ухнi куполоподiбнi п'ятиметровi тулуби надiйно захищали багатокутнi роговi пластинки, що вкупi утворювали непробивний панцир. На кiнцях довгих окiльцьованих кiстяними тилягами хвостiв - приголомшливi булави, з яких навсiбiч стирчали пiвметровi гостряки.
- Такою булавою можна порiшити слона, - холоднокровне зазначив капiтан Небреха.
На щастя, вайлуватi велетнi мали напрочуд мирну вдачу. Заклопотано рохкаючи, мов свинi на випасi, вони повиповзали на галявину i почали ретельно викошувати працьовитими щелепами папороть.
Мабуть, саме в цей час у заповiднику чудернацькоу флори i, як бачимо, фауни починався перший снiданок.
Небреха повернувся до мене й повагом зауважив:
- Мiй юний друже, в майбутньому цих тварюк ми побачили б хiба що в музеях.
Та я не складав полемiчноу зброу.
- Ви, капiтане, - вiдчайдушне боронив я свою гiпотезу, - втратили вiру у свiтлий людський розум. Оцi тварюки - штучнi подоби колишнiх ящерiв. Знасте, такi свосрiднi роботи. Можливо, ух злiпили спецiально на замовлення Мiнiстерства освiти як наочнi учбовi посiбники. Вдень сюди водять першокласникiв на практичнi заняття з iсторiу походження життя на Землi. Хiба ви не припускасте такого тлумачення?
- Я припускаю, - задумливо вiдповiв капiтан Небреха, - що ми самi масмо повну змогу вскочити в гарну iсторiю. А тепер, Азимуте, слухай мiй наказ. Оточи коробку випарами гiдрату спирту.
А коли я цей дивний наказ виконав, капiтан пояснив менi:
- Пахощi спирту - найнадiйнiший у даному випадку захист. Усi тварини, штучнi вони чи природнi, вiдчувають до спиртного непоборну вiдразу.
Я завше дивуюся неймовiрнiй далекоглядностi капiтана Небрехи. От, скажiмо, якби вiн зволiкав з наказом ще хвилину, вiд нашоу коробки, можливо, залишилася б хiба купа металевого брухту.
Атож!
Тiльки-но ми одягли коробку у непроникливу спиртову сорочку, як з ботанiчноу гущавини вистрибнув хвацький монстр завбiльшки з п'ятиповерхову будiвлю.
Щоб змалювати його, досить уявити видовжений, як труна, череп з кровожерними i великими, наче миски для вареникiв, баньками та рясно всiяною iклами i зубами пащекою, з якоу невпинно котилася пожадлива слина. Оцю бридку голову напнуто на гнучку драконiвську шию, що поволi переходила у циклопiчне черево, надiйно вкрите плетивом кам'яних м'язiв i твердою, мов наждак, лускатою шкiрою.
Потвора жваво стрибала на двох заднiх колодах (лапами ух не назвеш!), з яких стирчали страшнi пазури, що бiльше скидалися на залiзнi гаки сучасних пiдйомних кранiв.
Щоправда, переднi кiнцiвки цього страхiтливого монстра не являли нiякоу небезпеки. Вони були маленькi i кволi, як у пуголовкiв. На знак свосу цiлковитоу нiкчемностi вони безсило звисали перед могутнiми грудьми.
Але хвiст! Якби хто бачив хвiст! Одним ударом довжелезного хвоста хижак легко зробив би з нашоу коробки гармошку.
Оцей допотопний красунчик споганив усю ранкову iдилiю.
Тiльки-но його уздрiли закутi в панцири мирнi папороуди, як вони наче збожеволiли. Панцерники кинулися хто куди, сповнюючи повiтря жалiбним зойком.
Та ось вони спритно позакопувались у землю i перетворилися на довготривалi опорнi точки. Iз западин випиналися на поверхню лише масивнi, як валуни, роговi щити, що були явно не по зубах будь-якому вороговi. До того ж бiля кожного щита ще лежала напохватi страхiтлива булава.
Але пятиповерхове чудовисько не звертало на велетенських черепах жодноу уваги. Воно з диким гиканням метнулося до тиховоду, де й досi ласував комишем гороподiбний завр.
Що там сталося, важко й описати. Насамперед тому, що картину двобою ховав туман, який значно погустiшав. Але зважаючи на несамовите ревище, вiдчайдушне виття, брязкiт щелеп i пазурiв, оглушливий хрускiт кiсток, чудовиська тюжили один одного не на життя, а на смерть.
Нарештi переможне ревище лускатого страховища та передсмертний хрип гороподiбного гурмана злилися в заключний трагiчний дует.
З туману виринули заюшена хава хижака з величезним куснем паруючого м'яса в зубах...
- А що. Азимуте, - порушив гнiтючу мовчанку капiтан Небреха, - далебi, штучнi копiу колишнiх потвор жеруть одна одну? Не хотiв би я опинитися на мiсцi твоух бiдолах-першокласникiв, аби не потрапити на десерт оцьому "машинозавровi"...
Чим я мiг заперечити? Та й навiщо заперечувати очевиднi факти? Я й сам розумiв, що ми були б чудовиську на один зуб. I скафандри не врятували б. Потвора злускала б ух, мов горiшки.
Та на цьому сюрпризи ще не скiнчилися.
8. 4ПI-ЕР-КВАДРАТ
Що я мав робити?
Ясно, пiдняти руки вгору на знак беззастережноу капiтуляцiу i щиро визнати:
- Капiтане, ви - генiй!
Але, на щастя, не встиг цього зробити. Бо саме тiсу митi вдарив грiм з чистого неба. Грiм дужчав, ширився i вже обiймав небо вiд краю до краю.
Тасмничий грiм страшенно наполохав велетенських черепах. Вони повидиралися iз земляних схованок i панiчно ринули у надра первiсноу хащi.
Лускатий убивця теж не лишився байдужим до громових ритмiв. З незадоволеним риканням, яке тепер видавалося жалюгiдним скавучанням, вiн схопив свою жертву iкластою пащекою i насилу поволiк уу у пралiс протилежного берега.
За хвилину на галявинi було порожньо, як у мить нашого акробатичного приземлення. Тiльки трава, я помiтив, стала сторч, мов волосся на головi людини, коли вона цiпенiс з ляку.
Хоч це було ненормальне i тому тривожне видовисько, хвилюватися не було й найменшоу причини. Навпаки, були всi пiдстави радiти i пишатися власною далекогляднiстю. Адже це був гуркiт авiацiйного мотора!
Я прислухався до шумовиння авiацiйного мотора з невимовною насолодою. Наче сидiв не в залiзнiй бочцi, а в партерi Великого театру на прем'срi чудовоу опери.
Але найприсмнiше було, безумовно, попереду.
Ось зараз капiтан Небреха пiднiме вгору руки i визнас:
- Азимуте, ти - генiй!
I щоб наблизити цю врочисту мить, я взяв мегафон, аби перемогти гуркiт, i в'удливо проревiв на вухо Небресi:
- Капiтане, це справдi нечувано! Птеродактилi лiтають з мотором! Ха-ха-ха!
Та мiжзоряний вовк i не подумав визнати поразку. Вiн узяв в мене з рук мегафон, щоб спокiйно прокричати на мою адресу:
- Добре смiсться той, хто смiсться останнiйi
На жаль, на цю тривiальну реплiку я не мiг вiдповiсти новим нищiвним "ха-ха-ха", бо капiтан завбачливо не випускав з рук мегафона. А в несамовитiй гуркотнi мiй голос розтанув би, як снiжинка у пекучiй Сахарi.
Я присiв навпочiпки, схилив голову набiк i глянув у iлюмiнатор знизу нагору. Та хоч я одразу побачив те, що й сподiвався побачити, я аж сторопiв.
Я уздрiв вертолiт, але вiн падав на землю догори колесами! Його потужнi гвинти страшенно хурчали, утворюючи могутнiй повiтряний вир, що безжалiсно скуб за зеленi чуприни дерева i з корiнням видирав кущi.
Тисяча пропелерiв! Оперезати космiчною трасою Чумацький Шлях i лише для того, щоб потрапити на повiтряну катастрофу! Адже ще мить, i вiд вертольота залишиться тiльки гiрка запчастинi
Лише капiтан Небреха з його проникливим розумом i багатющим досвiдом, можливо, мiг би порятувати пiлотiв. Та як закликати його до рятувальних робiт, коли вiн мертвим хапком вчепився у мегафон?
I тут мене осяяло. Знасте, у небезпецi думка завжди працюс гострiше. Я схопив порожнiй бiдон з-пiд пасти i заклично загув у нього:
- Капiтане, придумайте щось i врятуйте смiливцiв.
- Нi, Азимуте, - з неприховавим сумом вiдгукнувся Небреха, - ухнiй бiдi не зарадиш. Якби ми пiдготувалися до цього заздалегiдь...
- Але ж ум загрожус жахлива небезпека!
- Авжеж, - погодився капiтан, - якщо вони зупинять двигуни, ух закине аж на орбiту Мiсяця, а можливо, ще далi. Бр-р! Опинитись у космосi на вертольотi!
- Як так?! - запитав я, до краю вражений цiсю неймовiрною версiсю.
- А отак, - розважливо пояснив Небреха. - Хiба ти не бачиш, що Земля не притягас, а вiдштовхус цю повiтряну машинерiю? Iнакше вiд неу ще хвилину тому залишилася б сама згадка...
Я схилився над бiдоном i здивовано пробубонiв :
- Що це значить? Невже за час наших мандрiв Земля втратила силу тяжiння?
- Нi, Азимуте, нi! - заспокоув мене капiтан Небреха. - Просто ми бачимо антигравiтацiйний вертолiт, який Земля, замiсть притягати, вiдштовхус. Вiн вiдрiзнясться од звичайних вертольотiв, як ракети типу "земля - небо" вiд ракет типу "небо - земля". Коротко кажучи, небо i земля помiнялися для нього мiсцями. Ось чому цей перевертень лiтас догори колесами. Але я не знаю, чим можна допомогти пiлотам у цiй справдi крутиголовнiй ситуацiу.
Капiтан на хвильку замовк, а потому глибокодумно закинув у мегафон:
- Атож, вони могли б приземлитися хiба що на магнiтному полюсi...
I що ви думасте? Тiльки-но вiн це сказав, як у хвостовiй частинi вертольота-перевертня вiдкрилися якiрнi шлюзи i на волю з брязкотом вивалився перший якiр.
Вiн був незвичайноу конструкцiу. Замiсть павукоподiбного гачка ми побачили, що на ланцюгу гойдасться важкий рогалик. Один рiг пофарбований у червоний колiр, а другий у синiй. Той, хто вивчав хоча б початковий курс фiзики, одразу ж здогадався б, що це - звичайний магнiт.
Так, це був магнiт!
Вiн безладно гойдався, наслiдуючи обережнi рухи вертольота, аж поки не пiдплив до коробки i не прикипiв до уу обшивки.
Шум гвинтiв одразу вщух. Товстенний ланцюг напнувся, мов струна. Наша коробка надiйно врiвноважувала силу тяжiння Землi. З вертольота на грунт впала мотузяна драбина.
Нарештi! Час зустрiчi, яку я так палко чекав, настав. Ось коли все з'ясусться!
Капiтан Небреха надiв бушлат, розправив вуса й поважно вийшов з коробки.
Аж раптом сталося диво дивне.
З вертольота, замiсть людини, на яку я очiкував, викотилася величенька, геометричне правильна куля, бiла, мов снiг, i прудка, як ртуть.
Жвава i юрлива, вона хутко пiдкотилася до капiтана Небрехи.
Я тiльки ошелешено лупав з коробки очима, дивлячись на це дивовисько, а капiтан - хоч би що - стоуть як вкопаний i незворушно чекас, що буде далi.
Вiдтак правий бiку у кулi несподiвано випнувся, i з утвореноу пухлини миттю видовжилася гнучка, дещо схожа на шланг кiнцiвка з сiмома пальцями. Куля привiтно помахала нею в повiтрi i присмним баском мовила:
- 4пi-ер-квадрат!
I тут капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха (вже в котрий раз!) вразив мене свосю неймовiрною винахiдливiстю.
Не гаючи анi секунди, вiн теж привiтно помахав рукою i з природженою гiднiстю, яка нiде, нi за яких умов, нi перед ким не зраджувала його, вiдрекомендувався:
- Небреха!
А тодi дружньо потиснув кулi уу гнучку кiнцiвку.
9. ДВОБIЙ IНТЕЛЕКТIВ
Для моух передбачень зустрiч з мислячим колобком була фатальною. Адже сама його зовнiшнiсть красномовно свiдчила, що ми зустрiлися не з далекими нащадками, а з чудернацьким представником високотехнiчноу iншопланетноу цивiлiзацiу.
Далебiу Капiтан Небреха не помилився. Ми таки залетiли у катзна-яку безодню доiсторичного часу.
Та, незважаючи на цю прикру для мене невдачу, я радiв уй, мов школяр несподiванiй п'ятiрцi.
Подумати тiльки, ми здибали на свiтанку геологiчноу бiографiу Землi космiчного брата по розумуi
Авжеж, що не кажiть, а якби не дивовижна впертiсть капiтана Небрехи, оця доiсторична зустрiч нiколи не була б заресстрована у бортовому журналi. Навiть капiтан Козир не мiг би похвалитися чимось подiбним, хоч би скiльки вiн рився на звалищi своух космiчних спогадiв.
Бачили б ви, з якою зворушливою щирiстю розмовляли 4пi-ер-квадрат i Небреха.
Вони, як рiднi брати, що довго не бачилися, квапилися розповiсти один одному про своу незлiченнi заслуги, намагаючись жодним необережним словом не принизити себе в очах спiврозмовника.
ухнi слова стикалися, мов блискавки, освiтлюючи iнтелектуальну велич обох цивiлiзацiй. У словах 4пi-ер-квадрата я впiзнавав несхибну вдачу Небрехи, а в капiтанових словах - гостроту думок мiжзоряного брата.
Та краще викладу ухнiй дiалог вiд слова до слова, щоб кожна кома стала надбанням iсторикiв, яким не завадило б привселюдно подякувати менi, що я той дiалог не полiнувався занотувати.
Щойно капiтан Небреха вiдрекомендувався, як 4пi-ер-квадрат вiд душi мовив:
- Така радiсть!
- Ще б пак! - погодився капiтан.
- А чи уявлясте ви, хто я? - повiв далi привiтний колобок. - Якби ви це уявили, ваша радiсть була б ще бiльшою. Та не буду iнтригувати вас. Тож слухайте: я - Великий Шукач Помилок, Наладчик Еволюцiй Вищого Розряду, Конструктор Мислячих Iстот з далекоу галактики ЗС-295! Почесний член усiх можливих i неможливих академiй та фiлантропiчних закладiв! Батько сучасноу галактичноу iстотологiу! Я шукаю на всiх космiчних путiвцях цiлиннi планети, що тiльки пробуджуються до органiчного життя, i колонiзую ух штучними мислячими iстотами. Ось у кого ви мали честь потримати кiнцiвку!
- Авжеж, з вами цiкаво познайомитися, - негайно пiдхопив запропоновану тему капiтан Небреха. - А чи здогадустеся ви, добродiю, кого бачите перед себе? Навiть вам, конструкторе, розгризти цей горiшок було б так само важко, як менi запалити люльку з протилежного кiнця. Та не буду морочити вас цiсю непотрiбною зараз загадкою. Знайте ж: я - Невтомний Шукач Пригод, Капiтан Далекого Мiжзоряного Плавання, Дослiдник i Географ Всесвiту з Чумацького Шляху! Я прокладаю космiчнi траси до нових заселених свiтiв, щоб першому з зореплавцiв на невiдомих розумних iстот подивитися i себе показати. Ось кому ви мали честь потиснути руку.
- Але погодьтеся, капiтане, - делiкатно натякнув на своу видатнi заслуги 4пi-ер-квадрат, - якби я не заселював новi планети, ваша професiя була б зайвою. До кого б ви тодi лiтали?
- А ви, конструкторе, - скромно вiдповiв йому капiтан Небреха, - зважте на той незаперечний факт, що якби не моу мандри, ваша робота була б марною. Хто знав би про неу?
- Те-те-те! За свос життя, капiтане, я заселив стiльки планет i сотворив так багато найрiзноманiтнiших iстот, що у мене вже майже вичерпалася фантазiя! От!
- Ах-ах-ах! До речi, конструкторе, я й сам це помiтив, бо менi вже бракус оригiнальних недослiджених цивiлiзацiй.
- Капiтане!
- Конструкторе!
Як бачите, за своум iнтелектуальним рiвнем уславлений капiтан Небреха i конструктор 4пi-ер-квадрат анiтрохи не поступалися один одному.
- Капiтане, - ввiчливо поцiкавися 4пi-ер-квадрат, - невже ви один-вдиний у Всесвiтi зореплавець?
- Конструкторе, - чемно запитав Небреха, - невже ви один-сдиний у Всесвiтi творець?
- Ви, капiтане, лише ресстратор цивiлiзованих свiтiв! - вiддав Небресi належну йому шану колобок.
- А ви, конструкторе, - вiдзначив його успiхи Небреха, - не бiльш як пбмiчник природи!
- Що ж, з вами неможливо не погодитися, - зiтхнув 4пi-ер-квадрат.
- Так само, як i з вами, - насупився Небреха.
Менi давно кортiло втрутитися у цю легендарну розмову, та я аж нiяк не встигав докинути хоч би одне iсторичне слово.
Аж ось капiтан i конструктор замовкли i тiльки важко хекали, наче разом з мiфiчним Сiзiфом тягали на величезну гору кам'янi брили.
З усього було видно, що спiврозмовники цiлком вичерпали тему. I справдi, це я мушу наперед зазначити, вони уу бiльше нiколи не торкалися. Вже з першоу вступноу бесiди Небреха i 4пi-ер-квадрат досягли повного, взасморозумiння. I де тiльки каштан навчився дипломатiу?
Я закохано дивився на двох мовчазних титанiв.
4пi-ер-квадрат задумливо гойдався з боку на бiк, а Небреха зосереджено колупав протезом грунт.
Я волiв ух обох стиснути в обiймах. Та це було неможливо. По-перше, це суперечило б усяким нормам дипломатичного етикету, а по-друге, конструктор мав у попереку метра пiвтора. Та й Небреха, нiвроку, не дуже поступався йому габаритами.
I тодi я вiдклав своу нотатки, вийшов з коробки i хоробро взяв слово.
- Конструкторе! Капiтане! - схвильовано вигукнув я. - Ваша слава i подвиги, як i сам Всесвiт, не мають меж! Один у вас генiально починас, другий генiально завершус. Хай живе науковий симбiоз двох цивiлiзацiй! Ура!
Куля аж пiдстрибнула вiд задоволення, а Небреха лагiдно глянув на мене.
- Капiтане, а непогано сказано, - оцiнив мою щиросердну промову 4пi-ер-квадрат.
- Здорово! - охоче погодився з ним Небреха.
- Хто цей чарiвний юнак? - нiжно запитав 4пi-ер-квадрат.
- Мiй штурман Азимут, - гордо пояснив мiжзоряний вовк.
Та раптом сферична поверхня кулi затьмарилася.
- Невже ще один знаменитий дослiдник? - чомусь стурбувався конструктор.
- Та нi, вiн ще початкiвець, - заспокоув його капiтан Небреха.
- Ах, так! Оце присмно! - з неприхованою радiстю мовив чужинець. Надзвичайно присмно! Мiй юний друже, я дозволяю тобi потриматися за мою кiнцiвку.
Мабуть, колись менш врочисто висвячували на лицарiв, нiж мене у друзi видатного галактичного конструктора, неодмiнного почесного члена усiх iснуючих та майбутнiх академiй i фiлантропiчних закладiв. Менi навiть здалося, що я припав йому до серця бiльш, нiж сам капiтан Небреха, хоч який уславлений вiн був.
- Конструкторе, - гостинно сказав капiтан Небреха, - дозвольте запросити вас до нашоу ракети на тюбик пасти.
4пi-ер-квадрат не пручався.
- Охоче приймаю ваше запрошення, колего, - виховано гойднувся вiн. Але з тiсю умовою, що й ви завiтасте до мене на сухiврю з хлорели.
10. ЕКСПЕРИМЕНТИ КОНСТРУКТОРА 4ПI-ЕР-КВАДРАТ
Наша затишна коробка буквально зачарувала 4пi-ер-квадрата. Щоправда, не малу роль у цьому вiдiграла кавказька антиречовина, якою капiтан Небреха щедро сервiрував нехитрий снiданок.
Все тут вражало нашого допитливого гостя.
Немудрящий механiзм ходикiв просто розчулив видатного конструктора. Вiн вмостився пiд глеком з висококалорiйною пастою, що правив за гирю, i замрiяно цокав, iмiтуючи мелодiйнi ритми старенького годинника:
- Тiк-так, тiк-так, тiк-так...
Але найдужче його принадили нашi гамаки.
Вiн, як вправний циркач, перелiтав з сiтки на сiтку, у веселому захватi пiдстрибував на пружному плетивi хлорели i натхненно волав:
- Та у вас райський куточок! I хто тiльки додумався до цих талановитих пристроув? Я не стрiчав ух на жодному зорельотiу Усе крiсла та лiжка...
Вiд цих пишних дифiрамбiв капiтан Небреха аж зашарiвся. Ясно, пiсля такоу вiдвертоу похвали з його боку було б негарно казати про себе. От менi й довелося узяти вiдповiдальнi обов'язки гiда.