Трiйко штатних лакуз курили свосму владицi густий фiмiам. На вилогах хитонiв були написанi iмена кожного з них - Гог, Магог i Демагог.
- Абра кадабра! - привiтався я.
- Здоровенькi були! - негайно переклав Кi Бер.
- Привiт, привiт, - кисло озвався патрiарх.
- Арба дакарба акра бакра Альдебаран! - гордо повiдомив я.
- Ми посланцi планетноу системи Альдебарана, - переклав робот.
- А тепер ви опинилися в системi сонцесяйного рноха, - солодко проспiвав Гог.
- Ми летiли багато свiтлових рокiв, щоб зустрiти братiв по розуму, старався ретельний роботтлумач.
- Звернiться в адресний стiл, - флегматичне порадив Демагог. - Там вам слiд вказати рiк народження братiв, ухню стать, iм'я та по батьковi, з якого колiна вони походять...
- Ми вже зустрiли ух! - захоплено вигукнула розбурхана першим офiцiйним контактом з людьми Кра Суня.
- Нашiй радостi немас меж, - дещо стриманiше виголосив я обов'язкову контактну формулу.
- То чого ж ви вдерлися до мене? - раптом набурмосився патрiарх. Командировочнi посвiдчення ви могли вiдмiтити i в канцелярiу...
- Ви нас не зрозумiли, - розгублено пролопотiла Кра Суня. - Ми прибули тунелем субпростору з позачасовими феноменами на пi-мезонному зорельотi!
- З неба! - бiльш дохiдливе пояснив я, до краю спрощуючи повiдомлення.
- А довiдка у вас про це с? - з байдужим, аж сонним виразом на обличчi запитав Магог.
Я ошелешено замовк.
На нас дивилися, мов на iдiотiв.
Кi Бер вiд безсилоу лютi скреготав усiма своуми блоками.
В прекрасних очах Кра Сунi блищали сльози. Але я тiсу митi навiть забув (сам не знаю, як це зi мною сталося) помилуватися цiсю вишуканою чарiвницею. Замiсть того я зловiсно просичав:
- Амба карамба!
Робот-тлумач не вважав за потрiбне перекладати отi моу цiлком приступнi для розумiння слова.
7. НЕСПОДIВАНКА ЗА НЕСПОДIВАНКОЮ
- А ви не гарячкуйте, - зупинив мене патрiарх. - Ми не такi дурнi, як ви думасте, i розумiсмо, що ви прилетiли до нас, а не до мавп.
- Мавпи вам добових не випишуть i номер у готелi не замовлять, нахабно пояснив Демагог.
- Ми розумiсмо також, - вiв далi патрiарх, - що, коли с в наявностi зорелiт, значить, хтось таки прилетiв. Але ми не впевненi, чи це ви прилетiли, чи хтось iнший. Не знасмо також, звiдки ви або якiсь iншi з'явилися. Де гарантiя, що ви або якiсь iншi прилетiли саме з Альдебарана, а не, скажiмо, з Сiрiуса? Такоу гарантiу у нас нема, бо у вас - нi довiдок, анi посвiдчень... Це ж несерйозно, громадяни! Ну, що я з вами тепер робитиму?
Ми пригнiчено мовчали, переможенi його залiзною логiкою.
- Ну то що, довго будемо в мовчанку грати i марнувати дорогоцiнний час вiдповiдальних працiвникiв? - уже ласкавiше пробурчав рнох, милуючись нашою цiлковитою безпораднiстю. - Скiльки, кажете, мандрували?
- Краба аба!
- Ну, от бачите... Пару мiсяцiв ще витримасте, нiчого з вами не станеться. Вiдпочивайте, набирайтеся свiжих сил... А ми тим часом влаштусмо науково-теоретичну балаканину з питання прийому космiчних заблуд без довiдок та командировочних посвiдчень. Мабуть, я сам, особисто, докладу всiх зусиль, щоб це питання поставити...
Остання його заява запалила кабiнетних блюдолизiв на схвальний спiв.
- Руба! - гукнув Гог.
- А то й ребром! - помiрковано додав Магог.
- Та ще й загострено! - захоплено верескнув й мерзотник Демагог.
Патрiарх розчулено засвiтився, як i його безрозмiрний нiмб.
- Iдiть собi з богом, - помахав вiн нам ручкою. - I наступного разу записуйтесь на прийом у загальну чергу великомученикiв. У нас, знасте, демократичнi правила прийому вiдвiдувачiв. Однаковi для всiх...
Коли ми навшпиньки залишали святилище патрiарха "Головблажзабезу" пана рноха, я ще встиг почути солоденький шепiт:
- Правильно ви ух - цих лiтунiв...
- Звалилися на нашу голову...
- Ота бiлява - натягла на себе "балон" i вже думас - цяця!
- Ваша правда, хлопцi! Хоч би вчасно попередити про свiй прилiт, щоб ми встигли вiдповiдно пiдготуватися. А то ж навiть жалюгiдноу промовки у нас нема... Ач, якi швидкi!..
Коли ми вийшли з мегатумби на двiр, Кра Суня засмучено мовила, нi до кого не звертаючись:
- Невже цей задерев'янiлий нiмбознавець спромiгся на зворушливий твiр про янгольську любов?
- Ха-ха-ха! - з iржавими модуляцiями прокоментував Кi Бер уу риторичне запитання.
- А хто ж тодi? - озвався я. - Хтось iз трiйцi лакуз постарався за шефа?
- Ха-ха-ха! - вже з модуляцiями металевоу труби вiдповiв робот. - Це ж в якому куточку Всесвiту, у якiй планетнiй системi ви бачили творчо обдарованих пiдлабузникiв?
Безумовно, наш несхибний робот мав цiлковиту рацiю!
- А яка твоя гадка, Кi Бере? - поцiкавився я.
I тодi робот висунув смiливу, але суто наукову гiпотезу, що мiстила в собi уже чимало реальних фактiв:
- Iнок написав - рнох пiдписав.
- Для чого це Iноковi?
- Щоб мати хоч дещицю вiд безрозмiрного патрiаршого блаженства.
А я ж одразу вiдчував: щось тут не те...
8. КАТАСТРОФА
Генiальний супернавiгатор Циркуль Кут перебував у похмурiй задумi.
- З вашого звiту менi важко щось второпати, - нарештi сказав вiн. - Це ж треба - нiяк не можемо налагодити Контакт! I це з iстотами, якi подiбнi до нас, як двi краплини Аш-два-о!
Ми усi трос - астроконсульт Кра Суня, роботтлумач Кi Бер i я - скрушно зiтхнули.
- На перший погляд, - вголос розмiрковував Циркуль Кут, - в усiх цих подiях вiдсутня елементарна логiка. Але оманлива вiдсутнiсть логiки лише свiдчить про те, що ми погано вивчили логiчнi закони людського мислення. А ви не припускасте, може, це якийсь ритуальний обряд або вiдгомiн язичництва? - з надiсю запитав вiн.
Ми мовчки вбили очi долу.
- Коротко кажучи, - махнув у безнадiу рукою Циркуль Кут, - нехай ситуацiю проаналiзус Мо-Зок.
Ми й не знали, що стоумо на порозi страшноу й непоправноу катастрофи.
Коли в аналiзаторi почали прокручувати двосторонню розмову космiчних цивiлiзацiй, що вiдбулася в святилищi патрiарха "Головблажзабезу", Мо-Зок спочатку побуряковiв, потiм позеленiв, нарештi набрав зловiсного кольору фiолетового змiщення в свiтловому спектрi. А тодi нараз ще й затрусився, нiби його лихоманило короткими замиканнями.
Вiдтак натужно забелькотiв:
- Бюррр... юррр... бюррро-у-у-у... крррат!..
I нарештi в останньому зусиллi розумовоу агонiу провив, як пес, на мiсяць:
- ...-и-и-и-изм!
Нашi серця стривожено затрiпотiли: Мо-Зок раптом заговорив дикою, незрозумiлою мовою, на яку його нiхто й нiколи не програмував!
Стало цiлком ясно: разом з фiолетовим змiщенням Мо-Зок зсунувся iз здорового глузду. Тепер його електрони закрутилися в непередбачених комбiнацiях. Логiчнi ланцюжки порушились.
До того ж вже наступного дня з "Головблажзабезу" прибув термiновий посланець з спростуванням в однiй руцi i розпискою на його одержання в другiй. Спростування було коротким, але рiшучим:
"Вельмишановний пане Циркуль Куте!
Цим листом офiцiйно сповiщасмо Вас, що Ваш так званий Синтетичний Мозок насправдi с брехун i наклепник.
З приязню б'ю Вам чолом!
ПАТРIАРХ НАЙВИЩОт СВЯТОСТI рНОХ.
Вiрно: ГОГ, в.о.ДЕМАГОГА"
Як не прикро, а нам доведеться негайно повертатися на Альдебаран. Тiльки там, у гарантiйнiй майстернi старого Кон Структора, ми зможемо приборкати бунтiвнi електрони Мо-Зку.
9. ДОДОМУ!
Мiж тим час минав.
В парафiу патрiарха рноха скликали науковотеоретичну балаканину з питання прийому космiчних гостей без довiдок та командировочних посвiдчень. В гострих дебатах з блискучими промовами виступили Гог, Магог i Демагог. Вони запропонували виявити в цьому кардинальному питаннi наукову обережнiсть та розсудливiсть. Внаслiдок цих розумних пропозицiй наукова думка не ухвалила нiякого рiшення. Натомiсть порекомендувала створити ревiзiйну комiсiю, щоб на реальних фактах перевiрити, чи це ми прилетiли, чи якiсь iншi, i звiдки ми або якiсь iншi прибули - з Альдебарана чи з Сiрiуса. Повноважним головою комiсiу одностайно було обрано патрiарха рноха.
Отже, ця загадкова людина летить з нами...
На борт зорельота вiн прибув з двома грубезними валiзами. В одну напхав добовi та готельнi, а в другу - довiдки на всi можливi й неможливi випадки життя в системi Альдебарана чи Сiрiуса.
На урочисте зiбрання з нагоди закриття нашого прильоту збiгся велелюдний натовп.
Серед присутнiх я впiзнав пристаркуватого карного татя Кауна, святiйшого розпусника Ламаха з обома дружинами, найстарiших молодикiв Еноса, Iрада, Мафусала, Каунана та Малелеула, славних ковчегобудiвникiв Сiма, Iафета та Хама на чолi зi старшим виконробом Носм, меткого шинкаря з Великим Огом, так несподiвано осиротiлих лакуз Гога, Магога i Демагога, череду великомученикiв пiд наглядом гарненькоу жрицi з гадючими очима, а ще..."
ВIД ВИДАВЦЯ
На цьому рукопис космiчного Анонiма, на превеликий жаль, уривасться.
I що цiкаво: наукова дискусiя, яку започаткував патрiарх рнох, тривас й понинi. Вiдмiннiсть у темi - дуже незначна. Якщо у допотопнi часи гостро стояло питання "Прилетiли чи не прилетiли?", то тепер вченi мужi не менш гостро сперечаються по темi: "Прилiтали чи не прилiтали?"
I що цiкаво: наукова дискусiя, яку започаткував патрiарх рнох, тривас й понинi. Вiдмiннiсть у темi - дуже незначна. Якщо у допотопнi часи гостро стояло питання "Прилетiли чи не прилетiли?", то тепер вченi мужi не менш гостро сперечаються по темi: "Прилiтали чи не прилiтали?"
Важко переоцiнити всесвiтньо-iсторичне значення знайденого рукопису. По-перше, ми з'ясували одне з найтемнiших мiсць Бiблiу; по-друге, нинi можем зробити реальнiший висновок про причини Всесвiтнього Потопу; по-третс, здогадусмося, чому Всевишнiй позбавив янголiв плотi i перетворив ух у безтiлесних iстот. Але це - зовсiм iнша iсторiя...
Тепер ми твердо знасмо, кого малювали первiснi художники на скелях Сахари, хто залишив у джунглях Амазонки велетенськi кам'янi кулi i хто збудував у Баальбеку циклопiчний стартовий майданчик для зорельота.
Але ми не знасмо, чи прилетять до нас знову смiливi космiчнi мандрiвники з Альдебарана?..
КНИГА ДРУГА. МАНДРИ ПIД ВСI ВIТРИ
"I узрiв господь (бог), що великий занепад людей на землi, i що всi думки i помисли серця ухнi були зло повсякчас.
I розкаявся господь, що сотворив людину на землi, i засмутився в серцi свосму. I сказав господь: винищу з лиця землi людей, котрих я сотворив, вiд людей до худоби, i гадiв i птахiв небесних знищу; бо я розкаявся, що сотворив ух".
БИТIр, розд.6, ст. 5-7.
ПРОЛОГ. ОЙ ЩО Ж ТО ЗА ШУМ УЧИНИВСЯ?
"Коли люди почали множитися на землi i народилися у них дочки, тодi i сини божiу побачили дочок людських, що вони гарнi, i брали ух собi у жони, хто яку обрав".
БИТIр, розд.6, ст. 1-2.
Уся ця прадавня iсторiя почалася з дрiбницi - ординарного наклепу штатного кляузника до Божоу Канцелярiу. Ось вона - вiд першоу лiтери i аж до останньоу крапки.
"Боговi-батьковi
вiд директора театру "Одного Глядача",
херувiма Пiдлабузела.
Адреса помешкання: Третс Небо,
хмарина-перина N 13, райський кущ N 21.
Копiя: боговi-сину.
Копiя: боговi-духу святому.
ЯБЕДА
ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ ПАНЕ ВСЕВИШНIЙ!
Уклiнно творю Вашiй Високостi янгольськi письмена, сповненi душевноу гiркоти й службовоу розпуки.
Доношу i складаю до Вашого престолу:
а) деякi солiсти янгольського хору живуть воiстину безбожно. Замiсть цiлодобово на арфах грати i осанну Вашiй Високостi спiвати, вони безсоромно волочаться за людськими дочками. А котрi надто нектар та амброзiю полюбляють, то у нетверезому станi на птеродактилях та архiоптериксах гасають, порушуючи правила нашого безхмарного iснування. Уявiть собi. Ваша Високiсть, сатанинську картинку: бовдур з таранею в зубах таранить якусь тиху й мирну хмарину-перину! Жах!
б) внаслiдок злiсних порушень з боку отих волоцюг та бешкетникiв вже неодноразово були зiрванi дуже вiдповiдальнi репетицiу в театрi "Одного Глядача". Порядок i послух як чорт язиком злизав.
в) менi як службовiй i обважнiлiй в обов'язках особi цi грiховодники вiдкрито погрожують страхiтливими карами. Так, примiром, янгол Азазел при свiдках заприсягнувся, що вискубе з крил моух усi пера, аби виявити мос справжнс сство, як безкрилого "гада повзучого" (це його, а не мiй вислiв).
Господи, а як же я тодi доноситиму до Вашого престолу ябеди про поточнi справи та янгольськi виправи? Менi ж нiхто навiть ламаного пера не позичить.
Амiнь!
Херувiм Пiдлабузел.
Власноручно, року 1170 вiд Сотворiння Свiту".
Якби хвацький парубок Азазел не забув свосу обiцянки погадати на крилах Пiдлабузела за й понинi поширеним методом "Любить - не любить", не було б i нiякоу ябеди. А не прийшла б до Божоу Канцелярiу ота ябеда, не почалася б i уся ця iсторiя.
А вiдтак - ось уу початок.
Була така свiтла нiч, якоу нiколи не бувас у детективних романах. У таку нiч хлопцi замiсть газированого нектару п'ють солодкi дiвочi поцiлунки. П'ють i не нап'ються!
I хлопцi срiбними крилами горнуть дiвчат до себе.
Золотi струни арф тчуть чарiвне мереживо небесних мелодiй. Тихо линуть звуки зоряних сфер. Зiрки переморгуються у музичних ритмах.
У хлопцiв дужi руки. Вони можуть нести дiвчат далеко-далеко. Аж до самого обрiю. Туди, де сходить осяйне сонце.
А можуть полетiти високо-високо i зiрвати коханiй зiрку першоу величини, на яку астрономи й досi тiльки заздро поглядають у телескопи. А коли кавалер не скупий, вiн несе дiвчинi цiле зоряне намисто.
- Азазеле, ти мене кохасш? - нiжно шепоче дiвчина.
- Про що й питати! - освiдчусться хлопець. - Ти моя найчарiвнiша комета, що спалахус i розсiюс пiтьму й морок... Ти мов веселка, зiткана з усiх кольорiв сонячного спектру... Ти примхлива гра тiнi i свiтла на казкових планетах подвiйних сонць... Хочеш, я кохатиму тебе цiлу вiчнiсть?
- Ой, правда?
- Щоб мою арфу грiм побив! Щоб моу крила блискавка спалила, коли брешу!
А далi солов'у слухають довгу й тасмничу морзянку поцiлункiв, яку ми можемо передати хiба що найщедрiшою багатокрапкою.
- Що то за хмарка пливе, Азазеле?
- Де?
- А он - понад лiсом...
- Господи! Це ж не хмарина, а божа перина! Не спиться старому, кари на нього небесноу немас! Катасться по парафiу опiвношник!.. Ану, хутенько ховайся за моу крила, щоб Всевидющий не побачив...
А з неба уже гримить Гучномовець:
- Азазеле, де ти?
- Ось я! - озивасться хлопець.
- А що там у тебе за крилами?
- Тiнь моя.
- Гарна тiнь твоя... Вродлива... Викапана праматiр рва... I що ти з нею робиш, Азазеле?
- Славлю iм'я твос!
- Як це?
- А от послухай...
I вiн заспiвав янгольським голосом:
Нiч яка, господи, мiсячна, зоряна,
Видно, хоч голки збирай!..
I сказав Гучномовець:
- Це добре!
Лiг Всевишнiй на теплу перину та й поплив над грiшною землею далi. А хлопець знову вдарив по золотих струнах:
Ой не свiти, мiсяченьку,
Не свiти нiкому...
Ой, давно це було. Вже й того бога немас, а закоханi i досi за небом пильнують...
Вранцi на небi стався шарварок. Херувiмчики вмочували пензлi у веселку i, зазираючи у шпаргалку, сумлiнно мазали на хмарах:
"Солiсти янгольського хору! Всi, як один, вiддамо славоспiви своу Всевишньому!"
"Спасибi, боже, вам за те, що ви нам сонце запалили!"
"Янголятам до 16 вiкiв дивитися на грiшну землю - зась!"
"Слава нашому батьковi рiдному!"
"Пийте божественний нектар!"
"У раймазi с великий вибiр арф та нiмбiв усiх розмiрiв i фасонiв".
"До вiдома солiстiв янгольського хору: _згуртовано здамо крила у небесну чистку_! Строк - три доби".
Навiть на Мiсяць причепили табличку:
"Зривати з неба зiрки суворо заборонено!"
Того ж дня оповiдали першу сатиричну притчу:
"Один янгол запитав другого: "Де ти сьогоднi во славу спiвасш?" - "Я? Нiде, - вiдповiдав той. - А ти?" - "А я - напроти тебе..."
Бiля бочок з нектаром реготали.
Янгол Азазел пустив по свiту свiженький афоризм:
- На бога сподiвайся, а сам не зiвай.
Авторитет Всевишнього хитався.
Другого дня Наймудрiший викликав до себе серафiмiв з трубами i наказав:
- Свистати всiх нагору!
Потiм вiн зачинився у Канцелярiу з головнокомандувачем вiйська небесного архангелом Михаулом.
За годину сполоханi трубними звуками янголи вже юрмилися на подвiр'у Божоу Канцелярiу. Подейкували, що Всевишнiй i головнокомандувач сидять i обговорюють якийсь "блискавичний план". Ходили чутки, що з того сидiння великий грiм буде. У повiтрi пахло озоном...
Блискучий князь Семiазас божився, що такого не було ще з часiв грiхопадiння Адама i рви:
- Пам'ятайте, тодi до дерева пiзнання поставили вартового херуба з вогненним мечем...
- А тепер до дiвчат приставлять?
- Киньте жарти! Ви чули, що утнув Азазел?
- Знову вiн?
- Авжеж! Вiн здав крила у чистку...
- Не може цього бути? Скорiше Азазел вiддасть боговi душу, анiж крила!
- Щоб чорти нiмб у Всевишнього вкрали i хулахуп крутили, коли я брешу! Справа у тому, що вiн здав крила не у небесну, а у земну чистку... А там три роки треба чекати! До того ж для нестандартних замовлень у них нема устаткування. З однаковим успiхом Азазел замовив би ум вивести плями на Мiсяцi. Тепер вiн сидить собi у вишневому садочку i Всевишньому дулi крутить... Хитрюща штучка цей Азазел!
Опiвднi з Божоу Канцелярiу, як вихор, вилетiв янгол-охоронець престолу господнього.
- Янгола Рафаула до Всевишнього! - розкотисте гукнув вiн.
Янгол Рафаул миттю пiднявся на своух могутнiх крилах.
Всевишнiй та головнокомандувач вiйська небесного архангел Михаул схилилися над величезною картою свiту.
Архангел рiшуче рубав повiтря рукою:
- З Атлантидою ми покiнчимо одним ударом! Завдяки цьому ми одержимо казковi запаси стратегiчноу сировини - кiлькасот мiльярдiв (а може, й бiльше - я рахувати не мастак) куболiктiв добiрноу морськоу води.
- Як так? - не втямив Всевишнiй.
- Згадайте майбутнiй закон майбутнього Архiмеда, - скоромовкою пояснив генерал i у захватi продовжував: - Далi ми вийдемо на рубежi рвропи. Це класичний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто грiшно!
- Подалi вiд грiха, Михайле! - суворо застерiг Всевишнiй.
- Слухаюсь! В рвропу ми вторгнемося двома могутнiми потоками - з норда й зюйда. Розрiжемо бiлий континент одним ударом i вiзьмемо в залiзне кiльце штормiв. Найбiльшi пункти опору безжалiсно оточимо з усiх бокiв! Одрiжемо вiд усього свiту! Накрисмо! Знищимо з лиця Землi! Кiлька надпотужних стомегатонних блискавок довершать справу! I тут ми одержимо прекрасний стратегiчний плацдарм, не скористатися яким було б просто грiшно...