним, засвітив там свічку й сів за письмовий стіл. Кімната була велика, продовгувата і вздовж стін вся вставлена книжками. Навіть при тьмяному світлі свічки виразно виділялася ставна постать і мужнє обличчя прокурора. На його щоках грав рум'янець, очі були вологі й блищали. Я помітив, що він злегка похитувався, поки не сів. Очевидно, прокурор у той день добре повечеряв, хоч володів своїми думками і словами.
— Ну, сер, сідайте, — запросив він, — і показуйте листа Пілріга.
Прокурор недбало перебіг очима кілька перших рядків, кинув на мене погляд і вклонився, коли дійшов до мого імені. Але далі його увага подвоїлась, і я певен, що кінцівку він перечитав двічі. Можете собі уявити, як калатало у мене серце, адже я тепер перейшов Рубікон і перебував на полі бою.
— Радий познайомитися з вами, містер Бальфор, — промовив він, дочитавши листа. — Чи не вип'єте часом зі мною келих кларета?
— Це навряд чи принесе мені користь, мілорде, — мовив я. — Як бачите з листа, я прийшов сюди у дуже важливій справі; я не звик до вина, і воно, може погано вплинути на мене.
— Вам краще знати, — кинув Престонгрейндж. — Що ж до мене, то я, з вашого дозволу, вип'ю.
Він подзвонив, і незабаром з'явився лакей у лівреї з вином і келихами.
— Ви й справді відмовляєтесь підтримати компанію? — спитав прокурор. — В такому разі за наше знайомство! Чим можу вам служити?
— Мені, мабуть, варт почати з того, що я прийшов сюди на ваше власне невідкладне запрошення, — сказав я.
— У вас, мушу визнати, передо мною деякі переваги, — зауважив він. — До сьогоднішнього вечора я навіть не чув про вас.
— Так, мілорде, моє ім'я вам і справді не знайоме, — погодився я. — А тим часом ви вже давно прагнете познайомитися зі мною і навіть оголосили про це публічно.
— Хотілося б почути з цього приводу деякі роз'яснення, — попросив він. — Адже я не Даніїл.
— Чи не послужить вам роз'ясненням те, що коли б мені зараз заманулося пожартувати, — чого я зовсім не схильний робити, — то, здається, я мав би право вимагати од вас двісті фунтів.
— Не розумію.
— Вимагати винагороди, обіцяної за мою голову. Престонгрейндж одразу ж відсунув келих і випростався на стільці, на якому сидів досі, розвалившись.
— Як це розуміти? — здивувався він.
«Високий, дужий юнак років вісімнадцяти, — процитував я, — розмовляє як житель низинної Шотландії, безбородий».
— Впізнаю ці слова, — сказав Престонгрейндж, — і, якщо ви з'явилися сюди з наміром розважатись, вони можуть бути згубними для вас.
— Мої наміри цілком серйозні, — відказав я, — і ви чудово все зрозуміли. Я — той хлопець, котрий розмовляв з Гленуром в день його вбивства.
— Ви, значить, прийшли сюди, щоб переконати нас у своїй невинності, — зауважив прокурор.
— Припущення цілком правильне, — погодився я. — Я вірнопідданий короля Георга, і коли б мав у чомусь дорікнути собі, то, мабуть, не прийшов би до вас із своєї власної волі.
— Радий, дуже, радий, цьому, — кинув він. — Адже це такий жахливий злочин, містер Бальфор, що не допускає ніякого милосердя. Так по-варварському пролита кров всупереч волі його величності і всіх наших законів, до того ж людьми, ворожість яких добре відома! Я надаю цьому великого значення і не заперечую, що вважаю злочин спрямованим особисто проти його величності.
— На жаль, мілорде, — додав я сухувато, — вважають, що він зачіпає особисто ще одну високопоставлену особу, ім'я якої краще не називати.
— Якщо ви цими словами хочете на щось натякнути, то мушу зауважити, що вони просто недоречні в устах вірнопідданого; коли б ви проголосили їх публічно, то я вважав би за свій обов'язок звернути на них особливу увагу, — застеріг Престонгрейндж. — Мені здається, ви не усвідомлюєте небезпеки свого становища, інакше були б обережнішими і не погіршували б його, кидаючи тінь на правосуддя. В нашій країні і в моїх скромних руках правосуддя безстороннє.
— Ви надто багато мені приписуєте, мілорде, — сказав я. — Я тільки повторив те, що чув дорогою від людей різних переконань.
— Коли ви станете розважливішим, то зрозумієте, що таких розмов слід уникати, а тим більше не повторювати, — зазначив прокурор. — Шанований всіма нами вельможа, якого справді зачіпає це варварське вбивство, посідає надто високе становище, щоб до нього міг долинути брудний наклеп. Герцог Арджайльський, — ви бачите, я з вами відвертий, — дивиться на все це так само, як і я, бо ми обидва повинні діяти з точки зору наших судових обов'язків і служіння його величності. Мені хотілося б, щоб у наш недобрий час усі були позбавлені почуття. родової ворожнечі, як і він. Однак сталося так, що жертвою виконаного обов'язку стан Кемпбелл. А хто, як не Кемпбелл, завжди йшов попереду, виконуючи свій обов'язок? Я не Кемпбелл і можу сміливо говорити про це. До того ж виявляється, що, на наше щастя, ватажок цього знатного роду — зараз голова судової палати. І ось на заїжджих дворах по всій країні заворушилися нікчемні людці й марнослови, а молоді джентльмени, такі, як містер Бальфор, необдумано повторюють їхнє базікання. — Усе це він говорив так запально і красномовно, ніби виголошував промову в суді. Потім, ніби схаменувшись, додав: — Та яке це, врешті, має відношення до справи? Мені залишається тільки одне — вирішити, що ж робити з вами.
— Заради цього я й прийшов до вас, мілорде.
— Ви маєте рацію, — погодився прокурор. — Але, розумієте, ви прийшли до мене з доброю рекомендацією — листом, підписаним відомим своїми чеснотами вігом, — вів він далі, взявши листа на хвилину з столу. — Крім судового порядку, містер Бальфор, завжди є можливість домовитися. Однак попереджаю, будьте обережні, бо ваша доля цілком і повністю в моїх руках. У цій справі, — дозволю собі так висловитись, — я маю більшу владу, ніж сам король. Коли ви сподобаєтесь мені і виправдаєте моє довір'я своєю поведінкою, то обіцяю, що сьогоднішня розмова лишиться між нами.
— Що ви маєте на увазі?
— Я хочу сказати, містер Бальфор, що коли ваші відповіді задовольнять мене, то жодна душа не дізнається, що ви були тут. Зверніть увагу, я навіть не кличу свого клерка.
Я зрозумів, куди він хилить.
— Не бачу потреби оголошувати будь-кому про мої відвідини, — відказав я, — хоч і не розумію, яка з цього може бути мені користь. Я не жалкую, що прийшов сюди.
— Вам нічого жалкувати, — сказав він схвально, — так само, як і нічого боятись наслідків, коли ви будете обачливим.
— Даруйте на слові, мілорде, але мене залякати нелегко.
— Повірте, я зовсім не збираюся вас залякувати, — заперечив Престонгрейндж. — Краще почнемо допит. Тільки застерігаю: не говоріть нічого зайвого, відповідайте лише на мої запитання. Від цього у значній мірі залежатиме ваша безпека. Хоч я маю велику свободу дії, але всьому є межі.
— Постараюсь скористатися з вашої поради, мілорде.
Він розгорнув на столі аркуш паперу і написав заголовок.
— З ваших слів випливає, що в момент згубного пострілу ви були в Леттерморському лісі, — почав він. — Це була випадковість?
— Так, мілорде.
— Яким чином ви вступили в розмову з Коліном Кемпбеллом?
— Я спитав у нього, як потрапити в Аухарн, — сказав я і помітив, що прокурор чомусь не записує цієї відповіді.
— Гм… — протяг він. — Я й забув про це. Знаєте, містер Бальфор, на вашому місці я б менше зупинявся на взаєминах з цими Стюартами. Це тільки ускладнює справу. Поки що я не схильний вважати ці подробиці істотними.
— А мені здається, мілорде, що в даному випадку всі факти однаково істотні, — заперечив я.
— Ви забуваєте, що ми тепер судимо цих Стюартів, — відповів багатозначно Престонгрейндж. — Коли нам доведеться коли-небудь судити вас, то буде зовсім інакше. Тоді мене цікавитиме саме те, що я зараз хочу обійти. Однак ближче до справи. В попередньому свідченні містера Мунго Кемпбелла сказано, що ви негайно ж після пострілу побігли схилом вгору. Як це сталося?
— Так, я побіг, але не зразу, мілорде, і лише тому, що побачив убивцю.
— Значить, ви бачили його?
— Отак, як вас, мілорде, хоч і не так близько.
— Ви знаєте його?
— Ні, але думаю, що впізнав би.
— Виходить, вам не пощастило догнати вбивцю?
— Так, мілорде.
— Він був один?
— Один.
— І нікого більше поблизу?
— Неподалік у лісі був Алан Брек Стюарт.
Прокурор поклав ручку.
— Ми, здається, діємо наперекір один одному, — не стримався Престонгрейндж. — Боюсь, що ви вибрали погану розвагу.
— Роблю так, як ви радили, мілорде: відповідаю на ваші запитання.
— Будьте розважливим і вчасно схаменіться, — віз він далі трохи спокійніше. — Я поставився до вас з виключною ласкою, але ви, здається, її ніскільки не ціните, і, якщо не будете обережнішим, вона може виявитися марною.
— Безмежно вдячний за вашу доброту, однак гадаю, що ви не зовсім розумієте мене, — промовив я, затинаючись, бо відчув, що зараз, нарешті, розпочнеться справжня боротьба. — Я прийшов сюди дати свідчення, які переконали б вас, що Алан непричетний до вбивства Гленура.
Якусь мить, здавалося, прокурор не знав, що казати, і, міцно стуливши губи, гнівно блимав на мене, мов той скажений кіт.
— Містер Бальфор, — нарешті порушив він мовчанку, — ще раз застерігаю, що ви обрали хибний шлях. Глядіть, від цього можуть постраждати ваші інтереси.
— Мілорде, — відповів я, — у цій справі я дбаю про свої власні інтереси не більше, ніж ви. У мене лише одна мета: щоб перемогла справедливість і невинні були виправдані. Якщо ж, прагнучи здійснити цю мету, я викликаю ваше невдоволення, мілорде, то мені доводиться миритися з цим.
На мої слова він підвівся, запалив ще одну свічку і деякий час пильно дивився мені у вічі. З подивом я помітив, що обличчя його стало надзвичайно серйозним і, як мені здалося, блідим.
— Ви або дуже наївний, або, навпаки, надзвичайно хитрий. Бачу, з нами треба поводитись більш конфіденціально, — мовив Престонгрейндж. — Це справа політична, містер Бальфор, подобається нам це чи ні, але справа ця політична, і я тремчу від самої думки про те, які можуть бути наслідки. До політичної справи — навряд чи є потреба говорити це молодій людині з вашою освітою — ми повинні ставитися зовсім інакше, ніж просто до кримінальної. Salus populi suprema lex [1], — принцип, що допускає великі зловживання, але він сильний тією силою, необхідності, яку ми знаходимо в законах природи. З вашого дозволу, містер Бальфор, поясню вам це детальніше. Ви хочете запевнити мене…
— Прошу вибачити, мілорде, але я хочу запевнити вас лише в тому, що можу довести…
— Не гарячіться, юначе, — обірвав мене прокурор, — не чіпляйтесь до слів і дозвольте чоловікові, який годиться вам у батьки (коли не більше), вживати свої власні хоч і недосконалі вирази і висловлювати свої скромні думки, навіть якщо вони, на жаль, не збігаються з думками містера Бальфора. Ви хотіли б запевнити мене, що Брек не винний. Я надав би цьому мало значення, тим більше, що ми не можемо зловити його. Однак справа про невинність Брека не кінчається на цьому. Визнати його невинність — значить звести нанівець усі обвинувачення проти іншого злочинця-зрадника, який двічі піднімав зброю проти короля і якого двічі милували, підбурювача до розбрату й незадоволення і, безперечно (хоч стріляв, може, й не він), ініціатора аппінського вбивства. Нема потреби пояснювати, що я говорю про Джеймса Стюарта.
— Признаюсь відверто, мілорде, що я саме заради цього й прийшов сюди, щоб заявити вам неофіціально про невинність Алана й Джеймса, і готовий підтвердити це своїми свідченнями в суді, — сказав я.
— На це можу відповісти з такою ж відвертістю, містер Бальфор, — мовив він, — що в даному разі я не допущу вас давати свідчення і хотів би, щоб ви взагалі утримались від них.
— На вас покладено вершити правосуддя у всій Шотландії, — обурився я, — а ви пропонуєте мені вчинити злочин!
— Я всією душею вболіваю за інтереси Шотландії, — мовив прокурор, — і підказую вам те, чого вимагає політична необхідність. Патріотизм не завжди буває моральним у точному значенні цього слова. Мені здається, що ви повинні б радіти такому: у цьому ваш захист. Факти проти вас. І якщо я все ще намагаюсь визволити вас з дуже небезпечного становища, то роблю це почасти тому, що ціную вашу чесність, яка привела вас сюди, почасти завдяки листу Пілріга, але, головним чином, тому, що в цій справі на перше місце я ставлю свій політичний обов'язок, а обов'язок прокурора на друге. З тих же причин — повторюю вам відверто — я не хочу бачити вас серед свідків.
— Мені не хотілося б, щоб ви зрозуміли мої слова як заперечення, я тільки хочу точно визначити наше взаємне становище, — сказав я. — Коли вам, мілорде, не потрібні мої свідчення, то супротивна сторона, напевне, буде надзвичайно рада їм.
Престонгрейндж підвівся й почав ходити по кімнаті.
— Ви не такий молодий, — зауважив він, — щоб не пам'ятати сорок п'ятого року і заворушень, які прокотилися по всій країні. Пілріг пише, що ви відданий церкві й урядові. А хто врятував їх того фатального року? Я не кажу про його королівську високість і його військо, яке в свій час принесло дуже велику користь.
Та країну було врятовано, а бій виграно ще до того, як Кумберленд напав несподівано на Друммоссі. Хто ж врятував її? Повторюю: хто врятував протестантську віру і весь наш державний устрій? По-перше, покійний лорд — президент Куллоден; він зробив багато, хоч йому погано за це віддячили; так само й я напружую кожен нерв на тій же службі і не жду іншої винагороди, крім усвідомлення виконаного обов'язку. А потім хто, після президента? Ви самі знаєте не гірше від мене. Про нього багато лихословлять; і ви натякнули на це, коли увійшли сюди, а я спинив вас. То був герцог великого клану Кемпбеллів. І ось тепер Кемпбелл по-злодійському вбитий при виконанні державної служби. Герцог і я — обидва горяни. Але ми цивілізовані горяни, тоді як значна більшість наших кланів і родів не цивілізовані. У них і чесноти, і вади диких племен. Вони ще варвари, як і Стюарти. Тільки варвари Кемпбелли стояли на боці закону, а варвари Стюарти виступали проти закону. Тепер розсудіть самі. Кемпбелли жадають помсти. Якщо вони не задовольняться, коли Джеймс уникне смерті, серед Кемпбеллів почнуться заворушення. А це означає заворушення у всій гірській Шотландії, яка й так неспокійна і далеко не беззбройна. Роззброєння — одна комедія…