Але настав на планетi такий час, коли навiть найбiльшi вершини були вздовж i впоперек обстрибанi. Поступ на планетi сповiльнено. Занепала колись висока культура стрибкiв i вiльних польотiв. Та хiба iнакше могло бути? У стрибунцiв згас спортивний iнтерес, бо у них уже не залишилося шляхiв до нових перемог i досягнень.
Тодi й виникла зухвала думка продовбати наскрiзь багатостраждальну планету i влаштувати у транспланетнiй дiрцi аеродинамiчнi перегони.
- Але це ще не все! - захлинався мiй тренований супутник. - Сонце щастя зiйшло над планетою! Сталося те, про що ми не насмiлювалися й мрiяти! У день вiдкриття транспланетноу дiрки прилiтасте ви i щиро дарусте нам свiй генiальний винахiд! Цей iсторичний день започаткував нову добу i буде золотими лiтерами записаний на скрижалях iсторiу!
- Який ще винахiд? - нiяк не мiг второпати я.
- О, ваша скромнiсть тiльки пiдкреслюс щедрiсть вашоу думки! - з притаманною йому справедливiстю вiдзначив мiй супутник. - Ваш прилад, який ви з проникливiстю чудотворця змайстрували з колоди i дошки, вiдкривас перед вдячними стрибунцями новi, ще нiколи не баченi обрiу i дас безмежнi можливостi вдосконалювати спортивну майстернiсть! Ось чому ми, стрибунцi, одностайно довiрили вашому молодому супутниковi, який наочно продемонстрував, як користуватися чудовим приладом, високу честь першому вiдкрити тиждень безперервного аерообкачування нашоу дiри...
Тиждень!
Я вiдчув, що у мене замакiтрилось у головi. Та якщо ми з Азимутом обкачуватимемо цю дiру тиждень, то в iсторiу планети станеться перший нещасний випадок!
А стрибунцi летять, заплющивши очi, i муркочуть вiд задоволення. Нiчого не бачать, нiчого не чують, гойдаються в шаленому темпi з одного континенту на другий. Ну, я й пiшов по них, як по шпалах, шукати Азимута. А що менi було робити?
Коли бачу, гуркоче вiн назустрiч. Обличчя перелякане, очi наполоханi, на чолi блищать краплi поту.
Я помiняв курс на сто вiсiмдесят градусiв, спритно взяв свого штурмана на абордаж i заспокоюю його як можу:
- Ти, хлопче, не журись, не впадай у розпач, якщо вже впав у цю дiру. Все якось уладнасться. Головне, вилiзти нам на поверхню i дiстатися до коробки...
- Виберешся тут, коли зачепитися нема за що, - мало не плаче вiн.
I тут мене наче осяяло.
- Слухай, - шепочу йому я, - а ми ж з тобою зчепилися! То давай чiплятися один за одного i далi! Зробимо так. Коли вилетимо в отвiр, де стоуть наша коробка, ти мене пiдсадиш угору, а я тебе витягну з цiсу дiри за комiр.
- Капiтане, - радiсно визнав мiй вiдданий штурман, - з вами не пропадеш!
Що йому на це заперечиш? I яке я маю моральне право заперечувати?
Воно справдi, в яких тiльки тарапатах ми не бували, я з будь-якоу халепи завжди витягав його живого i здорового.
Та, якщо добре подумати, i промовецьстрибунець прийшов цiлком тотожного висновку. Вiн одразу ж побачив, що мiй саморобний трамплiн тамус у собi величезнi можливостi i врятус населення планети вiд спортивноу деградацiу i духовного занепаду. Адже отi транспланетнi гойдалки не вирiшували проблеми i за пiвроку всiм би набридли...
...З усього було видно, що капiтан Небреха вже щасливо вибрався з дiри i не хоче туди повертатися. Але я вже звик повертати його розповiдь у потрiбному менi напрямку.
От i зараз я не посоромився запитати:
- Одного не розумiю, звiдки ж узявся значок заслуженого тренера? Кого ви там тренували?
Мить якусь капiтан Небреха не мiг збагнути мого запитання. Видно, досi в його думках панувала транспланетна наскрiзна дiрка.
Та коли вiн розпалив свою люльку, то пригадав, з чого почав розповiдь.
- Коли ми стартували, - мiж двома затяжками недбало пояснив вiн, - до багажника коробки встиг причепитися один юний молодець-стрибунець. I що б ви думали? Вiн стрибнув на свою планету з висоти свiтловоу пiвсекунди i таким робом перегорнув ще одну славну сторiнку в iсторiу стрибунцiв. Завдяки менi на планетi з'явився перший у Всесвiтi свiтловий чемпiон! Потiм з якоюсь оказiсю мiй друг капiтан Козир привiз менi оцей значок. А хiба ви вважасте, що стрибунцi переоцiнили моу заслуги перед ухньою iсторiсю?
6. У ЧАСИ КОМЕТИ
- Ви бачили у мене на столi чорний камiнь? - якось запитав мене капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха, коли ми фарбували в ошатний бiлий колiр його мiнiатюрну яхту. - Маленький такий камiнець, але дуже важкий. Вранцi я з ним займаюся гiмнастикою по радiо, а вдень вiн менi править за надiйний прес.
Зрозумiло, я одразу пригадав, що й справдi капiтан завжди притискав своу папери чорною, як нiч, каменюкою. Я й гадки не мав, що ця звичайна для жителя Чорноморського узбережжя рiч с нiмим свiдком якоусь незвичайноу подiу.
- Це все, що залишилося вiд другого природного супутника Землi, задумливо мовив капiтан.
- Другого природного супутника? - здивовано перепитав я, впевнений, що не дочув.
- Атож. Другого природного супутника Землi! - ще раз пiдкреслив Небреха i багатозначно додав: - Якби свого часу я вагався хоч секунду, людство й досi не з'ясувало б тасмницi походження пiвнiчного сяйва, а я зараз не чепурив би свою яхту, а ловив дрижаки на якомусь незайманому астероудi...
Капiтан Небреха замовк, кинув у вiдерце з фарбою квачики i витяг з кишенi свою прокурену люльку.
Та я вже звик до неодмiнних тютюнових антрактiв i терпляче чекав, коли Небреха сховасться за димовою завiсою.
Тiльки тодi вiн почав свою чергову дивовижну розповiдь.
- Це певно, якби я вагався хоч секунду, ми б зараз не знали багатьох речей, не знали б навiть такоу дрiбнички, звiдки узявся Мiсяць...
Ви ще пам'ятасте, як несподiвано ми з Азимутом стартували з планети стрибунцiв?
Стартувати стартували, а запасiв палива не поповнили. А скiльки витрачасться палива на стартi, ви й самi добре знасте, розповiдати вам про це нема чого.
Словом, нi сiло нi впало, а ми опинилися у глухому закутку космосу з майже порожнiми баками.
На допомогу годi було сподiватися, бо нiхто з наших шукачiв пригод у тих краях ще нiколи не мандрував, а найближча зоряна траса пролягала на вiдстанi кiлькох свiтлових рокiв. Адже ми поверталися з першоу навкологалактичноу подорожi!
Нам загрожувала моторошна перспектива стати i першими у свiтi космiчними робiнзонами. Добре, коли нам пощастить знайти теплу, багату на кисень планету. А як доведеться викидатися на гострi скелi задубiлого вiд холоду астероуда? Бр-р!
Азимут зовсiм скис i дивився на мене з доброзичливiстю людожера.
Ну, я людина щедра, поклав перед ним добрячий оберемок хлорели, сам сiв перед грубкою, запалив люльку i замислився.
Що було робити? Головне, не полошитися, це ясно. Розумна людина, особливо така досвiдчена, як я, завжди знайде раду. Та зараз ми вскочили-таки у виняткову халепу.
Азимутовi що? Вiн сидить собi i хрумтить хлорелою, а менi треба вирiшувати. Викурив я одну люльку, двi, три, а в головi порожнеча, як у просторi, що звiдусiль оточував нас.
Ранок покаже, нарештi надумав я i полiз на гамак трохи спочити. Тiльки заплющив очi, як Азимут почав галасувати:
- Комета! Комета!
- Де комета? Яка комета? - крiзь сон запитую я.
- Малогабаритна комета майже з паралельним коробцi курсом!
I тут мене наче електричним струмом штрикнуло. Комета! Майже з паралельним курсом! Ось хто вивезе нас з бiди!
За хвилину я вже сидiв бiля окуляра телескопа, а мiй штурман гарячкове обдирав у коробцi усi дроти. Я йому навiть свiй пасок вiддав - ще дроту не вистачить на вуздечку. Комета не кiнь, уу так просто не загнуздасш...
А комета, скажу я вам, трапилася напрочуд гарна! Око вогнем горить, грива i хвiст усiма кольорами сонячного спектра виграють. Така красуня, а в чубчик ще срiбнi зiрки вплетенi. I, головне, хода добра!
Милуюся я нею, а сам Азимута кваплю:
- Швидше! Швидше, тисяча астероудiв i сто штучних супутникiв!
А його й квапити не треба, старасться хлопець, як стародавньоiндiйське шестируке божество. Руки у нього аж танцюють.
Нарештi вiн упорав свою роботу, i можна було починати складний маневр, аби вправно загнуздати досi не приборкану комету.
- Ввiмкнути двигуни з правого борту! - хрипким вiд хвилювання голосом наказав я. - Чергою, вогонь!
- рсть, капiтане! - вiдгукнувся Азимут.
З правого борту заторохтiло, i курси ракети та комети вирiвнялися.
- З лiвого борту чергою, вогонь!
- рсть, капiтане!
- З обох бортiв залпом, вогонь!
- рсть, ссть, капiтане!
Тепер ми з кометою йшли нiздря у нiздрю. Щоб довершити маневр, слiд було поодинокими пострiлами з правого борту тихесенько пiдiгнати коробку впритул до комети, пришвартуватися до неу i накинути оброть.
- З правого борту поодинокими пострiлами через два iнтервали, вогонь! наказав я.
- рсть, капiтане!
Але правий борт мовчав.
Я хапливо кинув оком на покажчики палива i побачив, що в баках порожньо, як у кишенях стародавнього п'янички. Як не щастить, то не щастить.
Азимут зiтхнув i знову сiв похмуро жувати свою хлорелу.
I тут, сам не знаю як, я пригадав основний реактивний закон. Я не пам'ятаю, як точно його формулювати, а суть його така: якщо у космосi вiдштовхуються одне вiд одного два тiла навiть рiзноу ваги, то вiдлетять вони одне вiд одного обернено пропорцiйно своуй масi. З цього закону з математичною переконливiстю випливало, що коли Азимут з його богатирськими м'язами кiлька разiв пiдштовхне коробку, то ми хай не скоро, але щасливо довершимо маневр.
Азимут зiтхнув i знову сiв похмуро жувати свою хлорелу.
I тут, сам не знаю як, я пригадав основний реактивний закон. Я не пам'ятаю, як точно його формулювати, а суть його така: якщо у космосi вiдштовхуються одне вiд одного два тiла навiть рiзноу ваги, то вiдлетять вони одне вiд одного обернено пропорцiйно своуй масi. З цього закону з математичною переконливiстю випливало, що коли Азимут з його богатирськими м'язами кiлька разiв пiдштовхне коробку, то ми хай не скоро, але щасливо довершимо маневр.
- Азимуте," - кажу я штурмановi, - досить тобi натоптуватися. Перед важкою фiзичною працею це шкiдливо! - i далi знайомлю його iз своум задумом.
Бачили б ви, як вiн зрадiв!
- Капiтане, з вами хоч на край Всесвiту!
Отож перев'язав я штурмана мiцною линвою, щоб не загубити його у космiчнiй безоднi, а вiн уперся ногами у порiжок правобортового отвору i щосили вiдштовхнувся. I, знасте, коробка посунулася до комети. Пiдтягнув я його линвою назад, i вiн знову вiдштовхнувся, i ми знову зрушили.
Нараз я з жахом уздрiв, що комета почала нас потроху випереджати. Час гаяти не можна. Я блискавично пiдрахував подумки i переконався, що коли ми чекатимемо наслiдку Азимутовоу штовханини, то комету навiть за хвiст не впiймасмо.
Отодi, нi секунди не вагаючись, я наважився на вiдчайдушний крок, певнiше - на вiдчайдушний стрибок.
Я надiйним морським вузлом прив'язав до арматури коробки линву, на якiй тримався Азимут, iншою линвою оперезався сам, видряпався на нiс коробки, прицiлився i героучно стрибнув просто на голову кометi.
Спершу це уу приголомшило. Але потiм чого вона тiльки не виробляла! Рвонула так, що на кiлька десятирiч випередила саме свiтло, а потiм почала так вибрикувати, наче хтось уу перед тим приперчив.
А я нiчого, тримався за гриву мертвим хапком. I ще коробку за плечима тягну, за якою на буксирi безпорадно телiпасться мiй Азимут.
Але зрештою вибрики комети менi набридли. Я пригадав, як у нас укоськують диких необ'ужджених коней, i вирiшив дiяти за цим земним трафаретом. Все одно, думаю, у мосму становищi нiчого не надумасш. Словом, зняв я капелюха i накрив ним кометi око. I що ви гадасте? Вона вмить стала така тиха, сумирна i слухняна, наче все життя в ракетному запрягу ходила.
А далi все вже було просто. Ми з Азимутом спритно загнуздали комету, я вiдгвинтив вiд коробки антену, щоб про всяк випадок мати батiг, i полетiли ми до Сонячноу системи - тiльки зоряна курява здiйнялася. Куди там стародавнiм вiзникам!
- Агей, баский!
Азимут у три пальцi свистить, антена лунко ляскас, а душа радiс...
Тим часом на Землi усi астрономи переполошилися. Помiтили-таки у своу небеснi окуляри, що якась комета нi сiло нi впало звернула з свого вiковiчного шляху i невблаганно прямус просто до Землi.
Звичайно, газетярi здiйняли бучу, всiх наполохали, почали науково-фантастичнi жахи писати про зiткнення Землi з кометою. Такого переляку не було навiть 1910 року, коли наша планета пройшла крiзь розкiшний хвiст комети Галлея. I 1927 року менше панiкували, а тодi Земля майже впритул (якщо дивитися в астрономiчному масштабi) пройшла повз комету Понса-Вiннеке.
А я навiть не можу людство заспокоути, бо геть усi дроти, навiть вiд передавача, пiшли на вуздечку. Ще й з антени, як ви знасте, я змайстрував собi батiг.
- Що робити, Азимуте? - питаю я свого вiрного штурмана.
- А що тут удiсш? - цiлком слушно вiдповiдас вiн. - Розстрiляс нас людство термоядерними босголовками...
- Не журися, хлопче, - обiцяю я йому, хоч сам у цю обiцянку анiтрохи не вiрю, - якусь сигналiзацiю знайдемоу
- Тiльки i залишилося тiсу сигналiзацiу, - зiтхав вiн, - що пiдморгувати один одному...
Що тiльки з людиною робить розпач! Таж Азимут знайшов правильне рiшення, але навiть не звернув на нього уваги. Якби не моя пильнiсть, вiд нас не залишилося б i пороху.
Тiльки-но Азимут мовив про сдину нашу сигналiзацiю, як я пригадав вогненне око комети. А його ж добре у телескопи видно! Я негайно вилiз кометi на голову i почав то загулювати, то вiдгулювати уй гаряче око. Крапка-тире, тире-крапка... Словом, усiм вiдомою морзянкою я вибив таку депешу:
"Люди, заспокойтеся! Це я - капiтан Небреха. А комету япоставлю на постiйну орбiту навколо Землi. Вона мене слухасться".
Так от. Жаль, ви не бачили того фесричного видовища у небi, коли комету виведено на постiйну орбiту i зроблено другим природним супутником Землi, уу рiзноколiрний хвiст укрив усе небо! Щоночi на землю падали зорянi дощi! Та що там дощi - водоспади! В жоднiй краунi не було такоу людини, яка б не милувалася на це фантастичне видовисько.
А ми з Азимутом те тiльки й робили, що давали iнтерв'ю i досхочу фотографувалися в газети та журнали...
Капiтан Небреха замовк, замрiяно дивлячись на темно-синс вечорове небо, на якому де-не-де вже зайнялися далекi зiрки. Люлька у нього давно згасла, але вiн уперше, як ми познайомилися, забув уу витрусити.
- На жаль, усi цi розкошi недовго прикрашали небо, - сумовито зiтхнув капiтан. - I, знасте, комета сама була в усьому винна. уй, бачте, так сподобалася загальна пошанiвка, що вона блокувала своуми силовими полями всi телесупутники i транслювала на екрани лише свос кольорове зображення. Хоч яку програму ввiмкнеш, скрiзь бачиш кометуу Тиждень це свавiлля терпiли. А потiм розлюченi телеглядачi запропонували урядовi розкремсати бiдолашну комету на сувенiри. Один такий уламок ви й бачили в мене...
Капiтан Небреха пiдвiвся i, кульгаючи, зарипiв на протезi до вiдерця з фарбою.
- А тасмниця походження пiвнiчного сяйва? - нагадав я йому. - А загадкова поява Мiсяця?
Капiтан вмочив у фарбу квачика i спокiйно вiдповiв:
- А хiба ви самi не здогадалися? Мiсяць - це якась приблудна гiгантська комета, що несподiвано потрапила у сферу тяжiння Землi, а пiвнiчне сяйво залишки уу веселчастого хвоста. У часи мосу комети це було настiльки очевидно, що правильних наукових гiпотез доходили навiть дiти... I хочу вам порадити. Час ви масте, то удьте на далеку пiвнiч. Там побачите незабутнс видовище - сяйво хвоста комети. I скажу вам, не перебiльшуючи, пiсля мосу комети воно стало ще яскравiше: хвости, певне, з'сдналися...
7. ШТУЧНЕ ОКО МАГIСТРА КIМIХЛИ
- Як ви гадасте, звiдки у мене взялося оце штучне око? - капiтан Небреха пiдкинув на долонi розфарбовану скляну кульку.
"Справдi, звiдки воно? - подумав я. - Невже капiтан натякас на мене?" I аж похолов вiд тiсу думки.
Ось чому я гаряче запевнив мiжзоряного вовка:
- Клянуся, це не- я пiдкинув. Хiба ж я дозволю собi засмiчувати вашу знамениту колекцiю сувенiрiв? - i з докором докинув: - Я ж не бешкетник, а науковець...
- А я вас i не звинувачую, - заспокоув мене капiтан. - Я просто питаю, чи не знасте ви часом, звiдки воно взялося?
У вiдповiдь я тiльки красномовно знизав плечима.
- Авжеж, - спокiйно зазначив Небреха, - iсторiу його нiхто не знас. Навiть Азимут. Бо пригода, пов'язана з цим оком, сталася ще до того, як я зарахував хлопця у штат екiпажу на посаду штурмана. Але що найцiкавiше якби я тодi виявив зайву допитливiсть i забарився на екскурсiях, магiстр Кiмiхла неодмiнно викинув би око на смiтник, як нiкчемний непотрiб, або ж без слiду розчинив в якомусь iз своух жахливих реактивiв. I якби я пiсля того зажадав будь-що заволодiти цим унiкальним сувенiром, менi довелося б чекати слушноу нагоди рiвно десять рокiв...
З магiстром Кiмiхлою я познайомився на планетi Тiлетас, що обертасться навколо одного з свiтил сузiр'я Персея.
Це, скажу я вам, чудова планета, уу аборигени надiйно приборкали погоду i, зрозумiло, утворили на всiх широтах сталий райський клiмат. Перiодично, суворо за графiком заздалегiдь запланованих трансгалактичних вiдкриттiв вони вирушали у космiчнi мандри до зiрок свосу системи, щоб виявити навколишнi планети i налагодити торговельний та культурний обмiн з нововiдкритими свiтами. Окрiм того, ухнi вченi дослiдили механiку тяжiння, i вiдтодi щасливi жителi планети мешкали у казкових, легких, мов пух, будiвлях, що велично ширяли над розкiшними лiсами i луками.
Передусiм я завiтав до Головного управлiння всепланетного об'сднання по координацiу туристських маршрутiв в системi обслуги "Тiл-туриста", скорочено - ГУВОКОТУМСО ТТ. Атож, молодий чоловiче, довгi назви полюбляють не лише в Сонячнiй системi. Та не в тiм рiч. Просто на цивiлiзованих планетах я завше починаю з офiцiйноу установи. Навiщо поневiрятися на вулицях, ставлячи заклопотаним аборигенам дитячi запитання, коли доцiльнiше скористатися послугами досвiдченого фахiвця.
Обслугу там органiзовано, скажу вам, вiдмiнно.
Новенький супер-кiбер з надзвичайно вишуканими манерами, не гаючи анi секунди, люб'язно запропонував менi докладний проспект з найпопулярнiшими туристськими маршрутами. А кiбер ще й коментував маршрути вiд себе.
Ледве я почав вивчати спокусливi принади пiдводного царства, як вiн захоплено повiдомив:
- Там цiлодобово виступас зведений ансамбль русалок у супроводi оркестру тритонiв. Матимете змогу побачити наймоднiший танок "хвiст"...
Печери кам'яного вiку...
- Ще необжитi! - радiсно сказав кiбер.