Поки вони розмовляли, підйом закінчився, і перед очима мандрівників знову відкрився широкий краєвид. Унизу розстилалася широка долина, праворуч височіли пагорби, порослі зеленою травою і густими чагарниками. Удалині темнів ліс. Уся долина рясніла золотими кульбабами та синіми волошками. Особливо багато було білих квітів, котрі в коротульок звались «березовою кашею». Цієї «каші» було так багато, що земля місцями здавалась укритою снігом. Коли наші подорожні побачили перед собою стільки краси, в них аж дух перехопило від радості.
— Виявляється, земля тут ще не кінчається, — сказав Незнайко.
— Так, — підхопив Пістрявенький. — Земля виявилась більшою, ніж ми гадали. Таким чином, нами зроблено важливе наукове відкриття, і з цієї нагоди можна з'їсти ще одну порцію морозива.
З цими словами він засунув руку в голубий ящик, витяг з нього нову порцію морозива й заходився їсти.
Дорога пішла згори, й машина побігла швидше. Та скоро почався новий підйом, і мандрівникам знову стало здаватися, що вони опинилися на краю землі, але, як тільки підйом закінчився, перед ними розстелилась нова широчінь. Так повторювалось кілька разів.
— Кажуть, що земля безконечна і в який бік не поїдеш, кінця не буде, — сказала Кнопочка.
— Я гадаю, що це неправильно, — відповів Незнайко. — Ми, коротульки, дуже маленькі і не можем охопити своїм маленьким зором великих речей, тому вони й здаються нам безконечними.
— Я теж так гадаю, — підхопив Пістрявенький. — По-моєму, у всього є кінець. От, наприклад, у цьому ящику багато морозива, але в мене є підозра, що і йому скоро настане кінець.
Розмовляючи таким чином, Незнайко і його супутники мчали все далі й не помітили, як домчали до перехрестя доріг. Тут Незнайко зупинив машину, щоб вияснити, куди їхати далі: прямо, праворуч чи ліворуч. Біля перехрестя стояв стовп, а на ньому було три стрілки з написами. На стрілці, яка показувала прямо, було написано: «Кам'яне місто». На стрілці, яка показувала ліворуч, було написано: «Земляне місто». Й, нарешті, на стрілці, яка показувала праворуч, — «Сонячне місто».
— Ясна річ, — сказав Незнайко, — Кам'яне місто — це місто, збудоване з каменю. Земляне місто — це місто з землі, там усі будинки земляні.
— А Сонячне місто, виходить, по-твоєму, зроблене з сонця — так, чи що? — з насмішкою запитав Пістрявенький.
— Може бути, — відповів Незнайко.
— Цього не може бути, тому що сонце дуже гаряче і з нього не можна будувати будинки, — розсудливо сказала Кнопочка.
— А от ми поїдемо туди й побачимо, — сказав Незнайко.
— Краще поїдьмо спочатку до Кам'яного міста, — запропонувала Кнопочка. — Дуже цікаво подивитись на кам'яні будинки.
— А мені от хочеться глянути на земляні будинки. Цікаво, як у них коротульки живуть, — сказав Пістрявенький.
— Нічого цікавого нема. Поїдемо до Сонячного міста — і все, — одрубав Незнайко.
— Як — усе? Ти чого тут розпоряджаєшся? — обурився Пістрявенький. — Разом поїхали, значить, разом і вирішувати повинні.
Вони стали вирішувати разом, але однаково не могли ні до чого домовитись.
— Краще не будемо сперечатися, а підождемо. Хай який-небудь випадок підкаже нам, в який бік їхати, — запропонувала Кнопочка.
Незнайко й Пістрявенький перестали сперечатись. У цей час ліворуч на дорозі з'явився автомобіль. Він промайнув перед очима мандрівників і зник у тому напрямку, який показувала стріла з написом «Сонячне місто».
— От бачите, — сказав Незнайко, — цей випадок показує, що нам теж треба їхати до Сонячного міста. Але ви не журіться. Спочатку ми побуваємо в Сонячному місті, а потім можемо завернути до Кам'яного і до Земляного.
Сказавши це, він знову завів мотор, повернув кермо праворуч, і машина помчала далі.
Розділ шостий
Пригоди починаються
Після повороту дорога пішла значно рівніша й ширша. Було помітно, що автомашини тут їздили частіше. Скоро назустріч нашим мандрівникам трапився автомобіль. Він промчав так швидко, що ніхто не встиг як слід розгледіти його. Через деякий час їх наздогнав другий автомобіль, і Незнайко побачив, що він був якоїсь незнайомої конструкції: низенький, довгий, з блискучими фарами, пофарбований у яскраво-зелений колір. Водій висунувся з машини, з цікавістю глянув на Незнайків автомобіль, після чого збільшив швидкість і зник удалині.
Дорога петляла між пагорбами, йшла то лісом, то полем. Несподівано мандрівники опинились біля ріки. Попереду заблищала вода, а над водою з одного берега на другий перекинувся міст. Посеред ріки, розтинаючи носом хвилі, ішов пароплав. У нього була велика труба, а з труби валили хмари диму.
— Дивіться, пароплав! — закричала Кнопочка і заплескала в долоні від радості.
Вона ні разу не бачила справжнього пароплава, тому що не бувала ніде, окрім Квіткового міста, а по Огірковій річці пароплави не ходили. Проте Кнопочка відразу догадалася, що це пароплав, бо часто бачила його на картинках у книжках.
— Давайте зупинимось і подивимось, — сказав Незнайко.
Виїхавши на середину мосту, Незнайко зупинив машину. Всі вилізли й, спершись на поручні моста, стали дивитись. На палубі пароплава було багато пасажирів-коротульок. Одні з них сиділи на лавочках уздовж бортів і милувалися красивими берегами, другі розмовляли між собою і навіть про щось сперечалися, треті прогулювалися. Були ще й такі, котрі тихо дрімали, влаштувавшись у м'яких кріслах з відкидними спинками. У цих кріслах дуже зручно було сидіти, задравши вгору ноги.
Коли пароплав проходив під мостом, Незнайкові, Кнопочці й Пістрявенькому було дуже добре видно всіх пасажирів на палубі.
Несподівано міст окутався клубами диму, що валив з труби пароплава. Незнайко закашлявся, задихаючись від диму, але все-таки побіг на другий бік мосту, щоб подивитись услід пароплаву. Кнопочка й Пістрявенький побігли за ним. Коли дим розвіявся, пароплав уже був далеко.
За хвилину наші подорожні знову сиділи в автомобілі і їхали далі. Незнайко весь час згадував про пароплав і не > переставав дивуватися.
— Оце-то пароплав! Ніколи не повірив би, що таке здоровидло може по воді плавати.
Кнопочка теж дивувалась. А Пістрявенький спочатку хотів здивуватися, але потім згадав своє правило нічому не дивуватись і сказав:
— Теж мені диво — пароплав! Просто великий човен.
— Ти ще сказав би: просто велике корито! — відповів Незнайко.
— Чому — корито? Якби було корито, я і сказав би — корито, а я кажу — човен.
— Слухай, Пістрявенький, ти краще мене не сердь! Водія, не можна нервувати, коли він за кермом сидить, бо станеться аварія.
— Виходить, я маю казати неправду, якщо ти сидиш за кермом?
— Яку неправду? Ніби я вчу тебе казати неправду! — спалахнув Незнайко. — Слухай, Кнопочко, скажи йому, а то я за себе не відповідаю!
— Замовкни, Пістрявенький, — сказала Кнопочка. — Охота тобі за дрібниці сперечатися!
— Добрі мені дрібниці: назвав пароплав коритом! — гарячкував Незнайко.
— Я сказав — човен, а не корито, — відповів Пістрявенький.
— Ну я прошу тебе, Пістрявенький, перестань. Краще їж морозиво, — вмовляла його Кнопочка.
Пістрявенький знову взявся за морозиво й на часинку замовк.
Машина, як і раніше, мчала серед ланів та лугів. Перед очима подорожніх відкривались усе нові далі. Через деякий час попереду показалася залізниця, уздовж якої стояли телеграфні стовпи з напнутими між ними електричними дротами. Вдалині пихкотів паровоз і тягнув за собою цілу валку вагонів.
Труба в цього паровоза стирчала не вгору, а була загнута назад. Тому-то, коли з труби виривалася пара, вона вилітала назад, і реактивна сила штовхала паровоз вперед. Так він і рухався.
— Дивіться, поїзд! Поїзд! — захоплено закричала Кнопочка.
Вона вперше бачила поїзд, але впізнала його по картинці, так як і пароплав.
— Диви, справді-таки поїзд! — здивувався Незнайко.
Пістрявенький, який і цього разу вирішив не дивуватися, сказав:
— Пхи, дивина — поїзд! Поставили будиночки на колеса, самі залізли в них і раденькі, а паровоз тягне.
— Слухай, Кнопочко, що це таке? Знову він мені нерви псує! — вигукнув Незнайко.
Пістрявенький презирливо пирхнув:
— Подумаєш, який ніжний: «нерви»!
— Я ось як дам тобі! — розсердився Незнайко.
— Тихше, тихше! Що це за слово «дам»? — обурилась Кнопочка.
— А чого він на мене каже — ніжний?
— Ти, Пістрявенький, не повинен обзивати його ніжним, — сказала Кнопочка. — Це негарно.
— Що ж тут негарного? — заперечив Пістрявенький.
— Ось як дам, то знатимеш, що негарного! — бурчав Незнайко. — Я за себе не відповідаю!
Дорога, по якій мчав автомобіль, перетинала залізницю, і Незнайко, засперечавшись з Пістрявеньким, надто пізно втямив, що, переїжджаючи через рейки, він може попасти прямо під паровоз. Він вирішив їхати швидше, щоб устигнути перетнути залізничне полотно раніше, ніж до цього місця підійде поїзд, але чим ближче під'їжджав до залізничної колії, тим ясніше бачив, що опиниться на переїзді одночасно з паровозом. Побачивши, що паровоз зовсім близько й що машина летить прямо під його колеса, Незнайко судорожно вчепився в кермо й сказав:
— Ну от! Я ж казав, що буде аварія!
Бачачи, що паровоз мчить прямо на них, Кнопочка від жаху стиснулась і затулила очі руками. Пістрявенький скочив на ноги і, не знаючи, що йому робити, стукнув Незнайка кулаком по маківці і закричав:
— Стій, телепню! Що ти робиш?
Розуміючи, що гальмувати однаково пізно, й побачивши, що проскочити перед паровозом уже не пощастить, Незнайко став діяти кермом. У ту мить, коли здавалося, що зіткнення зовсім неминуче, він повернув праворуч і вискочив із своєю машиною на залізничне полотно перед паровозом. Автомобіль застрибав по шпалах, а за ним слідом, важко пихкаючи, як величезне зле чудовисько, гнався паровоз. Сидячи ззаду, Пістрявенький відчував, як його обдає теплом від паровоза. Поряд з ним підскакував на сидінні ящик л морозивом. Пістрявенький боявся, щоб морозиво не вискочило з машини, тому однією рукою тримав ящик, а другою держався за спинку сидіння.
— Незнайку, любий, натисни! — тремтячим од страху голосом просив Пістрявенький. — Слово честі, більше ніколи з тобою не сперечатимусь.
Незнайко натискав на всі педалі, але не міг збільшити швидкості. Звернути вбік він теж не міг, тому що залізнична колія йшла по крутому насипу і з'їхати вниз було неможливо.
Відчувши, що зіткнення не сталося, Кнопочка розплющила очі й, обернувшись назад, побачила паровоз, який переслідував їх по п'ятах. На паровозі теж лише в цю мить помітили автомобіль. Кнопочка бачила, як з вікна паровозної будки виглянув машиніст-коротулька й навіть роззявив од подиву рота, коли побачив, що попереду мчить автомашина. Отетерівши з переляку, він смикнув за підйом і став давати тривожні свистки, потім відкрив клапан, і з-під коліс паровоза виклубочилася на_всі боки_пара. Боячись, щоб його не ошпарило, Пістрявенький сховався під сидіння.
Скинувши пару, машиніст увімкнув гальма, і поїзд почав повільно стишувати хід. Автомобіль, їдучи з попередньою швидкістю, став вириватися вперед. Відстань між ним і паровозом збільшилась, але Незнайко не помічав цього. Побачивши, що попереду залізничний насип був не такий крутий, як раніше, він звернув убік, і машина полетіла вниз. Наткнувшись на купину, вона раптово зупинилася, так що Кнопочка й Незнайко замалим не порозбивали лоби, а Пістрявенький за інерцією вилетів з-під сидіння разом з голубим ящиком. Пролетівши над машиною догори ногами, він вдарився об землю й лишився лежати нерухомо. Поїзд у цей час теж зупинився. Пасажири повискакували з вагонів, стали розпитувати одне в одного, що трапилось, але ніхто нічого не знав. Деякі з них спустилися з насипу й підбігли до Незнайка та його супутників. Побачивши, що Пістрявенький лежить нерухомо, всі обступили його. Хтось сказав, що треба скропити йому обличчя холодною водою, — тоді він отямиться. Та Пістрявенький, тільки-но почув про холодну воду, одразу схопився на ноги, очманіло подивився навколо і запитав заїкаючись:
— А де мо-мо-морозиво?
— Мо-мо-морозиво тут, — відповіла Кнопочка, також заїкаючись від пережитих хвилювань.
— То-то-тоді я спокійний, — відповів Пістрявенький.
Він підбадьорився, підняв із землі ящик і поставив його назад у машину. В цей час од паровоза прибіг помічник машиніста.
— Чи всі цілі? — закричав він здалека. — Ніхто не поранений?
— Ніхто, — відповів Незнайко. — Все благополучно.
— От і добре, бо машиніст до смерті перелякався, коли побачив, що ви попереду скачете. Досі не може до тями прийти, — сказав помічник.
— А ви куди їдете? — поцікавився Незнайко.
— Поїзд іде до Сонячного міста, — відповів помічник.
— Ми теж до Сонячного міста, — зрадів Незнайко.
— У такому випадку вам треба їхати по шосе, — сердито сказав помічник. — Хто ж їздить на автомобілі по залізниці.
— Та ми і їхали по шосе, а Пістрявенький сказав… Тобто спершу ми дивилися на пароплав… такий, знаєте, великий пароплав…
Незнайко почав докладно розповідати про пароплав і про те, як він засперечався з Пістрявеньким, але в цей час пролунав паровозний свисток.
— Прошу вибачення, — перебив Незнайка помічник, — нам пора йти, бо поїзд не повинен запізнюватися. Іншим разом ми охоче послухаємо вашу розповідь.
По цій мові він побіг до паровоза, який уже розводив пари. Пасажири кинулися до своїх вагонів.
— Стривайте, яким іншим разом? — кричав Незнайко. — Іншим разом ми ще, може, й не зустрінемось!
Але ніхто не слухав його. Поїзд рушив, і деяким коротулькам довелося вскакувати у свій вагон на ходу.
— Ну от! — ображено вигукнув Незнайко. — Не могли зачекати трошки. Адже найцікавішого я так і не розповів.
Розділ сьомий
Мандрівка триває
Повернувшись на шосе, Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький мандрували собі далі. Пістрявенький, як і раніше, сидів ззаду й залюбки ласував морозивом. Він говорив, що дуже перехвилювався, коли вилетів з машини, а морозиво заспокійливо діє на нього. Кнопочка згадувала, як вона злякалась паровоза, а Незнайко захоплено розповідав, як він догадався в найостаннішу мить повернути машину, щоб уникнути зіткнення.
— Дивлюся, — сказав він, — прямо під паровоз летимо! Збільшити швидкість не можна, гальмувати пізно… Ну, думаю, зараз усім каюк!.. І раптом мені в голову щось ударило: повернути треба…
— Це я тебе по голові вдарив, — обізвався Пістрявенький. — Я злякався, розумієш…
— Розумієш, ти мене знову починаєш сердити! — зауважив Незнайко.
— Ну мовчу, мовчу! Тепер я знаю, що не можна сердити водія, коли він сидить за кермом.
У цей час наших мандрівників знову наздогнав автомобіль. Він був яскраво-жовтого кольору. В ньому їхали двоє коротульок. Той, який сидів за кермом, навмисне збавив швидкість, щоб оглянути Незнайкову машину. Коротулька, який сидів з ним поруч, уважно подивився на Пістрявенького й сказав з посмішкою:
— А тобі, голубчику, не завадило б трошки вмитися.
Вони обидва зареготали, після чого водій збільшив швидкість, і машина пішла вперед.
Незнайко й Кнопочка оглянулись назад і побачили, що на щоках, на лобі, на носі й навіть на вухах у Пістрявенького з'явилися брудні плями й смужки.
— Що з тобою? — здивувався Незнайко. — Ти ж умивався недавно.
— Як недавно? Зовсім давно, — відповів Пістрявенький.
— Але ж ми разом з тобою вмивалися. То чому ж ми чисті? — запитала Кнопочка.
— Сказала! — усміхнувся Пістрявенький. — Ви спереду сидите, а я ззаду. От на мене вся пилюка й летить.
— Якщо ми спереду, то на нас іще більше пилюки має попадати, — сказав Незнайко.
— Ну, я не знаю, як це у вас там виходить, — махнув рукою Пістрявенький.