А вiн похмуро зупинився, люто вибив просто на долоню попiл з люльки i крижаним тоном вiдрекомендувався:
- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха. З ким маю честь?
Я закляк на мiсцi.
Сили небеснi, що я накоув! Отак з дурноу голови образив легендарного капiтана! Та краще б я подавився найбiльшим астероудом!
- З ким маю честь? - знову прогримiв владний голос капiтана Небрехи.
- Майбутнiй штурман Азимут, - спантеличено пробелькотiв я. - Днями здаю екзамени на атестат космiчноу зрiлостi... Прибув згiдно з вказаними в об'явi координатами...
- Пречудовоу - прогарчав космiчний вовк. - А я вже не мав i надiу, що хтось завiтас до мене. Уявiть, якийсь недоумкуватий телепень зiрвав мою об'яву! Якби вiн потрапив до моух лап...
- Я б йому перший звернув щелепи, - безсоромно збрехав я, щоб якось спокутувати свою мимовiльну провину.
Та краще б у цю мить я подавився другим астероудом, бо капiтан презирливо застерiг мене:
- Бережiть своу щелепи, молодий чоловiче. Що це у вас з кишенi стирчить? Чи не моя об'ява?
Я почервонiв, як пристаркувате свiтило.
Спостережливий капiтан вправно поквитався зi мною!
Як я жалкував, що його ще недавно лагiдне обличчя вже не нагадус веселе сонечко, а скорiше скидасться на наше свiтило пiд час повного затемнення.
- Якби я не розумiв вашого палкого бажання поринути у незвiданi крау Всесвiту, - суворо мовив вiн, - на цьому б наше знайомство й припинилося. Мало того, що ви невихована людина (а в об'явi я цiлком ясно застерiгав нечем), ви ще позбавили мене широкого вибору. Що ж, доведеться розмовляти з вами, сдиним кандидатом.
Я запхав подалi у кишеню злощасний клапоть паперу. Чому я його не викинув у смiттспровiд?
- Отже, почнемо, - сказав капiтан, натоптуючи свiжим тютюном люльку. Дозвольте передусiм поставити вам запитання, що дублюсться в усiх без винятку анкетах. Сидiли?
Вiн пильно подивився на мене.
- Було, - тихо вiдповiв я.
- Де саме? - одразу ж пожвавiшав Небреха.
Я почав перераховувати:
- У баротермокамерi, у сурдокамерi, на центрифузi, на вiбростендi...
- Непоганоу - оцiнив вiн. - Тепер залишасться тiльки перевiрити вашi теоретичнi знання...
Мiй надто допитливий екзаменатор замовк, очевидно, обмiрковуючи якийсь новий пiдступ. А я в цей час гарячкове пригадував змiст тисячi пiдручникiв.
I ось капiтан запитав:
- Що буде, коли вiсiмку подiлити на двi рiвнi половини?
В його блакитних очах свiтилася впевненiсть, що я дам хибну вiдповiдь навiть на таке елементарне запитання.
Та я вже заспокоувся i самовпевнено посмiхнувся.
- Капiтане, - зухвало попрохав я, - а чи не можна поставити менi запитання хоча б з програми другого класу?
- А чого ж, - хитро примружився Небреха, та я, на жаль, не звернув на це достатньоу уваги. - Буде i з другого класу. Звичайно, якщо ви правильно вiдповiсте на попереднс запитання. Повторюю: що буде, коли вiсiмку подiлити на двi половини?
Вiн що, досi знущасться з мене?
- Чотири! - понуро бовкнув я.
- Якби свого часу, - з докором озвався на цю вiдповiдь капiтан Небреха, - я отак бездумно розв'язував рiзнi завдання, я б не повернувся вже з першоу космiчноу подорожi, а ви нинi шукали б роботу десь в iншому мiсцi. Нi, добродiю, з вами не тiлькТi у Всесвiт, а й на шкiльну математичну вiкторину пiти страшно.
- Хiба ж я помилився? - вирячився я на нього. I це славетний мандрiвник! Невже капiтан Козир розiграв мене?
- Авжеж - помилилися, - холоднокровно пiдтвердив капiтан Небреха.
- Але як?
- А отак.
Вiн випустив бездоганне кiльце диму.
- Якби я запитав вас, скiльки буде, якщо вiсiм подiлити на два, ваша вiдповiдь, безумовно, була б вичерпною. Але я вас запитав, що буде, коли вiсiмку подiлити на двi рiвнi половини. Так от, надалi запам'ятайте: якщо уу подiлити вздовж, буде двi трiйки, а якщо впоперек, два нулi.
Як я картав себе тiсу митi! Провалитися на такому легкому екзаменi! А що сталося б, якби капiтан Небреха надумав екзаменувати мене з питань мiжзоряноу практики?
- Гадаю, - вiв далi невблаганний капiтан, - на цьому слiд закiнчити нашу розмову, що надто затяглася.
Я прекрасно зрозумiв прозорий натяк i скорботно звiвся на ноги.
А Небреха докинув менi з убивчою ввiчливiстю :
- Дуже перепрошую, але повiсьте мою об'яву на мiсце. Оскiльки ж ви надто неуважна людина, я маю просити вас зав'язати собi вузлик на згадку.
Отут я скипiв. Якщо я й осоромився на його дитячих запитаннях, хiба це дас йому моральне право ображати мене? Я йому покажу вузлики на згадку!
Я сердито пiдняв з пiдлоги гартовану у вогнi коцюбу i грiзно насупився. Капiтан Небреха зацiкавлено слiдкував за моуми дiями. Тодi я люто заскреготав зубами i перед самiсiньким його носом скрутив коцюбу у морський вузол.
- Ось вам вузлик на згадку!
Та тiльки-но я шпурнув понiвечену коцюбу на купу космiчного мотлоху, як капiтан Небреха з несподiваною спритнiстю зiрвався з мiсця i кинувся до мене.
Я злякався не на жарт.
А що, коли цей мiжзоряний вовк зажадас, щоб я вiдшкодував йому збитки за покручену антикварну рiч? Самi знасте, яка у студентiв стипендiя...
Але капiтан Небреха схвально поплескав мене по плечу i, радiючи, мов дитина, вигукнув :
- Мiй юний друже, оця твоя сдина якiсть переважус усi твоу вади! Вирiшено - беру!
У запалi вiн навiть не помiтив, як з бундючного дипломатичного тону перейшов на товариське "ти".
4. НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ - ВIЗИТ ДО ТРОГЛОДИТIВ
Щойно передi мною сидiв упереджений екзаменатор, а зараз захоплено ляскас по плечу друг, товариш i брат.
- Азимуте, шкода, що в мене немас пiдкови. Ми б з тобою трохи порозважалися, згинаючи уу мiж пальцями навпiл!
А потiм капiтан, кумедно пiдстрибуючи, мов горобець, закульгав до електричного кавника, i за хвилину на журнальному столику вже парувала чорна, як тропiчна нiч, запашна кава
Я сьорбнув, i присмне тепло розлилося по тiлу. Кава була така мiцна, що звела б на ноги навiть сгипетську мумiю.
- Капiтане, - посмiливiшав я, - коли це не секрет, яка мета нашоу навкологалактичноу подорожi?
- Ясно, це буде не туристська прогулянка, - вiдповiв Небреха. - Наше завдання - перевiрити деякi аспекти теорiу вiдносностi [згiдно з теорiсю вiдносностi, швидкiсть течiу часу залежить вiд швидкостi руху тiла у просторi; на ракетi, що летить iз швидкiстю, близькою до швидкостi свiтла, час буде iти значно повiльнiше, нiж на Землi].
Ура! Нарештi я маю повну змогу показати свою ерудицiю!
- Розумiю, - мудро мовив я, - стрибок через тисячолiття. Але, капiтане, через сотнi вiкiв тогочасне людство дивитиметься на нас, мов на троглодитiв. Вас не жахас ця сумна iсторична неминучiсть?
Небреха звичним рухом сунув люльку в гаман з тютюном.
- Не думаю. Навпаки, я гадаю, що нам самим пощастить на власнi очi побачити троглодитiв...
Тут я мало не захлинувся кавою. Але капiтан вчасно пiдскочив до мене i так ляснув по спинi, що кава вилетiла з легенiв разом з повiтрям. Ого, Небреха чудово розумiвся на народнiй медицинi. З таким не пропадеш!
- Ви вважасте, що людство здичавiс?! - прохрипiв я.
- Я бачу, - спокiйно зауважив Небреха, - на курсах вас не знайомили з так званою оберненiстю часу. А це вельми повчальна дисциплiна, що не може не зацiкавити науково мислячу iстоту. Щоправда, термiн цей дуже неточний. Доцiльнiше цей парадокс було б охрестити "оберненiстю явищ" або "оберненiстю ходу iсторичних процесiв". Та не буду розповiдати про це детально, - капiтан Небреха по-хлоп'ячому пiдморгнув, - мiй юний штурман матиме доволi часу, щоб самотужки опанувати цю гiпотетичну теорiю. А суть уу, як на мiй погляд, така: подорож у часi цiлком можлива не тiльки вперед, а й назад. Що ви скажете про рекордний стрибок через тисячолiття назадгузь?
- Машина часу? - вражено запитав я.
- Якби я мав машину часу, - заперечив мiжзоряний вовк, - я б оце не шукав супутника для навкологалактичного рейсу.
- Хай так, - промимрив я, не знаючи, що й подумати. - Але ця теорiя, капiтане, далека вiд практики. Iнакше про неу писали б в усiх пiдручниках.
- Погано ти читав пiдручники, - гостро кинув Небреха, занурюючись у димову завiсу вiд вусiв до протеза. - Ще до того, як теорiя виникла, уу блискуче було пiдтверджено практичним досвiдом. I цей факт заресстровано навiть у художнiй лiтературi. Згадай вiдомий роман Жюля Берна "80 днiв навколо свiту". Його героу вирушили у кругосвiтню подорож на схiд Сонця. I що ж сталося? Вони прибули у вчорашнiй день! А якi були б наслiдки, якби невтомнi мандрiвники у такий свосрiдний спосiб подорожували не в обмежених земних масштабах, а в космiчних? Чи не повернулися б вони на батькiвщину у добу первiсного суспiльства, коли нашi волохатi пращури мешкали в печерах без парового опалення i ще тiльки вчилися трощити черепи кам'яними сокирами?
Це справдi божевiльне припущення капiтана змусило мене знову насторожитися. Невже на його енциклопедичний мозок вплинула шкiдлива космiчна радiацiя, i нинi його могутнiй iнтелект животiс у полонi хворобливоу фантазiу?
- Вельмишановний капiтане, - про всяк випадок солодко заспiвав я, - ваш намiр вiдкривас нову iсторичну епоху космiчних мандрiв. Якщо я правильно вас зрозумiв, ви ладнастеся повторити прадавнiй експеримент у величних масштабах Сонячноу системи?
- Вельмишановний капiтане, - про всяк випадок солодко заспiвав я, - ваш намiр вiдкривас нову iсторичну епоху космiчних мандрiв. Якщо я правильно вас зрозумiв, ви ладнастеся повторити прадавнiй експеримент у величних масштабах Сонячноу системи?
Капiтан Небреха поблажливо озвався з тютюновоу хмари:
- О! Я бачу, вже бринить слабкий промiнь свiтла у темнiй царинi неуцтва! Але вiдзначу, що пiсля повернення з таких куцих мандрiв ми потрапили б хiба що на день мого народження. Воно, звичайно, цiкаво побачити самого себе у пелюшках, та я змалку звик особистi iнтереси пiдкоряти iнтересам суспiльним.
Безумовно, його не долiкували i випустили. А це ж не жарт - опинитися у космосi сам на сам з недолiкованим манiяком.
А Небреха розвiяв руками хмару, щоб бачити мене:
- Останнс розумове зусилля, i ти, Азимуте, вийдеш на заздалегiдь розраховану мною орбiту!
- Ага, розумiю, - лагiдно мовив я. - Певно, ви, капiтане, наважилися помандрувати по Сонячнiй орбiтi довкола нашоу Галактики на схiд Всесвiту?
Вiн аж замружився вiд задоволення, мов кiт перед добрячою мискою сметани.
- Мiй юний друже, цього разу ти не схибив! Додам, коли врахувати, що ми полетимо а свiтловою швидкiстю маршрутом, який сягас на двiстi з лишком мiльйонiв земних рокiв, то уяви, в якому часi ми опинимося. В усякому разi, особисто я не можу собi цього уявити. Тiльки успiшне завершення мандрiв дасть вичерпнi вiдповiдi на всi пов'язанi з цiсю майже недослiдженою проблемою запитання. Вдячне людство носитиме нас на руках.
Хоч я анiтрохи не сумнiвався, що капiтан вiдчув би цю насолоду й зараз, якби я подзвонив до швидкоу медичноу допомоги, та вирiшив зачекати.
Я стояв на роздорiжжi: летiти чи не летiти? Що не кажiть, а пропозицiя оперезати Галактику космiчною трасою була надто спокуслива. Далебi! Чого менi боятися? Я нiвроку хлопець не слабкий, маю кiлька спортивних розрядiв.
Зважуючи усi "за" i "проти", я пригадав, як у парку культурного вiдпочинку з одного удару розтрощив силомiр, а потiм узяв штучного бика за роги i скрутив йому металевi в'язи. Тодi з усього парку збiглися дружинники, аби познайомитися з таким феноменом. Гуртом умовляли мене розповiсти бiографiю!
Тож невже я не впораюся з одним капiтаном? Та й Небреха, будемо вiдвертими, коли не займав свосу божевiльноу iдеу, поводився, як цiлком нормальна людина. Зрештою, про всяк випадок, у подорож можна захопити гамiвну сорочку.
А капiтан Небреха хлюпнув у фiлiжанки ще по кавi i, мабуть, вважаючи, що питання остаточно вирiшено, пiдсумував:
- Авжеж, уся планета святкуватиме нову перемогу людськоу думки. От тiльки учнi нам цiсу перемоги нiколи не подарують, бо обсяг шкiльноу програми, безумовно, набагато збiльшиться...
5. ПАРАДОКСИ КАПIТАНА НЕБРЕХИ
Капiтан Небреха не зволiкав анi хвилини. Це була людина дiла. Тiльки-но я одержав атестат космiчноу зрiлостi i штурманськi права, як ми стартували.
Слiд вiдзначити, що досвiдчений зореплавець приготувався до навкологалактичних мандрiв з ретельнiстю, якiй можна тiльки позаздрити. Вiн врахував геть усе.
Мiжзоряний вовк власноручно розiбрав старезнi ходики i щедро змастив кожен гвинтик густим шаром першосортного вершкового масла.
- Ми ж не роботи, - сказав вiн, складаючи ходики, - щоб пiд час аварiу живитися машинним мастилом. Хай навiть найвищого гатунку.
Та ще замiсть гирi припасував до ходикiв важкенький глек з висококалорiйною пастою.
А якi гамаки вiн зрихтував! Сiв i за одну нiч майстерно сплiв з мiцних скрутнiв сухоу хлорели прекраснi пружнi сiтки.
- На випадок чого, - пояснив Небреха, - ух можна буде розтовкти у ступi. Вийде прегарна юшка. Як не с, а це краще, нiж наминати чоботи або, скажiмо, жувати скафандри...
Авжеж, це був тямущий практик!
Плавання проходило спокiйно, хоч дещо одноманiтно. Адже капiтан, щоб не згаяти анi секунди, не зупинявся на жоднiй стрiчнiй планетi. Невiдомi свiти залишалися за бортом, ховаючи пiд атмосферною оболонкою своу принадливi тасмницi.
Можливо, я б зовсiм очманiв з нудьги, якби Небреха з притаманною йому чуйнiстю час вiд часу не жахав мене своуми страхiтливими гiпотезами.
Як зараз, пам'ятаю типову бесiду.
Безжурна зоряна нiч. Ми з капiтаном сидимо на дубовiй колодi, хтозна-коли устаткованiй у коробцi, i замрiяно дивимося в iлюмiнатор на велетенськi спiралi галактик. Ех, дiвчата, якби справдi можна було зривати з неба зiрки, я б усiм вам подарував сяючi коштовнi намистини!
А Небреха теж думас про щось свос, неквапливо посмоктус незмiнну чорну, як груба, люльку, не забуваючи акуратно перехиляти стандартну чарку "антиречовини".
Аж раптом вiн пiдсувасться ближче до мене i пiдозрiло ласкаво говорить:
- Любий Азимуте, що б ти подумав про старого капiтана Небреху, якби вiн висунув отакi гiпотези: "Земля - це супутник Сiрiуса" або "Не людожери з'ули капiтана Джеймса Кука, а славетний капiтан Кук пожер людожерiв"? Га?
У вiдповiдь я тiльки красномовно знизав плечима i принагiдне згадав про гамiвну сорочку, яку глибоко заховав у рюкзаку пiд бiлизною.
- А тим часом, - несхибно йшов обраним курсом Небреха, - у природi iснус безлiч загадкових явищ, якi, щоб збагнути ух, слiд поставити з нiг на голову. Вiзьмемо, наприклад, нашу рiдну планету. Скiльки на нiй знайдено дивоглядiв, що не пiддаються нiякому науковому тлумаченню! Ось тобi коротенький перелiк. Джунглi Коста-Рiки одвiку всiянi тисячами гладеньких кам'яних куль, розмiром вiд футбольного м'яча до гiгантiв з попереком до двох метрiв i вагою до кiлькох десяткiв тонн. Хто i коли грався цими кам'яними м'ячиками? Знову ж таки у рiзних мiсцевостях Землi знайдено тасмничi тектити, тобто неорганiчнi сполуки, що утворюються лише за умов неможливоу у природi планети температури. Чи не наслiдок це роботи атомних двигунiв? А слiд запам'ятати, що вiк тектитiв становить вiд пiвмiльйона до шести мiльйонiв рокiв! Згадасмо ще Баальбекську терасу [Баальбекська тераса у Лiванi складена ще у сиву давнину з кам'яних плит вагою понад тисячу тонн кожна; як це було зроблено, науцi досi невiдомо] з тисячотонних плит, прадавнiй календар на двiстi дев'яносто днiв, вирiзьблений на "воротах Сонця" в Тiуанако [старовиннi рууни в Пiвденнiй Америцi, що мають вiк щонайменше 15 тисяч рокiв; на "воротах Сонця" вирiзьблено календар на 290 днiв; деякi вченi вважають цей календар венерiанським], фрески Сахари з зображенням космонавтiв у похiдному спорядженнi i таке iнше. Як усе це можна пояснити?
- Що я можу сказати, - обачливо повiв я, прекрасно розумiючи, що капiтан пiдступно готус менi якусь наукову пастку. - З давнiх-давен точаться впертi суперечки на цю тему, але вченi досi нiяк, не погодять своух думок. Однi вважають, що це незаперечнi слiди перебування на Землi чужинцiв, а iншi не менш переконливо спростовують гiпотези про мiжзоряних блукальцiв...
- Молодця! - пожвавiшав Небреха. - Що то значить - закiнчити школу космонавтiв! Та хiба тобi не спадало на думку, що обидвi цi полярнi точки зору хибнi?
- Як? - мимоволi вихопилося у мене. - Невже можливий ще третiй погляд?
- А чому б нi? Особисто я цiлком певен, що усi цi незрозумiлi знахiдки не бiльш як докази iснування на Землi високорозвинених цивiлiзацiй, якi згодом скотилися до жалюгiдного iнтелектуального рiвня пiтекантропiв.
Якби капiтан зненацька луснув мене по потилицi своум важкеньким протезом, вiн би не досяг такого приголомшливого ефекту. А поки я по-дурному лупав очима, намагаючись опанувати нову для мене iдею, Небреха недбало докинув:
- Атож, вони здичавiли, якщо барилися i вчасно не покинули приречену планету, яку гойдало на хвилях протилежноу течiу.
Не криюсь, я не годен був щось втямити. Однак мовчки чекав подальших пояснень, бо за час мандрiв устиг переконатися, що коли каштан Небреха стартував з гiпотезою на борту, зупинити його так само неможливо, як стрiлки заведених ходикiв.
Капiтан ще ближче присунувся до мене i почав викладати своу припущення.
- Ще у древнiх учених, - загув вiн менi на вухо, - бринiв невиразний здогад, буцiм суходiл з усiх бокiв оточус велетенська рiка, на тасмничому узбережжi якоу дiють недослiдженi закони матерiального iснування. Оцi береги вони населяли тiнями своух предкiв. Та бiда в тому, що стародавнi вченi мислили не в космiчних, а в обмежених географiчних масштабах та ще забобонно впадали в мiстику. А тим часом Земля справдi пливе i погойдусться на величних хвилях безмежноу, як i сам Всесвiт, рiки. I назва уу - рiка Часу!
Почувши таке, я про всяк випадок пересiв на рюкзак i непомiтно для Небрехи розстебнув ремiнцi.
Ху! Так можна i посивiти!
- Це факт, правда, мною ще не доведений, - виспiвував свосу капiтан, що течiу рiки Часу кидають планети Сонячноу системи, як безпомiчнi трiски. Хiба рух планет не нагадус рух трiсок у водяному вирi? Як i в звичайному ручау, течiу рiки Часу то прискорюються, то уповiльнюються, то стоять нерухомо, як у ставку, або повертають назадгузь, мов перед греблею. Вiдповiдно й iсторичний розвиток то прискорюсться, то уповiльнюсться, то завмирас, а то й задкус. В iсторiу безлiч таких приладiв! То що було б, якби зараз Сонячну систему кинуло на хвилi тривалоу протилежноу течiу часу? Вiдповiдь одна. Прогрес почав би поступово занепадати. Великi винаходи безслiдно загубилися б в архiвах (таке вже бувало). Людство поволi втрачало б своу знання. Замiсть реактивних лiтакiв почали б незграбно шугати першi пропелернi "етажерки". Впорядкованi автостради знову перетворилися б на непролазне баговиння. В Англiу королiвська влада знову начепила б лицарськi обладунки часiв короля Артура. Повернулися б часи, коли у незайманих степах пiвденноу Русi нишпорили б з арканом i луком за плечима косоокi мисливцi за двоногим товаром. I тебе, Азимуте, поволокли б на мотузку, сплетеному з конячого хвоста, аж у Царград, щоб за безцiнь збути у неволю першому-лiпшому рабовласниковi