Моторка йшла попід берегом. В’юн роззирався довкола. Освітлена останнім промінням призахідного сонця, видніла гранітна скеля, глибоко поорана щілинами й гротами.
Раптом В’юн здригнувся.
— Дивіться, он там внизу, у печері, біла пляма!
В темряві, яка вже огортала море і берег, важко було щось розгледіти.
— Я зараз ввімкну ліхтарі, — промовив Едгар. Обличчя його вже посиніло.
Сен-сірець почав порпатися в електричних дротах; йому здалося, що ліхтарі зіпсовані. “Ельсінор” тим часом наближався до того місця, де В’юн помітив підозрілу пляму. Зараз сумніву не було — у гроті хтось лежав.
— Гей, П’єро! Це ми, В’юн і Бурлака! — закричав Бурлака, склавши долоні.
Постать на березі ворухнулася. Почувся тихий голос П’єро.
— Он воно що! — закричав Гаетан Дювіньйон. — Ви заодно з цими збіглими злочинцями, ви хочете їх звільнити! Ні, так не буде… Я передам поліції цю брудну тварюку і вас теж заразом…
— Мовчи, шмаркаче, — спокійно відказав Бурлака і простягнув руку до коміра молодого жевжика.
Але в цей час ззаду почув короткий наказ:
— Руки вгору!
На кормі моторного човна, позеленілий від хитавиці, ледве тримаючись на ногах, стояв Едгар Муфлон і погрожував револьвером. Він тримав палець на гашетці.
НА ПІДГІР’Ї
Коли б Преміор, Дювіньйон і майор мали охоту до сміху, вони б обов’язково зареготали, побачивши жалібний вираз обличчя Едгара. Чепуристий юнак був одягнений в полотняний костюм в’язня дитячої тюрми, такий замалий, що штани сягали лише до колін. Едгару зав’язали рота і скрутили руки. Він аж позеленів зі страху. Що ж до Гаетана Дювіньйона, то жевжик тремтів усім тілом і не міг вимовити ані слова. Обох бовдурів відіслано на дачу Дювіньйонів і покладено у ліжко. Кілька добрих ковтків горілки повернули Едгарові Муфлону бадьорість, і він, немилосердно брешучи, почав розповідати про свої пригоди. Гаетан так отетерів, що йому мов заціпило.
— Не розгубившись, — розповідав сен-сірець, — я швидко вихопив револьвер, що мені дав батько, і націлився в цих розбишак. Я стояв на кормі, як раптом човен гойднуло, я впав і випустив із рук зброю…
Едгар, звичайно, брехав. Насправді його страшенно нудило, і от в рішучу хвилину, коли він намірився стріляти в Бурлаку, нестримна сила примусила його перехилитися через борт.
— Коли я підвівся — провадив Едгар, — Бурлака вже схопив Дювіньйона, а на мене кинувся отой бандит із паризького передмістя, на прізвисько В’юн. Бурлака став за кермо і повів човен прямо до маленької печери, де лежав малий, здається, П’єро.
— Цей П’єро, — вів далі Едгар, — не був поранений, але здавався такий виснажений, що його навіть підтримував Бурлака. Потім отой бандит, не кажучи ні слова, зідрав із мене одяг і звелів надягати оте лахміття. Мене посадили на краєчок скелі поруч із моїм другом Дювіньйоном, там ви нас і знайшли. Я не міг ані ворухнутися, ані покликати на поміч, бо мене міцно зв’язали і заткнули рота ганчіркою… Їхнє судно зникло в напрямі Плугарнеля.
— Не їхнє судно, а моя яхта!.. — сльозливо простогнав молодий Дювіньйон і знову впав у забуття.
Преміор подякував сен-сірцеві за цю звістку.
— Я знайду цих бандитів. Ви ж знаєте, що всі шляхи з півострова на материк перетято. Трьох грабіжників і волоцюг схоплять, мов щурів, якщо тільки вони не спробують утекти морем. Я негайно вирушаю навздогін…
…Моторний човен “Ельсінор” з В’юном, П’єро та Бурлакою на борту пристав до берега біля Плугарнеля. Спортивна машина, що нею друзі приїхали з замка Крилатого Змія, стояла біля останнього будинку на дорозі, що вела на Карнак. Перед від’їздом друзі спробували розшукати в замку формулу лотариту серед паперів вченого, але з усього було видно, люди Преміора вже обнишпорили всі закапелки.
Троє друзів щасливо висадилися на берег. Турбувало тільки здоров’я П’єро. Муки, що їх він зазнав у Вандергольда, голод в’язниці, нервове напруження під час втечі далися взнаки. Після пострілу хлопець спустився тріщиною на морський берег і сидів там, неспроможний навіть ворухнутися. Він нічого не їв, та ще й терпів спрагу. На щастя, у човні В’юн знайшов якісь харчі і воду, і це трохи підживило П’єро.
В’юн, що пішов у розвідку, повернувся з невтішною новиною. Єдиний шлях, що вів у глиб країни, охороняли жандарми. А що як їхати через Орей і Трініте?-сюр-Мер?
Бурлака змушений був нести хлопця на руках. Не турбуючи хазяїна, якому заплатили наперед, друзі вивели машину з гаража, і, не вмикаючи фар, Бурлака обережно повів “Морель” у нічну темряву. Авто проминуло Карнак, приватні пляжі у сонній тиші і наблизилося до Трініте-сюр-Мер. Їдучи вздовж затоки, що з’єднувала порт з цим селищем, Бурлака раптом загальмував: на пагорбі блиснули фари якоїсь машини. Там був місток через канал. В’юн встиг побачити у світлі постать жандарма.
Бурлака рвучко завернув машину і помчав до Карнака. Перед селищем він повернув на дорогу, що вела на відлюдну рівнину з піщаними дюнами. Обабіч видніло нагромадження кам’яних брил, відомих дольменів Карнака. Юнаки схилилися над картою. Становище було безвихідне, дорогу Плугарнель — Трініте, як виявилося, заступили жандарми, а на гостинець можна було потрапити лише через місток. Друзі не знали, що саме цю хвилину Преміор дістався Карнака і їхав слідом за втікачами.
В ДОЛИНІ КАРНАКА
— Вцілив-таки одного! — гидко зареготав Преміор.
Зеленаві очиці його засвітилися хижою радістю, йому пригадалися ті часи, коли 1919 року командував загоном білогвардійців, що бився в степах України з Червоною Армією. Якось одного вечора після пиятики золотопогонники відчинили двері хатини, де було замкнено сільських підлітків і жінок за “співчуття червоноармійцям”, і, наче на полюванні, почали розстрілювати втікачів. Офіцери билися в заклад, хто найбільше влучить. Почесний приз тоді дістався Преміорові, що вбив восьмеро чоловік… Зараз цей убивця дбав про інтерес нафтового короля так само, як і тоді, коли Вандергольд мріяв захопити нафтові родовища біля Каспійського моря.
Це ж полювання було легке і безвідповідальне. При оказії Преміор мав засвідчити, що він затримував двох небезпечних бандитів, які допомагали втікачеві з тюрми Пентьєвра і погрожували зброєю, тому він і Гране змушені були боронитися…
— Тепер черга другого! — вигукнув Преміор і обернувся до Гране. — Зараз я заб’ю цього негідника В’юна. Вандергольд наказав знищити усіх, щоб без свідків. Посвіти-но мені, Гране!
Яскравий промінь ліг на тіло юнака. Преміор перелазив через каміння, тримаючи зброю напохваті. Він підійшов до нього майже впритул і побачив скривавлену скроню нещасного.